Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 жовтня 2019 року
у справі № 757/52890/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення договору поруки
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Інновація»), третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.
ОСОБА_1 зазначила, що у липні 2007 р. між ОСОБА_2 та АКБ «Факторіал-Банк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інновація», було укладено кредитний договір, відповідно до якого боржник отримав кошти строком до липня 2012 р. зі сплатою 13 % річних. Того ж дня, між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки щодо належного виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед банком. У грудні 2008 р. між ОСОБА_2 та банком було укладено додаткову угоду, відповідно до якої змінено порядок сплати боргу. ОСОБА_1 вважав, що банк без його згоди збільшив обсяг відповідальності, як поручителя. Крім того, вважав, що банк пропустив шестимісячний строк звернення до нього з позовом, визначений ч.4 ст.559 ЦК України.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, оскільки внаслідок укладення додаткової угоди у грудні 2008 р. між ОСОБА_2 та банком обсяг відповідальності поручителя (позивача) не збільшився, а тому відсутні підстави визнавати поруку припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК України. Крім того, суди вважали, що немає підстав визнавати поруку припиненою і на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки рішенням районного суду у 2013 р. було солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором з боржника та поручителя, а у п.11 договору поруки сторони погодили, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником або поручителем своїх зобов'язань, передбачених основним зобов`язанням.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначив, що суди надали неправильну оцінку умовам договору поруки, оскільки ним не встановлено строку припинення поруки, тому порука вважається припиненою, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимог до поручителя.
Правова позиція Верховного Суду: ст.553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст.554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч.1,2 ст.553 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: у справах № 6-70цс14, № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
Доводи касаційної скарги щодо припинення поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, була солідарно стягнута заборгованість за кредитним договором з боржника та поручителя.
Висновки: закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
У справі, яка переглядається, судами було встановлено, що внаслідок укладення додаткової угоди між банком та боржником без згоди поручителя (позивача), обсяг його зобов'язань не збільшився. Крім того, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, суди встановили, що банк не пропустив строк звернення з вимогою до поручителя, оскільки той факт, що вимоги банку до поручителя є обґрунтованими, а, отже, і вчасно пред`явленими, був встановлений преюдиційним рішенням суду, яке набрало законної сили, тому така обставина не може ставитися під сумнів під час розгляду цієї справи.
Ключові слова: акцесорне зобов'язання, неналежне виконання зобов’язання, виконання договору поруки, заборгованість по кредитному договору, порядок спливу строків виконання зобов’язання, порядок внесення змін до основного договору
