Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
м. Вінниця
24 березня 2025 р.Справа № 120/264/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши в письмовому проваджені заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2023 адміністративний позов задоволено частково. Зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.12.2022 перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року залишено без змін.
30.01.2025 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Обґрунтовуючи подану заяву, позивач вказує на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ігнорує рішення суду та не виконує його.
Зокрема зазначає, що починаючи з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 17.01.2025 Головне управління обмежує розмір його пенсії, а тому рішення суду залишається не виконаним. Також позивач зазначив, що Головним управлінням у розумний строк не виплачено різницю між фактично виплаченим розміром пенсії та нарахованим, на виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 10.02.2025 розгляд заяви вирішено здійснювати у письмовому провадженні та встановлено Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області строк для подачі письмових пояснень на заяву.
24.06.2024 на адресу суду надійшли заперечення на заяву щодо виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України. Представник управління просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
Головне управління зазначає, що рішення суду від 14.03.2023 у справі №120/264/23 виконано в межах наявної компетенції.
Пенсія ОСОБА_1 призначена та виплачується Головним управлінням у відповідності до вимог Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З 01.03.2023 ОСОБА_1 встановлено пенсію у розмірі 28065,04 грн. Виплату перерахованої пенсії розпочато починаючи з лютого 2024 року. На виконання рішення суду додатково донараховано кошти у сумі 16500,00 грн. Заборгованість з виплати пенсії у сумі 67215,36 грн. включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України. Вказана заборгованість буде виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Визначаючись щодо заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, суд виходить із такого.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив.
Водночас особливості судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Як унормовано частиною 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, вказаною нормою передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 та статтею 383 цього Кодексу (частина 2 статті 381-1 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (стаття 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
При цьому, під час розгляду заяви в порядку статті 382 КАС України суд не надає правову оцінку діям відповідача, вчиненим на виконання рішення суду, а встановлює лише факт невиконання такого рішення.
За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Втім, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
За змістом поданої заяви позивач покликається, що з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 17.01.2025 Головне управління обмежує розмір його пенсії та не виплачує заборгованість.
Проте, як встановлено із матеріалів справи, позивачу з 01.12.2022 перераховано пенсію без обмеження пенсії максимальним розміром.
З 01.03.2023 до розрахунку пенсії враховано індексацію, передбачену постановою КМУ від 24 лютого 2023 року № 168 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році.
Надалі у червні 2024 року позивач звертався до суду із заявою про встановлення судового контролю, в якій посилався, що рішення суду у справі №120/264/23 не виконується, а саме зазначив, що за 2024 відповідач не провів індексацію його пенсії, таким чином, на його думку, нарахований розмір пенсії виплачувався у неповному розмірі.
Суд розглянувши таку заяву, ухвалою від 30 липня 2024 року, відмовив у її задоволенні, зазначивши, що вказані обставини є окремим предметом судового оскарження.
ОСОБА_1 оскаржив ухвалу від 30.07.2024 до Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом перегляду якої постановою від 21.02.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - без змін.
Отже, на переконання суду, обмеження пенсії позивача з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 17.01.2025 є окремим предметом судового оскарження та суд не вправі підміняти правовий інститут судового контролю, оскільки обставини обмеження індексації його пенсії з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 17.01.2025 не були предметом дослідження в ході судового розгляду у межах розгляду справи №120/264/23.
Крім того, судом встановлено, що на виконання цього рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області проведено розрахунок пенсії позивача без її обмеженням максимальним розміром, що підтверджується наданим відповідачем розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача.
При цьому, обґрунтовуючи причини не виплати позивачеві донарахованих коштів за період за період з 01.12.2022, відповідач у своїх письмових поясненнях вказав, що дана заборгованість буде виплачена позивачу після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами статті 8 Закону №2262 встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Окрім того, відповідач наголосив, що нараховані кошти в сумі 67215,36 грн. Головним управлінням включені до Реєстру судових рішень та виплату буде здійснено в порядку черговості.
Так, оцінюючи відповідні доводи боржника щодо виплати заборгованості в розмірі 67215,36 грн. після виділення коштів з Державного бюджету на цю мету, суд насамперед виходить з того, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій. При цьому визначальним є те, чи є достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов`язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, виплати пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ здійснюються ГУ ПФУ України у Вінницькій області виключно за рахунок коштів державного бюджету. Інших фінансових можливостей, окрім зазначених, для здійснення пенсійних виплат орган Пенсійного фонду не має.
Водночас в силу приписів статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Таким чином, нарахована позивачу сума заборгованості з пенсійних виплат має бути сплачена за рахунок коштів Державного бюджету України. А тому проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана.
Відтак з огляду на викладене, встановлені обставини вказують на неможливість виконання відповідачем рішення суду у справі №120/264/23 в частині виплати позивачеві донарахованих коштів (заборгованості) в сумі 67215,36 грн. через відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів з державного бюджету на відповідні цілі, що є необхідними для здійснення виплати цієї заборгованості.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17 та інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Більше того, суд враховує, що проблема невиконання рішень національних судів у соціальних спорах має загальнодержавний характер. Така проблема існує протягом багатьох років, а робота над її вирішенням здійснюється регулярно і найвищих рівнях публічної влади. На це, зокрема, вказує той факт, що 09.07.2021 відбувся спільний круглий стіл за участю представників Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, органів державної виконавчої служби та суддів України, на якому йшлося про критичний стан із виконанням рішень судів про перерахунок та виплату пенсій через відсутність необхідних для цього бюджетних коштів та обговорювалися шляхи виходу із ситуації, що склалась (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1151152/;https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3274220-vikonanna-risen-sudiv administrativnoi-usticii-problematika-slahi-vdoskonalenna.html; https://sud.ua/ru/news/publication/207596-pochemu-ukrainskie-pensionery-ne-mogut-vypolnit-reshenie-suda-o-vzyskanii-pensii-sudi-proveli-kruglyy-stol-s-tretyakovoy).
Зрозуміло, що в умовах війни України з російською федерацією проблема з видатками державного бюджету на соціальне забезпечення лише загострилася. Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень в соціальних спорах, яка потребує системного підходу до її вирішення.
Водночас за цих обставин надані суду законом повноваження щодо здійснення судового контролю за виконанням судового рішення не здатні призвести до фактично виконання в повному обсязі ухваленого на користь позивача рішення у цій справі. Тому застосування процедури судового контролю згідно статті 382 КАС України у даному випадку жодним чином не вплине на виконання судового рішення та, відповідно, не захищатиме право позивача на отримання бюджетних коштів, позаяк виплати таких є залежною від можливостей держави виконати взяті на себе зобов`язання, а не від власного бажання відповідача у цій справі - органу Пенсійного фонду.
Таким чином, оскільки часткове невиконання відповідачем рішення суду у цій справі щодо виплати нарахованої заборгованості за минулий період обумовлене об`єктивними причинами - відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, а також враховуючи те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідач, маючи можливість здійснити відповідну виплату заборгованості пенсії позивачу, створює перешкоди для виконання рішення суду, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача.
Таким чином, вимоги, заявлені позивачем у заяві не відповідають повноваженням суду при його вирішенні в порядку ст. 382 КАС України.
Із наведених позивачем обставин суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність дій відповідача під час виконання рішення суду, його умисне невиконання або ухилення від його виконання.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяМультян Марина Бондівна
