Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 листопада 2019 року
у справі № 264/3830/18
Цивільна юрисдикція
Щодо задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтований тим, що спільне життя між сторонами не склалося, між ними існують стійкі неприязні відносини, подальше сумісне життя з відповідачем суперечить інтересам ОСОБА_1 та інтересам дітей.
Рішення суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказав, що суд першої інстанції безпідставно застосував ч. 3 ст. 109 СК України, не надав сторонам достатній строк для примирення та не врахував, що ОСОБА_1 не довела наявність підстав для розірвання шлюбу, а розірвання шлюбу суперечить її інтересам та інтересам спільних малолітніх дітей позивача та відповідача, одна з яких є інвалідом від народження.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню ст. 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства».
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Висновки: суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Встановивши, що збереження шлюбу неможливе, суперечать інтересам позивача, суд, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову. Суд зазначив, що незважаючи на помилкове застосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 109 СК України, оскільки шлюб має добровільний характер, ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, а розірвання шлюбу є волевиявленням позивача та будь-яке примушування до шлюбу законом не допускається, а тому наявні підстави для розірвання шлюбу.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).
Ключові слова: підстави припинення шлюбу, припинення шлюбу внаслідок його розірвання, дотримання прав осіб при розірванні шлюбу
