Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
14 травня 2026 року
м. Київ
справа № 160/5908/26
провадження № 11-174 заі 26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Мартинюк Наталії Миколаївни від участі у розгляді справи № 160/5908/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року в адміністративній справі № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій,
УСТАНОВИЛА:
1. 11 березня 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до апарату Верховної Ради України, у якому просив: зобов`язати апарат Верховної Ради України на підставі статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утриматися від вчинення будь-яких організаційних, розпорядчих та реєстраційних дій щодо опрацювання (включно з реєстрацією в системі електронного документообігу), тиражування та підготовки до винесення на розгляд Верховної Ради України проєктів, постанов, чи інших документів про підготовку або призначення виборів Президента України до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року справу № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій передано на розгляд до Верховного Суду як до суду першої інстанції.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2026 року відмовив у прийнятті до свого провадження справи № 160/5908/26 за позовом ОСОБА_1 до апарату Верховної Ради України про зобов`язання утриматись від вчинення дій та повернув її до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.
4. 24 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга позивача на зазначене судове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
5. Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2026 року автоматизований розподіл справи № 160/5908/26 не відбувався з підстави «не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи».
6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2026 року суддею-доповідачкою для розгляду апеляційної скаргиОСОБА_1 у справі № 160/5908/26 визначено Мартинюк Н. М.
7. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 5 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
8. Зокрема, в цій ухвалі йшлося про те, що скаржник додав до апеляційної скарги документ про сплату судового збору в розмірі 700 грн, що, однак, не відповідає розміру, встановленому законом. Скаржнику повідомлено про недолік апеляційної скарги та запропоновано усунути зазначений недолік у десятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали шляхом подання до суду: платіжного документу про оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом.
9. 7 травня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.
10. Також 13 травня 2026 року надійшла заява ОСОБА_1 про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Мартинюк Н. М. від участі у розгляді справи № 160/5908/26.
11. Покликаючись на положення статей 36, 37 КАС України заявник наполягає на наявності обставин, які, на його думку, викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді.
12. Як підставу для відводу заявник вказує, що суддя Великої Палати Верховного Суду Мартинюк Н. М. при постановлені ухвали від 5 травня 2026 року застосувала положення підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», яке Рішенням Конституційного Суду України від 10 березня 2026 року № 2-р/2026 визнано неконституційним.
13. Крім того, заявник стверджує, що його апеляційна скарга надійшла до Великої Палати Верховного Суду 24 квітня 2026 року, проте ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху постановлено 5 травня 2026 року, тоді як граничний строк для вчинення будь-якої процесуальної дії щодо цієї скарги сплив 1 травня 2026 року.
14. Окремо заявник зазначає, що ухвала про залишення апеляційної скарги без руху від 5 травня 2026 року не відповідає вимогам статті 248 КАС України щодо змісту судового рішення, зокрема, в ухвалі не вказано дату надходження апеляційної скарги до Великої Палати Верховного Суду, відсутній опис суті позову, також не вказано, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, що на переконання позивача, свідчить про упередженість судді-доповідачки у цій справі.
15. Перевіривши наведені ОСОБА_1 на обґрунтування заяви про відвід судді Мартинюк Н. М. доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
16. Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
17. Відповідно до частини третьої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
18. Частиною сьомою статті 40 КАС України визначено, що питання про відвід судді Великої Палати Верховного Суду не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою Верховного Суду.
19. За змістом частини другої статті 39 КАС України відвід судді може бути заявлено за наявності підстав, зазначених у статтях 36-37 цього Кодексу.
20. Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, згідно з частиною першою якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
21. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, установлених статтею 37 цього Кодексу (частина друга статті 36 КАС України).
22. Так, положеннями статті 37 КАС України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
23. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.
24. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції.
25. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення, крім випадку, коли проведення врегулювання спору за участю судді було ініційовано суддею, але до закінчення встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строку сторона заперечила проти його проведення.
26. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, винесеного за результатами нового розгляду цієї справи.
27. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами у цій адміністративній справі. Положення цієї частини не застосовуються у випадку розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстав, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, Великою Палатою Верховного Суду.
28. До того ж, приписами частини четвертої статті 36 КАС України регламентовано, що не може бути підставою для відводу судді незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання.
