Справа № 461/4457/23 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/4015/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Провадження №22-ц/811/311/25
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.
з участю: ОСОБА_1 , її представника Кашпрук О.В. ,
ОСОБА_3 , його представників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , представника органу опіки та піклування Галицькох районної адміністрації Львівської міської ради Нанівської М.М., представника органу опіки та піклування Вінницької міської ради Томчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року та на додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 грудня 2024 року, -
ВСТАНОВИВ:
у червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб, у якому у них народилася дитина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуваючи у шлюбі вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 , однак у травні 2023 року ОСОБА_1 повідомила його про те, що на 15 травня 2023 року призначено судове засідання за її позовом про розірвання шлюбу, а також про те, що в червні 2023 року вона разом з донькою змінює місце проживання, переїжджають проживати у м. Вінниця. Самовільна, без моєї згоди зміна місця проживання дитини буде суперечити її інтересам, оскільки в будинку АДРЕСА_1 створені всі необхідні матеріально-побутові умови для проживання та нормального розвитку дитини. Зазначає, що він офіційно працює, відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, повністю забезпечує зростання та розвиток доньки у комфортній та спокійній обстановці, приділяє їй максимум часу та уваги і може забезпечити стабільне проживання дитини в умовах любові та безпеки, а дитина йому довіряє та прихильно ставиться до нього, відтак визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини, що не позбавляє ОСОБА_1 брати участь у вихованні доньки.
З наведених підстав просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_3 , до досягнення нею 14-ти річного віку.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, у якому у них народилася донька, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що стосунки між ними погіршилися, немає взаєморозуміння та поваги, ОСОБА_3 її систематично принижує, в тому числі і у пристуності малолітньої доньки, вчиняє психологічне та фінансове насильство, своєю поведінкою негативно впливає на виховання та розвиток дитини. Зазначає, що донька бажає залишитися проживати саме з нею, а дитина, яка може висловити свою думку, має бути заслухана при вирішенні спору між батьками щодо її місця проживання. Пред`являючи позовні вимоги, ОСОБА_3 приховав стан здоров`я дитини, в якої наявний розлад із гіперактивністю та дефіцитом уваги, тривожний розлад, а також приховав свій стан здоров`я, зокрема, наявні ознаки амнезії та атеросклеротичної енцефалопатії, те, що він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Вважає, що ОСОБА_3 негативно впливає на психічний та емоційний стан дитини, постійно вчиняє скандали та провокує конфлікти, підвищує голос на дитину у випадку її незгоди з ним, нехтує її здоров`ям, а також думкою матері при вирішенні важливих питань відносно дитини. Вказує, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат, одна з яких обладнана для проживання дитини та проведення нею часу для навчання, ігор та інших занять для розвитку дитини. Крім того, вона займається підприємницькою діяльністю, отримує дохід, відтак зможе забезпечити дитині належні умови для проживання. Створення одним з батьків для іншого протягом тривалого часу перешкод у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому випадку поведінка того з батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, та інші обставини, що мають істотне значення з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
З наведених підстав просить визначити місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини - задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним із батьків, у такому порядку:
- місяць з батьком - ОСОБА_3 (РНОКПП № НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області), за адресою: АДРЕСА_1 ;
- місяць з матір`ю - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області), за адресою: АДРЕСА_3 .
Щомісячний період проживання дітей з кожним з батьків починається з першого дня місця та завершується останнім днем відповідного місяця.
Перший місяць, з моменту вступу рішення в законну силу, дитина проживає з батьком ОСОБА_3 .
По завершенні місяця, протягом якого дитина проживала з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат.
В обґрунтування заяви покликається на те, що за час розгляду справи ОСОБА_1 понесла судові витрати, що складаються із сплаченого нею судового збору за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 1073.60 грн., судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 28 вересня 2023 року про забезпечення позову в розмірі 536.80 грн., судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 20 жовтня 2023 року про забезпечення позову в розмірі 536.80 грн., судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 25 березня 2024 року про забезпечення позову в розмірі 605.60 грн., витрати на проведення експертизи на суму 29 079.68 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 55500 грн. Зазначає, що до закінчення судових дебатів вона зробила заяву про стягнення понесених ОСОБА_1 судових витрат з ОСОБА_3 .
З наведених підстав просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати:
-сплачений судовий збір у розмірі 1073.60 грн. за подання зустрічного позову, у розмірі 536.80 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу від 28 вересня 2023 року, у розмірі 536.80 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу від 20 жовтня 2023 року, у розмірі 605.60 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 25 березня 2024 року;
-сплачені витрати на підготовку висновку експерта № СЕ-19/102-24/10748-ПС Вінницького НДЕКЦ МВС України від 05 серпня 2024 року у розмірі 29 079.68 грн.;
-сплачені витрати на правничу допомогу в розмірі 55 500.00 грн.
