Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 лютого 2025 року
у справі № 380/16966/24[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо тлумачення поняття “відсутність” у контексті абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просив:
- визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII);
- зобов'язати повторно розглянути рапорт позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов ОСОБА_1 задоволено частково з виходом за межі позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.
З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім'ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю I групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
ВИСНОВКИ: в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення, його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави припинення військової служби, права військовослужбовців, потреба у догляді за членом сім'ї
