Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 грудня 2025 року
у справі № 910/15398/18
Господарська юрисдикція
Щодо розумності застосування до учасників процесу за невиконання ними процесуальних обов'язків або зловживання правами
Фабула справи: ОСОБА_2 звернулася з позовом до ТОВ "Перша будівельна корпорація" та ТОВ "Солушенс енд Трейд ЛТД", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_1, приватного нотаріуса, ТОВ "Аніс Плюс", ОСОБА_3, територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору розпорядника майна ТОВ "Перша будівельна корпорація" арбітражного керуючого, про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, визнання недійсним правочину передачі майна до статутного капіталу, скасування запису про проведення державної реєстрації права власності.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю.
Ухвалою апеляційного господарського суду у цій справі, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 здійснити переклад на естонську мову рішення господарського суду, апеляційної скарги ТОВ "Перша будівельна корпорація" та ОСОБА_1 на рішення господарського суду і надати суду у двох примірниках через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду.
Ухвалою апеляційного господарського суду повторно зобов`язано ОСОБА_1 здійснити переклад на естонську мову вказаних процесуальних документів; присуджено до стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України штраф у сумі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 6 056,00 грн.
Ухвалою апеляційного господарського суду втретє та, пізніше - вчетверте, зобов`язано ОСОБА_1 здійснити переклад на естонську мову вказаних процесуальних документів; присуджено до стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України штраф у сумі п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 15 140,00 грн.
Ухвалою апеляційного господарського суду зобов'язано ОСОБА_2 здійснити переклад на естонську мову вказаних процесуальних документів; стягнути з ОСОБА_1 штраф у розмірі тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 90 840,00 грн.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст.ст. 2,7,11,17 ГПК України, не взяв до уваги практику Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, що призвело до постановлення незаконної ухвали в частині застосування штрафу та покладення неспівмірного обов`язку на учасника всупереч практиці Верховного Суду, чим порушено норми процесуального права в частині виконання приписів ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення та врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Правова позиція Верховного Суду: аналіз положень ст. 135, ч. 1 ст. 232 ГПК України свідчить про те, що ухвала суду, якою зобов`язано учасника справи вчинити відповідні процесуальні дії є одним з видів судових рішень, невиконання якого передбачає наявність у суду повноважень присудити відповідний штраф.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що в цьому випадку наявні підстави для застосування ч. 2 ст. 135 ГПК України.
Однак, переглядаючи оскаржувану ухвалу апеляційного господарсько суду, Верховний Суд дійшов також таких висновків.
Зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що суд, кваліфікуючи дії скаржника як зловживання процесуальними правами, врахував кількість разів зобов`язання скаржника до здійснення перекладу відповідних документів та не завчасний факт надання пояснень щодо порушення покладених на скаржника ухвалою суду зобов'язань.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що суд здійснив аналіз таких пояснень та не зазначив підстави відхилення доводів скаржника, на які він посилався як на причину неможливості виконання відповідних рішень у встановлений судом строк.
Також суд не врахував майновий стан скаржника, зокрема, чи має скаржник додатковий дохід, не встановив наявність інших обставин, які б спростовували наявність у скаржника статусу пенсіонера і наявність іншого доходу.
Діючи в цьому випадку як суд першої інстанції, апеляційний господарський суд не встановив чи наявна у скаржника фінансова можливість виконання відповідного рішення суду та чи не є відповідний штраф непомірним, непропорційним не лише тяжкості порушення, але й фінансовим можливостям особи.
До Верховного Суду в цьому випадку інших доказів фінансової спроможності скаржника сплатити штраф в розмірі 90 840,00 грн. теж учасниками справи надано не було, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відтак, з урахуванням положень наявних в матеріалах справи доказів платоспроможності скаржника, наявності вже присуджених до виплати скаржнику розмірів штрафу, які у сукупності становлять понад 30 000 грн, колегія суддів погоджується із доводами скаржника про те, що в цьому випадку, з урахуванням наявного воєнного стану та його наслідків для населення, стягнення зазначених сум зі скаржника може бути непомірним фінансовим тягарем.
Висновки: зміст ст. 135 ГПК України свідчить про те, що штраф - це захід процесуального примусу, який суд застосовує до учасників процесу за невиконання ними процесуальних обов'язків або зловживання правами, в першу чергу з метою забезпечення належного виконання судочинства, а не як покарання (санкцію) за порушення основного права чи обов'язку в господарських відносинах.
Водночас, покладаючи на скаржника штраф у розмірі 90 840,00 грн., апеляційний суд як суд першої інстанцій не врахував, що обов`язок виконання відповідних процесуальних дій вже було покладено на іншу особу, а виплата відповідного штрафу не буде в цьому випадку стимулом забезпечення належного виконання процесуальних обов'язків учасника справи.
Ключові слова: доступ до судочинства, покладення процесуальних обов’язків, оцінка фінансового стану