Додатковим рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року заяву задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі №461/4457/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 536,8 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 536,8 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суд від 28.09.2023 р., у розмірі 268,4 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 25.03.2024 р. у розмірі 268,4 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_3 оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт покликається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 7, 19, 155, 161, 162 СК України, ст.ст. 1, 9, 10, 12, 19, 23-1 ЗУ «Про охорону дитинства» та ст. 22 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Зазначає, що судом першої інстанції не дотримано положень ст. 110 ЦПК України в частині відхилення висновку експерта № СУ-19/102-24-10748-ПС та розгляду справи судом, якому заявлено відвід. Вважає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином та не враховано при ухваленні судого рішення її доводів про вчинення батьком дитини домашнього насильства, не заслухано думку дитини, не з`ясовано обставини страху дитини перед батьком та обставин перешкоджання ОСОБА_3 у навчанні ОСОБА_7 , судом не надано належної оцінки долученим до матеріалів справи доказам. Апелянт стверджує, що суд не врахував думку дитини, яка висловлювала своє бажання проживати у м. Вінниця разом з матір`ю та небажання повертатися до міста Львова для проживання з батьком. Відносно ОСОБА_3 неодноразово виносився обмежувальний припис у зв`язку з вчиненням ним домашнього насильства, а суд при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини зобов`язаний враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і вчинення насильства у присутності дитини. Судом не враховано наданий на вимогу суду висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02 липня 2024 року, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю, а також висновки психологічних досліджень, згідно з якими у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається виражена емоційно-психологічна прихильність до матері, а проживання з батьком та його деструктивна виховна поведінка є психотравмуючою для дитини. Відносини між батьком та дитиною характеризуються когнітивним дисонансом, образою, неприйняттям батька, почуттям страху та тривожності за відсутності емоційно-психологічного зв`язку, почуття любові та поваги. Однак, незважаючи на наявність ознак стресу та психологічного і емоційного виснаження через конфліктні відносини з батьком та явне вираження страху дитини від повернення до м. Львова для проживання з батьком, суд визначив почергове проживання дитини з батьком та матір`ю, що суперечить інтересам дитини. Необхідність навчання одночасно у школах м. Львова та м. Вінниці з місячними перервами створить надмірне навантаження на фізичне та емоційно-психологічне здоров`я дитини, а також додаткове навантаження на перебіг освітнього процесу та вплине на процес навчання. Дії ОСОБА_3 щодо перешкоджання навчання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у КЗ «Вінницька гімназія № 24» не відповідають інтересам дитини. Крім того, перерви у відвідуванні музичної школи, інших секцій та гуртків, призведе до нівелювання розвиваючого ефекту від таких додаткових занять. З червня 2024 року малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за власним бажанням перестала спілкуватися з батьком, оскільки він не хотів обговорювати з нею важливі для неї питання її життя. З наведених підстав просить рішення суду в частині задоволення вимог первісного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю.
Додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та підготовку висновку експерта оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що додаткове рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи
Апелянт стверджує, що висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи, а витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи належать до судових витрат, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, відтак відмова у стягненні витрат на проведення експертизи з підстав, що така експертиза була проведена на стадії судового розгляду справи за її заявою, а не за ухвалою суду, не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства. Зазначає, що до закінчення судових дебатів подала заяву про розподіл судових витрат, а відтак скористалася правом, передбаченим ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та у встановлений законом строк підтвердила розмір понесених нею судових витрат. Відмова у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з неподанням попереднього розрахунку таких витрат є правом суду, а не його обов`язком і реалізація цього права в кожному конкретному випадку залежить від встановлених обставин справи, а також інших чинників, в тому числі і доведеності таких витрат. З наведених підстав просить додаткове рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та підготовку висновку експерта скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, якою заяву про розподіл судових витрат задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника Кашпрук О.В. на підтримання доводів апеляційних скарг, заперечення ОСОБА_3 , його представників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційних скарг, пояснення представників органу опіки та піклування Нанівської М.М. та Томчук О.В. , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до частковго задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_1 , визначаючи почергове з кожним з батьків місце проживання дитини сторін, малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання дитини, врахував фактичну поведінку сторін спору, те, що як батько, так і мати дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дитину, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_7 , однак у зв`язку з наявністю між сторонами глибокого особистістного конфлікут та неприязних відносин, чинення перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дитини, не можуть вирішити питання визначення місця проживання дитини.
Вирішуючи спір, суд взяв до уваги бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; врахував те, що батько дитини, ОСОБА_3 погодився змінити своє місце проживання, щоб створити дитині комфортні умови для навчання, відвідування секцій та гуртків, відпочинку, з врахуванням сформованих місць життєвих інтересів дитини, з врахуванням більш сталих соціальних зв`язків дитини.
Суд першої інстанції врахував відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини почергово з кожним з батьків та дійшов переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, про можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною, оскільки, на думку суду, почергове проживання дитини з кожним з батьків цілком відповідати найкращим інтересам дитини, не суперечитиме її інтересам, забезпечить комфортні умови та сприятиме розвитку дитини.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України`від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20).
