Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 листопада 2025 року
у справі № 260/4454/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов’язку держави забезпечувати осіб, хворих на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та спеціальними харчовими продуктами
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я обласної військової адміністрації, у якому просила:
- визнати протиправною відмову Департаменту охорони здоров`я обласної військової адміністрації (далі - Департамент) у забезпеченні її продуктами для спеціального дієтичного споживання як особи, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання - класичну фенілкетонурію;
- зобов'язати Департамент забезпечувати позивачку продуктами для спеціального дієтичного споживання як особу, яка страждає на рідкісне (орфанне) захворювання - класичну фенілкетонурію, відповідно до норм та потреб, про які йдеться у виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданого Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «Охматдит» Міністерства охорони здоров`я України.
Окружний адміністративний суд рішенням позов задовольнив.
Апеляційний адміністративний суд виніс постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Право на безперебійне і безоплатне забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, закупленими за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів не може бути обмежене через припинення здійснення такого забезпечення до тих пір чи до настання таких підстав, з настанням яких (чи існування яких) за законом можливе таке припинення. Законодавство не містить прямих приписів з переліком умов чи причин, за яких припиняється дія права громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, на відповідну медичну допомогу.
Утім зі змісту регулятивних норм права, які передбачають право означеної категорії громадян на [медичне] забезпечення лікарськими засобами та харчовими продуктами, можна виявити і протлумачити ті, які передбачають передумови їхнього застосування, у разі об'єктивного існування таких передумов. Приміром, зі змісту правил пунктів 4, 5 Порядку № 160 можна виснувати, що [потенційне, ймовірне] припинення забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами можливе тоді, коли громадянин, який страждає на згадане захворювання, після повідомлення такому громадянинові про рішення відповідної комісії, утвореної закладом охорони здоров`я, про забезпечення його ліками чи продуктами харчування, не надав письмової згоди на забезпечення такими ліками чи продуктами харчування, або згодом відкликав таку свою згоду. Може бути й тоді, коли згадана категорія громадян змінила місце проживання або лікування з того, на якому здійснювалося забезпечення, на інше, або «гіпотетично» тоді, коли забезпечення відбувається з двох джерел бюджетного фінансування, або за інших подібних причин.
Поряд із цим, ні Закон № 2801-XII, ні Постанова № 160, ані Порядок № 160, які дають право громадянам, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, на безперебійне і безоплатне забезпечення лікарськими засобами та харчовими продуктами, закупленими за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, не передбачають такої підстави припинення забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, як зменшення (обмеження) бюджетного фінансування на ці цілі.
Знов-таки і Закон № 2801-XII, і Постанова № 160, і Порядок № 160 є чинними, окреслене вище право на безперебійне і безоплатне забезпечення громадян лікарськими засобами та харчовими продуктами, та запроваджений механізм цього забезпечення не зазнавали «втручання», яке б дозволяло застосовувати оспорюване обмеження; їх не визнавали у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними.
Змісти згаданих норм права, зокрема, правила пунктів 4, 7 Порядку № 160, дозволяють визнати, що про припинення забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, однаковою мірою як і (позитивне) рішення про забезпечення таких громадян лікарськими засобами та харчовими продуктами, не можуть ухвалюватися поза участі особи (громадянина), яка має отримувати таке забезпечення, чи яка отримувала, але виникли обставини, що можуть бути причинами для припинення такого забезпечення. Щодо рішення про припинення забезпечення, то така особа (громадянин) ще до ухвалення рішення про припинення повинна бути завчасно повідомлена про намір потенційного припинення забезпечення лікарськими засобами та харчовими продуктами, а комісія, яка утворена закладом охорони здоров`я для прийняття рішення про забезпечення, або про припинення забезпечення лікарськими засобами та харчовими продуктами, повинна з'ясувати в такої особи думку, стосовно підстав для припинення забезпечення.
Треба визнати, що недотримання процедури ухвалення рішення про припинення забезпечення можу бути підставою для визнання рішення про припинення забезпечення лікарськими засобами та харчовими продуктами незаконним і неправом.
ВИСНОВКИ: якщо на рівні закону гарантовано право особи на медичне забезпечення через підтримувані дії держави на захист соціальних прав людини шляхом безперебійного і безоплатного забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, що закуповуються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі гуманітарної допомоги, то такі громадяни отримують безперешкодно цю допомогу доти, доки не виникнуть, з`являться чи існуватимуть природні, об`єктивні фактори (чинники), які зумовлять появу рішення про припинення.
Обмеження, відмова в забезпеченні, чи припинення забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами, через зменшення (обмеження) бюджетного фінансування на ці цілі, а також порушення процедури прийняття такого рішення, мають визнаватися неприпустимими, незаконними, необґрунтованими і не справедливим. Зменшення (обмеження) бюджетного фінансування на забезпечення ліками та харчовими продуктами не встановлена законом як підстава для такого застосування; таке «втручання» у гарантоване Конституцією і законами України право особи на певне благо не основується на законі і суперечить конституційним приписам, за якими держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального та медичного забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її безперебійного функціонування.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист соціальних прав, право на медичну допомогу, право на соціальний захист
