Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 202/30076/13-ц
провадження № 61-2842св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року у складі судді Зосименко С. Г. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у складі суддів Ремезе В. А., Міхеєвої В. Ю., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Руденко В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстрації.
Позовну заяву мотивовано тим, що 11 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 378 750 грн зі сплатою 15 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банку було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором не виконала, допустила утворення заборгованості у розмірі 403 838,07 грн, а тому позивач просив суд: у рахунок погашення заборгованості за вказаним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та виселення; виселити громадянина, який зареєстрований та проживає у вказаній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у місті Дніпропетровську.
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання іпотечного договору недійсним.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 11 грудня 2007 року договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, не відповідає вимогам закону і порушує права його малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користування вказаною квартирою.
У грудні 2014 року ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги та просив визнати іпотечний договір, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 від 11 грудня 2007 року № DNK0GІ0000002253, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 недійсним, із виключенням із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та заборону відчуження об'єкта нерухомого майна - вищезазначеної квартири.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано іпотечний договір від 11 грудня 2007 року № DNK0GІ0000002253, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, недійсним, із виключенням із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та заборону відчуження об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 червня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 грудня 2007 року № DNK0GІ0000002253 у розмірі 403 838,07 грн, яка утворилась станом на 16 лютого 2009 року, звернуто стягнення на належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу банком вказаного предмета іпотеки, з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ним всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною 505 000,00 грн.
У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про виселення відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
16 грудня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року у частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2015 року залишено без змін.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року рішення Індустраільного районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року в частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано.
Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 грудня 2007 року № DNK0GI0000002253, яка станом на 16 лютого 2009 року становить 403 838,07 грн та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 376 626,81 грн, заборгованості із сплати відсотків за користування кредитом - 24 743,89 грн, пені - 2 467,37 грн, звернуто стягнення на нерухоме майно, трикімнатну кімнатну квартиру АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_1
Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м. житловою площею 42,5 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу вказаної квартири іпотекодержателем АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Початкову ціну для здійснення продажу предмета іпотеки встановлено на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна в місті Дніпропетровську на час продажу квартири.
В іншій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 3 847,88 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконала, допустила утворення заборгованості, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з умовами договору іпотеки та положеннями статті 33 Закону України «Про іпотеку».
У квітні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року та рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті ради, про виселення рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається (стаття 400 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом всупереч положенням статті 39 Закону України «Про іпотеку» при ухваленні рішення не було зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 07 жовтня 2015 року (справа № 6-1935цс15), від 04 листопада 2015 року (справа № 6-1120цс15), від 21 жовтня 2015 року (справа № 6-1561цс15).
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
19 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року зупинено касаційне провадження у справі № 202/30076/13-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстрації, до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 235/3619/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року поновлено касаційне провадження у вищезазначеній справі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судом установлено, що 11 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GІ0000002253, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 378 750,00 грн зі сплатою 15 % річних, строком до 11 грудня 2027 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 грудня 2007 року між сторонами було укладено іпотечний договір № DNK0GІ0000002253, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 68,9 кв. м, житловою площею 42,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач порушила умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 16 лютого 2009 року виникла заборгованість у розмірі 403 838,07 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 376 626,81 грн; заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 24 743,89 грн; пені - 2 467,37 грн.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.
Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Такий висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року, справа 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Руденко В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки - без змін.
Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року в частині позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило