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання ними своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2014 року між сторонами у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом від 30.09.2014, серія НОМЕР_5 , виданим міським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02.11.2023 року шлюб між сторонами розірвано, сторони проживають окремо.
У шлюбі в сторін народилася донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження від 21.10.2015 року, серія НОМЕР_6 .
Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади від 13.09.2023 року № 239, малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована разом з батьком, ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що дитина ОСОБА_7 проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Матеріалами справи підтверджується, що постійним місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 від моменту її народження і після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами до вересня 2023 року був житловий будинок АДРЕСА_1 , за вказаною адресою дитина зареєстрована і на даний час.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 04.10.2023 року, складеного відділом «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 456,60 кв.м., житловою площею 234,10 кв.м. В будинку п`ять житлових кімнат, коридори, сходова клітка з 1-го по 3-й- поверх, кухня-студія, санвузли. Зроблений сучасний ремонт, чисто, затишно. Санітарно-гігієнічні норми дотримуються належним чином. Для дитини облаштовано окрему кімнату, де є місце для сну і відпочинку, ігор та навчання. В будинку багато дитячих речей, для дівчинки створені хороші умови, що підтверджується висновком Галицької районної адміністрації від 29.01.2024 року.
Судом першої інстанції також встановлено, що починаючи з 21.09.2023 року, дитина ОСОБА_7 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , власником якої є ОСОБА_1 , що підтверджується актом про фактичне проживання від 27.09.2023 року, складеним комісією ОСББ «Подолянка», та актом обстеження умов проживання від 25.09.2023 року, складеним спеціалістом служби у справах дітей Вінницької міської ради.
23.09.2023 року ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджуєься копією витягу з Реєстру територіальної громади.
Як вбачається з акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 04 березня 2023 року, комісія у складі голови управління ОСББ «Подолянка» (згідно переліку осіб) провела обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та її доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час якої було виявлено: ідеальний санітарний стан приміщення, наявність двох ізольованих житлових кімнат, одна з яких передбачена для проживання дитини та проведення нею часу для навчання, ігор та інших занять для розвитку дитини; окремо зазначено про тимчасове проживання сім`ї, проте описано теплі та традиційні взаємовідносини в сім`ї; характеристика матері: відповідальна, врівноважена жінка, відповідальна співвласниця ОСББ. Заборгованість за послуги та утримання будинку не спостерігається, зазначено про панування взаємоповаги та взаємної підтримки матері та дитини, належний вигляд та виховання дитини.
Окрім цього, 25.09.2023 року спеціалістом служби у справах дітей Вінницької міської ради складено акт обстеження умов проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 , з якого вбачається, що санітарний стан помешкання задовільний, зроблений сучасний ремонт, речі складені; наявні для проживання меблі і побутова техніка; продукти харчування у достатній кількості. У дитини ОСОБА_7 є окрема кімната, обладнана усіма необхідними меблями; наявні розвиваючі ігри, іграшки, книги. Є домашні тварини - шиншила, кіт.
Встановивши вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що як матір`ю ОСОБА_1 , так батьком ОСОБА_3 , створені належні житлово - побутові умови, належні умови для навчання, відпочинку, виховання та розвитку малолітньої дитини сторін, ОСОБА_7 та вірно зазначив, що перевага в побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для визначення місця проживання саме з тим з батьків.
Матеріалами справи безспірно підтверджується та обставина, що, проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 , з вересня 2021 року дитина ОСОБА_7 навчалася в навчальному закладі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Школа вільних і небайдужих», у якій додатково відвідувала індивідуальні заняття: українська мова, математика, англійська мова, вокал, додаткові гуртки: дизайн, вокал club, креативне програмування, робототехніка, «Смайлики» - гурток танців, також встановлено, що дитина додатково займалася плаванням, була забезпечена необхідною медичною допомогою.
Матеріалами справи підтверджується, що після переїзду разом з матір`ю до м.Вінниця, з 09.10.2023 року до 16.10.2023 року ОСОБА_7 навчалась у 2-«З» класі КЗ «Вінницька гімназія № 24» на очній формі навчання, з 19.10.2023 року наказом по КЗ «Вінницька початкова школи № 5» ОСОБА_7 зарахована до складу учнів 2-О класу на дистанційну форму навчання, з 16.12.2024 року і до сьогодні дитина навчається в Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16».
Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував не тільки можливості створення обома батьками належних умов для проживання, розвитку та виховання дитини, а також врахував рівність прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, врахував ставлення обох батьків до виконання ними своїх обов`язків, особисті якості батьків, їх характеристики, соціальні зв`язки, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
На підставі психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_7 , 2015 р.н., наданої 28.07.2023 року ТзОВ «Школа вільних та небайдужих», показань свідків, судом першої інстанції беззаперечно встановлено обставини того, що батько дитини, ОСОБА_3 , починаючи від її народження, в більшій мірі постійно піклувався та займався розвитком, вихованням, навчанням, здоров`ям, додатковим дозвіллям та відпочинком доньки ОСОБА_7 , а саме: забезпечував відвідування донькою дитячого садка, загальноосвітньої школи І та III ступеня «Школа вільних та небайдужих міста Львова», а також вирішував інші питання, які пов`язані із навчальним процесом дитини. Батько повністю організовував їй дозвілля, систематичне відвідування басейну, секцій з гімнастики, вокалу, поїздки дитини з метою навчання, катання на лижах, додаткові заняття у школі, їздив із донькою на відпочинок для її оздоровлення та розширення світогляду, приділяв їй свій вільний час та турботу, ніколи не ігнорував її потреби, що беззаперечно підтверджує належне виконання батьком дитини своїх батьківських обов`язків та спростовує доводи ОСОБА_1 про безвідповідальне ставлення батька до малолітньої дитини.
Нормами статті 19 СК України передбачено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вважаючи незаконним рішення суду першої інстанції, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900, у якому зазначено, що враховуючи думку дитини, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю, ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а відтак такий висновок не є обов`язковим для суду і відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини, а відтак суд повинен надати оцінку висновку органу опіки та піклування, і встановивши його недостатню обґрунтованість чи суперечність такого інтересам дитини, вправі з таким висновком не погодитись.
Суд першої інстанції дав оцінку висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900, та дійшов висновку про те, що в його основу було покладено виключно пояснення матері ОСОБА_1 та опитування дитини, яка тривалий час проживає разом з матір`ю, що вплинуло на формування думки малолітньої дитини, що всі пояснення ОСОБА_7 були надані нею та записані зі слів матері, в той же час доводи та надані батьком дитини безліч доказів, які підтверджують довірливі відносини між батьком та донькою, його ставлення до виконання батьківських обов`язків, створення ним для дитини житлово - побутових умов, умов для навчання та розвитку та відпочинку, докази, що характеризують його як батька, як особу, були відхилені та не враховані при прийнятті висновку органом опіки та піклування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та з огляду на вищенаведене, вважає їх обґрунтованими.
Даючи оцінку висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900, суд першої інстанції вірно зазначив, що висновок не має переважного значення при вирішенні судового спору з огляду на неповноту з`ясування органом опіки та піклування обставин справи, відсутність аналізу поведінки батьків, їх вплив на дитину з врахуванням існуючого конфлікту між ними. Не враховано умови проживання, виховання та розвитку дитини ОСОБА_7 з моменту народження до моменту залишення звичного для неї постійного місцяпроживання, та примусовий переїзд в інше місце, в інші умови перебування за одноособовим рішенням матері за відсутності фактичних доказів домашнього насильства з боку батька.
З врахуванням вищенаведеного, того, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900 є недостатньо обґрунтованим, оскільки такий складено без з`ясування та врахування всіх фактичних обставин, без аналізу поведінки батьків, їх конфліктних відносин, їх вплив на формування думки дитини щодо місця її проживання, колегія суддів вважає, що зазначені вище обставини давали суду першої інстанції право не погодитися з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900, а відтак і неврахування його при визначенні місця проживання дитини, що спростовує доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.07.2024 року № 01/00/011/144900.
Суд також дослідив висновок орану опіки та піклування Галицької районної адміністрації міста Львова від 29.01.2024 року № 260001-вих-10858, з якого вбачається, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, була позбавлена можливості надати висновок по суті розв`язання спору щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки місце перебування матері з дитиною, станом на січень 2024 року, було невідоме, і як встановлено судом першої інстанції вже на цей час ОСОБА_7 проживала разом з матір`ю у м. Вінниця.
Разм з тим, представник орану опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради в суді першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи вважала, що для забезпечення найкращих інтересів дитини необхідно визначити місце проживання ОСОБА_7 , 2015 р.н. з батьком, ОСОБА_3 .
Висновки психологів, які надали сторони суду, як докази психоемоційного стану дитини ОСОБА_7 під час проживання в м.Вінниця, її пригніченого настрою, лише підтверджують переживання дитини через конфлікт батьків, і не підтверджують обставин, з ким із батьків повинна проживати дитина.
Доводами апеляційної скарги також є те, що судом першої інстанції в судовому засіданні при вирішенні спору між батьками дитини про визначення місця її проживання, не з`ясовано думку дитини, яка при сплікуванні з психологами, при наданні пояснень ювенальній поліції, висловлювала своє бажання проживати разом з матір`ю, яку вона любить, заперечувала щодо повернення до м.Львова, проживання разом з батьком.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Водночас, суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, провадження № 5643св23).
При цьому, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, провадження № 10159св23. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, провадження № 10159св23.
Львівським апеляційним судом, враховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів, її право бути заслуханою, було задоволено клопотання матері дитини, ОСОБА_1 , і заслухано думку дитини - ОСОБА_7 , в судовому засіданні 28.05.20205 року, без участі батьків та їх представників, в присутності представників органу опіки і піклування, та з участю психолога ОСОБА_13 .
Малолітня ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції висловлювала бажання проживати у місті Вінниці разом з матір`ю, навчатися в комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», заперечувала можливість проживання з батьком, повернення у м.Львів, висловила своє небажання навчатися у м.Львові у навчальному закладі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Школа вільних і небайдужих», де їй некомфортно, нецікаво і де у неї немає друзів. Своє небажання проживати разом з батьком мотивувала ставленням батька до неї, який, як вона вважає, не враховує її інтереси та побажання, побоюванням щодо подальших дій батька, його агресивної поведінки відносно матері, боючись того, що батько забере її у мами і вона більше її не побачить.
Даючи оцінку поясненням малолітньої дитини ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції врахував вік дитини, малолітньої ОСОБА_7 , яка на час з`ясування її думки не досягла десятирічного віку, рівень її розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку, а також те, що ОСОБА_7 тривалий час проживає разом з матір`ю, постійно проводить час разом з матір`ю, з якою їй спокійніше, зручніше і комфортніше, виявляє до неї більшу прихильність, що тривалий час не мала належних контактів та спілкування з батьком, оскільки матір дитини не сприяла належному контакту дитини з батьком з огляду на наявність між батьком дитини та матір`ю дитини конфліктних відносин, що мають вплив на психіку дитини, і за таких обставин колегія суддів вважає, що вищезазначене відповідно мало вплив на формування та висловлення думки дитини в суді щодо бажання проживати лише з матір`ю та заперечення щодо проживання разом з батьком, і саме під впливом зазначених обставин дитина висловила своє небажання проживати з батьком та бажання проживати разом з матір`ю.
Заперечуючи щодо проживання разом з батьком, при з`ясуванні думки дитини з ким вона хоче проживати, ОСОБА_7 в суді сказала, що любить батька, але боїться з ним зустрічатися, щоб він не забрав її у мами, яку вона любить, і з якою хоче проживати.
Колегія суддів вважає, що оскільки дитина протягом тривалого часу проживає разом з матір`ю, не мала належних контактів та спілкування з батьком, саметому виявляє більшу прихильність до матері, однак однаково любить обох батьків, в тому числі і батька, з яким, як вбачається із запису розмов тепло, щиро із задоволенням протягом тривалого часу спілкується по телефону, і не дивлячись на те, що постійно проводить час з матір`ю, очевидно потребує і батьківської турботи та безумовної його любові, що позитивно впливатиме на її виховання та розвиток.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який дослідивши матеріали справи, вірно вважав, що висловлені дитиною заперечення щодо проживання з батьком обґрунтовані штучними навіяними пересторогами про те, що він може забрати її від матері (яка завжди для дитини, незалежно від обставин, залишається матір`ю), а не небажанням дитини спілкуватися та проживати разом з батьком.
Такі висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовані.
25.06.2025 року суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання сторін та їх представників та приєднав до матеріалів справи надані ними докази, в тому числі: висновок психолога ОСОБА_14 № 134 від 13.06.2025 року; консультаційний висновок ОСОБА_15 № 5 від 23.06.2025 року; висновок психолога ОСОБА_16 від 23.06.2025 року; висновок психолога ОСОБА_17 № 24/06-25 від 24.06.2025 року.
За наданим ОСОБА_3 висновком психолога ОСОБА_18 за результатами аналізу відеозапису заслуховування думки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що на підставі аналізу відеозапису опитування дитини можна зробити висновок про наявність значного впливу матері на формування думок ОСОБА_7 . Проживаючи виключно з матір`ю та контактуючи з її родиною, ОСОБА_7 може переймати її емоційні оцінки та закладати їх у власну картину світу. Протягом опитування ОСОБА_7 фіксувались ознаки, які можуть свідчити про те, що дівчина, ймовірно, транслює думки своєї матері. Відповіді ОСОБА_7 можуть свідчать про ймовірне нав`язування їй думок матір`ю. Позитивні спогади ОСОБА_7 про період проживання з батьками до початку процесу їхнього розлучення («все було нормально») контрастують із її нинішнім негативним ставленням, яке з`явилося після обмеження контакту з батьком («я його боюся», «я тата не люблю, я тільки маму люблю», «мені здається, що мама мене сильніше любить»). Зазначене може говорити про те, що недостатнє спілкування дитини з батьком відіграє ключову роль у формуванні упередженого сприйняття дитиною свого тата.
Враховуючи висновки психологів ОСОБА_16 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , думку присутньої під час заслуховування думки дитини психолога ОСОБА_21 , колегія суддів вважає підставним висновок суду про вплив матері на формування думки дитини.
Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з вересня 2023 року, малолітня ОСОБА_7 проживає разом з матір`ю в м.Вінниці, де для її проживання також створені належні умови; матір дитини здійснює підприємницьку діяльність, має самостійний дохід та можливість утримувати дитину матеріально.
Визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечить інтересам дитини, відповідає її найкращим інтерсам, відповідає бажанню дитини проживати разом з матір`ю, які вона любить, з якою їй спокійно, комфортно.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував положення ст.4 Закону України «Про охорону дитинстива», яка передбачає забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоровя, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального рорзвитку дитини; її соціально-психологічної адаптаціїї та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності, що є можливим лише за умов повноцінної участі обох батьків у процесах виховання, а в даному випадку врегулювання таких відносин між батьками на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
При вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі №750/9620/20, від 04 жовтня 20023 року у справі №208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі №742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі №183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що з огляду на те, що дитина тривалий час проживає з матір`ю у зв`язку із зміною нею місця їхнього проживання, створення матір`ю перешкод у вільному спілкуванні батька з дитиною, у зв`язку із чим має місце часткова втрата між ними емоційного контакту, що є неприпустимим і суперечить інтересам дитини, дійшов висновку, що саме спільна фізична опіка батьків сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб малолітньої ОСОБА_7 , а неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між дитиною та батьком або шкідливість таких контактів для дитини, на які покликається ОСОБА_1 , матеріали справи не містять і судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, один місяць з батьком, один місяць з матірю, що буде цілком відповідати інтересам дитини, забезпечить комфортні умови та сприятиме її здоровому розвитку.
Колегія суддів вважає, що почергове проживання з кожним з батьків спрямоване на повернення батька у життя і виховання дитини, яка потребує як материнського, так і батьківського виховання та піклування, забезпечення належного контакту кожного з батьків з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу кожного з батьків у відповідний час, а також на недопустимість створення з боку матері будь - яких обмежень контактів дитини і батька.
Вважаючи можливим та доцільним встановлення почергового проживання малолітньої ОСОБА_7 з кожним з батьків, суд першої інстанції зазначив, що визначення місця проживання таким чином покладає на обох батьків обов`язок створити дитині максимально комфортні умови для проживання та не вчиняти дії, спрямовані на істотну зміну сталого способу її життя; створити їй атмосферу спокою та повернути до звичного дитячого оточення, спілкування з друзями та відвідування секцій та гуртків, індивідуальних занять, цікавого проведення дозвілля.
Визначаючи місце проживання ОСОБА_7 почергово з кожним з батьків, суд першої інстанції врахував те, що і матір дитини, і батько дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дитину, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для проживання, навчання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції дійшов вірного переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, що буде цілком відповідати інтересам дитини, забезпечить комфортні умови та сприятиме її здоровому розвитку, врахував відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини з батьком, що проживання разом з батьком не суперечитиме інтересам малолітньої дитини та відповідатиме її найкращим інтересам.
Вирішуючи таким чином спір між батьками малолітньої ОСОБА_7 щодо її місця проживання, суд взяв до уваги бажання кожного з батьків, як і матері, так і батька, щоб дитина проживала саме разом з ним, наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та необіхіність дитини спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною.
При вирішенні спорів про місце проживання дитини суд повинен виходити із найкращих інтересів дитини, важливим є те, щоб дитина мала стабільне місце проживання, яке не змінюється часто, і щоб дитина не зазнавала значних потрясінь, і школа, і друзі, і середовище повинні бути максимально постійними.
Навчання є істотним фактором, який суд повинен враховувати при оцінці стабільності для дитини, а відтак при визначенні місця проживання дитини, слід врахувати те, чи буде змінене місце навчання, чи це призведе до істотних змін (наприклад, доїзд, адаптація, зміна середовища).
Колегія суддів вважає, що визначення місця проживання не повинно перешкоджати навчанню дитини, відвідуванню нею гуртків та секцій, індивідуальних занять у школі і поза її межами, відпочинку, спілкуванню з однокласниками, друзями, перешкоджати перебуванню у звичному для неї оточенні.
Визначаючи місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним із батьків, суд в мотивувальній та резолютивній частині оскаржуваного рішення зазначив, що дитина проживає місяць з батьком - ОСОБА_3 (РНОКПП № НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області), за адресою - АДРЕСА_1 .
З`ясовуючи думку малолітньої ОСОБА_7 при вирішенні спору щодо визначення її місця проживання, вона в суді апеляційної інстанції висловила бажання навчатися у м. Вінниця, у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», заперечила щодо навчання у м. Львові в ТзОВ «Школа вільних і небайдужих2, а відтак, зважаючи на бажання дитини при визначенні місця проживанння дитини слід врахувати бажання дитини та забезпечити їй навчання у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16».
Разом з тим, з огляду на необхідність щоденного відвідування ОСОБА_7 навчального закладу КЗ «Вінницький ліцей № 16», відсутність у школі обов`язкового дистанційного навчання, при визначенні місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, враховуючи те, що батько дитини, ОСОБА_7 зареєстрований та проживає у Львові, а дитина ОСОБА_7 навчається у м.Вінниця і саме у цьому навчальному закладі бажає навчатися, що міста дистанційно далеко знаходяться на великій відстані один від одного, при визначенні місця проживання дитини разом з батьком слід врахувати місце розташування навчального закладу, у якому навчається ОСОБА_7 .
