Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 вересня 2026 року
у справі № 607/18991/22
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності у державного виконавця права ототожнювати доведення заборони до відома боржника з повним виконанням рішення суду
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заінтересована особа: Приватне підприємство «Ідея Вест» (далі - ПП «Ідея Вест»), в якій просила суд:
- визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС щодо винесення постанови про закінчення виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 607/18991/22, виданого міськрайонний судом та скасувати цю постанову;
- зобов'язати державного виконавця ВДВС відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 607/18991/22, виданого міськрайонний судом області, та вчинити заходи примусового виконання рішення суду у спосіб і порядок, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.
Ухвалою міськрайонного суду, постановленою у складі судді, у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо винесення постанови про закінчення, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою апеляційного суду скасовано ухвалу міськрайонного суду і ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця ВДВС щодо винесення постанови про закінчення ВП задоволено.
Мотивація касаційних скарг: ПП «Ідея Вест» стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження». Заявник не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що виконавець повинен був перевірити фактичне припинення експлуатації димоходу та вентиляції. Такі висновки суперечать положенням частин першої, другої статті 18, частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
ВДВС указує, що суд неправильно оцінив резолютивну частину рішення суду, яке передано на примусове виконання. Стверджує, що воно містить лише вимогу про заборону боржнику вчиняти певні дії, до виконання умов, визначених рішенням суду, що відповідає частині четвертій статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка не наділяє виконавця функцією контролю за виконанням судового рішення. Звертає увагу, що якщо взяти до уваги висновки суду апеляційної інстанції про те, що виконанню підлягають дві частини рішення, а саме: 1) заборона вчинити дії в порядку частини четвертої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»; 2) зобов`язання боржника привести пристрої у відповідність з нормами ДБН в порядку частини першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», то у зв`язку із різним порядком їх виконання, вони не можуть виконуватись у рамках одного виконавчого провадження, а стягувач мав отримати два різних виконавчі листи.
Правова позиція Верховного Суду: порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
До рішень немайнового характеру належить рішення, якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії (частини перша - третя статті 63 Закону) або утриматися від їх вчинення (частина четверта статті 63 Закону).
Для визначення порядку виконання судового рішення необхідно встановити зміст покладеного на боржника обов'язку.
Суд визначив спосіб усунення перешкод - заборону експлуатації димової труби від мангала та труби від вентиляційної системи кухні, але одночасно встановив умову, за якої ця заборона припиняється.
Саме з настанням цієї події (облаштування труб відповідно до вимог ДБН) заборона експлуатації труб мангалу та вентиляції припиняється.
Таким чином, на виконанні у державного виконавця Тернопільського ВДВС перебуває рішення немайнового характеру, яке містить комплексний обов'язок боржника, виконання якого не вичерпується доведенням заборони до його відома.
Тому виконання цього судового рішення потребує з`ясування двох взаємопов`язаних обставин, а саме: чи припинив боржник експлуатацію труб; чи облаштовано труби відповідно до норм ДБН та у місці, передбаченому планом та технічною документацією.
Тобто, лише після встановлення виконання другої умови можна зробити висновок про повне виконання судового рішення у справі №607/18991/22, а повідомлення боржника про те, що йому заборонено експлуатувати труби, не встановлює факт виконання рішення в повному обсязі.
Натомість державний виконавець склав акт про те, що повідомив представника боржника про заборону експлуатації труб, закінчив ВП з примусового виконання виконавчого листа № 607/18991/22, виданого міськрайонним судом, на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», констатувавши, що рішення суду фактично виконано в повному обсязі.
Частина четверта статті 63 передбачає спеціальний порядок саме для рішень про заборону вчинити певні дії або про утримання від вчинення певних дій.
Однак у рішенні суду у справі №607/18991/22, яке перебуває на виконанні, заборона має строкову (умовну) конструкцію - до облаштування. Тобто суд не встановив самостійну, безумовну заборону, а встановив: не експлуатувати до моменту виконання визначеної судом умови. Отже, питання, яке має перевірити виконавець під час виконання цього рішення - чи виконано судове рішення в повному обсязі, а не лише те, чи доведено до відома боржника заборону експлуатації труб.
У випадку, якщо резолютивна частина рішення передбачає заборону експлуатації предмета (труба, вентиляція) до їх облаштування відповідно до норм ДБН та технічної документації, то складання акта про доведення заборони до відома боржника не підтверджує виконання рішення в повному обсязі, оскільки не встановлює факт виконання визначених судом умов.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, закінчивши ВП на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», не виконав рішення міськрайонного суду у справі № 607/18991/22 у повному обсязі.
Крім того, судове рішення, яке перебувало на виконанні у державного виконавця Тернопільського ВДВС - це одне судове рішення немайнового характеру і має один спосіб усунення перешкод, який має комплексний зміст. Тому державний виконавець мав виконувати всю резолютивну частину рішення, а не штучно розділяти її на «заборону» та «облаштування», що в свою чергу спростовує доводи виконавця про необхідність видачі двох виконавчих листів для виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2023 року у справі № 607/18991/22.
Висновки: частина четверта статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не дає державному виконавцю право ототожнювати доведення заборони до відома боржника з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено, що заборона діє лише до настання визначеної судом умови, виконання якої є складовою способу усунення перешкод.
Ключові слова: повноваження виконавця, порядок примусового виконання, рішення немайнового характеру, судовий контроль за виконанням, повнота виконавчих дій