29. Відповідно до частини третьої статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, тобто в заяві мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
30. Встановлення обставин, вказаних у пунктах 1-3, 5 частини першої статті 36, статті 37 цього Кодексу, звільняє заявника від обов`язку надання інших доказів упередженості судді для цілей відводу (частина четверта статті 39 КАС України).
31. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.
32. Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
33. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується насамперед на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань - прямих чи непрямих з будь-чийого боку або з будь-якої причини.
34. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді - як реальної, так і суб`єктивної.
35. Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість (безсторонність) судді».
36. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має встановлюватися згідно з:
- «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) слід визначати окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи, і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
37. Для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки, як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, тощо).
38. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
39. Як убачається зі змісту заяви про відвід, наведені у ній доводи зводяться до незгоди заявника з процесуальним рішенням судді щодо залишення його апеляційної скарги без руху та до оцінки правильності застосування підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
40. Водночас Велика Палата Верховного Суду повторює, що відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді або з правовою позицією суду не є підставою для відводу.
41. Також у аспекті наведених доводів Велика Палата Верховного Суду звертає увагу заявника, що Рішенням Конституційного Суду України від 10 березня 2026 року № 2-р/2026 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» зі змінами в тім, що він уможливлює справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 КАС України.
42. Однак такі мотиви ОСОБА_1 щодо не сплати судового збору за подання апеляційної скарги є помилковими, адже предметом апеляційного оскарження в цій справі є ухвала, постановлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в порядку пункту 2 частини першої статті 29, частини п`ятої статті 171 КАС України, а не статей 382, 383 КАС України, які стосуються встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
43. Отже, Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2026 від 10 березня 2026 року не впливає на обов`язок ОСОБА_1 сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 квітня 2026 року.
44. Покликання заявника на ігнорування суддею-доповідачкою його статусу військовослужбовця Збройних Сил України є необґрунтованим, оскільки відповідно до частини шостої статті 296 КАС України якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Однак в апеляційній скарзі скаржник не порушував питання про звільнення його від сплати судового збору, не навів відповідних підстав та не надав доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість такого звільнення.
45. Велика Палата Верховного Суду відхиляє й доводи заявника про те, що постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху відбулося після спливу граничного строку (1 травня 2026 року) для вчинення процесуальних дій, що на його переконання, свідчить про упередженість судді-доповідачки. Як уже вказувалося, відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2026 року автоматизований розподіл справи № 160/5908/26 не відбувся у зв`язку з недостатньою кількістю суддів для здійснення такого розподілу. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2026 року суддею-доповідачкою у цій справі визначено Мартинюк Н. М.
46. За таких обставин перебіг процесуального строку для вирішення питання щодо поданої апеляційної скарги пов`язується з моментом визначення судді-доповідачки у справі, а не з датою надходження апеляційної скарги до суду. Отже, постановлення ухвали 5 травня 2026 року не може бути об`єктивним підтвердженням упередженості судді-доповідачки у цій справі.
47. В решті наведені в обґрунтування заяви про відвід судді доводи свідчать про фактичну незгоду позивача з процесуальними діями судді-доповідачки у справі, що не може бути підставою для відводу.
48. Будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді Мартинюк Н. М. у цій справі або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості, з доводів заяви про відвід судді не вбачається.
49. З огляду на викладене, ОСОБА_1 не навів обставин, які об`єктивно можуть викликати сумнів у неупередженості чи об`єктивності судді Великої Палати Верховного Суду Мартинюк Н. М., а тому підстави, передбачені статтями 36, 37 КАС України, для задоволення заяви про відвід відсутні.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Мартинюк Наталії Миколаївни від участі у розгляді справи № 160/5908/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідачкаН. М. МартинюкСуддіО. О. БанаськоО. В. КривендаО. В. БілоконьК. М. ПільковО. Л. БулейкоС. О. ПогрібнийІ. А. ВоробйоваТ. Г. СтрелецьО. А. ГубськаО. В. СтупакА. А. ЄмецьІ. В. ТкачЛ. Ю. КишакевичО. С. ТкачукВ. В. КорольВ. Ю. УркевичС. І. Кравченко
