Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 липня 2026 року
у справі № 160/5908/26
Адміністративна юрисдикція
Щодо підсудності, за якою забороняється передача справ з одного суду до іншого у контексті застосування ч. 2 ст. 30 КАС України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі також - відповідач), у якому просив: зобов`язати Апарат Верховної Ради України на підставі статті 5 КАС України та статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утриматися від вчинення будь-яких організаційних, розпорядчих та реєстраційних дій щодо опрацювання (включно з реєстрацією в системі електронного документообігу), тиражування та підготовки до винесення на розгляд Верховної Ради України проєктів, постанов чи інших документів про підготовку або призначення виборів Президента України до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою адміністративну справу № 160/5908/26 за позовною заявою ОСОБА_1 передав на розгляд за інстанційною підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою відмовив у прийнятті до свого провадження справи № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій та повернув її до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.
ОЦІНКА СУДУ
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повернути справу, яка йому була направлена в порядку статті 29 КАС України, то Велика Палата також вважає правильними висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що якщо місцевий адміністративний суд помилково чи неправильно направив до суду справу, яка за предметом спору, суб'єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил інстанційної підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС України.
Справді, відповідно до частин першої та другої статті 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Втім аналіз зазначених норм права дає підстави визнати, що первинно правила цієї статті спрямовані на недопущення спорів між судами одного інституційного рівня, яким підсудні справи з однаковим предметом спору. Саме тому, щоб унеможливити множинне пересилання справи з одного суду до іншого з підстави забезпечення дотримання територіальної підсудності, закон встановив таку заборону.
У той же час розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
ВИСНОВКИ: приписи частини другої статті 30 КАС України, які відсилають до правил статті 29 цього Кодексу, підтверджують правильність думки про те, що передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав саме територіальної підсудності, а не інстанційної.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила підсудності, недопустимість спорів про підсудність, право на належну судову процедуру, спори з ВРУ
