Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 липня 2026 року
у справі № 910/10837/25[1]
Господарська юрисдикція
Щодо розмежування визначених у п. 3 ч. 2 ст. 43 ГПК України форм зловживання правом на позов в процесуальному аспекті
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Три О» звернулося до господарського суду з позовом до банківських установ про визнання недійсним консорціумного кредитного договору, стверджуючи, що цей договір не відповідає приписам статті 203 ЦК України.
Суд першої інстанції відкрив провадження у справі та у підготовчому засіданні постановив ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 43 ГПК України, виснувавши, що подання ТОВ «Три О» численних процесуальних заяв в різних справах, що за своїм змістом суперечать одна одній, є свідченням зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що суперечить принципам добросовісності та правової визначеності.
Апеляційний господарський суд ухвалу про залишення позову Товариства без розгляду скасував та повернув справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду, виснувавши, зокрема, що визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні пункту 3 частини другої статті 43 ГПК України із залишенням позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження, а не розгляду справи по суті, є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності сторін.
ОЦІНКА СУДУ
Тлумачення і застосування критерію «позов у спорі, який має очевидно штучний характер» слід здійснювати із урахуванням конструкції удаваного (хоча б для однієї із сторін) судового процесу.
Таке відбувається, коли стороною (сторонами) формально створюється спір, який зовні відповідає ознакам юридичного конфлікту, але в дійсності не має реального змагального характеру та використовується для досягнення сторонньої мети.
Позов у штучному спорі характеризується, зокрема, відсутністю реального конфлікту інтересів між сторонами; узгодженістю процесуальної поведінки учасників; використанням суду як інструменту легалізації певного результату; наявністю прихованої неправомірної мети.
Іншими словами, при поданні позову у спорі, який має очевидно штучний характер, сторони зовнішньо умисно формують хибну картину спору для відкриття провадження у справі чи отримання певного судового рішення задля досягнення прихованих цілей, як правило на шкоду інтересам третіх осіб.
Таке може відбуватися перед відкриттям справи про банкрутство (неплатоспроможності) з метою симуляції існування спору про право між ініціюючим кредитором і боржником як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство або формування боржником за допомогою судових рішень безспірної заборгованості «дружніх» кредиторів, які матимуть більшість голосів у комітеті кредиторів боржника.
До такої форми зловживання можуть бути віднесені також фіктивні позови для отримання «потрібного» судового рішення; створення спору для зміни підсудності; ініціювання процесу з метою блокування іншого судового процесу активів чи корпоративних процедур; використання судового рішення для ухилення від виконання зобов`язань перед третіми особами, а також моделювання спору між афілійованими особами для отримання преюдиційного ефекту.
Натомість завідомо безпідставним слід вважати позов, щодо якого позивач достеменно знає про відсутність порушеного права, відсутність юридичного інтересу або неможливість задоволення вимоги, однак використовує судовий процес для інших цілей, зокрема для затягування виконання зобов'язань, створення перешкод відповідачу у реалізації його прав (інтересів), формування штучного спору, блокування діяльності особи, маніпуляції автоматизованим розподілом справ тощо.
До того ж для кваліфікації позову як завідомо безпідставного важливим критерієм є саме недобросовісна процесуальна поведінка, яка проявляється у свідомому використанні судової процедури всупереч її функціональному призначенню, зокрема за таких ознак:
- повторне подання тотожних позовів після неодноразового вирішення спору;
- подання позову за очевидної відсутності суб'єктивного права чи охоронюваного інтересу;
- посилання на факти, які позивач достеменно знає як неправдиві; ініціювання спору виключно для перешкоджання виконанню судового рішення або діяльності іншої особи;
- штучне конструювання правової позиції без реального матеріально-правового підґрунтя.
Водночас, поняття «позов за відсутності предмета спору» має переважно об`єктивний характер і пов`язане з відсутністю самого об`єкта судового захисту.
У позові за відсутності предмета спору матеріально-правовий конфлікт або існував раніше, але був повністю врегульований (припинений) до моменту звернення до суду, або ж сам об`єкт цього спору ніколи не виникав у правовій чи фізичній реальності. Якщо у завідомо безпідставному позові має місце дефект самого матеріального права, то у позові за відсутності предмета спору - дефект об`єкта права.
Тому для кваліфікації позову як поданого за відсутності предмета спору, ключовим є не намір позивача, а відсутність об'єктивної потреби у судовому захисті або об`єктивна відсутність такого об`єкта правовідносин, зокрема у випадках, коли:
- зобов`язання вже виконано до моменту подання позову;
- право позивача не порушується та не заперечується; між сторонами відсутня юридична конфліктність;
- спірне правовідношення припинилося;
- заявлена вимога не породжує жодних юридичних наслідків.
ВИСНОВКИ: для розмежування визначених у пункті 3 частини другої статті 43 ГПК України форм зловживання правом на позов в процесуальному аспекті слід ураховувати, що, на відміну від «позову за відсутності предмета спору», «позов у спорі, який має очевидно штучний характер» формально може містити предмет спору, однак цей предмет є змодельованим або удаваним.
Водночас, на відміну від «завідомо безпідставного позову», у «позові у спорі, який має очевидно штучний характер» акцент переноситься із необґрунтованості вимоги на фіктивність самого правового конфлікту між сторонами щодо визначеного у позові предмета спору, за наявності іншого прихованого спору, недобросовісних намірів чи неправомірної мети ініціювання такого судового провадження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами, зміст підготовчого провадження, процесуальні повноваження суду