В цій частині доводи апеляційної скарги є підставними.
Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_3 змінив своє місце проживання, на підтвердження чого надав суду договір оренди квартири АДРЕСА_4 , укладений 10 квітня 2025 року між орендарем ОСОБА_3 та орендодавцем ОСОБА_24 , та акт приймання - передачі орендованої квартири, квартира загальною площею 90.8 кв.м, складається з трьох кімнат, в оренду також нерухоме майно (меблі, побутова техніка), що знаходиться в квартирі, яка орендується, належні умови для проживання в цій квартирі ні ОСОБА_1 , ні її представник не заперечували.
Тобто, батько дитини, ОСОБА_3 , з врахуванням бажання малолітньої доньки ОСОБА_7 навчатися у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», змінив своє місце проживання, що доводить врахування батьком дитини її бажань та інтересів.
З огяду на зміну батьком дитини ОСОБА_3 фактичного місця проживання, оренду ним квартири АДРЕСА_4 , де разом з матір`ю проживає ОСОБА_7 , і де вона навчається, колегія суддів вважає, що місцем проживання дитини разом з батьком є житло в межах населеного пункту за місцем навчання дитини, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в цій частині.
Заперечуючи щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 почергово з кожним з батьків, ОСОБА_1 не надала переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що почергове визначення місця проживання дитини разом з батьком суперечитиме найкращим інтересам дитини з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями обох батьків, не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що має перевагу у порівнянні з батьком дитини на визначення місця проживання ОСОБА_7 лише з нею, і що почергове проживання дитини разом з нею та батьком дитини суперечить найкращим інтересам дитини, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо почергового визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано доказів на підтвердження притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, яке вчинялося відносно неї, в тому числі таке вчинялося в присутності малолітньої доньки.
З цього приводу суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи містяться постанова Галицького районного суду м. Львова від 06.10.2023 р. у справі №461/8136/23, постанова Галицького районного суду м. Львова від 13.10.2023 р. у справі №461/7397/23, залишені без змін апеляційним судом, у справах про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , які закрито за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначні судові рішення є доказом відсутності у діях ОСОБА_3 домашнього насильства щодо ОСОБА_1 та малолітньої дитини, оскільки судом не встановлено, що ОСОБА_3 ображав нецензурною лайкою ОСОБА_1 чи наносив їй тілесні ушкодження.
З врахуванням встановлених обставин, підставним є висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності фактів домашнього насильства у ОСОБА_1 не було очевидної потреби поміщення дитини до притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства, де умови перебування в жодній мірі не сприяють нормальному розвитку дитини, її соціальної адаптаціїї, позбавляють нормального спілкування з однолітками, породжують дискомфорт та психологічний стрес, при тому що ОСОБА_1 має власну квартиру в м.Вінниця, куди згодом після перебування у притулку перейшла проживати.
Колегією суддів у судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_1 - Кашпрук О.В. були дослідженні відеоматеріали, які, як вважає представник, є доказом вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, однак такі, на думку колегії суддів, свідчать про наявність конфліктних відносин між батьками дитини, з`ясування між ними відносин, свідком яких стала малолітня ОСОБА_7 , тобто, дитина змушана спостерігати конфлікт, спровокований обома батьками.
З наданого ОСОБА_1 висновку за результатами проведення експертно-психологічного дослідження від 28.08.2025 року № 1565/25-21, складеним Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ) проведеного ОСОБА_25 , вбачається наступне.
Даний висновок був складений за заявою матері, і на думку суду таке дослідження є неповним, оскільки при його складені не з`ясовано психологічних, побутових, соціальних умов, стосунків з обома батьками, що є підставою вважати такий висновок недостатньо обґрунтованим, тому що експертом не було залучено батька дитини.
Зі змісту висновку вбачається, що на розгляд експерта були поставлені питання, які стосуються взаємовідносин лише матері та дитини, з однобічним викладенням фактичних обставин справи.
Колегія суддів критично оцінює висновок за результатами проведення експертно-психологічного дослідження від 28.08.2025 № 1565/25-21 долучений ОСОБА_1 , оскільки надані на дослідження матеріали за відсутності опитування ОСОБА_3 та дослідження його взаємовідносин з донькою свідчать про необ`єктивність висновку, його односторонність.
