Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 серпня 2018 року
у справі № 906/493/16
Господарська юрисдикція
Щодо правових наслідків допущення помилок та неточностей в назві арбітражних установ, передбачених в арбітражній угоді
Фабула справи: ТОВ «TENACHEM» звернулось до суду з позовом до ПП «Проспер» про стягнення законних процентів за товар, поставлений за укладеним між сторонами контрактом.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не повністю оплатив вартість товару, поставленого позивачем на виконання вказаного контракту, чим порушив його умови та строки виконання зобов'язання.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено.
Застосовуючи до цих правовідносин право Латвійської Республіки, тобто сторони, яка повинна здійснити виконання, що має вирішальне значення для змісту договору, зокрема позивача (продавця), суди попередніх інстанцій установили факт наявності боргу та задовольнили позовні вимоги в заявлених розмірах. Водночас за відсутності у контракті найменування і місця розташування Міжнародного комерційного арбітражного суду, який має розглядати спори, що виникають у зв'язку із цим контрактом, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у цій справі. Суди вказали на неможливість виконання арбітражного застереження, викладеного сторонами у п. 9.2 контракту. У російськомовному варіанті контракту компетентним органом зазначено Международный коммерческий арбитражный суд, а в англомовновному - Arbitration Court of International Commerce and Industry, що в перекладі на українську мову означає «Арбітражний суд Міжнародної торгово-промислової». Найменування цих органів не є тотожними. Місце арбітражу також не зазначено. Оскільки обидва варіанти тексту є ідентичними та мають однакову юридичну силу (п. 10.7. контракту), суди попередніх інстанцій указали на неможливість установлення наміру сторін щодо арбітражного механізму вирішення спору та компетентного органу для його вирішення, тобто Ризького міжнародного комерційного арбітражу, або Арбітражного суду Латвійської Торгово-промислової палати, або Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Оскільки викладені в указаному контракті англомовна й російськомовна редакції назви компетентного органу не збігаються з будь-якою офіційною назвою міжнародного арбітражного суду будь-якої країни, суди зазначили про відсутність визначення у контракті будь-якої арбітражної установи, що має право розглядати цей спір, і про неможливість виконання арбітражного застереження, внаслідок чого спір підлягає вирішенню господарським судом.
Мотивація касаційної скарги: ПП «Проспер» вказало на п. 1 ч.1 ст. 76 Закону України №2709-IV «Про міжнародне приватне право» і ч.1 ст. 8 Закону України N 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» про те, що спір у справі підлягає вирішенню Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, як це передбачено п. 9.2 контракту, оскільки між сторонами існує арбітражна угода, яка не визнана недійсною, не втратила чинність та не є такою, що не може бути виконана. Відсутність у арбітражному застереженні точної назви арбітражу та місця проведення арбітражу, не є підставою для визнання його нечинним або невиконуваним. Під час тлумачення арбітражного застереження англійською та російською мовами суд не з'ясував, яка мова є більш прийнятною для сторін, та, відповідно, була для них основною вживаною під час переговорів та подальшого спілкування у ході реалізації та виконання контракту. Виходячи зі змісту контракту та офіційних назв арбітражних установ, суд мав встановити допущено помилку, яка виражена в пропущенні декількох слів, що спотворило назву уповноваженого органу. Суд порушив принцип автономності арбітражного застереження, закріплений у ч.1 ст. 16 Закону України N 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж», визнавши арбітражне застереження таким, що не підлягає виконанню.
Правова позиція Верховного Суду: очевидним є намір сторін арбітражної угоди передати визначену в ній категорію спорів на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу. Проте назва арбітражної установи, яка міститься у контракті, а також відсутність у ньому інформації про місце проведення арбітражу, не дає можливості визначити до якого саме арбітражу має звертатися сторона. Таким чином, неможливість виконання арбітражної угоди викликана істотною помилкою у назві арбітражу, до якого передається спір.
Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
У п.113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання відповідача на те, що арбітражна угода не була визнана недійсною та невиконуваною на момент звернення позивача до суду. Адже суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, саме при розгляді клопотання про припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.
Висновки: у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.
Господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
Суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
Ключові слова: умова про розгляд спору в арбітражному суді, помилка в арбітражній угоді, підстави відмови в відкритті судового проваження, встановлення компетентного органу
