Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 жовтня 2019 року
у справі № 641/762/14-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо доведення факту укладення удаваного правочину
Фабула справи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись з позовом, у подальшому уточненим, у якому просили суд поновити строк для подачі позову, визнати договір дарування від 21 липня 2003 року, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру, удаваним правочином та застосувати до спірних відносин правила правочину про передачу цієї квартири в іпотеку для забезпечення погашення боргу ОСОБА_6, ОСОБА_2 перед ОСОБА_3; скасувати право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, набуте ним за договором купівлі-продажу від 30 вересня 2003 року, який вчинено для приховування іншого правочину, забезпечення виконання боргових зобов'язань за договором позики; скасувати право власності на квартиру, яка значиться на праві власності за ОСОБА_5, визнати право власності на квартиру за ОСОБА_6
ОСОБА_5 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_2, у якому просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з квартири; визнати відповідачів такими, що позбавлені права користування спірною квартирою, скасувати реєстрацію місця проживання за адресою цієї квартири.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову було залишено без змін рішенням апеляційного суду; рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_5 було частково скасовано судом апеляційної інстанції, яким рішення суду першої інстанції у частині виселення без надання житлового приміщення ОСОБА_6, ОСОБА_2, в частині визнання ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_2 такими, що позбавлені права користування квартирою, у частині скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - скасовано, у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що суди неналежним чином оцінили наявні у матеріалах справи докази щодо наявності між сторонами правовідносин за договором позики та дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний договір дарування укладений з метою приховання іншого правочину - договору іпотеки.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст.41 ЦК Української РСР (у редакції Закону 1963 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (ч.2 ст.58 ЦК Української РСР).
Згідно зі ст.153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає другій стороні майно у власність і він вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдарований є юридично рівноправними суб'єктами. Для договору дарування необхідна наявність взаємного волевиявлення сторін, без якої цей договір не вважається укладеним. Договір дарування завжди є безоплатним договором. У зв`язку з цим дарувальник не має права вимагати від обдарованого зустрічних дій майнового характеру. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому, і тому він належить до реальних договорів. Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувателя) до іншої (обдарованого). Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувателя.
Договір дарування укладається в формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів (ст.ст.43,44,46 ЦК Української РСР).
Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Як встановлено судами, на підтвердження заявлених вимог позивачі посилались на нотаріально посвідчений договір дарування від 21 липня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 спірну квартиру. Позивачі зазначали, що між сторонами насправді укладений договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами позики, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Згідно зі ст.374 ЦК Української РСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Оцінюючи доводи позову про те, що між сторонами існували зобов'язання з виконання умов договору позики, судами встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на час укладення договору дарування мала місце така вимога з договору позики, дійсна на час укладення оспорюваного договору.
Ксерокопії розписок, складені від імені ОСОБА_2 21 липня 2003 року та 03 березня 2005 року, такими доказами не є, оскільки копії зазначених розписок надані суду першої інстанції ОСОБА_2, у той час як ОСОБА_3 обставини, викладені в них, не визнала.
Судами також враховано, що ОСОБА_2 наполягає, що повернула борг у повному обсязі, однак доказів повернення боргу матеріали справи не містять.
Висновки: заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Суди першої та апеляційної інстанцій, установивши, що позивачі не довели, що, укладаючи договір дарування, обидві сторони мали намір приховати інший правочин - договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, дійшов обґрунтованого висновку про відповідність цього договору вимогам ЦК Української РСР та відсутність підстав для задоволення позову з цією правовою підставою заявлених вимог.
Ключові слова: правові наслідки укладення правочину, встановлення істинних намірів, встановлення удаваності правочину, підстави визнання правочину недійсним; приховання іншого правочину
