Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2026 року
м. Київ
справа № 160/5908/26
провадження № 11-174заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,
розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року (судді Бучик А. Ю., Берназюк Я. О., Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стеценко С. Г.),
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 11 березня 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі також - відповідач), у якому просив: зобов`язати Апарат Верховної Ради України на підставі статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) та статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утриматися від вчинення будь-яких організаційних, розпорядчих та реєстраційних дій щодо опрацювання (включно з реєстрацією в системі електронного документообігу), тиражування та підготовки до винесення на розгляд Верховної Ради України проєктів, постанов чи інших документів про підготовку або призначення виборів Президента України до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що як військовослужбовець Збройних Сил України він вважає протиправними дії Апарату Верховної Ради України щодо реєстрації та опрацювання проєктів постанов чи законопроєктів, будь-яких інших документів, пов`язаних із підготовкою або призначенням виборів Президента України під час дії воєнного стану. На думку позивача, такі дії суперечать статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», якою встановлено заборону проведення виборів у період воєнного стану.
3. Позивач стверджує, що будь-які дії відповідача, спрямовані на зміну Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України під час активної фази бойових дій, створюють ризик дестабілізації управління військами та суперечить стратегічному курсу України. У цьому контексті ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку із проходженням ним військової служби такі дії відповідача безпосередньо стосуються його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки вплинуть на умови проходження служби, стан національної безпеки та рівень його безпеки.
4. Позивач наголошує, що предметом оскарження у цій справі є не законодавча діяльність Верховної Ради України як колегіального органу, а виключно адміністративно-розпорядчі дії її Апарату, який відповідно до Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 20 листопада 2017 року № 734) (далі - Положення № 769), та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» здійснює первинну реєстрацію, технічне опрацювання та юридичний супровід проєктів постанов, законопроєктів та пов`язаних документів. На переконання ОСОБА_1 , саме на стадії такого технічного документообігу виникає та відтворюється протиправний механізм, зупинення якого є можливим і необхідним до моменту фактичного внесення відповідних документів на розгляд парламенту.
5. Покликаючись на положення статей 3, 6, 8, 55 Конституції України, статтю 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних (далі - Конвенція), практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а також норми КАС України, позивач підкреслює, що судове рішення, постановлене після фактичного призначення виборів, буде позбавлене практичного змісту, а тому єдиним ефективним способом захисту є заборона відповідачеві вчиняти відповідні підготовчі дії до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка оскаржується
6. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 березня 2026 року адміністративну справу № 160/5908/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматися від вчинення дій передав на розгляд за інстанційною підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.
7. Свою позицію цей суд мотивував тим, що за змістом статей 22 і 266 КАС України саме Верховному Суду підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Оскільки позивач оскаржує дії Апарату Верховної Ради України, то цей спір підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2026 року відмовив у прийнятті до свого провадження справи № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій та повернув її до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.
9. Постановляючи таку ухвалу, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що Апарат Верховної Ради України за приписами пункту 1 Положення № 769 є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 13 квітня 2026 року виснував, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України - єдиного органу законодавчої влади в Україні, а не органу, який забезпечує діяльність Верховної Ради України. Тож заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до Апарату Верховної Ради України не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції.
11. Також у цій ухвалі Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з покликанням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) у постановах від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19 та від 30 січня 2025 року у справі № 140/10981/24 зазначив, зокрема, що передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав саме територіальної підсудності, а не інстанційної. Водночас розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
12. З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що спір, у якому відповідачем є Апарат Верховної Ради України має розглядатися за загальними правилами підсудності, що встановлені статтею 25 КАС України. Тобто виходив з того, що правовідносини у цій справі не пов`язані з оскарженням актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України ані прямо, ані опосередковано, тому на ці спірні правовідносини не можуть поширюватися правила інстанційної підсудності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
13. Не погодившись із такою ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду і вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.
14. На переконання скаржника, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неправильно визначив підсудність спору, оскільки Апарат Верховної Ради України у своїй діяльності керується Регламентом Верховної Ради України та забезпечує реалізацію її конституційних повноважень, його дії щодо підготовки електоральних процесів є невід`ємною частиною функціонування Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, а тому на підставі приписів статті 266 КАС України спір підлягає розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції.
15. Скаржник звертає увагу, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку про непідсудність цієї справи окружному суду, у зв`язку із чим направлення матеріалів справи до того самого суду створює стан правової невизначеності та фактично позбавляє його права на доступ до суду.
16. Також позивач вважає, що оскаржувана ухвала призвела до виникнення спору про підсудність між судами, що, на його думку, суперечить положенням КАС України. Крім того, він посилається на порушення його права на судовий розгляд упродовж розумного строку та права на ефективний судовий захист, гарантованих Конституцією України та Конвенцією.
17. Скаржник, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, зазначає, що право на звернення до суду є невід`ємною складовою конституційного права на судовий захист, а тому застосування процесуальних норм не повинно призводити до обмеження доступу особи до правосуддя. На його думку, оскаржувана ухвала не забезпечує ефективної реалізації цього права та свідчить про надмірно формальний підхід до вирішення питання підсудності спору.
18. ОСОБА_1 наголошує, що дії Апарату Верховної Ради України є невід`ємною частиною реалізації повноважень самої Верховної Ради України. Це, на його переконання, зумовлює необхідність розгляду цієї справи саме Верховним Судом як судом першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
19. Апарат Верховної Ради України у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року - без змін.
20. Зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням положень КАС України.
21. На обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що спір не належить до категорій справ, підсудних Верховному Суду як суду першої інстанції відповідно до статей 22 та 266 КАС України, оскільки позов подано до Апарату Верховної Ради України, який не є суб`єктом, акти, дії чи бездіяльність якого оскаржуються безпосередньо до Верховного Суду.
22. Вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правомірно дійшов висновку про необхідність повернення справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю та обґрунтовано відмовив у прийнятті її до свого провадження.
Рух апеляційної скарги
23. Ухвалою судді Великої Палати від 5 травня 2026 року залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року.
24. Велика Палата ухвалою від 14 травня 2026 року відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Великої Палати Мартинюк Н. М. від участі у розгляді справи № 160/5908/26, а іншою ухвалою від 14 травня 2026 року повернула ОСОБА_1 без розгляду його заяву про забезпечення позову.
25. Велика Палата ухвалою від 20 травня 2026 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року у цій справі.
26. Ухвалою судді Великої Палати від 28 травня 2026 року встановлено Апарату Верховної Ради України п`ятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали для подання своїх міркувань та заперечень щодо клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі.
27. 4 червня 2026 року ухвалою судді Великої Палати відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
28. Ухвалою від 4 червня 2026 року Велика Палата призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 25 червня 2026 року.
29. Ухвалою від 25 червня 2026 року Велика Палата відмовила у задоволенні заяв ОСОБА_1 , які надійшли 22 та 23 червня 2026 року, про відвід суддів Великої Палати від участі у розгляді справи № 160/5908/26.
30. Також у вказану дату Велика Палата відклала розгляд цієї справи в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 1 липня 2026 року.
31. Велика Палата ухвалами від 1 липня 2026 року відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд цієї справи у судовому засіданні за участі сторін, задоволенні заяви позивача про роз`яснення ухвали Великої Палати від 14 травня 2026 року та узадоволенні клопотання скаржникапро зупинення провадження у справі № 160/5908/26.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи, перевіривши обґрунтованість доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, Велика Палата дійшла таких висновків.
33. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
34. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
35. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
36. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
37. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
38. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).
39. Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає в захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
40. Статтею 20 КАС України здійснено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів. Частиною першою цієї статті визначено виключний перелік спорів, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Частиною другою встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
41. Відповідно до частини першої статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
42. Згідно зі статтею 25 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
43. Аналогічне положення закріплено у статті 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а також передбачено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, з-поміж іншого, здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
44. Отже, за загальним правилом Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції і лише у виключних випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої інстанції.
45. Такі виключні випадки визначені частиною четвертою статті 22 КАС України, за якими Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
46. Отже, законодавець встановив вичерпний перелік суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у справах, що підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, серед яких, зокрема, є і Верховна Рада України.
47. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені статтею 266 КАС України.
48. За правилами цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на перевірку законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а також законності її актів (крім конституційності). Такі спори розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів. Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може, зокрема, визнати акт Верховної Ради України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, протиправними, зобов`язати Верховну Раду України вчинити певні дії; або ж застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
49. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, коли ухвалював рішення про повернення справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду, покликався на приписи пункту 1 Положення № 769, за яким Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Звідси й виснував, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України - єдиного органу законодавчої влади в Україні, а не органу, який забезпечує діяльність Верховної Ради України.
50. Велика Палата вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду і не вбачає підстав, щоб відійти від висловленої позиції в оскаржуваній ухвалі від 13 квітня 2026 року.
51. Так, відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
52. Повноваження Верховної Ради України як органу законодавчої влади в Україні визначені статтею 85 Конституції України.
53. За змістом частини п`ятої статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
54. Варто ще раз наголосити, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи за участі вказаного суб`єкта владних повноважень щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, прийнятих / вчинених Верховною Радою України на виконання повноважень, визначених Конституцією України.
55. Водночас відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» організаційне, юридично-експертне, науково-експертне, документальне, інформаційне, а також матеріально-технічне, господарсько-правове та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради.
56. Згідно з пунктами 1 та 5 Положення № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
57. Апарат Верховної Ради України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
58. У сфері документального забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує опублікування актів Верховної Ради України та інших офіційних матеріалів, надає інформацію щодо проходження підписаних законодавчих актів та оприлюднює її на офіційному вебсайті Верховної Ради України (підпункт 3 пункту 8 Положення № 769).
59. Як видно з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому, зокрема, просив зобов`язати відповідача утриматися від вчинення будь-яких організаційних, розпорядчих та реєстраційних дій щодо опрацювання (включно з реєстрацією в системі електронного документообігу), тиражування та підготовки до винесення на розгляд Верховної Ради України проєктів, постанов, чи інших документів про підготовку або призначення виборів Президента України до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
60. Отож оспорювані правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з діяльністю Апарату Верховної Ради України як юридичної особи, яка відповідно до закону здійснює організаційне, документальне та інше забезпечення діяльності парламенту.
61. Правовий спір не стосується реалізації Верховною Радою України повноважень, визначених статтею 85 Конституції України, як єдиного органу законодавчої влади.
62. За таких обставин Велика Палата висновує, що предмет спору в цій справі не свідчить про виключну його підсудність Верховному Суду як суду першої інстанції, оскільки заявлені позовні вимоги за своїм змістом, спрямованістю та юридичною природою не стосуються актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, на які поширюється судовий контроль Верховного Суду як суду першої інстанції відповідно до статті 266 КАС України. Вимоги позивача адресовані Апарату Верховної Ради України та стосуються його діяльності. Відтак цей спір має розглядатися за загальними правилами підсудності, установленими статтею 25 КАС України.
63. Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повернути справу, яка йому була направлена в порядку статті 29 КАС України, то Велика Палата також вважає правильними висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що якщо місцевий адміністративний суд (Дніпропетровський окружний адміністративний суд) помилково чи неправильно направив до суду справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил інстанційної підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС України.
64. Справді, відповідно до частин першої та другої статті 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
65. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
66. Втім аналіз зазначених норм права дає підстави визнати, що первинно правила цієї статті спрямовані на недопущення спорів між судами одного інституційного рівня, яким підсудні справи з однаковим предметом спору. Саме тому, щоб унеможливити множинне пересилання справи з одного суду до іншого з підстави забезпечення дотримання територіальної підсудності, закон встановив таку заборону. Приписи частини другої статті 30 КАС України, які відсилають до правил статті 29 цього Кодексу, підтверджують правильність думки про те, що передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав саме територіальної підсудності, а не інстанційної.
67. У той же час розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
68. Ці висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати від 26 серпня 2019 року у справі № 855/364/19 та від 30 січня 2025 року у справі № 140/10981/24, і немає підстав, щоб змінити вказані правові позиції.
69. До того ж такий підхід узгоджується і з практикою ЄСПЛ щодо змісту гарантії розгляду справи судом, встановленим законом.
70. Так, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має бути «встановлений законом», що відзеркалює принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та протоколами до неї (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Jоrgic проти Німеччини», № 74613/01, § 64).
71. ЄСПЛ в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. ЄСПЛ підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27, 28).
72. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції дає підстави виокремити, серед інших, таку складову поняття «суд, встановлений законом», як компетенційна, яка, зокрема, стосується не лише правильного застосування правил юрисдикції, а і використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.
73. Процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також для того, щоб учасники судового провадження мали право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до всіх - не лише до сторін провадження, а й до національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», пункт 47).
74. У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру. Поцесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції.
75. У рішенні ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) ЄСПЛ констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм.
76. Наведене демонструє, що дотримання встановлених законом правил визначення компетентного суду є невід`ємною складовою гарантії розгляду справи судом, встановленим законом. Саме тому правила інстанційної підсудності мають застосовуватися таким чином, щоб забезпечити розгляд справи тим судом, до повноважень якого її розгляд віднесений законом. Інакше суд, який здійснює розгляд справи всупереч нормам процесуального закону, не може в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ вважатися «судом, встановленим законом», що означатиме порушення права на справедливий суд.
77. Велика Палата погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для повернення цієї справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.
78. Решта міркувань та тверджень, викладених в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
79. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
80. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
81. Ураховуючи наведене, Велика Палата не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження не спростовують правильності висновків суду.
Висновки щодо розподілу судових витрат
82. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
83. Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.
Суддя-доповідачкаН. М. МартинюкСудді:О. О. БанаськоМ. В. МазурО. В. БілоконьК. М. ПільковО. Л. БулейкоС. О. ПогрібнийО. А. ГубськаН. С. СтефанівЛ. Ю. КишакевичТ. Г. СтрелецьВ. В. КорольО. В. СтупакС. І. КравченкоМ. Ю. ТітовО. В. КривендаІ. В. ТкачВ. Ю. Уркевич
