Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 червня 2019 року
у справі № 423/1766/16
Кримінальна юрисдикція
Щодо можливості використання зізнавальних показань, наданих під час досудового розслідування, як доказу вини особи
Фабула справи: рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 121 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Мотивація касаційної скарги: прокурор та потерпіла ОСОБА_1 вважають, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК України ретельно не перевірив викладених в їх апеляційних скаргах доводів щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України, не надав на них відповідей, не спростував їх.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями ч. 4 ст. 95 КПК України визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Досліджені судом докази, такі як показання свідків, протоколи огляду місця події, висновки судово-медичних та судово-психіатричної експертизи не містять даних, які б поза розумним сумнівом доводили причетність ОСОБА_2 до інкримінованого йому злочину.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, керуючись положеннями п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для ухвалення в цьому кримінальному провадженні виправдувального вироку щодо ОСОБА_2 .
Висновки: обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України фактично ґрунтувалось на його зізнавальних показаннях, наданих під час досудового розслідування. Однак у судовому засіданні ОСОБА_2 категорично заперечував свою причетність до вчинення інкримінованого злочину.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував лише ті показання, які він надавав безпосередньо під час судового розгляду.
Ключові слова: злочини проти життя і здоров’я, правомірність виправдання особи, недоведеність причетності, принципи здійснення кримінального судочинства
