Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 147/642/21
Провадження №11-кп/801/82/2025
Категорія: 227
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 січня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6
представника ПрАТ «УПСК» - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8
та його захисника - адвоката ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № №12020020300000162 від 04.08.2020,
за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 , цивільного відповідача ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2024 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Солнечногорськ Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, працюючого головою первинної профспілкової організації "Бурштинської ТЕС", одруженого, раніше не судимого,
-визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
За вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановлено йому 2 (два) роки іспитового строку.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень. В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» - задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 40) на користь Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (24300 смт Тростянець Гайсинський район Вінницька область, вул. Мічуріна, 60) страхове відшкодування у розмірі 130 000 ( сто тридцять тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь Комунального некомерційного підприємства «Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» відшкодування шкоди у розмірі 11 400 ( одинадцять тисяч чотириста ) грн. 22 (двадцять дві) коп.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати за проведення експертиз у сумі 10 297 (десять тисяч двісті дев`яносто сім) грн. 00 коп.
Скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 06.08.2020, а саме на вилучений під час огляду місця події 03.08.2020 автомобіль марки «ВМW-728» номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору, власником якого є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 .
Скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 06.08.2020, а саме на вилучений під час огляду місця події 03.08.2020 автомобіль «Ореl» моделі «Соmbо» реєстраційний номер НОМЕР_2 , з написом «Медична допомога», який належить КНП «Тростянецький РЦПМСД», адреса: Вінницька область, Тростянецький район, смт Тростянець, вул. Мічуріна, 60.
Речові докази:
автомобіль марки «ВМW-728», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, повернуто ОСОБА_8 ;
автомобіль марки «Ореl» моделі «Соmbо» реєстраційний номер НОМЕР_2 , з написом «Медична допомога», повернуто КНП «Тростянецький РЦПМСД».
Вирішено повернути ОСОБА_11 ( АДРЕСА_2 ) документи та електронні носії інформації, що знаходяться у трьох пакетах «Нейромед. Центр сучасної діагностики».
Згідно вироку, 03.08.2020 близько 20 год. 00 хв. на нерегульованому перехресті автошляхів "Тростянець-Тростянчик-Бершадь-Гордіївка" Гайсинського (Тростянецького) району Вінницької області, за межами населених пунктів, водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки "BMW-728" держ. номер НОМЕР_1 , рухався на перехресті нерівнозначних доріг по другорядній автодорозі зі сторони м. Бершадь в напрямку с. Гордіївка із швидкістю, яка відповідно висновку автотехнічної експертизи №6503/20-21 від 25.03.2021 Вінницького відділення КНДІСЕ, складала величину близько 111.9...118.8 км/год, таким чином ОСОБА_8 порушив вимоги пункту 12.6 (г') Правил дорожнього руху України, згідно якого на даній автодорозі дозволяється рух із швидкістю не більше 90 км/год. Наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг, в порушення вимог пункту 16.11 Правил дорожнього руху України та не дотримуючись вимог дорожнього знаку 2.2 Правил дорожнього руху України «Проїзд без зупинки заборонено», водій ОСОБА_8 , перед здійсненням маневру виїзду з другорядної дороги на головну дорогу, не переконався в безпеці своїх дій, не дав дорогу спеціалізованому автомобілю марки "Opel Combo", держ. номер НОМЕР_2 , з написом «Медична допомога» під керуванням водія ОСОБА_11 , який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі зі сторони смт Тростянець в напрямку с. Тростянчик, внаслідок чого відбулось зіткнення вказаних автомобілів. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому - водію спеціалізованого автомобіля марки "Opel Combo", держ. номер НОМЕР_2 , з написом «Медична допомога» ОСОБА_11 заподіяно тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта Ладижинського районного відділення судово-медичної експертизи № 145 від 31.08.2020, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя під час скоєння у вигляді важкої тупої травми грудної клітки з множинними переломами ребер справа, флотацією правої грудної стінки, правобічним гемопневмотораксом, контузією нижньої частини правої легені важкого ступеня та верхньої частини правої легені середнього ступеня; після травматичних гематом печінки; післятравматичних скальпованих ран правого передпліччя та зовнішньої поверхні правого стегна, що супроводжувались травматичним шоком. Політравма такого характеру відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя під час скоєння.
