Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 06 червня 2012 року
у справі № 6-49цс12
Цивільна юрисдикція
Щодо наслідків прострочення виконання зобов’язання за договором страхування
Фабула справи: ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до ЗАТ "СК "Кремінь" про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Позов обгрунтований тим, що рішенням апеляційного суду у справі за його позовом ЗАТ "СК "Кремінь" на його користь стягнуто страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту. Ці кошти він отримав лише під час примусового виконання рішення, тобто з простроченням більш ніж на п'ять років.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_11 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Мотивація заяви про перегляд: ОСОБА_11 вказував на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.ст. 624, 625, ч. 9 ст. 267 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду України: відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Проаналізувавши норми ст.ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Саме до останнього виду грошових зобов'язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - страхова сума.
Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Разом з тим, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від практики застосування судами касаційної інстанції положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно з якою в разі порушення стороною договору своїх грошових зобов'язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України), у справі, яка переглядається, касаційний суд дійшов протилежного висновку внаслідок помилкового ототожнення різних правових понять: пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України) і процентів за користування чужими коштами (ст. 536, ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Отже, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норму ч. 2 ст. 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Висновки: оскільки правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, є грошовим зобов'язанням, то, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Ключові слова: відповідальність за порушення зобов'язання, неналежне виконання договору, наслідки порушення умов договору
