Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 серпня 2025 року
у справі № 910/10616/24
Господарська юрисдикція
Щодо моменту виникнення обов`язку зобов`язаної сторони виконати рішення суду
Фабула справи: ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось з позовом до ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення 314 028,73 грн, з яких: 71 873,78 грн 3% річних і 242 154,95 грн втрат від інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішень судів у справі №910/7127/19 в частині сплати позивачу грошових коштів, присуджених до стягнення.
Господарський суд рішенням, яке апеляційний господарський суд залишив без змін постановою, позов задовольнив частково. Стягнув з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ПрАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот": 64 435,27 грн 3% річних; 242 154,95 грн інфляційних втрат та 3 702,70 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.
Мотивація касаційної скарги: ДП "Адміністрація морських портів України" вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (застосування приписів частини другої статті 625 ЦК) щодо визначення моменту початку прострочення державними підприємствами грошового зобов`язання, з якого настають юридичні наслідки його прострочення.
Правова позиція Верховного Суду: обов`язковим є виконання саме рішення суду, а не виконавчого документу, як стверджує відповідач.
В абз. 5 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Отже, саме набрання судовим рішенням законної сили є моментом виникнення обов'язку його виконання.
Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу, що забезпечує реалізацію права на справедливий суд. Реальний захист відновлення порушених суб'єктивних прав позивача може бути забезпечений лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення суду або буде примушений до цього компетентними органами.
У національному законодавстві зазначені тези відображені у тому числі в ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, судові накази.
Отже, Закон "Про виконавче провадження" регламентує правовідносини, що виникають в межах примусового виконання рішення, коли боржник відмовився від добровільного виконання рішення суду, порушуючи тим самим приписи Конституції України та процесуального законодавства. Саме для примусового виконання рішення має бути отримано судовий наказ, який звертається до примусового виконання у визначений спосіб.
Однак, з цього не висновується, що обов`язок виконання рішення суду для зобов`язаної сторони виникає виключно після отримання виконавчого документу, або пред'явлення його до примусового виконання. Більше того, в разі ухилення від добровільного виконання рішення, законом передбачена відповідальність, яка полягає у тому числі у збільшенні витрат боржника на сплату виконавчого збору та інших негативних для боржника наслідках. Таким чином, держава стимулює виконання рішення суду в добровільному порядку.
Висновки: моментом виникнення обов`язку зобов`язаної сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили, а не відкриття виконавчого провадження, як стверджує відповідач. Відповідно, прострочка виконання рішення суду виникає на наступний день після набрання сили таким рішенням.
Ключові слова: наслідки невиконання судового рішення, захист правосуддя, обов’язковість судових рішень, невиконання зобов’язання