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/102-21/5147-ІТ від 09.04.2021 Вінницького НДЕКЦ МВС, в ситуації, яка склалася, в діях водія автомобіля "BMW-728" ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п.п. 16.11, 12.6 (г') та вимогам дорожнього знаку 2.2 Правил дорожнього руху України. Дії водія автомобіля "BMW-728" ОСОБА_8 , які не відповідали вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, водій автомобіля марки "BMW-728", держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 порушив вимоги п. п. 16.11, 12.6 (г') та вимоги дорожнього знаку 2.2 Правил дорожнього руху України:
-згідно п. 16.11 Правил дорожнього руху України - «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»;
-згідно п. 12.6 (г') Правил дорожнього руху України - «Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47 дозволяється рух із швидкістю: г') іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год»;
-дорожній знак 2.2 Правил дорожнього руху України - «Проїзд без зупинки заборонено».
Порушення водієм автомобіля марки "BMW-728", держ. номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України знаходяться у причинному зв`язку з наслідками у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки під час скоєння.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості, просить вирок щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначення покарання, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з підстав невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. А саме, в частині застосування судом до ОСОБА_8 ст.75 КК України та незастосуванні щодо нього додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Просив ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки. Строк відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку.
В решті вирок залишити без змін.
В доводах апеляційної скарги прокурор посилається на те, що вирішуючи питання щодо звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особу обвинуваченого. Зокрема те, що вчинений останнім злочин, у відповідності до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких. На думку сторони обвинувачення, позитивна характеристика ОСОБА_8 в загальносоціальному плані, офіційне працевлаштування, а також його посткримінальна поведінка, а саме визнання вини в ході судових дебатів, не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення. Відсутність судимостей та факт наявності на утриманні неповнолітньої дитини та непрацездатного батька, не дають підстав вважати, що це істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і не свідчить, що мета кари, виправлення і запобігання скоєнню нових кримінальних правопорушень при звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням буде досягнута, оскільки вказані обставини були наявні і на момент вчинення кримінального правопорушення і жодним чином не застерегли від його вчинення.
Також на думку сторони обвинувачення, судом не в повній мірі було враховано позицію потерпілого щодо призначення міри покарання ОСОБА_8 , а також те, що шкода, завдана потерпілому кримінальним правопорушенням, наразі не відшкодована.
Окрім того, на думку сторони обвинувачення, при винесені вироку судом в порушення вимог ст.370 КПК України не наведено докладних мотивів та підстав, за яких ОСОБА_8 не призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
В своїй апеляційній скарзі потерпілий-цивільний позивач ОСОБА_11 просить скасувати вирок Тростянецького районного суду вінницької області від 10.05.2024 та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки, а також задовольнити його цивільний позов та стягнути з ОСОБА_8 на його користь моральну шкоду у розмірі 485 000 гривень.
Також просить повторно дослідити обставини завдання йому ОСОБА_8 моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 03.08.2020 року, встановлені під час кримінального провадження, які дослідженні судом першої інстанції не повністю.
В доводах апеляційної скарги потерпілий посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також призначене судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Звернув увагу суду на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди йому було заподіяно тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта Ладижинського районного відділення судово-медичної експертизи № 145 від 31.08.2020, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя під час скоєння.
Вказав, що судово-медична експертна комісія також дійшла висновку, що вищевказані тілесні ушкодження, у нього утворилися під час ДТП 03.08.2020, внаслідок травми пасажира в салоні автомобіля.
На думку потерпілого, призначене судом покарання є несправедливим і дуже м`яким, суд жодним чином не врахував позицію потерпілого у справі та формує відчуття безкарності в очах стороннього незалежного спостерігача, таке покарання також не враховує ганебну, зухвалу й непорядну поведінку обвинуваченого після ДТП, під час досудового розслідування та під час усього розгляду справи судом. За час його тривалого лікування у районній та обласній лікарні, а також тривалого відновлення, ОСОБА_8 жодного разу не провідував, не цікавився станом його здоров`я та не відшкодував жодної копійки на лікування. Також в ході судового розгляду обвинуваченим йому не було відшкодовано шкоду, і не було жодних дій, які б свідчили що він розкаються у вчиненому чи хоча б усвідомлює той рівень болі й страждань, які йому завдав. Свою вину визнав лише під тиском доказів.
Також потерпілий звернув увагу суду на те, що суд не надав жодної оцінки наявним у справі його доказам та доводам, що на час ДТП він був інвалідом І групи внаслідок пересадки в 2014 році донорської нирки, через що він щоденно змушений вживати гормони та медикаменти-імуносупресори, які пригнічують діяльність імунної системи, що не відторгнувся пересаджений орган. Внаслідок цього йому було завдано непомірно більшу моральну шкоду, оскільки він дуже хвилювався за подальше функціонування донорської нирки та її збереження, приймання імуносупресорів вимагало дуже непростого підбору ліків, які не завжди сумісні та лікування після ДТП на фоні приймання імуносупресорів було значно тривалішим, що надзвичайно негативно впливало на моральний стан потерпілого.
Окрім того вказав, що наведенні в оскаржуваному вироці судом висновки щодо відмови в призначенні ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суперечать наявним у справі доказам, суд не врахував, що ОСОБА_8 працює головою первинної профспілкової організації «Бурштинська ТЕС», а тому керування автотранспортними засобами не входять до його безпосередньої трудової функції, і позбавлення його такого права жодним чином не свідчило б про втрату заробітку. Також обвинуваченим не було надано доказів, що його дружина не має посвідчення водія, чи що член сім`ї, який начебто потребує стороннього догляду, сам не має права керування автотранспортом чи що в такого члена сім`ї відсутні інші близькі родичі, які б могли допомагати з транспортуванням.
За таких обставин, на думку потерпілого вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст.ст.411, 414 КПК України.
В апеляційній скарзі цивільний відповідач ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» просить скасувати вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10.05.2024 в частині стягнення з ПрАТ «УПСК» на користь КНП «Тростянецький РЦПМСД» страхового відшкодування в розмірі 130 000 грн. 00 коп. та з ОСОБА_8 на користь КНП «Тростянецький РЦПМСД» відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 11 400 грн. 22 коп.
В доводах апеляційної скарги послався на те, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуваний вирок не правильно застосував положення ч.1 ст.1194 ЦК України та п. 30.2. ст.30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-IV, не врахував, що визнання транспортного засобу фізично знищеним є підставою застосування спеціального порядку визначення розміру страхового відшкодування - власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Проте, суд не зважаючи на вказане, неправильно здійснив перерозподіл розміру відшкодування шкоди завданої КНП «Тростянецький РЦПМСД», що підлягає стягненню з ПрАТ «УПСК» та з ОСОБА_8 (різниця між розміром збитку та розміром страхового відшкодування).
На думку представника цивільного відповідача, наявний в матеріалах кримінального провадження висновок №221 в силу положень пункту 30.2. ст. 30 Закон № 1961-IV є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не містить визначення ринкової вартості автомобіля «Opel Combo» д.н.з. НОМЕР_2 після його пошкодження в ДТП, що сталася 03.08.2020 року.
Відповідно до висновку №221, ринкова вартість автомобіля «OPEL Combo», д.н. НОМЕР_2 , станом на 03.08.2020 становить 141 400 грн 22 коп., а вартість відновлювального ремонту «OPEL Combo», після ДТП - 433 059 грн. 86 коп. У цьому ж висновку експерта зазначено, що вартість матеріальних збитків, заподіяних КНГ «Тростянецький РЦПМСД» внаслідок пошкодження вказаного транспортного засобу становить 141 400 грн 22 коп.
На зазначені вище обставини ПрАТ «УПСК» звертало увагу суду першої інстанції, проте суд їх відхилив не навівши належного обґрунтування.
З метою визначення розміру страхового відшкодування КНП «Тростянецький РЦПМСД», ПРАТ «УПСК» звернулася до аварійного комісара для визначення розміру збитків, заподіяного власнику транспортного засобу «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП. Останнім складено Аварійний сертифікат №60-D/79/6 від 26.08.2020 р. про оцінку вартості транспортного засобу в пошкодженому стані OPEL COMBO (державний номер НОМЕР_2 ). Вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу згідно із Ремонтною калькуляцією №2197031VV від 13.11.2020 складає 496 948 грн. 60 коп. Ринкова ж вартість КТЗ до пошкодження від ДТП згідно із Аварійним сертифікатом №60-D/79/6 від 26.08.2020 складає 158 840 грн. 00 коп.
Оскільки витрати на відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу (496 948,60 грн.) перевищують його ринкову вартість до ДТП (158 840,00 грн.), ремонт транспортного засобу «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_2 , в розумінні п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961-IV є економічно необґрунтованим, та транспортний засіб вважається фізично знищений.
Відповідно до Аварійного сертифіката №60-D/79/6 від 26.08.2020: ринкова вартість автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_2 , до ДТП складає 158 840 грн. 00 коп., ринкова вартість автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_3 після його пошкодження в ДТП складає 76 200 грн. 00 коп.
Відповідно до умов, встановлених п. 30.1. та 30.2. ст. 30 Закону № 1961-IV, розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з фізичним знищенням транспортного пробу, складає наступна сума: 158 840,00 грн. (вартість автомобіля до ДТП) - 76 200,00 грн. (вартість автомобіля після ДТП) = 82 640,00 грн.
Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов КНП «Тростянецький РЦПМСД» до ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_8 , відповідно до положень частини 1 статті 1194 ЦК України та пункту 30.2. ст. 30 Закону № 1961-IV, повинен був стягнути з ПрАТ «УПСК» на користь КНП «Тростянецький РЦПМСД» страхове відшкодування у розмірі 82 640 грн 00 коп. А з ОСОБА_8 на користь КНП «Тростянецький РЦПМСД» повинен був стягнути відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 76 200 грн 00 коп.
Інші учасники кримінального провадження вирок не оскаржували.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 апеляційну скаргу прокурора підтримав та наполягав на її задоволенні, посилаючись на викладені у скарзі доводи. Не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_11 , а також заперечив щодо задоволення апеляційної скарги ПрАТ «УПСК».
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 заперечили щодо задоволення апеляційних скарг потерпілого та ПрАТ «УПСК», просили вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10.05.2024 залишити без змін, також в ході апеляційного розгляду обвинувачений звернув увагу суду, що свою вину він визнає, повністю щиро розкаюється та попросив вибачення у потерпілого.
Потерпілий ОСОБА_11 в судове засідання до апеляційного суду не прибув, надіслав на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність у зв`язку з тим, що маючи першу групу інвалідності, йому психологічно та фізично важко бути присутнім в ході апеляційного розгляду. Свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу прокурора підтримує, при вирішенні апеляційної скарги страхової компанії покладається на розсуд суду.
Представник цивільного відповідача ПрАТ «УПСК» - адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу страхової компанії просив задовольнити повністю, з підстав викладених у ній. Щодо задоволення апеляційних скарг потерпілого та прокурора, покладався на розсуд суду.
Представник цивільного позивача КНП «Тростянецький ЦПМСД» ОСОБА_12 до апеляційного суду не прибула, надіслала на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника КНП «Тростянецький ЦПМСД». Також просила вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10.05.2024 в частинні задоволення позову КНП «Тростянецький ЦПМСД» до ОСОБА_8 та ПрАТ «УПСК» про відшкодування майнової шкоди завданої ДТП та стягнення страхового відшкодування, залишити без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши детально доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Так, відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, вірно кваліфікував дії обвинуваченого і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Даний висновок суду в апеляційних скаргах не заперечується, а тому перевірці в апеляційній інстанції не підлягає.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі Довженко проти України) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення значенні у ст.414 КПК України означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що уст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття особа обвинуваченого вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1ст. 65 КК України поняття особа винного.
Термін явно несправедливе покарання означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції, правильно врахувавступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину та непрацездатного батька, працюючий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Також позитивно характеризується за місцем роботи, як такий, що нагороджений грамотами, організовує збір коштів на підтримку ЗСУ, сприяє у розміщенні ВПО після початку повномасштабного вторгнення, активно сприяє їх працевлаштуванню.
Обставини, які пом`якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України та які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України - судом встановлені не були.
