Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 березня 2026 року
у справі № 607/1151/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 342 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 342 КК у зв'язку із недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК, та звільнив його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.
ОЦІНКА СУДУ
Не залишились і поза увагою апеляційного суду показання самого ОСОБА_6 , який хоч не визнав вину в інкримінованому злочині, однак не зміг навести переконливих пояснень щодо мотивів втечі, зокрема про те, чому після раптового вибігу із під`їзду будинку, відчуваючи небезпеку від потерпілих, не сів у автомобіль, який знаходився поруч із під`їздом будинку, на якому його попередньо привіз знайомий - ОСОБА_18 (як у потенційне місце укриття від протиправних дій), не звернувся за допомогою до нього, а побіг у протилежному напрямку до вул. Текстильної у м. Тернополі. Ці показання обвинуваченого колегія суддів оцінила критично та вважала їх такими, що свідчать про обрану тактику захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності, оскільки вони спростовуються зазначеними вище показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_12, висновками судово-медичних експертиз, показаннями експерта в суді першої інстанції та письмовими доказами, у тому числі і відеозаписом події.
Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, що з огляду на комплекс доказів, зібраних у цьому провадженні, слід констатувати, що ОСОБА_6 не міг не усвідомлювати того факту, що проводилось саме його затримання і слідчу дію проводили саме працівники правоохоронного органу, оскільки протоколом огляду відеозапису від 05 серпня 2022 року у під`їзді житлового будинку по вул. Овочевій в м. Тернополі та безпосередньо сам відеозапис подій у сукупності із показаннями потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_12 у судовому засідання, підтверджується той факт, що потерпілий ОСОБА_9 в момент зустрічі із обвинуваченим ОСОБА_6 повідомив останньому (в контексті показань обох потерпілих фразу: « ОСОБА_19 , поліція»), після чого обвинувачений почав втікати. Саме з цього моменту, на переконання колегії суддів, останній зрозумів належність цих осіб до працівників правоохоронного органу, що і стало причиною його раптової втечі з під`їзду та подальшого переслідування його потерпілими.
Крім того, факт усвідомлення належності потерпілих до працівників правоохоронного органу підтвердив допитаний судом апеляційної інстанції свідок ОСОБА_12, який повідомив, що в ході переслідування ОСОБА_6 йому неодноразово повідомлялось фраза: «ОСОБА_19, стій, поліція», як і під час затримання останнього і активного опору таким діям обвинуваченим, під час якого потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_13 були заподіяні тілесні ушкодження. Водночас, ОСОБА_6 на слова потерпілих про належність до правоохоронних органів не реагував, не зупинявся, хоч мав таку можливість, продовжував втікати, а після його зупинення, продовжував чинити опір, в ході якого потерпілі отримали тілесні ушкодження, що підтверджується відповідними висновками, детально відображеними у вироку.
Також колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що показання ОСОБА_6 про страх перед невідомими особами через ймовірну можливість заволодіння ними значною сумою коштів, які він мав при собі, є непереконливими, адже, враховуючи відсутність будь-яких передумов для цього, перебування їх у під`їзді житлового будинку, в освітленому місці, відсутність даних про будь-які дії зі сторони потерпілих, які б могли свідчити про застосування насильства до обвинуваченого чи спробу заволодіти його майном, а також відсутність даних про намагання звернутися за допомогою до сторонніх осіб, про вилучення при затриманні коштів у обвинуваченого, що також підтверджується відеозаписом, відповідно до якого при виході із приміщення під`їзду ОСОБА_6 викидає належну йому сумку, оминає автомобіль свого знайомого, який підвіз ОСОБА_6 до будинку і здійснює втечу від працівників правоохоронного органу.
Крім того, на переконання Верховний Суд, є правильною позиція апеляційного суду, що діяльність правоохоронних органів по розшуку для затримання особи на підставі ухвали суду не може завжди відбуватися гласно із використанням форменого одягу і усіх розпізнавальних знаків правоохоронного органу (ст. 20 Закону України «Про Національну поліцію»), оскільки вказане суперечить меті таких розшукових дій і не спрямоване на досягнення бажаного результату.
ВИСНОВКИ: доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_13 під час затримання ОСОБА_6 були без форменого одягу колегія суддів не вважає такими, що засуджений не міг не усвідомлювати того факту, що ОСОБА_9 та ОСОБА_13 належать до працівників правоохоронних органів, враховуючи послідовні показання потерпілих про те, що вони неодноразово повідомляли про це ОСОБА_6 з моменту зустрічі та демонстрації посвідчення у під`їзді будинку, після чого він раптово почав тікати, а також під час переслідування останнього.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, що докази, які досліджені цим судом, у своїй сукупності та взаємозв`язку, підтверджують факт опору ОСОБА_6 працівникам правоохоронного органу під час виконання ними своїх службових обов`язків, та вважає, що його дії кваліфіковано правильно за ч. 2 ст. 342 КК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти авторитету органів державної влади, опір працівникові правоохоронного органу, невиконання вимог поліції
