Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 352/2389/20
Провадження № 11-кп/4808/172/24
Категорія ч. 1 ст. 286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2024 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши уприміщенні судуу відкритомусудовому засіданніматеріали кримінальногопровадження №42019091250000010за апеляційнимискаргами здоповненнями прокурораІвано-Франківськоїобласної прокуратури ОСОБА_8 та представникапотерпілого ОСОБА_9 на вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 січня 2024 року, згідно з яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Угорники Івано-Франківського району Івано-Франківської області, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, фізичну особу підприємця, одружену, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судиму,
визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 - залишено без розгляду.
за участю прокурора ОСОБА_8 , ОСОБА_12 ,
виправданої ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_13 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком суду від 19 січня 2024 року ОСОБА_10 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 - залишено без розгляду.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Згідно обвинувального акту, органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення за таких обставин:
28 квітня 2019 року приблизно о 13:30 год. водій моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_11 , рухаючись проїзною частиною по вул. Галицька в с. Угринів Тисменицького району правою смугою у напрямку с. Ямниця, мав намір здійснити маневр повороту ліворуч на вул. Миру у с. Угринів Тисменицького району. Під час руху, увімкнувши лівий покажчик повороту ОСОБА_11 перестроївся у ліву смугу руху і подолавши певну відстань почав зупинятися в місці, де подвійна суцільна лінія дорожньої розмітки 1.3 переривалася, що дозволяло, у відповідності до вимог Правил дорожнього руху України, виконання вказаного маневру.
Дана ділянка дороги призначена для руху в двох протилежних напрямках, має по дві смуги для руху в кожному напрямку, асфальтована, без вибоїн, зустрічні потоки транспортних засобів розділені між собою подвійною суцільною лінією дорожньої розмітки 1.3 ПДР України.
В той час в попутному напрямку, позаду моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 , керуючи автомобілем марки «Renault Logan 90K» реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухалася водій ОСОБА_10 .
Під час руху водій ОСОБА_10 проявила неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, своєчасно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не дотрималася безпечної дистанції, унаслідок чого вчинила зіткнення із задньою частиною моторолера марки «Honda Dio» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який із увімкненим покажчиком лівого повороту, зменшив свою швидкість для виконання маневру повороту ліворуч.
При цьому ОСОБА_10 порушила вимоги ПДР України, а саме:
п. 2.3. б, д) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 12.1 відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п. 12.3 згідно якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;
п. 13.1 згідно якого, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
У результаті порушення водієм ОСОБА_10 ПДР України трапилася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої водій моторолера марки «Honda Dio» ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозково-лицевої травми з забоєм головного мозку легкого ступеня, множинними переломами скроневого відростка лівої виличної кістки із вдавленням, переломом орбітальної частини решітчастої кістки зліва, переломом кісток носа, переломом стінок гайморової пазухи, підкон`юктивальним крововиливом лівого ока, раною в ділянці верхньої повіки лівого ока, раною в ділянці верхньої губи, яка ускладнилася двобічним гематосинусом, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що викликали тривалий розлад здоров`я, і не є небезпечними в момент спричинення.
Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор вважає, що виправдувальний вирок Тисменицького районного суду від 19.01.2024 року, згідно якого ОСОБА_10 визнано невинуватою та виправдано у зв`язку із недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення, є незаконним з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що ч.1 ст. 373 КПК України містить вичерпний перелік випадків, при яких ухвалюється виправдувальний вирок.
Однак, у вироку щодо ОСОБА_10 не зрозуміло, з яких підстав її виправдано чи за недоведеності вини, чи за відсутності події або складу кримінального правопорушення. Звертає увагу суду на те, що в описовій частині, суд, окрім недоведеності наявності в діянні ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, вказує, що зібрані та надані докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винуватість обвинуваченої ОСОБА_10 . Проте, в резолютивній частині вироку суд виправдав обвинувачену у зв`язку з недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Вказує, що така розпливчатість юридичних формулювань вплинула на структурність вироку, його зміст та побудову, правильність юридичної оцінки доказів, а також призвела до невідповідності висновків суду викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
У виправдувальному вироку судом констатовано, що відомості до ЄРДР внесено 06.06.2019 року, тоді як подія мала місце 28 квітня 2019 року . Крім цього, органом досудового розслідування не проведено огляд місця події.
Так, 28 квітня 2019 року мало місце події ДТП, за фактом якої складено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки явних ознак кримінального правопорушення виявлено не було.
Перевірку за вказаним фактом проводив поліцейський ОСОБА_14 , який не зважаючи на наявні у матеріалах медичні документи, у відповідності до яких у ОСОБА_11 діагностовано множинні переломи, ознак кримінального правопорушення не встановив, матеріали до внесення відомостей до ЄРДР не скерував.
У подальшому прокурором ОСОБА_15 , було проведено перевірку та 06.06.2019 року встановлено, що ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров`я, і не є небезпечними в момент спричинення.
Щодо фотознімків, які визнані судом неналежним та недопустимим доказом, зазначає, що вони були долучені у справі про адміністративне правопорушення в передбаченому законом порядку. Більше того, вони враховані експертами під час проведення досліджень, результати яких викладено у висновках експертів № СЕ -19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020 року, № 2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022 року, № 169/23-22 від 06.10.2023 року.
Окрім цього, суд, проаналізувавши протокол про адміністративне правопорушення та схему місця ДТП, дійшов висновків про неможливість прийняття цих доказів в якості належних і допустимих.
Однак, згідно ст. 84 ч.1 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбачуваному цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Стосовно наведених у вироку суду першої інстанції розбіжностей щодо часу складення протоколу про адміністративне правопорушення та схеми місця ДТП, зазначає, що наявні неточності не є суттєвими недоліками, які могли б бути підставою для визнання доказів неналежними чи недопустимими.
Щодо висновків суду про те, що саме водій ОСОБА_11 в порушення вимог п. 10.1 ПДР, створив аварійну ситуацію, оскільки керуючи транспортним засобом «Honda Dio», розпочав виконувати поворот ліворуч з крайньої правої смуги руху та раптово виїхав на ліву смугу руху, створивши ОСОБА_10 перешкоду для подальшого руху транспортного засобу, внаслідок чого вона буза змушена застосувати екстрене гальмування, однак не змогла відвернути дорожньо транспортну пригоду.
Вважає таку позицію суду першої інстанції суб`єктивною та непослідовною, оскільки вона ґрунтується виключно на показаннях виправданої ОСОБА_10 .
Просить вирок Тисменицького районного суду від 19.01.2024 року скасувати. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Звільнити ОСОБА_10 від покарання, призначеного за ст. 286 ч.1 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, відповідно до положень ст. 74 ч.5 КК України з підстав, передбачених ст. 49 ч.1 п.2 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.
В поданій апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 вважає вирок суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суд неповно та не об`єктивно врахував всі фактичні, істотні обставини справи, прийняв несправедливе рішення про невинуватість ОСОБА_10 .
Органом досудового розслідування в обвинувальному акті, а стороною обвинувачення в ході судового розгляду даної справи, вірно кваліфікували зазначене діяння водія ОСОБА_10 як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України.
Сторона потерпілого вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_10 доведена у повному обсязі пред`явленого їй обвинувачення, зібраними та дослідженими у ході судового розгляду справи доказами.
Просить вирок Тисменицького районного суду від 19 січня 2024 року скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України. Цивільний позов ОСОБА_11 до обвинуваченої ОСОБА_10 щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволити у повному обсязі заявлених позовних вимог.
Вироком суду від 19 січня 2024 року ОСОБА_10 у визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України, та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 - залишено без розгляду.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
В доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначив, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_10 підлягає скасуванню також з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, тобто у зв?язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме через неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурори ОСОБА_8 та ОСОБА_12 підтримали апеляційні скарги, просили оскаржений вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватою у вчинені кримінального правопорушення з призначенням відповідного покарання;
- виправдана ОСОБА_10 та її захисник ОСОБА_13 просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг, вважають оскаржений вирок суду законним та обґрунтованим;
- представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу прокурора та свою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що їх необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_9 є тотожними за змістом, а тому викладені нижче висновки апеляційного суду стосуються вказаних обох апеляційних скарг.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Прокурор наголошує на тому, що стороною обвинувачення надано достатньо належних та допустимих доказів для визнання ОСОБА_16 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
В той час, за результатами апеляційного розгляду доводи прокурора та представника потерпілого не знайшли свого підтвердження.
Так, згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
На недопустимості порушення принципу презумпції невинуватості наголошує Європейський суд з прав людини - особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважаєтьсяневинуватою увчиненні злочинуі неможе бутипіддана кримінальномупокаранню,доки їївину небуде доведенов законномупорядку івстановлено обвинувальнимвироком суду. Ніхтоне зобов`язанийдоводити своюневинуватість увчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Однією іззагальних засадкримінального провадженняє презумпціяневинуватості тазабезпечення доведеностівини.Відповідно доч.ч.1,2ст.17КПК Україниособа вважаєтьсяневинуватою увчиненні кримінальногоправопорушення іне можебути підданакримінальному покаранню,доки їївину небуде доведеноу порядку,передбаченому цимКодексом,і встановленообвинувальним вирокомсуду,що набравзаконної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, встановлених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора, а в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
На думку суду апеляційної інстанції, виправдувальний вирок ухвалено за наявності достатніх для цього підстав.
За приписами ч. 1 ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 286 КК України відповідає цим вимогам закону. Судове рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження , на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу . При цьому, вирок містить належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, в тому числі, у відповідності з п. 1 ч. 3 ст.374КПК України формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Під час розгляду провадження судом першої інстанції забезпечено дотримання принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, передбаченого ст. 22 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
У кримінальному провадженні №42019091250000010 ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Для встановлення фактичних обставин, які мають значення для цього кримінального провадження, суд першої інстанції допитав обвинувачену ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_17 , дослідив такі письмові докази: витяг з кримінального провадження № 42019091250000010 про реєстрацію провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідування 06.06.2019 року (том 1, а.с. 126); протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №051626 від 28.04.2019 року (том 2, а.с. 2); схему наслідків ДТП (том 2, а.с. 3); протокол проведення слідчого експерименту від 21.08.2020 року (том 1, а.с. 96-99); схему до протоколу проведення слідчого експерименту від 21.08.2020 року (том 1, а.с. 100-102); виписний епікриз хворого ОСОБА_11 (том 1, а.с. 144); довідку від 28.04.2019 р. за №147 (том 1, а.с. 1); протокол тимчасового доступу до речей документів від 19.12.2019 (том 1, а.с. 170-173); висновок експерта №627 від 17 січня 2020 року (том 1, а.с. 87-88); висновок експерта №57/627-Д від 21 лютого 2020 року (том 1, а.с. 93-95); висновок експерта за №СЕ-19/109/26-831 ІТ/19 від 23.01.2020 року (том 1, а.с. 89-92); висновок експерта №СЕ-19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020 року (том 1, а.с. 103-106); висновок експерта №СЕ-19/109/13/3-666ІТ/20 від 29.09.2020 року (том 1, а.с. 107-113); протокол проведення слідчого експерименту від 20.10.2021 року (том 3, а.с. 50-53); висновок експерта за №2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022 року (том 3, а.с. 92-97); висновок експерта № 169/23-22 від 06.10.2023 року (том 4, а.с. 78-80).
Також судом першої інстанції були досліджені інші документи, які є процесуальними рішеннями, відомостями, що характеризують особу обвинуваченої та інші рішення, які вирішують певні процедурні питання досудового розслідування, встановлюють чи визначають певні процесуальні статуси, або їх затверджують, а саме: постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42019091250000010 від 06.06.2019 (том 1, а.с.127); постанову про визначення підслідності у кримінальному провадженні № 42019091250000010 від 06.06.2019 (том 1, а.с. 128-129); доручення про проведення досудового розслідування у кримінального провадження № 42019091250000010 від 06.06.2019 (том 1 а.с 131); рапорт старшого інспектора-чергового Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_18 від 29.04.2019 (том 1 а.с. 132); рапорти Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 28.04.2019 (том 1, а.с.135-137); картку водія мопеда серії НОМЕР_3 від 21.05.2009, видане на ім`я ОСОБА_11 (том 1, а.с. 142); реєстраційний талон серії ІС №000727 від 30.05.2009, відповідно до якого ОСОБА_11 є власником моторолера Honda, реєстраційний номер НОМЕР_1 (том 1, а.с.143); довідку Тисменицького ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 29.04.2019 згідно із якою за результатами перевірки повідомлення ОСОБА_10 даних, які б свідчили про наявність кримінального правопорушення немає (том 1, а.с. 145-146); постанови про призначення експертиз у кримінальному провадженні № 42019091250000010 від 18.11.2019, 22.01.2020, 25.03.2020, 27.08.2020 (том 1, а.с. 150, 155, 160, 165, 178, 181, 186, 196-198, 205); супровідні листи, клопотання експерта та повідомлення про неможливість проведення експертизи (том 1, а.с.151-154, 156-157, 161-164, 182-185, 187-190, 199-200); клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів від 22.11.2019 (том 1, а.с.166); ухвала про тимчасовий доступ до речей і документів від 29.11.2019, якою надано доступ до медичних документів ОСОБА_11 (том 1, а.с.167-168); клопотання про продовження строку досудового розслідування від 01.06.2020 року (том 1, а.с.191-192); ухвалу про продовження строку досудового розслідування від 04.06.2020, якою продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019091250000010 до 06.12.2020 (том 1, а.с. 193-194).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції належно перевірив надані докази в межах пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення та їх оцінив, як з точки зору належності, допустимості, достовірності, так і з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що не доведено наявність складу правопорушення в діянні ОСОБА_19 , що є реабілітуючою обставиною та стало підставою для ухвалення виправдувального вироку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
В інших випадках, коли в діях обвинуваченого немає всіх необхідних елементів складу того або іншого злочину за об`єктом, об`єктивною стороною, суб`єктом і суб`єктивною стороною, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
Відносно доводів прокурора щодо фотознімків, які визнані судом неналежним та недопустимим доказом, колегія суддів зазначає, що вони були долучені у справі про адміністративне правопорушення в передбаченому законом порядку та були враховані експертами під час проведення досліджень, результати яких викладено у висновках експертів № СЕ -19/109/13/3-665ІТ/220 від 28.09.2020 року, № 2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022 року, № 169/23-22 від 06.10.2023 року.
Колегія суддів вважає, що самі по собі фотографії не доводять винуватість ОСОБА_10 .
Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що органами досудового розслідування належним чином не було вчасно виявлені та зафіксовані важливі відомості щодо обставин ДТП, відсутня як фототаблиця з місця ДПТ, так і належні фото пошкоджень транспортних засобів, які б поза розумним сумнівом доводили обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Так, наявні в матеріалах справи фотознімки та їх копії, на яких відображено ділянку дороги і транспортні засоби (том 2, а.с. 30-36, 69-74), не є додатками до проколу огляду місця події, оскільки, як вже зазначалося вище, слідчим взагалі не було проведено огляду місця події і відповідно протоколу огляду місця події матеріали кримінального провадження не містять. Також вони не були додатками до протоколу про адміністративне правопорушення. Натомість, вказані фото були долучені до клопотання про закриття справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_10 за ст. 124 КУпАП, поданого адвокатом ОСОБА_13 (том 2, а.с. 30-37) та додатками до заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_20 , в рамках оскарження постанови суду про накладення на ОСОБА_10 адміністративного стягнення за ст. 124 КУпАП (том 2, а.с. 63-65).
Колегія суддів не має жодних сумнівів, що фотознімки відображають дійсні обставини на місці ДТП після її закінчення.
Разом з тим, такі докази самі по собі не доводять винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №051626 за відсутності інших доказів, неможливо взяти до уваги в якості належного і допустимого доказу вчинення саме кримінального правопорушення, а також схема місця ДТП складена з порушеннями та не відповідає вимогам чинного законодавства, тому не може бути прийнятим судом в якості належного і допустимого доказу винуватості ОСОБА_10 , оскільки обставини, зафіксовані в протоколі в межах справи про адміністративне правопорушення не є повними та достатніми для визнання достатнім доказом у справі про кримінальне правопорушення.
Разом з тим, сукупність досліджених судом першої інстанції доказів по справі, що надані стороною обвинувачення, підтверджує правильність висновку суду про недоведеність винуватості особи.
Прокурор вважає помилковим висновок суду про те, що саме водій ОСОБА_11 в порушення вимог п. 10.1 ПДР, створив аварійну ситуацію, оскільки керуючи транспортним засобом «Honda Dio», розпочав виконувати поворот ліворуч з крайньої правої смуги руху та раптово виїхав на ліву смугу руху, створивши ОСОБА_10 перешкоду для подальшого руху транспортного засобу, внаслідок чого вона буза змушена застосувати екстрене гальмування, однак не змогла відвернути ДТП.
Так, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_11 дав пояснення, що 28 квітня 2019 року він рухався на скутері, проїзною частиною по АДРЕСА_2 . Зазначив, що попередньо ввімкнувши покажчик повороту та пропустивши зустрічні транспортні засоби, мав намір здійснити поворот ліворуч, однак, відчув удар ззаду і його відкинуло на чималу відстань.
Натомість, в ході слідчого експерименту, ОСОБА_11 давав інші показання, відповідно до яких він, переконавшись у безпечності виконання маневру, за 100 м до повороту, перестроївся у ліву смугу руху протягом 1-2 с., і рухався в лівій смузі руху зі швидкістю 20 км/год в напрямку с. Ямниця на відстані 0,8-1,0 м від суцільної лінії розмітки аж до того як відчув удар (том 1, а.с. 96-99).
Таким чином, зі змісту пояснень потерпілого вбачається, що в момент зіткнення транспортних засобів транспортний засіб під його керуванням не рухався і він певний час пропускав зустрічні транспортні засоби, щоб здійснити поворот ліворуч.
Вказані обставини суперечать даним викладеним у формулюванні обвинувачення щодо фактичних обставин дорожньою - транспортної пригоди, оскільки, відповідно до обвинувального акту, в момент зіткнення транспортних засобів, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_11 продовжував рухатись.
Суд першої інстанції розглянув справу в межах пред`явленого обвинувачення, яке прокурором не змінювалось.
Так, суд надав аналіз саме поясненням потерпілого ОСОБА_11 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, оскільки показання потерпілого не підтверджені жодними належними доказами, належним чином огляд місця події проведений не був, очевидців події в ході досудового розслідування, які б могли або підтвердити пояснення потерпілого, або спростувати їх, встановлено також не було.
Підсумовуючи все вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з такими узагальнюючими висновками суду першої інстанції про те, що:
- досудове розслідування, в порушення вимог ст. 214 КПК України, було розпочато лише 06 червня 2020 року, тоді як ДТП мала місце 28 квітня 2020 року, внаслідок чого органом досудового розслідування не були проведені обов`язкові першочергові слідчі дії, а саме: огляд місця події проведений не був, не були оглянуті і вилучені транспортні засоби, не були встановлені очевидці ДТП. Тобто, в ході досудового розслідування належним чином не була зафіксована слідова інформація, не були встановлені вихідні данні, які б надали змогу в подальшому встановити хто саме з водіїв порушив правила дорожнього руху, що призвело до ДТП. Всі наявні у справі докази зводяться до показань обвинуваченої ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_11 , які мають взаємовиключний характер;
- сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути належним доказом винуватості особи у вчиненні саме кримінального правопорушення, а додана до нього схема місця ДТП, має суттєві недоліки;
- показання потерпілого ОСОБА_11 щодо механізму розвитку ДТП, є непослідовними і не підтверджуються іншим доказами у справі, а протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_11 та зроблений на підстав нього висновок експерта №СЕ-19/109/13/3-666ІТ/20 від 29.09.2020 про наявність в діях ОСОБА_10 порушень правил дорожнього руху, через його однобічність (використання лише протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого) та невідповідності іншим доказам у справі, визнані судом недопустимими доказами. Натомість показання ОСОБА_10 щодо механізму ДТП були підтвердженні висновками експертиз №2519/21-28/658/22-28 від 08.02.2022, № 169/23-22 від 06.10.2023.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що наявні в матеріалах справи фотознімки транспортних засобів є недопустимими доказами, оскільки останні були здобуті з порушенням ст. 93 КПК України та не містять відомостей про те: де, ким, коли та за яких обстави були зроблені. Відповідно висновки експертів з використанням вказаних фотознімків, керуючись доктриною «плодів отруєного дерева», також визнані судом недопустимими доками.
Разом з тим, цей факт не вплинув на правильність висновків суду та не є підставою для скасування рішення суду, оскільки сторони не заперечують, що ці фотознімки зроблені саме на місці ДТП після зіткнення, на них зафіксовані транспортні засоби учасників ДПТ.
При цьому колегія суддів по фотознімках, що містяться в матеріалах провадження доходить висновку про те, що зіткнення сталося в лівій смузі дороги, яка містить по дві смуги руху в кожному з напрямків, без виїзду автомобіля обвинуваченої на зустрічну смугу та про те, що транспортний засіб обвинуваченої ОСОБА_10 має пошкодження в правій передній частині по ходу руху автомобіля, пошкодження на транспортному засобі потерпілого ОСОБА_11 знаходяться в лівій боковій та задній частині, вказані обставини підтверджують зіткнення транспортних засобів за обставинами про які наголошує саме обвинувачена ОСОБА_10 , що вбачається з фотографій та підтверджується висновкам експерта №169/23-22 від 06.10.2023р. щодо кута зіткнення транспортних засобів.
Підстав для визнання вказаного висновку не належним та не допустимим, колегія суддів не знаходить.
Саме ця сукупність доказів спростовує факт зайняття крайнього лівого положення на дорозі потерпілим для виконання відповідного маневру повороту ліворуч, а тому повністю спростовують версію потерпілого щодо розвитку події ДТП.
При цьому колегія суддів враховує, що потерпілий ОСОБА_11 керував транспортним засобом взагалі не маючи посвідчення водія відповідної категорії.
Підстав для скасування судового рішення у зв`язку з порушенням п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України як про це просить прокурор в доповненнях до апеляційної скарги з урахуванням вищевикладеного аналізу доказів по справі та висновків суду з цього приводу, колегія суддів не знаходить.
Будь яких суттєвих порушень норм КПК України, прав та свобод обвинуваченої та потерпілого, в тому числі права на захист, та прав інших учасників процесу щодо надання доказів, які б могли вплинути на законність судового рішення колегія суддів не встановила.
За таких обставин, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, суд першої інстанції про обґрунтовано визнав невинуватою та виправдав.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції не встановив підстав, на які посилається сторона обвинувачення та представник потерпілого, зокрема істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, для скасування виправдувального вироку та ухвалення обвинувального вироку, а тому оскаржений вирок необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Тисменицького районного суду ІваноФранківської області від 19 січня 2024 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5
