Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 лютого 2025 року
у справі № 229/207/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо порядку звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_10 засуджено: за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1, 4 ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 10 днів.
Ухвалою апеляційного суду змінено вирок суду першої інстанції. Виключено зі вступної частини вироку посилання на судимість обвинуваченого ОСОБА_10 за вироком суду від 27 вересня 2021 року. Виключено з інкримінованого ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК кваліфікуючу ознаку - «вчинення повторно». Виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_10 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК. Постановлено вважати ОСОБА_10 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В іншій частині вирок залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: прокурор стверджує, що апеляційний суд, приймаючи рішення щодо застосування ст. 80 КК України в цьому кримінальному провадженні, залишив поза увагою те, що відсутні рішення суду, постановлені в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України, про звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання, призначеного попереднім вироком суду від 27 вересня 2021 року, а також відомості про відбуття вказаного покарання. За таких обставин вважає, що апеляційний суд дійшов до необґрунтованого висновку про виключення кваліфікуючої ознаки «повторність» в інкримінованому засудженому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК України, та безпідставно виключив посилання на призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: строк виконання обвинувального вироку, за винятком випадків, передбачених частиною шостою ст. 80 КК України, має певний термін, після спливу якого держава не може застосовувати обмеження до особи за цим вироком.
Ч.ч. 1, 2 ст. 80 КК України передбачено звільнення особи від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та імперативні строки, сплив яких, є підставою для звільнення засудженої особи від відбування призначеного їй цим вироком покарання, крім покарання у виді довічного позбавлення волі. Ч. 5 цієї статті передбачено, що питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків.
Отже, застосування ст. 80 КК України вимагає дослідження та встановлення судом терміну, протягом якого обвинувальний вирок не виконувався, збігу строку давності його виконання та відсутність фактів, які є підставою зупинення або переривання цих строків, передбачених ч.ч. 3 та 4 цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 КК України перебіг давності виконання обвинувального вироку зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п.п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 4 ст. 80 КК України).
Будь-яких інших умов та обмежень для застосування цих положень КК України не містить.
Отже суд, приймаючи рішення щодо нового обвинувачення особи на стадії судового розгляду, встановивши підстави, передбачені ст. 80 КК, може прийняти рішення щодо звільнення особи від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання попереднього обвинувального вироку та відповідних правових наслідків цього.
При цьому відсутність у матеріалах конкретного кримінального провадження даних про те, що особа була звільнена судом від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання попереднього обвинувального вироку в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України або відбула це покарання, не може розцінюватись як ухилення цією особою від відбування покарання.
Ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом і питання його вирішення належить до компетенції суду, а отже цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми.
Роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні ч. ст. 80 КК України, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить ч. 1 ст. 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.
Ст. 152 КВК України також передбачає можливість звільнення засудженої особи від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Реалізується таке звільнення в порядку та на підставі ст.ст. 537, 539 КПК України на стадії виконання вироку. Проте вказані положення не визначають такий порядок звільнення особи від відбування покарання з підстави, передбаченої ст. 80 КК України, як єдиний і безальтернативний.
Висновки: суд у конкретному кримінальному провадженні може прийняти рішення щодо звільнення особи від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, за наявності для цього підстав, передбачених ст. 80 КК України, не лише в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України, а й за наслідками розгляду справи, про що має бути зазначено в резолютивній частині рішення.
Ключові слова: правила призначення покарання, порядок виконання вироку, наслідки закінчення строків давності, обмеження прав засудженої особи