Також суд врахував, що у судових дебатах вину в інкримінованому правопорушенні обвинувачений визнав повністю, у зв`язку з чим, судом не було розцінено первинне не визнання повної вини обвинуваченим, як обставину, що перешкоджає звільненню останнього від відбування покарання з випробуванням.
Окрім того, судом було прийнято до уваги й висновок органу пробації, згідно якого виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк є можливим, з покладенням додаткових обов`язків відповідно до ч.3 п.п.3,4 ст.76 КК України.
На переконання апеляційного суду такий висновок суду повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65, 75 КК України. Однак, на думку колегії суддів призначення судом першої інстанції ОСОБА_8 основного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі та встановлений судом першої інстанції, передбачений ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк у два роки, на переконання апеляційного суду з урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, єне достатньо справедливим через м`якість, та не повністю буде відповідати його загальній меті.
При цьому, у своїх висновках, викладених в постанові Верховного Суду у справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 заборони застосування ст. 75 КК України за умови невизнання обвинуваченим своєї вини КК України не містить.
У пунктах 20 та 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Відповідно до вимог ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається зі змісту ст.75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Тому, із врахуванням обставин, що встановлені під час розгляду кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції, детальної перевірки доводів поданих апеляційних скарг та особи обвинуваченого ОСОБА_8 , з огляду на ступінь необережної форми вини дій обвинуваченого, поведінку останнього як в ході апеляційного розгляду, так і в суді першої інстанції, який критично оцінив свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, у своїй сукупності дають апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Разом з тим, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Так, відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 р. право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
При цьому санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення Закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.
Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.
В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19 суд вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
У кожному випадку призначаючи покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Апеляційний суд переконаний, що підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами немає, оскільки в ході апеляційного розгляду знайшли своє відображення висновки суду першої інстанції, що діяльність та повсякденне життя обвинуваченого ОСОБА_8 , та його сім`ї тісно пов`язані з необхідністю використання транспортного засобу, а з позбавленням цього права він втратить можливість швидко і зручно перевозити членів сім`ї, що є особливо важливим в той час як в Україні введено воєнний стан та до членів сім`ї входять особи, що потребують стороннього догляду.
Стосовно посилань прокурора та потерпілого на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
За таких обставин апеляційні скарги прокурора та потерпілого не містять достатнього обґрунтування на підтвердження того, що призначене ОСОБА_8 покарання є явно несправедливим через його м`якість, оскільки незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке в даному випадку має альтернативний характер, не може свідчити про його явну несправедливість.
Також апеляційний суд вважає неспроможними доводи потерпілого ОСОБА_11 щодо вирішення судом першої інстанції його цивільного позову, зокрема з розміром стягнутої з обвинуваченого на його користь моральної шкоди.
Так, згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 вказав, що заявлений потерпілим ОСОБА_11 розмір моральної шкоди є занадто завищеним, незважаючи на те, що потерпілий безсумнівно зазнав страждань в результаті ДТП. В свою чергу він періодично цікавився станом здоров`я потерпілого, проте приїхати до лікарні не мав можливості, оскільки проживає за сотні кілометрів в Івано-Франківській області. Щодо коштів на лікування, а також інших матеріальних витрат, які поніс потерпілий, обвинувачений зазначив, що під час досудового розслідування приїжджав до ОСОБА_11 та спілкувався з останнім за місцем роботи, в тому числі щодо надання коштів потерпілому, однак ОСОБА_11 повідомив, що будь яких грошових коштів від нього йому не потрібно, та досить негативно відреагував на його візит. В свою чергу шкодує, що сталася дана дорожньо-транспортна пригода, оскільки негативні наслідки настали як для ОСОБА_11 , так і для нього, в автомобілі якого на момент настання ДТП знаходились його дружина та малолітня дитина, які зазнали психічних страждань, внаслідок події, яка сталася того вечора. Дитина довгий час зі страхом згадувала дорожньо-транспортну пригоду. Після настання дорожньо-транспортної пригоди він, проявивши сміливість та без будь яких вагань вчинив дії, з метою запобігання загоряння автомобіля в якому перебував ОСОБА_11 , цим самим попередив ще більш масштабніші наслідки ДТП. На його думку, він максимально доклав зусиль, направлених на якнайшвидше надання потерпілому медичної допомоги фахівцями.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Указані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 635/6868/16-ц.
При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
Тобто і відшкодування упущеної вигоди, і відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме - протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною. Указані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Ті, обставини, які суд першої інстанції встановив, вплинули на обґрунтування ним розміру присудженого позивачу відшкодування.
На думку апеляційного суду, у даному конкретному випадку, для визначення розміру моральної шкоди, судом першої інстанції було правильно враховано перенесений потерпілим ОСОБА_11 фізичний біль від завданих тілесних ушкоджень; його моральні страждання, зумовлені тривалою втратою працездатності через отримані травми, довготривале, з особливим підходом лікування, втрату усталеного способу життя, переживання через поведінку обвинуваченого у цих його стражданнях.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру, судом першої інстанції правильно було взято до уваги обставини справи, враховано доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 та існування безпосереднього причинного зв`язку між його неправомірними діями та шкодою, завданою потерпілому ОСОБА_11 , істотність вимушених у житті позивача змін, характер, тривалість і обсяг заподіяних йому моральних страждань та з урахуванням вимог розумності і справедливості, вважав справедливою сумою компенсації заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.
Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі цивільного відповідача ПрАТ «УПСК» у вказаному кримінальному провадженні за позовом КНП «Тростянецький РЦПМСД», на думку колегії суддів вони є неспроможними виходячи з наступних підстав.
Як було встановлено в ході розгляду справи судом першої інстанції, що також знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Частиною першою статті 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Частиною п`ятою статті 128 КПК України встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Апеляційний суд переконаний, що вирішуючи цивільний позов й у тому числі питання стосовно можливості його розв`язання в кримінальному провадженні та визначення меж відповідальності страховика й обвинуваченого за обов`язковим на підставі закону договірним і деліктним зобов`язаннями, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про його задоволення, виходячи з наступного.
Так, відповідно до правового висновку ВП ВС в справі № 755/18006/15-ц постанова від 4.07.2018 року покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує обов`язкові страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно правового висновку ВС в справі №431/1397/20 постанова від 27.07.2021 року та відповідно до вимог ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відтак Верховний Суд в кримінальному провадженні застосовано цивільну відповідальність страховика, визначену договором страхування та посвідчену відповідним полісом згідно вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Отже залучення страховика в кримінальному провадженні як цивільного відповідача обґрунтовується викладеним вище та вимогам ст. 7 КПК України не суперечить, ґрунтується на вимогах Закону.
Тому на думку апеляційного суду, не розгляд заявленого цивільного позову з посиланням на те, що страховик не має відповідати в кримінальному проваджені за позовом за дії обвинуваченого суперечитиме вимогам ст. 128 КПК України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нормам ЦПК України, зазначеним вище висновкам Верховного Суду та меті забезпечення права особи на доступ до правосуддя й права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку не відповідатиме, а тому на виконання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й викладеного вище підлягає розв`язанню в цій справі.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що не є підставою для відмови у позові доводи представника цивільного відповідача ПрАТ «УПСК», що КНП «Тростянецький РПМСД» в досудовому порядку до страхової із заявами про виплату страхового відшкодування не зверталося.
При цьому, слід взяти до уваги правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №465/4287/15 від 11 грудня 2019 року, відповідно до якого діючим законодавством не передбачено обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика чи до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон N 1961-IV), та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Статтею 1187 ЦК України передбачено об`єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.
Згідно зі ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
У статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Встановлено, що відповідно до полісу №АО/2197031 цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «BMW-728», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_8 було застраховано в ПрАТ «УПСК»; строк дії полісу - з 00 год. 9.11.2019 по 8.11.2020; ліміт відповідальності за шкоду завдану майну - 130 000 грн; франшиза - 0 грн. (т.2 а.с.95)
Як встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції, 03.08.2020 приблизно о 19 год. 00 хв. на нерегульованому перехресті автошляхів «Тростянець-Тростянчик-Бершадь-Гордіївка» Тростянецького району водій автомобіля «BMW-728», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , рухаючись по другорядній дорозі зі сторони м.Бершадь в напрямку с. Гордіївка, не надав переваги в русі автомобілю «OPEL Combo», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який рухався по головній дорозі зі сторони смт Тростянець в напрямку с. Тростянчик, порушив ПДР України та допустив зіткнення з цим автомобілем. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а автомобіль «OPEL Combo» - зазнав значних механічних пошкоджень.
Тобто ДТП, в якій було пошкоджено автомобіль марки «OPEL Combo», номерний знак НОМЕР_2 , мала місце з вини ОСОБА_8 .
Встановлено, що право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.92 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Аналогічне положення закріплене в п. 4 Постанови Пленуму ВСС України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з п.36.1 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до п.37.1.1, п.37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у п.37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV слідує, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст. 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Даний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №465/4287/15.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19) зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Як було встановлено судом першої інстанції, страховий випадок (ДТП) стався 03.08.2020, а позов до суду подано 05.07.2021, тобто в межах установленого законом річного строку. Тому на думку апеляційного суду, суд прийшов до правильного висновку та критично оцінив посилання у позовній заяві щодо звернення до страхової компанії 06.08.2020 року, оскільки на повідомленні (т. 1 а.с.65-66) відсутня відмітка про його отримання.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.
Згідно з п.7.17 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №1335/5/1159 від 24.07.2009, якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ (колісного транспортного засобу), перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ.
Відповідно до ст. 30 вказаного Закону транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до наявного в матеріалах даного кримінального дослідження за №221 від 16.09.2020 з додатками (т.2, а.к.п. 146-174) вбачається, що середня ринкова вартість автомобіля «Opel Combo», 2009 року випуску, з технічним станом до пошкодження становить 141 400,22 грн. Вартість відновлювального ремонту даного автомобіля станом на 16.09.2020 складає 433 059,86 грн. з урахування ПДВ на матеріали та запасні частини.
Апеляційний суд вважає, що вказаний висновок дослідження, є належним та допустимим доказом у вказаному кримінальному провадженні, зі змісту якого вбачається, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розкомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Тому експерт дійшов висновку, що вартість матеріальних збитків, заподіяних власнику спеціалізованого автомобіля з написом «Медична допомога» становить 141 400,22 грн.
При цьому, наявний в матеріалах судового провадження аварійний сертифікат №60-D/79/6 від 26.08.2020 (т.2 а.к.п. 57-64) складений на замовлення ПрАТ «УПСК», не може вважатися допустимим доказом, оскільки аварійний комісар ФОП ОСОБА_13 не попереджався про те, що висновок готується для подання до суду, а також що він обізнаний про кримінальну відповідальність за складання завідомо неправдивого висновку, тому суд першої інстанції належним чином здійснив оцінку підготовленого експертом дослідження за №221 від 16.09.2020 та перевірку допустимості цього доказу.
Відповідно до п.14 Постанови Пленуму ВССУ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Таким чином, у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
Встановлено, що позивач визнав те, що автомобіль «Opel Combo», д.н.з НОМЕР_2 , 2009 року випуску є фізично знищеним, а тому він має право на відшкодування ринкової вартості автомобіля до ДТП.
У відповідності до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Згідно з п.9.4 ст.9 Закону, страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
За ч.1 ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Відповідно до вимог ст.129 КПК України постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
За таких обставин, апеляційний суд переконаний, що вирішуючи цивільний позов КНП «Тростянецький РЦПМСД» до ПрАТ Українська пожежно-страхова компанія» в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції дотримався наведених вищевказаних вимог закону в повній мірі.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим.
Колегія суддів апеляційного суду також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі "Скополла проти Італії" від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Таким чином, апеляційний суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження, детальної перевірки доводів поданих апеляційних скарг та особи обвинуваченого, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частинні призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .
Колегія суддів дійшла висновку про те, щопокарання, необхідне й достатнє для виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів, буде призначене покарання за ч. 2 ст. 286 К України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Також апеляційний суд вважає за необхідне на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_8 слід покласти обов`язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Колегія суддів апеляційного суду переконана, що за вказаних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора та потерпілого ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу цивільного відповідача ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - залишити без задоволення.
Вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2024 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України в частині призначення покарання скасувати та в цій частині ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавленням волі з випробуванням, встановивши йому 3 (три) роки іспитового строку.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п .2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
