Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 25 червня 2025 року
у справі № 607/15144/20
Цивільна юрисдикція
Щодо підстав для звернення до ЄСПЛ про надання консультативного висновку у справі стосовно права колишньої монахині на користування приміщеннями монастиря
ФАБУЛА СПРАВИ
Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» (далі - РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», УГКЦ відповідно) у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування приміщенням
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду із зустрічним позовом до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», у якому з урахуванням уточнень просила зобов`язати РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованим на першому поверсі будинку, шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і зазначеного приміщення.
Рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог позову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» та частково задовольнив вимоги зустрічного позову ОСОБА_1.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_1 - без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Спір у цій справі виник між сторонами щодо права користування колишньою монахинею приміщенням (келією), яке належить на праві власності РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ».
Велика Палата Верховного Суду повинна вирішити питання визначення юрисдикції національного суду у спорі щодо питань, які принаймні одна зі сторін вважає внутрішньоцерковними.
Для встановлення юрисдикційної належності цієї справи потрібно визначити, чи регулюються відносини усередині релігійної організації з приводу використання приміщення келії національним законодавством, а також чи є келія монастиря житлом у розумінні національного законодавства України, зокрема статті 379 ЦК України, та статті 8 Конвенції.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Внутрішні настанови діяльності УГКЦ врегульовані ККСЦ, Партикулярним правом, а також Типіконом Студійського уставу. Цими нормами канонічного права врегульовано порядок створення, діяльності, ліквідації (скасування) монастирів, обсяг прав та обов`язків ченців як членів монашої спільноти, зокрема й з приводу користування майном монастиря, порядок набуття та позбавлення монашого стану.
Тож питання, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду, полягає у визначенні тих норм (канонічного чи національного права), якими повинно регулюватися проживання в монастирі особи, яка належить (належала) до чернечого стану, а отже, й у визначенні суду (національного чи церковного), який має вирішувати спори між згаданими особами.
Статтею 1 Протоколу № 16 до Конвенції передбачено право вищої судової установи звертатися до ЄСПЛ щодо надання консультативного висновку стосовно справи, яка перебуває у її провадженні.
Найвищою судовою установою в Україні, яка може звертатися до ЄСПЛ відповідно до Закону № 2156-VIII, визначено Верховний Суд.
Згідно з рекомендаціями підставами звернення до ЄСПЛ відповідно до Протоколу № 16 до Конвенції можуть бути такі: 1) нове питання за Конвенцією; 2) обставини справи унеможливлюють однозначне застосування практики ЄСПЛ; 3) практика ЄСПЛ є суперечливою.
У справі, яку розглядає Велика Палата Верховного Суду по суті, порушено питання балансу між правами релігійної організації та реалізацією житлових прав особи, а також правом на доступ до суду відповідно. До того ж за національним законодавством України діє принцип відокремленості церкви та релігійних організацій в Україні від держави, а також автономності у вирішенні внутрішніх питань.
Обставини національної справи мають істотні відмінності від обставин справ Fernandez Martinez v. Spain, Karoly Nagy v. Hungary,а також від інших справ, які перебували на розгляді ЄСПЛ.
Такі відмінності, на думку Великої Палати Верховного Суду, унеможливлюють однозначне застосування практики ЄСПЛ.
ВИСНОВКИ: керуючись статтею 1 Протоколу № 16 до Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне звернутися до ЄСПЛ з приводу надання консультативного висновку стосовно застосування статей 6 (право на доступ до суду), 8 (право на повагу до житла), 9 (автономія релігійних організацій) Конвенції під час розгляду питань, чи є приміщення культових споруд - монастирів (келії) житлом у розумінні статті 8 Конвенції, а також чи поширюється юрисдикція національного суду на спори щодо права колишньої монахині на користування приміщеннями монастиря, яке виникло на підставі усного договору з монастирем, обумовленого метою його функціонування та прийняття у монахині монастиря, а припинено внаслідок залишення монахинею спірного приміщення через конфлікт та розбіжності у поглядах з очільниками релігійної організації.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист житлових прав, юрисдикційний конфлікт, правовий статус монастиря
