Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 серпня 2019 року
у справі № 727/9754/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо обов’язку суду встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у випадку застосування ч. 3 ст. 349 КПК України
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 149 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він вчинив вербування, переміщення, передачу людини, вчинені щодо кількох осіб, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 вказує на порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, на які суд апеляційної інстанції не звернув уваги.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Ч. 4 ст. 349 КПК України передбачено, що допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323, ст. 381 КПК України.
З матеріалів справи вбачається, що суд не провів допиту обвинуваченого так, як це визначено у ст. 351 КПК, не з'ясував, чи правильно він розуміє зміст обставин, не впевнився у добровільності його позиції та належним чином не роз'яснює обвинуваченому відсутність права оскаржити обставини в апеляційному порядку.
Висновки: відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Ключові слова: розгляд кримінальної справи за спрощеною процедурою, спрощений порядок судового розгляду, порядок доведення обставин кримінального провадження, випадки необов’язковості дослідження доказів
