Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 червня 2018 року
у справі № 161/3686/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо випадків безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції
Фабула справи: вироком міськрайонного суду ОСОБА_1 виправдано на підставі ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК. Апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду і постановив новий вирок, яким визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, і призначив йому покарання у виді штрафу із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах, установах, організаціях будь-якої власності. На підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК.
Мотивація касаційної скарги: апеляційне провадження було здійснено з порушенням приписів статей 351, 404 КПК України, обвинувальний вирок ґрунтується на недопустимих доказах, яким суд не дав належної оцінки.
Правова позиція Верховного Суду: в силу положень ст. 94 КПК суд має оцінювати не тільки кожний доказ, але й обов'язково сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Виходячи з цих приписів, а також згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції, проте якщо суд апеляційної інстанції переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з додержанням вимог ст. 23 КПК.
Законом України від 7 квітня 2011 року № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який набрав чинності з 1 липня 2011 року, статтю 366 КК було викладено в новій редакції, зокрема зазнала змін санкція її ч. 1: додаткове покарання було відокремлено від основних комою, внаслідок чого воно могло бути приєднано до кожного з альтернативних основних покарань - як у виді штрафу, так і у виді обмеження волі, а також збільшено до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян розмір покарання у виді штрафу.
Отже, цей закон посилив кримінальну відповідальність за ст. 366 КК, у зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 5 КК не має зворотної дії в часі.
Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується прямим умислом. Тому усвідомлення особою факту внесення до документа неправдивих відомостей належить до предмета доказування у кримінальному провадженні.
Висновки: у разі, якщо висновки суду апеляційної інстанції, які є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосуються сутнісних ознак доказів - достовірності, належності, допустимості - і саме це зумовлює навіть перекваліфікацію дій особи на іншу статтю (частину статті) КК, то суд апеляційної інстанції зобов'язаний безпосередньо дослідити всі докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК. Недотримання засади безпосередності дослідження доказів є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
