Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 червня 2026 року
у справі № 932/5808/25
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для збереження арешту протягом тривалого часу після закінчення провадження та знищення його матеріалів
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якій просив визнати незаконною бездіяльність державних виконавців щодо незняття арештів, накладених на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанов державних виконавців відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції, та зобов'язати державних виконавців вчинити дії щодо зняття (скасування) арештів майна боржника.
Ухвалою суду першої інстанції в задоволенні скарги відмовлено.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Згідно пунктом 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії) виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до положень статті 50 Закону № 606-XIV (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії)у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження.
Згідно із частинами першою, другою статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Такі ж положення містить статті 433 ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
ВИСНОВКИ: у цій справі суди не врахували, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання.
У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна ОСОБА_1 і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: заходи виконавчого провадження, припинення виконавчого провадження, підстави арешту майна боржника
