Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 липня 2019 року
у справі № 288/1158/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо порядку прийняття рішення про кваліфікацію діяння як злочину приватного обвинувачення у справі, що була розпочата в порядку публічного обвинувачення без заяви потерпілого
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено:
- за ч. 1 ст. 263 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 1 ст. 2631 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 4 ст. 296 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 вважає недоведеним установлений судом час переробки ОСОБА_1 вогнепальної зброї і неспростованою можливість вчинення засудженим таких дій до внесення у КК змін на підставі Закону України № 5064-VI від 05 липня 2012 року, яким було посилено санкцію ч. 1 ст. 263 цього Кодексу й доповнено його ст. 263-1. Із огляду на зазначене й положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст.ст. 4, 5 КК України, на переконання скаржника, дії ОСОБА_1 мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 5064-VI від 05 липня 2012 року, а норми ст. 2631 КК не підлягають застосуванню як такі, що на час інкримінованого засудженому незаконного поводження зі зброєю не діяли, погіршують його правове становище і тому не мають зворотної сили.
Правова позиція Верховного Суду: вирішення порушених у касаційній скарзі питань потребує розмежування складів злочинів, передбачених ст. 296 КК України, що належить до злочинів публічного обвинувачення, та ст. 125 цього Кодексу, провадження щодо якого здійснюється за процедурою приватного обвинувачення, тобто може бути розпочато лише за заявою потерпілого. У цій справі потерпілий ОСОБА_2 заяви про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 125 КК України, не подавав, однак під час досудового розслідування і впродовж усього судового розгляду послідовно наполягав на необхідності притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК України, за якою його дії кваліфіковано стороною обвинувачення.
Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).
Підтримання потерпілим будь-якого з обвинувачень - як початкового, так і зміненого, є проявом його позиції про застосування щодо обвинуваченого заходів кримінальної репресії. Відповідна позиція, а також волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності, з яким особа, що зазнала шкоди, зверталася в будь-якій формі до правоохоронних органів і від якого в подальшому не відмовилася, є підставою для продовження кримінального провадження після зміни його форми з публічної на приватну. В означеному випадку суд наділений повноваженнями ухвалити за результатами судового розгляду обвинувальний вирок із кваліфікацією діяння як злочину, визначеному у ч. 1 ст. 477 КПК України.
Якщо потерпілий не подавав заяву про злочин, але до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження за злочином публічного обвинувачення беззастережно висловився про необхідність застосування щодо винного кримінально-правових заходів примусу, відповідне волевиявлення, зафіксоване у процесуальних документах, є достатньою підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення після зміни кваліфікації злочину.
У разі перекваліфікації судом діяння на злочин приватного обвинувачення позиція потерпілого про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за злочин публічного обвинувачення не може прирівнюватися до відмови від приватного обвинувачення і не є підставою для закриття кримінального провадження, регламентованою п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Якщо потерпілий не подавав заяви про злочин і до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження не порушував питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності або ж прямо і беззастережно відмовився від обвинувачення (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством), то така позиція зумовлює припинення кримінального провадження шляхом його закриття на підставі п.7 ч. 1 та ч. 7 ст. 284 КПК України після перекваліфікації діяння на злочин приватного обвинувачення.
Висновки: звернення потерпілого до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього злочину без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією є проявом волі на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, що надає суду право за результатами судового розгляду кримінального провадження, розпочатого за процедурою публічного обвинувачення, ухвалити відповідно до встановлених ч. 3 ст. 337 КПК України меж судового розгляду обвинувальний вирок з перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від позиції потерпілого щодо зміни його правової оцінки.
Ключові слова: зміна кримінально-правової кваліфікації судом, засудження за незаконну переробку вогнепальної зброї, відсутність спеціального закону про поводження зі зброєю
Правова позиція зроблена на основі відеоогляду судової практики від адвоката Ростислава Кравця
