Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 травня 2026 року
у справі № 753/5734/23
Цивільна юрисдикція
Щодо особистого закону дитини у справі про вирішення питання про можливість поновлення батьківських прав
ФАБУЛА СПРАВИ
Сторонами спору є батько та мати дитини - громадяни України та Республіки Білорусі відповідно. У 2005 році вони одружилися, а у 2008 році у них в Україні народився син. У 2013 році суд розірвав їхній шлюб, і того ж року мати одружилася з громадянином Французької Республіки. У 2014 році суд визначив місце проживання дитини з матір`ю, а у 2015 році - визначив, що батько має право спілкуватися із сином двічі на місяць у присутності матері, зобов`язав її не чинити позивачеві перешкоди у спілкуванні з дитиною (за твердженням батька, з того часу рішення про його участь у вихованні сина через перешкоди з боку матері було примусово виконане лише двічі).
У 2017 році у справі за позовом матері апеляційний суд на підставі доказів, датованих після рішення суду про розірвання шлюбу сторін, позбавив батька батьківських прав. Вказав, зокрема, що згідно з висновком експерта стосовно сина були прояви психологічного насильства батька, психологічні особливості якого та його виховні навички негативно вплинули на емоційний стан, психічний розвиток і загальний стан здоров`я дитини, а за умов продовження її спілкування з батьком поведінка останнього може негативно вплинути на психічне здоров`я та подальший розвиток сина. У 2018 році Верховний Суд залишив це рішення без змін.
Починаючи із 2018 року, батько вживав заходи для поновлення його у батьківських правах. Зокрема, до 2023 року пройшов комплексні психокорекційні заходи, здобув позитивний досвід у вихованні двох доньок від другого шлюбу, отримав позитивні характеристики, висновок органу опіки та піклування про доцільність поновлення у батьківських права, неодноразово вживав заходи для з`ясування долі сина, подаючи запити до органів влади України та Республіки Білорусі.
У 2023 році батько звернувся до суду з вимогою поновити його батьківські права щодо дитини. Стверджував, що він усунув обставини, які стали підставою для позбавлення його батьківських прав, дозволу на усиновлення громадянином Французької Республіки сина, який народився в Україні, повноважний державний орган України не надавав, і що з огляду на це важливо відновити сімейний зв`язок батька із дитиною.
Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову батька
ОЦІНКА СУДУ
За змістом частин першої та восьмої статті 7 Закону України «Про громадянство» у редакції, чинній на час народження сина, для набуття громадянства новонародженою особою за «правом крові» (jus sanguinis) достатньо того, що один із батьків на момент її народження був громадянином України. Протилежні доводи відповідачки є неприйнятними. Помилковими, такими, що суперечать Закону України «Про громадянство України», є висновки судів про те, що для набуття громадянства України за народженням в Україні від батька-громадянина України необхідні додаткові активні дії (волевиявлення) батьків (одного з них). Презумпції відсутності громадянства України до моменту такого волевиявлення у законодавстві України немає. Відповідні приписи вказаного Закону встановлюють неспростовну презумпцію громадянства України.
Свідоцтво про народження дитини, видане 21 травня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, суди попередніх інстанцій дослідили. Встановили, що Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не виявив відомостей про анулювання цього свідоцтва. Громадянство України позивача та народження у нього сина в Україні теж встановили. Учасники справи ці факти під сумнів не ставили. Підстави і час набуття дитиною громадянства Республіки Білорусі, дійсність документів про його набуття тощо суди не оцінювали. За обставин цієї справи необхідності у такій оцінці не було.
Тобто суди попередніх інстанцій не мали підстав ставити під сумнів наявність у дитини громадянства України, яку передбачають частини перша та восьма статті 7 Закону України «Про громадянство України» у редакції, чинній на час народження дитини (аналогічні положення були у вказаній статті і на час усиновлення сина у Французькій Республіці). Відповідно до зазначених імперативних приписів син, батько якого (позивач) на момент народження дитини був громадянином України, є громадянином України з моменту народження.
ВИСНОВКИ: для вирішення питання про можливість поновлення батьківських прав за змістом частини першої статті 16 і статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом дитини є законодавство України, за яким суди вирішили питання про позбавлення позивача таких прав, а також всі інші спори сторін.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав батьків, принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, спори з іноземним елементом
