Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 серпня 2019 року
у справі № 757/43793/18-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про захист ділової репутації
Фабула справи: Компанія «Collyer Limited» звернулась з позовом до АТ КБ «Приватбанк», Національного банку України (далі - НБУ), ОСОБА_1, ТОВ «Редакція газети «Закон і Бізнес», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: на стороні позивача - ОСОБА_2, Компанії «Teamtrend Limited», Компанії «Trade Point Agro Limited», на стороні відповідача - Міністерства фінансів України, про визнання бездіяльності незаконною, визнання інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію.
Суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Апеляційний суд прийняв постанову про залишення без змін ухвали суду першої інстанції.
Мотивація касаційної скарги: Компанія «Collyer Limited» вказує, що провадження у справі можна закрити виключно за наслідками проведення підготовчого засідання відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України та з дотриманням порядку, визначеного ста.198 ЦПК України. Проте суд порушив встановлений процесуальним законом порядок проведення підготовчого засідання та закрив провадження у справі за власною ініціативою, не визначивши складу учасників судового процесу.
Правова позиція Верховного Суду: на час звернення позивача до суду (8 грудня 2017 року) ЦПК України та ГПК України діяли у редакціях, чинних до 15 грудня 2017 року. Натомість суди першої й апеляційної інстанцій, порушили норми процесуального права, вирішивши питання про юрисдикцію суду у справі на підставі приписів процесуальних законів, які набрали чинності 15 грудня 2017 року та були чинними на момент відкриття провадження у справі, а не на момент подання позову.
ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15).
Справи, підвідомчі господарським судам, на той час визначала ст. 12 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Заявлені у цій справі позовні вимоги могли бути предметом розгляду як за правилами цивільного, так і за правилами господарського судочинства, оскільки зазначені ст. 15 ЦПК України та ст. 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
На час звернення позивача до суду ГПК України обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, тоді як ЦПК України не передбачав такі обмеження для учасників справи про захист ділової репутації юридичної особи, якщо відповідачами у ній є фізична та юридичні особи.
Справи про захист ділової репутації слід розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком справ між юридичними особами й іншими суб`єктами підприємницької діяльності у зв`язку зі здійсненням ними господарської діяльності, які належать до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц). Участь у таких справах позивачем або відповідачем фізичної особи, яка не є підприємцем, виключає юрисдикцію господарського суду.
Висновки: у позовній заяві позивач визначив відповідачами, зокрема, фізичну особу як автора статті, в якій, на думку позивача, подана недостовірна інформація, та редакцію газети, на вебсторінці якої, за твердженням позивача, ця стаття опублікована. Оскільки, окрім юридичної особи, що, на думку позивача, поширила недостовірну інформацію на належному їй вебсайті, одним із відповідачів є фізична особа як автор публікації, який не є підприємцем, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що цю справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Ключові слова: визначення юрисдикції спору, з’ясування підсудності спору, розмежування судової компетенції, наслідки подання позову з порушенням підсудності