На думку колегії суддів обгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що часткова втрата емоційного контакту між батьком ОСОБА_3 та дитиною ОСОБА_7 обумовлена небайдужою поведінкою батька та небажанням останнього спілкуватися з донькою, опікуватися нею, виконувати свої батьківські обов`язки, а неможливістю спілкування з дитиною, обумовленою сімейними обставинами в процесі розірвання шлюбу, а також поведінкою ОСОБА_1 , яка без відома та згоди батька дитини змінила місце її проживання та створює перешкоди зустрічей та контактів без видимих і обгрунтованих причин
А відтак, проживання дитини протягом тривалого часу разом з матір`ю у зв`язку із самостійною зміною нею місця їхнього проживання, створення матір`ю перешкод у вільному спілкуванні батька з дитиною, у зв`язку із чим має місце часткова втрата між ними емоційного контакту, і емоційний контакт з батьком у певній мірі втрачено, що є неприпустимим і суперечить якнайкращим інтересам дитини та загальним засадам законодавства щодо охорони дитинства, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вирішуючи даний спір врахував найкращі інтереси дитини і визначив почергове проживання малолітньої ОСОБА_7 з кожним із батьків, і такий висновок суду не спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції врахував відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини, в тому числі і з батьком, це не суперечитиме інтересам малолітньої дитини та відповідатиме її найкращим інтересам, адже, батько, як один з двох опікунів дитини, також несе моральну, матеріальну і суспільну відповіальність та зобовязання до досягнення дитиною зрілого віку, має глибокий вплив, особливо в дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.
Додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи оскаржила ОСОБА_1 .
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витарти: 1) на професійну правничу допомогу, 2) пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи (том 7 а.с. 186) підтверджується оплата ОСОБА_1 вартості проведеної судово - психологічної експертизи в розмірі 29079.68 грн.
Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 11.10.2024 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та приєднано до матеріалів справи висновок експерта №СЕ-19/102-24/10748-ПС Вінницького НДКЦ МВС України від 05.08.2024 року, виконаний на замовлення та заявою ОСОБА_1 про проведення судово - психологічної експертизи.
З огляду на те, що долучений до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_1 висновок експерта №СЕ-19/102-24/10748-ПС) Вінницького НДЕКЦ МВС України від 05.08.2024 року, суд першої інстанції не врахував як доказ, що підтверджує обставини, які слід враховувати при визначенні місця проживання дитини, з ким із батьків має проживати дитина, то заява ОСОБА_1 по стягнення судових витрат пов`язаних з проведенням експертизи.
Відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу суд першої обґрунтував статтею 134 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не виконала обов`язку зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат у першій заяві по суті справи, якою є відзив на позовну заяву, та у зустрічній позовній заяві.
Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Вважаючи додаткове рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт посилається на те, що аналіз статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Тобто, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, відтак у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що аналіз статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, тобто, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08иквітня 2021 року у спарві №161/20530/18.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що 04.12.2024 року через електронний суд представник ОСОБА_1 - Кашпрук О.В. подала заяву про розподіл судових витрат, просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 55500.00 грн.
26.10.2023 року між Кашпрук О.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат Кашпрук О.В. надає правничу допомогу клієнту, ОСОБА_1 , з питання реалізації прав та обов`язків щодо дочки, ОСОБА_7 , в тому числі правовідносинах з батьком спільної дитини, ОСОБА_3 , а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати в обсязі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п.2.2 договору клієнт зобов`язаний сплатити гонорар з розрахунку вартості роботи адвоката 1000.00 грн. за 1 годину роботи та фактичні витрати на ведення справи.
Акт приймання - передачі послуг з розрахунком витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 згідно договору від 26.10.2023 року у справі №461/4457/23 станом на 29.11.2024 року містить перелік наданих адвокатом Кашпрук О.В. правничих послуг, вартість яких просить стягнути ОСОБА_1 з ОСОБА_3 в сумі 55500.00 грн., серед яких підготовка заяв по суті справи, інших заяв, скарг та клопотань, додаткових пояснень, підготовка промови в судових дебатах, на які затрачено адвокатом 38 годин, однак просить стягнути лише 28000.00 грн., підготовка та направлення адвокатських запитів, кількість затраченого часу 5 год 30 хв., вартість яких 5500.00 грн., участь в судових засіданнях всього 22 год, вартість витрат становить 22000.00 грн.
Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Відповідно до положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в письмових поясненнях заперечила щодо стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на складність справи, обсяг матеріалів у справі, долучення до справи однакових за змістом письмових доказів, кількість підготовлених клопотань, інших процесуальних документів, кількість судових засідань, тривалість розгляду справи судом, враховуючи часткове задоволення судом першої інстанції зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, принцип співмірності судових витрат, обсяг наданих адвокатом послуг, зазначених в акті приймання - передачі, зважаючи на подані представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлений розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 55500.00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для ОСОБА_3 , відтак приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_1 20000 грн. витрат за професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
А відтак, оскаржуване додаткове рішення суду від 30.12.2024 року в частині вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на корись ОСОБА_1 20000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
З врахуванням вищенаведеного, в решті додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 30.12.2024 року слід залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, ст.ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року - задовольнити частково.
Абзац другий резолютивної частини рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року - змінити, виклавши його в такій редакції:
«Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним із батьків, у такому порядку:
- місяць з батьком - ОСОБА_3 (РНОКПП № НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,) в межах населеного пункту за місцем знаходження навчального закладу, у якому навчається малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- місяць з матір`ю - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області), за адресою: АДРЕСА_3 .»
В решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу - скасувати та ухвалити в частині цих вимог судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , підписану Кашпрук Ольгою Василівною , про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 13.10.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк
