Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
28 травня 2024 року
справа №320/12137/20
адміністративне провадження № К/990/12323/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Пугач Д. С.,
представника позивача - не з`явився,
представника відповідача - Павловича Д.М., Сливки А.В. в порядку самопредставництва,
представника третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя - Дудін С. О.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року (судді: Файдюк В. В., Губська Л. В., Мєзєнцев Є. І.)
у справі №320/12137/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК»
до Головного управління ДПС у Київській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області,
про стягнення коштів, -
УСТАНОВИВ:
Рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК» (далі - ТОВ «РГК», Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь Товариства пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «РГК» пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 5 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «РГК» три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року справу №320/12137/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2023 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року відмовлено.
За результатами нового судового розгляду рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 05 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства інфляційні втрати за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства три відсотки річних за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
01 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20, провадження за якою відкрито після усунення відповідачем недоліків скарги ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд зазначив, що доводи відповідача щодо підстав касаційного оскарження підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи № 320/12137/20. Справу витребувано з суду першої інстанції. Цією ухвалою також задоволено клопотання Головного управління ДПС у Київській області та зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 до розгляду справи Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
19 квітня 2024 року справа №320/12137/20 надійшла до Верховного Суду.
27 травня 2024 року від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що 28 травня 2024 року представник позивача приймає участь в іншому судовому засіданні. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє заявлене клопотання з огляду на строки розгляду касаційної скарги, встановлені статтею 342 КАС України, крім того, явка сторін не визначалася обов`язковою, а справа розглядалася судами попередніх інстанцій в спрощеному позовному провадженні.
Доводи касаційної скарги
Щодо дотримання строків звернення до суду
Аналізуючи рішення судів попередніх інстанцій, відповідач акцентує увагу на тому, що суди поновили Товариству строк звернення до суду, оскільки на той час актуальною була судова практика Верховного Суду, яка визначала трирічний строк звернення до суду. При цьому, суди проігнорували доводи податкового органу про те, що на момент звернення до суду минув саме трирічний строк, а його сплив є підставою для залишення позову без розгляду.
Скаржник зазначає, що суди застосували статті 122 КАС України, 102 ПК України без врахування практики Верховного Суду щодо застосування даних норм, а саме постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18. Застосування цих висновків знайшло своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 10 травня 2023 року у справах № 200/9915/21, № 640/6852/21, від 13 липня 2023 року у справах № 320/3351/21, № 200/6795/20-а, від 28 липня 2023 року у справі № 280/1854/21.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах стосовно застосування статті 625 ЦК України
Також відповідач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості стягнення інфляційних збитків та 3 % річних за користування грошовими коштами у зв`язку з простроченням строків повернення суми бюджетного відшкодування державними органами (податкові правовідносини).
Невірне застосування судами статті 625 ЦК України, за позицією скаржника, полягає в тому, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди, натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема зі стягненням збитків) порядку. Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня, визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, і є способом компенсації майнових втрат.
Податковий орган вважає, що Верховний Суд має сформувати висновок, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня , визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України і є способом компенсації майнових втрат.
Крім того, скаржник наголошує, що розгляд цієї справи не мав відбуватися в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, враховуючи загальну суму вимог, і це є самостійною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій (пункт 2 частини другої статті 353 КАС України).
Відповідач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
15 квітня 2024 року Товариство надало відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому зазначає, що справа не підлягає касаційному оскарженню, оскільки розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні у зв`язку з несплатою відповідачем судового збору за подання касаційної скарги в повному обсязі. А саме, що відповідач повинен сплатити судовий збір в розмірі 42 040 грн (21020,00*200%). Колегія суддів Верховного Суду з цього питання зазначає, що скаржник сплатив повну суму судового збору (42040 грн), що підтверджено платіжними інструкціями № 481 від 26 березня 2024 року на суму 40 540 грн, №857 від 26 квітня 2024 року на суму 1500 грн. Крім того, суд зазначає, що сама по собі недоплата (неповна сплата) судового збору не є підставою для закриття касаційного провадження.
12 квітня 2024 року Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області надало відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК» (ідентифікаційний код 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт Рокитне, вул. Ентузіастів, буд. 3) зареєстроване 01 квітня 2010 року як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18 березня 2019 року (т. 1, а. с.22-23).
19 березня 2014 року позивач подав до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області податкову декларацію з ПДВ за лютий 2014 року (вх.№9015879312 від 19.03.2014), в якій самостійно визначено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10 952 811,00 грн (рядок 23.1) (т.1, а.с.39-40).
25 березня 2014 року до зазначеної вище декларації позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням ним самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014) (т.1, а.с.37-38).
19 березня 2014 року позивач подав до контролюючого органу заяву (вх. №90145874312 від 19.03.2014) про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 10 952 811,00 грн. на рахунок платника у банку (т.1, а.с.36).
Враховуючи подану заяву, Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку, за результатами проведення якої складено довідку 15 квітня 2014 року №1017/15-1/37066355 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ РГК код за ЄДРПОУ 37066355 бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2014 року» (т.1, а.с.30-35).
У вказаній довідці контролюючий орган зазначив, що перевіркою не встановлено порушень при відображенні ТОВ «РГК» у декларації за лютий 2014 року з урахуванням уточнюючого розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за рахунок платника у банку у сумі 10 952 811,00 грн.
Суд установив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі №320/1844/19:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;
- зобов`язано Головне управління ДФС у Київській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК»;
- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ «РГК» суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811,00 грн, заявлену згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014) та пеню в розмірі 1 248 620,45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року (т.1, а.с.41-46).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року вказане судове рішення залишене без змін (т.1, а.с.48-53).
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/1844/19.
Як вбачається з платіжного доручення №238910969 від 23 грудня 2019 року (т.1. а.с.84) та відомостей з інформаційно-аналітичної системи Податковий блок (т.1, а.с.102-103), 23 грудня 2019 року територіальним органом державної казначейської служби було відшкодовано ТОВ «РГК» суму бюджетного відшкодування у розмірі 10 952 811,00 грн шляхом перерахування вказаної суми коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача.
Правове регулювання та висновки Верховного Суду
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо строку звернення до суду
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року по цій справі зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 (провадження № 11-106апп22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22).
Як установили суди попередніх інстанцій бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість за лютий 2014 року погашена відповідачем 23 грудня 2019 року, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 23 жовтня 2020 року.
Поновлюючи строк звернення до суду з цим позовом суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийняли доводи позивача щодо поважності пропуску строку звернення до суду, зокрема те, що про порушення свого права на отримання пені позивач дізнався лише 23 грудня 2019 року, оскільки у зазначену відповідачем дату була сплачена лише основна заборгованість без врахування пені, про загальний розмір пені позивач міг дізнатись лише після того, як відповідач остаточно виконає свій основний обов`язок. Аналогічне обґрунтування позивач зазначив і щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Позивач вважає, що 23 грудня 2019 року відповідач разом з основною сумою боргу, зобов`язаний був добровільно сплатити пеню за весь період прострочення, а також 3 проценти річних та інфляційні втрати.
Також суди попередніх інстанцій врахували аргументи Товариства щодо наявності обмежень, які впроваджені у зв`язку з карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
31 липня 2023 року до суду першої інстанції від позивача надійшло доповнення до заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зауважив, що на час звернення до суду ТОВ «РГК» з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно якої позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.
При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.
Отже, звертаючись до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат та 3 процентів річних, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.
Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження №11-106апп22 та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22) було зазначено, що «стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду».
Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно якої було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.
Водночас позивач звернув увагу на те, що ТОВ «РГК» звернулось із вищезазначеним позовом до Київського окружного адміністративного суду ще 23 жовтня 2020 року, тобто майже за два роки поспіль до зміни судової практики щодо застосування процесуального строку на звернення до суду постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження № 11-106a1122) та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22), тобто факт звернення до суду з метою захисту порушених прав ТОВ «РГК» відбувся задовго до зміни строку звернення з 1095 днів до шести місяців.
Позивач зазначав, що зміна сталої судової практики Верховного Суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, в постанові від 30 червня 2022 року у справі №1.380.2019.004460, адміністративне провадження № К/9901/8654/20 (ЄДРСРУ №105025132).
Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанції визнали, що позивач мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що через більш ніж два роки (у січні 2023 року) судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
Колегія суддів Верховного Суду приймає позицію судів попередніх інстанцій в частині визнання поважними причин пропуску строку з огляду на зміну судової практики, така позиція не суперечить правовим висновкам Верховного Суду.
При цьому, колегія суддів визнає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, заявлених за межами 1095 днів.
Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми вважаються бюджетною заборгованістю, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК нараховується пеня.
Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з повернення суми бюджетного відшкодування з ПДВ протягом строку, визначеного статтею 200 ПК.
Нарахування пені пов`язується саме з недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з ПДВ.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок невідшкодування йому відповідної суми.
Неприйнятними є доводи позивача щодо моменту, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з моменту відшкодування відповідачем 23 грудня 2019 року суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях право на нарахування пені у позивача за сумою ПДВ, що підлягає відшкодуванню згідно з податковою декларацією з ПДВ за лютий 2014 року, виникло з 30 квітня 2014 року (з урахуванням 5-ти операційних днів після закінчення строку отримання висновку про бюджетне відшкодування).
Отже, позивач, з огляду на положення статті 200 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повинен був дізнатися про порушення своїх прав з 30 квітня 2014 року - початок протиправної бездіяльності контролюючого органу щодо невідшкодування податку на додану вартість.
Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що Товариство на початку 2019 року звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 19.03.2014), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь Товариства, стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2014 у розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 19.03.2014) та пені в розмірі 1 248 620, 45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року (справа № 320/1844/19).
Отже, Товариство вже заявляло аналогічні позовні вимоги щодо стягнення пені за невідшкодування податку на додану вартість за лютий 2014 року за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року, а тому доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з вимогами про стягнення пені, оскільки про порушення прав позивач дізнався лише після відшкодування податку на додану вартість 23 грудня 2023 року, є безпідставними.
Наведе вище зумовлює висновок, що суд першої інстанції безпідставно поновив Товариству строк звернення до суду з вимогами про стягнення пені за період з 21 квітня 2014 року по 22 жовтня 2017 року (а 23 жовтня 2017 року - перший день в межах поновленого строку 1095 днів), інфляційних втрат і 3 проценти річних за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року.
Частиною першою статті 123 КАС встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Процесуальним наслідком пропущення строків звернення до адміністративного суду стаття 123 КАС передбачає повернення позову чи залишення його без розгляду (залежно від стадії виявлення судом факту пропуску).
За правилами пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; інфляційних втрат за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; 3 проценти річних за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних
Відповідно до пункту 1.1. статті 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Суди попередніх інстанцій задовільнили позовні вимоги позивача в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «РГК» інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «РГК» три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за вказаний період з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 7 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №922/1008/16, у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19.
Суди застосували до спірних правовідносин в частині вимог про стягнення інфляційних збитків та 3% річних положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Колегія суддів визнає помилковість таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає наступне.
Відносини, що регулюються цивільним законодавством визначені статтею 1 Цивільного кодексу України. Так, частинами першою, другою цієї статті встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями частини другої статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закон України №1282-XII відповідно до його преамбули визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 2 цього Закону встановлено об`єкти індексації грошових доходів населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Суди попередніх інстанцій також застосували Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що приписи Закону України №1282-XII та прийняті на його виконання підзаконні нормативно-правові акти безпідставно застосовані до спірних правовідносин в порушення частини шостої статті 7 КАС України, оскільки законом, який регулює відповідні (спірні) правовідносини у даній справі є Податковий кодекс України, подібність правовідносин між податковими та соціальними правовідносинами, для яких застосовані правила інфляції та індексації відсутня.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу). При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
З метою запровадження дієвого механізму контролю за повним та своєчасним виконанням державними органами комплексу дій, спрямованих на повернення платнику сум бюджетного відшкодування, законодавцем було закріплено на рівні закону (пунктом 200.23 статті 200 ПК України) забезпечувальний засіб - нарахування пені за кожен день прострочення зобов`язання протягом усього строку існування заборгованості бюджету. Вказані положення Податкового кодексу України є тою спеціальною нормою, якою врегульовано відповідний компенсаційний механізм для платника податків у разі невиконання контролюючим органом своїх обов`язків своєчасно та в повному обсязі.
Тобто, цей механізм/інструмент одночасно є істотною мірою майнової відповідальності держави в разі невиконання означеного комплексу дій та запобіжником від можливих зловживань, а також компенсаційним механізмом для платника податків.
Колегія суддів звертає увагу, що такий компенсаційний механізм (нарахування пені) не є та не може бути джерелом збагачення для платника податків, а є мірою відповідальності відповідного контролюючого органу та компенсацією у майновому вираженні за невиконання контролюючим органом своїх обов`язків своєчасно та в повному обсязі.
Враховуючи вказані положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 02 травня 2023 року у справі № 420/11860/20.
Правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 не є релевантними спірним правовідносинам у справі, що розглядаються та не можуть бути застосовані до них.
Так, у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, яка розглядається за правилами адміністративного судочинства.
Тобто, такий спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ не може бути розглянутий судами в межах господарського судочинства, а належить розглядати - за правилами адміністративного судочинства, оскільки такі вимоги є акцесорними (додатковими до основного) та залежать від основного.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди, натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і пеня, визначена на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, і є способом компенсації майнових втрат.
Постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №922/1008/16, від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 застосовані судами попередніх інстанцій в частині розрахунку суми інфляційних збитків та 3% річних, проте правовідносини в цих справах не є подібними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вбачає підстави для скасування судових рішень в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми інфляційних збитків та 3% річних, оскільки суди попередніх інстанцій застосували норми права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди безпідставно віднесли справу до категорії справ незначної складності і розглянули її в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи значну суму позовних вимог, що заявлена до стягнення.
Результати касаційного перегляду судових рішень
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
Колегії суддів Верховного Суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини дійшла висновку, що оскільки обставини у справі встановлені з достатньою повнотою і відсутні заперечення сторін щодо таких, але судові рішення ухвалені частково з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому такі підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» інфляційних втрат за період з 23 жовтня 2017 року по 22 грудня 2019 року; три відсотки річних за період з 23 жовтня 2017 року по 22 грудня 2019 року.
Також, з огляду на порушення судами норм процесуального права, судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; інфляційних втрат за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; 3 проценти річних за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року підлягають скасуванню, а позов в цій частині має бути залишений без розгляду на підставі статті 354 КАС України.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості за період з 30 квітня 2014 року по 22 жовтня 2017 року в розмірі 4 351 356 грн 76 коп.; інфляційних втрат за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; три проценти річних за період з 1 травня 2014 року по 22 жовтня 2017 року; скасувати, позов в цій частині вимог залишити без розгляду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» інфляційних втрат за період з 23 жовтня 2017 року по 22 грудня 2019 року; три відсотки річних за період з 23 жовтня 2017 року по 22 грудня 2019 року скасувати. Відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №320/12137/20 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 23 жовтня 2017 року по 04 квітня 2018 року у розмірі 561 023 (п`ятсот шістдесят одна тисяча двадцять три гривні) 99 коп. та за період з 05 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690 (вісімсот дев`яносто дев`ять тисяч шістсот дев`яносто гривень) 90 коп., а також в частині розподілу судових витрат, залишити без змін. Поновити дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року в цій частині.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк
