Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 серпня 2026 року
у справі № 759/19709/25[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо обов'язку суду вирішити питання про розумність строків завершення захоронення урни з прахом після кремації
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у здійсненні поховання шляхом поховання урни з прахом її сина ОСОБА_5 на кладовищі (колумбарії) у місті з дотриманням православного християнського обряду за її участю в строк, що не може перевищувати тридцять днів від дня набрання судовим рішенням законної сили.
Районний суд міста рішенням у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд постановою рішення районного суду міста змінив, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди помилково ототожнили кремацію тіла з його наступним похованням, оскільки спалювання тіла померлого (кремація) не є кінцевим етапом поховання, а розміщений в урні прах має бути закопаний у могилі або розміщений в ніші колумбарію.
Правова позиція Верховного Суду: звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своєї позовної вимоги посилалася на те, що відповідачка як дружина померлого сина позивачки перешкоджає останній у реалізації її права на участь у похованні праху померлого ОСОБА_5 шляхом поховання урни на кладовищі (колумбарії) за православним християнським обрядом.
Законодавство не містить чітко визначених граничних строків завершення поховання, зокрема захоронення урни з прахом (закопування в могилі чи розміщення в колумбарній ніші).
Проте, ураховуючи важливість та чутливість досліджуваної сфери, засади добросовісності, розумності й справедливості, необхідності дотримання вимог санітарно-епідеміологічного законодавства, такі строки мають бути розумними, об'єктивно необхідними, оскільки протилежний підхід може призвести до того, що будь-яка особа, що здійснює поховання, в тому числі шляхом кремації тіла померлого, матиме формальну підставу не завершувати цю процедуру.
Таке становище є неприпустимим і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності в контексті забезпечення мінімального рівня захисту, на який особа має право, оскільки може порушити баланс інтересів в розумінні положень статті 298 ЦК України, зокрема:
- громадянина на поховання його тіла та належне ставлення до тіла після смерті;
- його близьких родичів - на повагу до свого приватного і сімейного життя, передбаченого пунктом 1 статті 8 Конвенції, зокрема на доступ до місця поховання померлого для вшанування його пам`яті.
Висновки: вирішення питання про розумність таких строків [завершення поховання, зокрема захоронення урни з прахом (закопування в могилі чи розміщення в колумбарній ніші)] за відсутності законодавчого врегулювання є обов'язком суду під час їх оцінки у кожній конкретній справі з урахуванням фактичних обставин, зокрема, існування об'єктивних перешкод в оформленні місця для поховання на кладовищі, колумбарії чи в іншій спеціалізованій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих.
Ключові слова: спори щодо поховання, захист особистих немайнових прав, права членів сім’ї померлого, вшанування пам’яті
