Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2026 року
м. Київ
справа № 461/4457/23
провадження № 61-14410св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
треті особи: Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова
від 29 листопада 2024 року під головуванням судді Волоско І. Р., додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року під головуванням судді Волоско І. Р., постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 до досягнення дитиною 14-річного віку.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 30 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, у якому у них народилася дитина - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Перебуваючи у шлюбі вони проживали за адресою:
АДРЕСА_1 , однак у травні 2023 року ОСОБА_2 повідомила його про те, що на 15 травня 2023 року призначене судове засідання за її позовом про розірвання шлюбу, а також про те, що в червні 2023 року вона разом з донькою змінює місце проживання, переїжджають проживати у м. Вінниця.
4. Самовільна зміна місця проживання дитини буде суперечити її інтересам, оскільки у будинку АДРЕСА_1 створені всі необхідні матеріально-побутові умови для проживання та нормального розвитку дитини.
5. Зазначає, що він офіційно працює, відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, повністю забезпечує зростання та розвиток доньки у комфортній та спокійній обстановці, приділяє їй максимум часу та уваги і може забезпечити стабільне проживання дитини в умовах любові та безпеки, а дитина йому довіряє та прихильно ставиться до нього, відтак визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини, що не позбавляє ОСОБА_2 брати участь у вихованні доньки.
6. У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до
ОСОБА_1 , у якому просила визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за адресою:
АДРЕСА_2 .
7. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, у якому у них народилася донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
8. Зазначає, що стосунки між ними погіршилися, немає взаєморозуміння та поваги, ОСОБА_1 її систематично принижує, в тому числі і у присутності малолітньої доньки, вчиняє психологічне та фінансове насильство, своєю поведінкою негативно впливає на виховання та розвиток дитини. Зазначає, що донька бажає залишитися проживати саме з нею, а дитина, яка може висловити свою думку, має бути заслухана при вирішенні спору між батьками щодо її місця проживання.
9. Пред`являючи позовні вимоги, ОСОБА_1 приховав стан здоров`я дитини, в якої наявний розлад із гіперактивністю та дефіцитом уваги, тривожний розлад, а також приховав свій стан здоров`я, зокрема, наявні ознаки амнезії та атеросклеротичної енцефалопатії, те, що він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
10. Вважає, що ОСОБА_1 негативно впливає на психічний та емоційний стан дитини, постійно вчиняє скандали та провокує конфлікти, підвищує голос на дитину у випадку її незгоди з ним, нехтує її здоров`ям, а також думкою матері при вирішенні важливих питань відносно дитини.
11. Вказує, що вона є власницею квартири
АДРЕСА_3 , яка складається з двох кімнат, одна з яких обладнана для проживання дитини та проведення нею часу для навчання, ігор та інших занять для розвитку дитини. Крім того, вона займається підприємницькою діяльністю, отримує дохід, відтак зможе забезпечити дитині належні умови для проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 29 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.
13. Визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним із батьків, у такому порядку:
- місяць з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- місяць з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
14. Щомісячний період проживання дітей з кожним з батьків починається з першого дня місяця та завершується останнім днем відповідного місяця.
15. Перший місяць, з моменту вступу рішення в законну силу, дитина проживає з батьком ОСОБА_1 .
16. По завершенні місяця, протягом якого дитина проживала з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
17. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 , визначаючи почергове з кожним з батьків місце проживання дитини сторін, суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання дитини, врахував фактичну поведінку сторін спору, те, що як батько, так і мати дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дитину, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_3 , однак у зв`язку з наявністю між сторонами глибокого особистісного конфлікту та неприязних відносин, чинення перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дитини, не можуть вирішити питання визначення місця проживання дитини.
18. Вирішуючи спір, суд взяв до уваги бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; врахував те, що батько дитини, ОСОБА_1 погодився змінити своє місце проживання, щоб створити дитині комфортні умови для навчання, відвідування секцій та гуртків, відпочинку, з врахуванням сформованих місць життєвих інтересів дитини, з врахуванням більш сталих соціальних зв`язків дитини.
19. Суд першої інстанції врахував відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини почергово з кожним з батьків та дійшов переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, про можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною, оскільки, на думку суду, почергове проживання дитини з кожним з батьків цілком буде відповідати найкращим інтересам дитини, не суперечитиме її інтересам, забезпечить комфортні умови та сприятиме розвитку дитини.
20. Галицький районний суд м. Львова додатковим рішенням від 30 грудня
2024 року заяву ОСОБА_2 задовольнив частково.
21. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 536,80 грн.
22. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 536,80 грн.
23. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 28 вересня 2023 року у розмірі 268,40 грн.
24. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 25 березня 2024 року у розмірі 268,40 грн.
25. У задоволенні решти вимог відмовив.
26. Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд зазначав, що ОСОБА_4 не зазначала про орієнтовний розрахунок судових витрат, які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а тому її вимоги про стягнення незаявлених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 55 500 грн, орієнтовний розрахунок яких не подавався, як цього вимагає стаття 134 ЦПК України, не підлягає до задоволення.
27. Вирішуючи питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору суд першої інстанції покликався на те, що оскільки первісний та зустрічний позов були задоволені частково, а тому судовий збір за подачу первісного та зустрічного позовів слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
28. Львівський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова
від 29 листопада 2024 року задовольнив частково.
29. Абзац другий резолютивної частини рішення Галицького районного суду
м. Львова від 29 листопада 2024 року змінив, виклав його у такій редакції: «Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним із батьків, у такому порядку:
- місяць з батьком - ОСОБА_1 в межах населеного пункту за місцем знаходження навчального закладу, у якому навчається малолітня ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- місяць з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .»
30. В решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада
2024 року залишив без змін.
31. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року задовольнив частково.
32. Додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня
2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу - скасував та ухвалив в частині цих вимог судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.
33. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
34. В решті додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року залишив без змін.
35. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції загалом погодився з мотивами місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що дитина тривалий час проживає з матір`ю у зв`язку із зміною нею місця їхнього проживання, створення матір`ю перешкод у вільному спілкуванні батька з дитиною, у зв`язку із чим має місце часткова втрата між ними емоційного контакту, що є неприпустимим і суперечить інтересам дитини, дійшов висновку, що саме спільна фізична опіка батьків сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб малолітньої ОСОБА_3 , а неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між дитиною та батьком або шкідливість таких контактів для дитини, на які покликається ОСОБА_2 , матеріали справи не містять і судом не встановлено.
36. Апеляційний суд також погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, один місяць з батьком, один місяць з матір`ю, що буде цілком відповідати інтересам дитини, забезпечить комфортні умови та сприятиме її здоровому розвитку.
37. Вважав, що почергове проживання з кожним з батьків спрямоване на повернення батька у життя і виховання дитини, яка потребує як материнського, так і батьківського виховання та піклування, забезпечення належного контакту кожного з батьків з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу кожного з батьків у відповідний час, а також на недопустимість створення з боку матері будь - яких обмежень контактів дитини і батька.
38. З`ясовуючи думку малолітньої ОСОБА_3 при вирішенні спору щодо визначення її місця проживання, вона в суді апеляційної інстанції висловила бажання навчатися у м. Вінниці, у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», заперечила щодо навчання у м. Львові у ТОВ «Школа вільних і небайдужих», а відтак, зважаючи на бажання дитини при визначенні місця проживання дитини апеляційний суд виснував, що слід врахувати бажання дитини та забезпечити їй навчання у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16».
39. Разом з тим, з огляду на необхідність щоденного відвідування ОСОБА_3 навчального закладу Комунального закладу «Вінницький ліцей № 16», відсутність у школі обов`язкового дистанційного навчання, при визначенні місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, враховуючи те, що батько дитини, ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у м. Львові, а дитина ОСОБА_3 навчається у
м. Вінниці і саме у цьому навчальному закладі бажає навчатися, що міста розташовані на великій відстані один від одного, при визначенні місця проживання дитини разом з батьком суд апеляційної інстанції вважав, що слід врахувати місце розташування навчального закладу, у якому навчається ОСОБА_3 .
40. Крім того під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 змінив своє місце проживання на м. Вінницю про що надав апеляційному суду відповідні докази.
41. Апеляційний суд надав цій обставині оцінку та вказав, що батько дитини, з урахуванням її бажання навчатися у Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», змінив своє місце проживання, а тому вважав, що викладене доводить врахування батьком дитини її бажань та інтересів.
42. З огляду на зміну батьком дитини фактичного місця свого проживання на
м. Вінницю, де разом з матір`ю проживає дочка сторін і де вона навчається, апеляційний суд виснував, що місцем проживання дитини разом з батьком є житло в межах населеного пункту за місцем навчання дитини, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в цій частині.
43. Також суд апеляційної інстанції вважав, що заперечуючи щодо визначення місця проживання малолітньої почергово з кожним з батьків, ОСОБА_2 не надала переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що почергове визначення місця проживання дитини разом з батьком суперечитиме найкращим інтересам дитини з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями обох батьків, не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що має перевагу у порівнянні з батьком дитини на визначення місця проживання ОСОБА_3 лише з нею, і що почергове проживання дитини разом з нею та батьком дитини суперечить найкращим інтересам дитини.
44. Суд апеляційної інстанції також вважав правильним висновок місцевого суду про те, що за відсутності фактів домашнього насильства у ОСОБА_2 не було очевидної потреби поміщення дитини до притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства, де умови перебування в жодній мірі не сприяють нормальному розвитку дитини, її соціальної адаптації, позбавляють нормального спілкування з однолітками, породжують дискомфорт та психологічний стрес, при тому що ОСОБА_2 має власну квартиру у м. Вінниці, куди згодом після перебування у притулку перейшла проживати.
45. Також апеляційний суд виснував, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини, в тому числі і з батьком, це не суперечитиме інтересам малолітньої дитини та відповідатиме її найкращим інтересам, адже, батько, як один з двох опікунів дитини, також несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов`язання до досягнення дитиною зрілого віку, має глибокий вплив, особливо в дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.
46. Апеляційний суд вказав, що додаткове рішення Галицького районного суду
м. Львова від 30 грудня 2024 року ОСОБА_2 оскаржила в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.
47. Оскільки долучений до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_2 висновок експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 05 серпня 2024 року
№ СЕ-19/102-24/10748-ПС суд першої інстанції не врахував як доказ, що підтверджує обставини, які слід враховувати при визначенні місця проживання дитини, з ким із батьків має проживати дитина, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду, що заява ОСОБА_2 по стягнення судових витрат пов`язаних з проведенням експертизи не підлягає задоволенню.
48. Оцінивши складність справи, обсяг матеріалів у справі, долучення до справи однакових за змістом письмових доказів, кількість підготовлених клопотань, інших процесуальних документів, кількість судових засідань, тривалість розгляду справи судом, врахувавши часткове задоволення судом першої інстанції зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, принцип співмірності судових витрат, обсяг наданих адвокатом послуг, зазначених в акті приймання-передачі, зваживши на подані представником ОСОБА_1 - Баюш Л .В. заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважав, що заявлений розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі
55 500 грн є завищеним, становить надмірний тягар для ОСОБА_1 , відтак вказував про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_2 20 000 грн на відшкодування витрат за професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
49. Львівський апеляційний суд додатковою постановою від 29 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 адвокатки Кашпрук О. В. про розподіл судових витрат задовольнив частково.
50. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 610,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги; 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
51. В задоволенні решти вимог заяви представника ОСОБА_2 адвокатки Кашпрук О. В. відмовив.
52. Заяви представників ОСОБА_1 адвокаток Дуднік Л. О., Баюш Л. В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.
53. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
54. В задоволенні решти вимог заяви представників ОСОБА_1 відмовив.
55. Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що 02 січня 2025 року Кашпрук О. В. та ОСОБА_2 уклали договір про надання правничої допомоги. Згідно з актом приймання-передачі послуг з розрахунком витрат на правничу допомогу адвоката Кашпрук О. В., ОСОБА_2 на стадії апеляційного перегляду станом
на 10 жовтня 2025 року отримала послуги на загальну суму 70 775 грн.
56. Суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи вважав, що заявлені представником ОСОБА_2 адвокаткою Кашпрук О. В. витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг в суді апеляційної інстанції, витраченим часом на надання таких послуг, витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їх розміру, а тому вказував, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити та стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 35 000 грн, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
57. 20 січня 2025 року адвокатка Дуднік Л. О. та ОСОБА_1 уклали договір про надання правничої допомоги адвоката. У зв`язку з розглядом апеляційної скарги ОСОБА_2 адвокатка Дуднік Л. О. відповідно до договору про надання правничої допомоги та розрахунку суми судових витрат надала послуги на загальну суму
78 000 грн.
58. 29 січня 2025 року Адвокатське бюро «Лілії Баюш» та ОСОБА_1 уклали договір № 29/01 про надання правничої допомоги. У зв`язку з розглядом апеляційної скарги ОСОБА_2 , адвокатка Баюш Л. В. відповідно до договору про надання правничої допомоги та розрахунку суми судових витрат надала послуг на загальну суму
64 000 грн.
59. Вирішуючи заяву представників ОСОБА_1 адвокаток Дуднік Л. О. та
Баюш Л. В. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, її складність, незмінність правової позиції у справі, обсяг наданих послуг з правничої допомоги, принцип співмірності судових витрат, обґрунтування заявниками розміру цих витрат, ту обставину, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер вважав, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатами обсягом послуг, витраченим ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.
60. Заявлений відповідачем розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є завищеним щодо іншої сторони, та врахувавши клопотання ОСОБА_2 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що заявлений представниками ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу становитиме надмірний тягар для ОСОБА_2 , апеляційний суд вважав, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в суді апеляційної інстанції, в розмірі 35 000 грн, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
61. У листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 адвокатка Кашпрук О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року в якій просила скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року в частині задоволення вимоги первісного позову ОСОБА_1 та часткової відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , а саме:
- визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним із батьків в такому порядку: місяць з батьком - ОСОБА_1 в межах населеного пункту за місцем знаходження навчального закладу, у якому навчається малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- місяць з матір`ю - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Щомісячний період проживання дітей з кожним з батьків починається з першого дня місяця та завершується останнім днем відповідного місяця.
Перший місяць, з моменту вступу рішення в закону силу, дитина проживає з батьком ОСОБА_1 .
По завершенні місяця, протягом якого дитина проживала з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
62. У задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1 за адресою:
АДРЕСА_1 відмовити.
63. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 з матір`ю - ОСОБА_2 , за адресою:
АДРЕСА_2 задовольнити.
64. Скасувати додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова
від 30 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року в частині відмови у відшкодуванні (стягненні) витрат на підготовку висновку експерта згідно заяви про розподіл судових витрат від 04 грудня 2024 року, заяву задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на підготовку висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 05 серпня
2024 року № СЕ-19/102-24/10748 у розмірі 29 079,68 грн.
65. Здійснити перерозподіл судових витрат.
66. Зобов`язати орган опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради у встановленому законодавством порядку провести бесіду з ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , для встановлення думки дитини, яка досягла
10-ти річного віку після закінчення розгляду справи в апеляційному порядку, з питання спору між її батьками з визначення її місця проживання.
67. Представниця ОСОБА_2 адвокатка Кашпрук О. В. на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
68. Зазначила, що суди неправильно застосували норми матеріального права (статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; статей 3, 12 Конвенції про права дитини, статті 12 Конвенції ООН про права дитини, статей 1, 7, 19, частини першої та другої статті 155, 161, 162, 171 СК України; абзац 4 та 5 статті 1, статей 9, 10, 12, 19, 23-1 Закону України «Про охорону дитинства»; пункту 2 частини першої статті 1, частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству») і процесуального права (частини третьої статті 12, частини четвертої статті 77, частини другої статті 80, частини шостої статті 81, пункту 3 частини четвертої статті 265, частини другої статті 367, частини шостої статті 368, статей 45, 83, 89, 102, 106, 110, 259, 263, 268, 273 ЦПК України).
69. ОСОБА_2 послалась на те, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми матеріального та процесуального права без врахування висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 03 травня 2018 року № 607/1091/16-ц, від 23 вересня
2021 року у справі № 223/306/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19,
від 10 травня 2023 року у справі № 554/5428/21, від 14 грудня 2023 року у справі
№ 127/20368/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 04 вересня
2024 року у справі № 753/16535/22.
70. Суд апеляційної інстанції 03 жовтня 2024 року дослідив лише відеофайли подій 17 вересня 2023 року, яким надав оцінку у оскарженій постанові.
71. Інші письмові докази судом апеляційної інстанції не досліджені та не враховані при ухваленні постанови. Зауважила на зміст наданих експертних висновків, які підтверджують послідовну позицію ОСОБА_3 щодо її психоемоційного зв`язку з кожним з батьків, взаємовідносин з ними, прихильності до матері, бажання проживати з нею, когнітивного дисонансу у відносинах з батьком, образи на нього, відчуття страху, не бажання з ним не лише проживати, а й спілкуватись, також зафіксованих у інших письмових доказах, які проігнорували суди першої та апеляційної інстанції, вбачається грубе порушення цими судами принципів вирішення сімейного спору з урахуванням найкращих інтересів дитини. Явне нехтування обов`язком оцінити зібрані у справі докази в цілому, так і кожний доказ окремо.
72. Вказує, що жодними зібраними у справі доказами не підтверджена обставина впливу матері на формування думки дитини щодо небажання жити з батьком та спілкуватися з ним. Суди, встановлюючи факт поведінки ОСОБА_2 , яка, на їх думку, без відома та згоди батька дитини змінила місце її проживання не врахували дійсні фактичні обставини справи, які існували у відносинах між сторонами та їх дитиною у період з 17 вересня 2023 року по 21 вересня 2023 року.
73. Доводом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_1 змінив місце проживання та проживає у
АДРЕСА_4 . Та обставина, що ОСОБА_1 орендував цю квартиру на один рік не підтверджує факту його проживання у ній. Ця квартира розташована напроти будинку, де проживає ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3 , однак ОСОБА_1 там не проживає.
74. Касаційна скарга також містить довід про те, що суди не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22, адже ОСОБА_2 надала докази понесення нею витрат на проведення експертизи у розмірі 29 079,68 грн, а тому відмова судів першої та апеляційної інстанції у відшкодуванні витрат на проведення експертизи, є незаконною та необґрунтованою.
75. У січні 2026 року представник ОСОБА_2 адвокатка Кашпрук О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року в якій просила скасувати оскаржене рішення в частині відмови стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :
- сплачених витрат на підготовку висновку експерта Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2025 року № 1565/25-21 у розмірі 50 889,60 грн;
- сплачених витрат на проїзд та оренду житла адвоката у м. Львові для участі у судових засіданнях у Львівському апеляційному суді у справі № 461/4457/23 у розмірі
6 357,58 грн та постановити судове рішення про задоволення цих вимог.
Здійснити перерозподіл судових витрат: судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у справі № 461/4457/23.
Стягнути витрати на правничу допомогу на стадії касаційного перегляду, в тому числі за підготовку цієї касаційної скарги у розмірі 4 500 грн.
76. ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо розподілу судових витрат, які викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня
2020 року у справі № 379/1418/18, від 02 червня 2021 року у справі № 379/1437/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 509/6250/20.
77. Адвокатка Кашпрук О. В. до заяви про розподіл судових витрат додала квитки на потяг, документи про оплату винаймання готелю у м. Львові. Зважаючи на документально підтверджені витрати на переїзд до м. Львова та найм житла у цьому місті, відмова суду апеляційної інстанції у стягненні цих витрат з позивача є помилковою.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
78. У поданому у грудні 2025 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокатка Баюш Л. В. просила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, здійснити розподіл судових витрат.
79. Вказує, що власна суб`єктивна незгода представника скаржника з тим, як суд витлумачив та застосував правові позиції Верховного Суду та ЄСПЛ, не свідчить про їх нерелевантність.
80. В даному випадку суд першої інстанції та апеляційний суд здійснив належний правовий аналіз, забезпечивши єдність судової практики, що є обов`язком суду згідно з вимогами процесуального закону.
81. Львівський апеляційний суд встановив, що висновки психологів, які надали сторони суду, як докази психоемоційного стану дитини ОСОБА_3 під час проживання у м. Вінниці, її пригніченого стану, лише підтверджують переживання дитини через конфлікт батьків, і такі не підтверджують обставин у спорі з ким із батьків повинна проживати дитина.
82. Представник ОСОБА_1 вказала, що він вжив заходів для того, щоб діяти в інтересах дитини та з огляду на її бажання, він змінив своє місце проживання, орендував квартиру у сусідньому будинку від місця проживання дитини з матір`ю у
м. Вінниці та створив усі необхідні умови проживання для неї.
83. Переїзд батька до міста, де навчається дитина, свідчить про його готовність забезпечити безперервність батьківського піклування та свідоме бажання брати участь у вихованні дитини, забезпечуючи її усім необхідним, в тому числі батьківською любов`ю. Батько врахував інтереси дитини та, незважаючи на своє постійне місце проживання у м. Львові, прийняв рішення для найкращого забезпечення інтересів дитини, що демонструє найвищий рівень батьківської мудрості. Викладене свідчить про те, що думка дитини не лише належно описана із наданою оцінкою у судовому рішення, а і до ухвалення рішення у справі врахована батьком, що має важливішу цінність для батьківських зв`язків батька та дитини.
84. Доводи касаційної скарги щодо неврахування висновку експерта фактично зводяться до прохання здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
85. Долучений до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_2 висновок експерта від 05 серпня 2024 року суди не врахували як доказ через його необ`єктивність, а тому заява ОСОБА_2 про стягнення судових витрат пов`язаних з проведенням експертизи не підлягає задоволенню.
86. Щодо попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, зазначає, що орієнтований розрахунок судових витрат становить 25 000 грн, проте більш детальний розрахунок буде наданий пізніше.
Рух справи в суді касаційної інстанції
87. Верховний Суд ухвалами від 08 грудня 2025 року та від 19 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Галицького районного суду м. Львова.
88. 24 березня 2026 року цивільна справа № 461/4457/23 надійшла до Верховного Суду.
89. Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
90. Суди встановили, що 30 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 30 вересня 2014 року, яке було видане міським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.
91. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 02 листопада 2023 року шлюб розірвав, сторони проживають окремо.
92. У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії
НОМЕР_2 від 21 жовтня 2015 року.
93. Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади від 13 вересня
2023 року № 239, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована разом з батьком, ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 .
94. Будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності матері позивача - ОСОБА_12 .
95. Суди також встановили, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
96. Постійним місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 від моменту її народження і після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами до вересня 2023 року був житловий будинок АДРЕСА_1 , за вказаною адресою дитина зареєстрована і на даний час.
97. Відповідно до акта обстеження умов проживання від 04 жовтня 2023 року, складеного відділом «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, будинок АДРЕСА_1 триповерховий, загальною площею 456,60 кв. м, житловою площею 234,10 кв. м. У будинку п`ять житлових кімнат, коридори, сходові клітини з 1-го по 3-й поверх, кухня-студія, санвузли. Зроблений сучасний ремонт, чисто, затишно. Санітарно-гігієнічні норми дотримуються належним чином. Для дитини облаштована окрема кімната, де є місце для сну і відпочинку, ігор та навчання. В будинку багато дитячих речей, для дівчинки створені хороші умови, що підтверджується висновком Галицької районної адміністрації від 29 січня 2024 року.
98. Суд першої інстанції також встановив, що починаючи з 21 вересня 2023 року, дитина ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , власником квартири є ОСОБА_2 , що підтверджується актом про фактичне проживання від 27 вересня 2023 року, який був складений комісією ОСББ «Подолянка», та актом обстеження умов проживання від 25 вересня 2023 року, який був складений спеціалістом служби у справах дітей Вінницької міської ради.
99. 23 вересня 2023 року ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу з Реєстру територіальної громади.
100. З акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 04 березня 2023 року, комісія у складі голови управління ОСББ «Подолянка» (згідно переліку осіб) провела обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час якої було виявлено: ідеальний санітарний стан приміщення, наявність двох ізольованих житлових кімнат, одна з яких передбачена для проживання дитини та проведення нею часу для навчання, ігор та інших занять для розвитку дитини; окремо зазначено про тимчасове проживання сім`ї, проте описано теплі та традиційні взаємовідносини в сім`ї; характеристика матері: відповідальна, врівноважена жінка, відповідальна співвласниця ОСББ. Заборгованість за послуги та утримання будинку не спостерігається, зазначено про панування взаємоповаги та взаємної підтримки матері та дитини, належний вигляд та виховання дитини.
101. Окрім цього, 25 вересня 2023 року спеціаліст служби у справах дітей Вінницької міської ради склав акт обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою:
АДРЕСА_2 , з якого вбачається, що санітарний стан помешкання задовільний, зроблений сучасний ремонт, речі складені; наявні для проживання меблі і побутова техніка; продукти харчування у достатній кількості. У дитини ОСОБА_3 є окрема кімната, яка обладнана усіма необхідними меблями; наявні розвиваючі ігри, іграшки, книги. Є домашні тварини: шиншила, кіт.
102. Проживаючи за адресою: АДРЕСА_1 , з вересня 2021 року дитина ОСОБА_3 навчалася в навчальному закладі - ТОВ «Школа вільних і небайдужих» у якій додатково відвідувала індивідуальні заняття: українська мова, математика, англійська мова, вокал, додаткові гуртки: дизайн, вокал club, креативне програмування, робототехніка, «Смайлики» - гурток танців, також дитина додатково займалася плаванням, була забезпечена необхідною медичною допомогою.
103. Матеріалами справи підтверджується, що після переїзду разом з матір`ю до
м. Вінниці, з 09 жовтня 2023 року до 16 жовтня 2023 року ОСОБА_3 навчалась у 2-«З» класі КЗ «Вінницька гімназія № 24» на очній формі навчання, з 19 жовтня
2023 року наказом по КЗ «Вінницька початкова школа № 5» ОСОБА_3 зарахована до складу учнів 2-«О» класу на дистанційну форму навчання, з 16 грудня 2024 року і до сьогодні дитина навчається в Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16».
104. 25 вересня 2023 року ОСОБА_2 підписала декларацію № 0001-44РХ-17АО про вибір лікаря для ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лікарем КНП «ЦПМСД № 3 м. Вінниці».
105. Із психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3 , 2015 року народження, наданої 28 липня 2023 року ТОВ «Школа вільних та небайдужих», ОСОБА_3 навчається у школі з 2021 року. З вересня 2021 року до лютого 2022 року учениця відвідувала школу наживо, а з 24 лютого 2022 року до 03 червня 2022 року, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, була переведена на дистанційну форму навчання. Впродовж 2022-2023 навчальних років (у період з вересня по червень) ОСОБА_3 навчалася у офлайн форматі. Батько, ОСОБА_1 , регулярно цікавиться навчанням та успіхами дитини, готовий до діалогу із педагогами та адміністрацією школи, завжди діє в інтересах своєї дитини. Відвідування дитиною освітнього закладу забезпечує переважно батько. Саме він приводить та забирає дитину зі школи. Систематично (на постійній основі) бере безпосередню участь у навчальному процесі дитини та вирішує адміністративні питання, пов`язані з навчанням його дитини у закладі освіти. Загальні батьківські збори та індивідуальні зустрічі з педагогами батьки відвідували разом. Однак, батько цікавився процесом та успіхами доньки більшою мірою, ніж мати дівчинки. ОСОБА_3 має стійку увагу, добре порівнює, класифікує, робить висновки. Учениця виявляє інтерес до навчання. Із задоволенням виконує завдання з основних предметів, із цікавістю ставиться до творчих уроків, де проявляє свою уяву та творчість. Свої навчальні обов`язки намагається виконувати старанно та відповідально. Під час виконання завдань виявляє дисциплінованість, наполегливість у завершенні роботи у навчанні. Самостійні та індивідуальні завдання виконує із розумінням, але іноді поспішає та допускається помилок.
106. Учениця завжди бере участь у загальношкільних святах і заходах, а також у внутрішньокласних активностях, досить впевнена у собі, ввічлива, розважлива, спокійна, в міру стримана. Вміє міркувати критично та адекватно оцінювати свою діяльність. ОСОБА_3 відкрита, товариська та доброзичлива, підтримує дружні стосунки з однокласниками. Проте, на початку зарахування до школи, потребувала більше часу для адаптації до нових умов; їй знадобився час для соціалізації та налагодження спілкування з іншими учнями. У подоланні цих труднощів їй допомагав батько, який у перші місяці навчального року чекав її у школі з метою надання підтримки та допомоги за потреби. Учениця має стійкий інтерес та високий рівень мотивації до творчої діяльності, відвідує додаткові гуртки та індивідуальні заняття.
107. Оплата за основні та додаткові освітні послуги (гуртки) здійснювалась завжди вчасно. Оплати здійснювались не безпосередньо у шкільного обліковця, а тому відслідкувати з боку школи платника не видається можливим. Однак, варто зазначити, що уся комунікація щодо оплат відбувалась з батьком учениці.
108. Місцевий суд вказав, що з переглянутих в судовому засіданні фото та відеоматеріалів, слід зробити висновок про теплі та щирі стосунки батька з донькою, їх щасливе спілкування в період спільного проживання у м. Львові.
109. Суд також встановив, що з 30 липня по 14 серпня 2023 року малолітня ОСОБА_3 перебувала разом із матір`ю у м. Вінниці, куди позивач ОСОБА_1 особисто відвіз дитину до матері з метою їх спільного відпочинку та спілкування з бабусею.
110. 18 серпня 2023 року ОСОБА_2 викликала поліцію, за результатами чого ОСОБА_1 був винесений заборонний припис на 9 діб, а 21 серпня 2023 року
ОСОБА_2 надала пояснення поліції (а. с. 172-180, том 2).
111. 19 серпня 2023 року працівники ГУ НП у Львівській області склали протокол про адміністративне правопорушення серії АА343207, згідно якого ОСОБА_1
19 серпня 2023 року близько 00.40 год. за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, яке полягало у ляпасах, а також у словесних образах нецензурною лайкою, які спричинили емоційну невпевненість потерпілої, за частиною першою статті 173-2 КУпАП.
112. 17 вересня 2023 року ОСОБА_2 повторно викликала поліцію, за результатами чого ОСОБА_1 був винесений заборонний припис на 9 діб.
113. До матеріалів справи долучені постанови та рішення судів, якими були скасовані заборонні приписи та відмовлено ОСОБА_2 у встановленні нових приписів у судовому порядку (а. с. 137-157, 188-193, том 3).
114. Зокрема, постановою Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня
2023 року у справі № 461/8136/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрите за відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства. Постанова суду першої інстанції залишена в силі постановою суду апеляційної інстанції.
115. Крім цього, постановою Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року у справі № 461/7397/23 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрите за відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства; постановою Львівського апеляційного суду
від 17 листопада 2023 року апеляційна скарга представника потерпілої ОСОБА_2 була залишена без задоволення, а постанова судді Галицького районного суду
м. Львова від 13 жовтня 2023 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП - без змін.
116. ОСОБА_2 у жовтні 2023 року, самостійно, без згоди та відома батька, переїхала з дитиною до м. Вінниці, не повідомивши конкретної адреси місця перебування.
117. 16 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного управління поліції із заявою про розшук дитини, яка зареєстрована 17 жовтня
2023 року.
118. Вінницьке районне управління поліції повідомило, що під час перевірки встановленео місце перебування ОСОБА_3 , однак, саме мати малолітньої дитини ОСОБА_2 не надала дозволу розголошення їх тимчасового місця перебування, що підтверджується копією відповіді від 30 жовтня 2023 року № Д-211 аз/200/01-2023.
119. 30 жовтня 2023 року під час відібрання пояснень від ОСОБА_2 щодо звернень ОСОБА_1 до підрозділів ГУНП у Львівській області з приводу розшуку «зниклої» дочки, встановлення її місцезнаходження, працівник сектору ювенальної превенції ГУНП у Вінницькій області Х. Цвар проводила бесіду з ОСОБА_3 в приміщенні кімнати Вінницького міського центру соціальних служб в прозорому офісі Вінницької міської ради «Вишенька», в присутності матері дитини, адвоката та психолога Денного центру соціально-психологічної допомоги ВМР.
120. В рапорті інспектора СЮП Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області К. Цвар зазначено: ОСОБА_3 , повідомила, що бажає жити у м. Вінниці разом з мамою, бажає навчатися у Комунальному закладі «Вінницька гімназія № 24», оскільки їй подобається класний керівник та однокласники; не бажає повертатися до м. Львова та жити разом з батьком та не хоче навчатися у «Школі вільних та небайдужих
м. Львова» тому що однокласники її ображали, у неї не було друзів у класі та у школі, їй не подобався класний керівник. На питання, чи бажає спілкуватися з батьком відповіла, що бажає, але не постійно, тому що батько не дослухається до її бажань та не враховує її думку. Повідомила, що під час спілкування з батьком, вона неодноразово просила стати його чемним до неї, припинити судові слухання з мамою та повернути документи до Комунального закладу «Вінницька гімназія № 24».
121. Місцевий суд вказав, що як вбачається з матеріалів справи, такі слова дитина переказує зі слів матері (а. с. 245, 246, том 3).
122. ОСОБА_2 визнала, що дитина, перебуваючи у притулку в період з жовтня 2023 року по січень 2024 року, не мала змоги спілкуватись з батьком через відсутність в неї мобільного телефону. В подальшому, лише на виконання ухвали суду про забезпечення позову, дитина мала незначний проміжок часу на спілкування з батьком.
123. Дослідивши записи цих розмов, суд встановив, що ОСОБА_3 тепло, щиро і з задоволенням спілкувалась з батьком.
124. Як пояснив суду ОСОБА_1 , останнім часом він не може зконтактувати з донькою, оскільки телефон або заблокований, або не відповідає.
125. Цих обставин відповідач не спростувала.
126. Під час розгляду справи встановлено, що малолітня ОСОБА_3 в однаковій мірі любить як матір, так і батька. Вказана обставина неодноразово визнавалася під час розгляду справи в судовому засіданні самою ОСОБА_2 та її представником.
127. Щодо стану здоров`я дитини ОСОБА_3 , місцевий суд встановив, що згідно матеріалів справи, у малолітньої дитини взагалі відсутні розлади здоров`я, на які посилається ОСОБА_2 .
128. Вказане підтверджується, зокрема, діагностичним заключенням дитячого лікаря-психіатра ОСОБА_13 від 13 червня 2023 року та опитувальником симптомів поведінкових розладів у дітей та підлітків, копії яких долучені до матеріалів справи.
129. Зазначений опитувальник симптомів поведінкових розладів був особисто переданий відповідачем ОСОБА_2 вчительці, яка на той час працювала у ТОВ «Школа вільних та небайдужих міста Львова», у якій навчається малолітня ОСОБА_3 , з проханням провести зазначене тестування.
130. З висновку Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02 липня
2024 року № 01/00/011/144900 місцевий суд встановив, що на засіданні вищевказаної комісії мати ОСОБА_2 наполягала на визначенні місця проживання дитини ОСОБА_3 з нею, оскільки між нею та батьком дитини ОСОБА_1 існує спір щодо місця проживання доньки.
131. ОСОБА_2 зазначила, що коли вона з ОСОБА_3 проживали у м. Львові, батько дитини систематично принижував її, вчиняв психологічне насильство на очах малолітньої доньки, тому вона була вимушена забрати ОСОБА_3 та поїхати до м. Вінниці. Мати дитини пояснила, що в грудні 2023 року зверталась до ОСОБА_1 з пропозицією укласти мирову угоду про години спілкування з дитиною, але він не погодився, стверджувала, що вона не обмежує спілкування ОСОБА_3 з батьком, просила врахувати думку дитини при розв`язанні питання щодо її місця проживання.
132. 25 червня 2024 року на засіданні комісії батько ОСОБА_1 наполягав на визначенні місця проживання ОСОБА_3 з ним, пояснив, що усіма питаннями, пов`язаними з влаштуванням дитини до дитячого садочка, навчального закладу, питаннями розвитку дитини займався він, зазначив, що не чинив матері дитини ОСОБА_2 перешкод та надавав можливість брати участь у вихованні та розвитку дитини, стверджував, що мати ОСОБА_2 не займалась дитиною та налаштовує доньку проти нього.
133. Відповідно до інформації, наданої Вінницьким міським центром соціальних служб, під час психологічної роботи, проведеної з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було з`ясовано, що дитині подобається проживати з мамою та проводити спільно час, вона хотіла б надалі проживати з мамою. Дитина прагне, щоб батько був присутній в її житті, але поводився чемно. Дівчинка відчуває когнітивний дисонанс щодо розбіжності в словах батька та його поведінці. Дитина зазначає, що втомлена від судів та бажає, щоб вони швидше закінчились, просила тата закінчити з судами.
134. Надані батьками дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 документи підтверджують, що вони на обліку у нарколога чи психіатра не перебувають, за місцем свого проживання та місцем навчання доньки ОСОБА_1 Cофії характеризуються позитивно, мають самостійний дохід.
135. Відповідно до акта обстеження умов проживання, складеного 15 травня
2024 року працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради, у сім`ї матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дичини ОСОБА_3 . Дівчинка під час бесіди повідомила, що бажає проживати з мамою. Зі слів дитини ОСОБА_3 , батько дарує подарунки, вона спілкується з ним телефоном, боїться, щоб він не забрав її до себе.
136. Згідно з актами оцінки потреб сім`ї, складеними 27 травня 2024 року
та 05 жовтня 2023 року фахівцями із соціальної роботи, в сім`ї батька ОСОБА_1 та в сім`ї матері ОСОБА_2 ознаки та чинники, що спричиняють складні життєві обставини, відсутні.
137. Врахувавши думку дитини, орган опіки та піклування Вінницької міської вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 з матір`ю, ОСОБА_2 .
138. Із висновку органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації міста Львова від 29 січня 2024 року № 260001-вих-10858 суд встановив, що на неодноразових засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради був присутній лише ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомлена про час і місце розгляду справи листами від 22 вересня 2023 року № 260001-вих-116625, від 06 жовтня 2023 року № 260001-вих-123145, № 7900517268921 ( АДРЕСА_2 ), 16 січня 2024 року
№ 260001-вих-5463, які скеровувались рекомендованим поштовим повідомленням, на засідання не прибула, пояснень не надала.
139. Комісія встановила, що з 18 жовтня 2023 року по 24 січня 2024 року ОСОБА_3 , не відвідує навчальний заклад ТОВ «Школа вільних та небайдужих», у зв`язку з відсутністю дитини на навчанні та неможливості встановити причини такої відсутності, школа не могла організувати ані дистанційної, ані сімейної форми навчання. Зі слів батька ОСОБА_1 має місце повне ігнорування його прав щодо дитини, а органи поліції, соціальні служби та служба у справах дітей м. Вінниці, куди він звертався за захистом своїх прав, всіляко сприяють незаконним діям матері дитини, які спрямовані на нівелювання батька в житті дівчинки.
140. ОСОБА_1 також пояснив, що у травні 2023 року дружина подала позов про розлучення, що стало для нього і дитини трагедією, і у розмові з донькою, ОСОБА_3 сказала «тато, проживемо якось без мами». З липня 2023 року ОСОБА_2 почала додому викликати поліцію, морально тиснути на нього і дитину, всіляко провокувати, намагалася зробити з нього кривдника, мали місце неправдиві виклики поліції. Він тривалий час намагається спілкуватись з дитиною, однак, цьому перешкоджає ОСОБА_2 .
141. Суд встановив, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, позбавлена можливості надати висновок по суті розв`язання спору щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , оскільки місце перебування матері з дитиною, станом на січень 2024 року, було невідоме, відтак, не видається можливим обстежити житлово-побутові умови дитини.
142. При цьому, представник органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації міста Львова, яка була присутня в судових засіданнях, з урахуванням фактичних обставин справи, вважає, що для забезпечення найкращих інтересів дитини необхідно визначити місце проживання ОСОБА_3 , 2015 року народження з батьком ОСОБА_1 .
143. Суд першої інстанції встановив, що часткова втрата емоційного контакту між батьком ОСОБА_1 та дитиною ОСОБА_3 обумовлена не байдужою поведінкою батька та його небажанням виконувати свої батьківські обов`язки, а неможливістю спілкування з дитиною, обумовленою сімейними обставинами в процесі розірвання шлюбу, а також поведінкою ОСОБА_2 , яка без відома та згоди батька дитини змінила місце її проживання та створює перешкоди зустрічей та контактів без видимих і обґрунтованих причин.
144. Згідно з довідкою Головного управління ДПС у Львівській області від 07 липня 2023 року № 7277/АП/13-01-54-05 ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності без статусу юридичної особи та перебуває на обліку
з 17 жовтня 2018 року. Обсяг задекларованого доходу за 2022 рік становить 4 110 749,31 грн.
145. Згідно з довідкою Головного управління ДПС у Львівській області від 07 липня 2023 року № 7278/АП/13-01-54-05 ОСОБА_2 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності без статусу юридичної особи та перебуває на обліку
з 11 липня 2007 року. Обсяг задекларованого доходу за 2022 рік становить
190 572,37 грн.
146. Допитані місцевим судом свідки ствердили, що ОСОБА_1 надзвичайно любить свою єдину дитину - доньку ОСОБА_3 , відтак, приділяв їй весь свій час, є турботливим батьком, дбає за всі процеси її виховання та розвитку, проведення дозвілля та відпочинку. На даний час переживає через відсутність можливості належного спілкування з ОСОБА_3 , неможливості брати участь у її вихованні, вирішувати її соціально-побутові питання.
147. Зокрема, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили, що ОСОБА_1 знають більше тридцяти років, а ОСОБА_2 близько десяти. Після народження доньки батько дуже змінився, першочерговим для нього була турбота про дитину. Коли ОСОБА_3 підросла, то часто з татом приїжджала до них у гості, матері дитини з ними не було. На день народження ОСОБА_3 у жовтні 2023 року ОСОБА_1 поїхав у школу, де навчалася дитина, пригостив солодощами усіх однокласників і діти записали для ОСОБА_3 відеопривітання. Свідки також зазначили про тісний емоційний зв`язок батька з донькою.
148. Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 повідомили, що знають колишнє подружжя ОСОБА_1 та їх спільну доньку ОСОБА_3 . ОСОБА_2 з чоловіком і донькою гостювала в них 1-2 рази, в більшості випадків вони, якщо зустрічалися, то в різних закладах. Найчастіше ОСОБА_1 приїжджав до них у гості з донькою, яка любила гратися з собакою. ОСОБА_3 про маму не розповідала, на пропозицію поїсти, одного разу відповіла, що мама такої їжі не готує, варить лише макарони.
149. Свідок ОСОБА_20 повідомив, що є хрещеним батьком ОСОБА_3 , що дівчинка завжди була відкритою і життєрадісною, а спільні зустрічі з ОСОБА_1 завжди планувалися з врахуванням інтересів дівчинки.
150. Свідок ОСОБА_21 розповіла, що працювала в домі ОСОБА_1 ще до народження ОСОБА_3 , пізніше дитиною займалася повністю вона, а не мама ОСОБА_2 , що в подальшому спровокувало материнські ревнощі, оскільки дівчинка була прив`язана більше до няні, ніж до мами.
151. Свідок ОСОБА_23 , няня ОСОБА_3 та помічниця по господарству сім`ї, ствердила, що ОСОБА_2 завжди перебувала вдома, але дитиною не займалась; своїм байдужим ставленням до дитини, доводила ОСОБА_3 до сліз, ігноруючи потребу дитини приділити їй увагу і материнське тепло. Єдиним хто постійно займався донькою, був батько ОСОБА_1 . Причиною звільнення доглядальниці дитини стало істеричне ставлення матері до доньки, на ґрунті чого виникали конфлікти.
152. Допитані у судовому засіданні, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 зазначили, що мали можливість бачити дитину у м. Вінниці, куди навмисно на прохання ОСОБА_1 їздили з метою відвідати дівчинку і переконати ОСОБА_2 вирішити спір щодо ОСОБА_3 у мирний спосіб. Під час спілкування з дитиною вони бачили, що на будь-які запитання остання завжди очікувала схвальну відповідь матері та дивилась на неї дещо схвильовано та налякано.
153. Апеляційний суд задовольнив клопотання матері дитини, ОСОБА_2 , і заслухав думку дитини - ОСОБА_3 у судовому засіданні 28 травня 2025 року, без участі батьків та їх представників, в присутності представників органу опіки і піклування, та з участю психолога ОСОБА_26 .
154. Малолітня ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції висловлювала бажання проживати у м. Вінниці разом з матір`ю, навчатися в Комунальному закладі «Вінницький ліцей № 16», заперечувала можливість проживання з батьком, повернення у м. Львів, висловила своє небажання навчатися у м. Львові у навчальному закладі - ТОВ «Школа вільних і небайдужих», де їй некомфортно, нецікаво і де у неї немає друзів. Своє небажання проживати разом з батьком мотивувала ставленням батька до неї, який, як вона вважає, не враховує її інтереси та побажання, побоюванням щодо подальших дій батька, його агресивної поведінки відносно матері, боючись того, що батько забере її у мами і вона більше її не побачить.
155. Заперечуючи щодо проживання разом з батьком, при з`ясуванні думки дитини з ким вона хоче проживати, ОСОБА_3 в суді сказала, що любить батька, але боїться з ним зустрічатися, щоб він не забрав її у мами, яку вона любить, і з якою хоче проживати.
156. 25 червня 2025 року суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання сторін та їх представників та приєднав до матеріалів справи надані ними докази, в тому числі: висновок психолога ОСОБА_27 від 13 червня 2025 року № 134; консультаційний висновок ОСОБА_28 від 23 червня 2025 року № 5; висновок психолога ОСОБА_29 від 23 червня 2025 року; висновок психолога ОСОБА_30 від 24 червня 2025 року № 24/06-25.
157. За наданим ОСОБА_1 висновком психолога ОСОБА_31 за результатами аналізу відеозапису заслуховування думки ОСОБА_3 , встановлено, що на підставі аналізу відеозапису опитування дитини можна зробити висновок про наявність значного впливу матері на формування думок ОСОБА_3 . Проживаючи виключно з матір`ю та контактуючи з її родиною, ОСОБА_3 може переймати її емоційні оцінки та закладати їх у власну картину світу. Протягом опитування ОСОБА_3 фіксувались ознаки, які можуть свідчити про те, що дівчина, ймовірно, транслює думки своєї матері. Відповіді ОСОБА_3 можуть свідчити про ймовірне нав`язування їй думок матір`ю. Позитивні спогади ОСОБА_3 про період проживання з батьками до початку процесу їхнього розлучення («все було нормально») контрастують із її нинішнім негативним ставленням, яке з`явилося після обмеження контакту з батьком («я його боюся», «я тата не люблю, я тільки маму люблю», «мені здається, що мама мене сильніше любить»). Зазначене може говорити про те, що недостатнє спілкування дитини з батьком відіграє ключову роль у формуванні упередженого сприйняття дитиною свого тата.
158. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 змінив своє місце проживання, на підтвердження чого надав суду договір оренди квартири АДРЕСА_5 , укладений 10 квітня 2025 року між орендарем ОСОБА_1 та орендодавцем ОСОБА_32 , акт приймання-передачі орендованої квартири. Квартира загальною площею 90,8 кв. м, складається з трьох кімнат, в оренду передане також майно (меблі, побутова техніка), що знаходиться в квартирі, яка орендується. Належні умови для проживання в цій квартирі ні ОСОБА_2 , ні її представник не заперечували.
159. Апеляційний суд у судовому засіданні за клопотанням представника
ОСОБА_2 - Кашпрук О. В. дослідив відеоматеріали, які, як вважає представник, є доказом вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, однак такі, на думку колегії суддів, свідчать про наявність конфліктних відносин між батьками дитини, з`ясування між ними відносин, свідком яких стала малолітня ОСОБА_3 , тобто, дитина змушена спостерігати конфлікт, спровокований обома батьками.
160. З наданого ОСОБА_2 висновку за результатами проведення експертно-психологічного дослідження від 28 серпня 2025 року № 1565/25-21, складеного Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (КНДІСЕ), проведеного ОСОБА_33 , апеляційний суд встановив наступне.
161. Цей висновок був складений за заявою матері, і на думку суду таке дослідження є неповним, оскільки при його складенні не з`ясовано психологічних, побутових, соціальних умов, стосунків з обома батьками, що є підставою вважати такий висновок недостатньо обґрунтованим, тому що експерт не залучив батька дитини.
162. Зі змісту висновку вбачається, що на розгляд експерта були поставлені питання, які стосуються взаємовідносин лише матері та дитини, з однобічним викладенням фактичних обставин справи.
Позиція Верховного Суду
163. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
164. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
165. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
166. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
167. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
168. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на рішення місцевого суду, додаткове рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції від 13 жовтня 2025 року не підлягає задоволенню, а касаційна скарга на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
169. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
170. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
171. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. (стаття 7 Конвенції про права дитини).
172. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
173. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
174. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
175. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
176. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
177. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
178. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
179. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України»
від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
180. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
181. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
182. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого
1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
183. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20).
184. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
185. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
186. Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
187. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
188. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання ними своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
189. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
190. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
191. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
192. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
193. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
194. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з одним із батьків повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей.
195. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада
2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
196. Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що той із батьків, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інший з батьків не має права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
197. Нормами статті 19 СК України передбачено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
198. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
199. Водночас, суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21).
200. При цьому, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
201. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
202. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
203. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
204. Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
205. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
206. При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
207. У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
208. У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька»
від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
209. Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
210. Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
211. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
212. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня
2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
213. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку.
214. Верховний Суд зауважує, що при вирішенні спорів про місце проживання дитини суд повинен виходити із найкращих її інтересів, важливим є те, щоб дитина мала стабільне місце проживання, яке не змінюється часто, і щоб дитина не зазнавала значних потрясінь, і школа, і друзі, і середовище повинні бути максимально постійними.
215. Навчання є істотним фактором, який суд повинен враховувати при оцінці стабільності для дитини, а відтак при визначенні місця проживання дитини, слід врахувати те, чи буде змінене місце навчання, чи це призведе до істотних змін (наприклад, доїзд, адаптація, зміна середовища).
216. Колегія суддів вважає, що визначення місця проживання не повинно перешкоджати навчанню дитини, відвідуванню нею гуртків та секцій, індивідуальних занять у школі і поза її межами, відпочинку, спілкуванню з однокласниками, друзями, перешкоджати перебуванню у звичному для неї оточенні.
217. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
218. Колегія суддів погоджується з висновками судів по суті вирішення вимог первісного та зустрічного позовів, адже встановивши, що дитина тривалий час проживає з матір`ю у зв`язку із зміною нею місця їх проживання, створення матір`ю перешкод у вільному спілкуванні батька з дитиною, у зв`язку із чим має місце часткова втрата між ними емоційного контакту, що є неприпустимим і суперечить інтересам дитини, правильно вважали, що саме спільна фізична опіка батьків сприятиме їх співпраці та забезпечить належне виховання та задоволення потреб малолітньої ОСОБА_3 , а неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між дитиною та батьком або шкідливість таких контактів для дитини, на які покликається ОСОБА_2 , матеріали справи не містять і судом не встановлено.
219. Верховний Суд вважає правильними висновки судів про наявність підстав для визначення місця проживання дитини почергово з кожним із батьків, один місяць з батьком, один місяць з матір'ю, що буде відповідати інтересам дитини, забезпечить комфортні умови та сприятиме її всебічному розвитку.
220. Колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що почергове проживання з кожним з батьків спрямоване на повернення батька у життя і виховання малолітньої дитини сторін, яка потребує як материнського, так і батьківського виховання та піклування, забезпечення належного контакту кожного з батьків з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу кожного з батьків у відповідний час, а також на недопустимість створення з боку матері обмежень контактів дитини і батька.
221. Апеляційний суд правильно виснував, що визначення місця проживання ОСОБА_3 в межах населеного пункту за місцем розташування навчального закладу у м. Вінниці, де навчається дочка сторін покладає на обох батьків обов`язок створити дитині максимально комфортні умови для проживання та не вчиняти дії, спрямованих на істотну зміну сталого способу її життя, створити їй атмосферу спокою та повернути до звичного дитячого оточення, спілкування з друзями та відвідування секцій та гуртків, індивідуальних занять, цікавого проведення дозвілля.
222. Верховний Суд зазначає, що визначаючи місце проживання ОСОБА_3 почергово з кожним з батьків, суди правильно врахували те, що і матір дитини, і батько дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризуються, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дитину, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для проживання, навчання, виховання та розвитку малолітньої ОСОБА_3 .
223. Суди також обґрунтовано врахували та вказували на відсутність підстав, які б перешкоджали визначенню місця проживання дитини з батьком, що проживання разом з батьком не суперечитиме інтересам малолітньої дитини та відповідатиме її найкращим інтересам.
224. Вирішуючи таким чином спір між батьками малолітньої ОСОБА_3 щодо її місця проживання, суди попередніх інстанцій взяли до уваги бажання кожного з батьків, як і матері, так і батька, щоб дитина проживала саме разом з ним, наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та необхідність дитини у спілкуванні з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною.
225. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги представника
ОСОБА_2 про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права (статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; статей 3, 12 Конвенції про права дитини, статті 12 Конвенції ООН про права дитини, статей 1, 7, 19, частини першої та другої статті 155, 161, 162, 171 СК України; абзац 4 та 5 статті 1, статей 9, 10, 12, 19, 23-1 Закону України «Про охорону дитинства»; пункту 2 частини першої статті 1, частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству») і процесуального права (частини третьої статті 12, частини четвертої статті 77, частини другої статті 80, частини шостої статті 81, пункту 3 частини четвертої статті 265, частини другої статті 367, частини шостої статті 368, статей 45, 83, 89, 102, 106, 110, 259, 263, 268, 273 ЦПК України).
226. Довід касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми матеріального та процесуального права без врахування висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20,
від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 10 травня 2023 року у справі
№ 554/5428/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 10 січня
2024 року у справі № 183/3958/20, від 04 вересня 2024 року у справі № 753/16535/22 колегія суддів відхиляє, оскільки у наведених представником заявника постановах викладений загальний правовий висновок, який зводиться до того, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною.
227. Тобто висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зроблені за наслідками розгляду по суті справи, що є предметом касаційного перегляду, висновкам Верховного Суду у наведених представником заявника постановах не суперечать, адже зроблені за фактичних обставин, які відмінні від фактичних обставин цієї справи.
228. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив лише вибіркову оцінку доказів у справі, а суди не врахували дійсні фактичні обставини справи, які існували у відносинах між сторонами та їх дитиною у період з 17 вересня 2023 року по 21 вересня 2023 року, коли ОСОБА_2 та малолітня дочка сторін перебували у кризовому центрі, а у діях як суду першої так і суду апеляційної інстанції вбачається порушення принципів вирішення сімейного спору з урахуванням найкращих інтересів дитини та простежується явне нехтування обов`язком оцінити зібрані у справі докази в цілому, так і кожний доказ окремо колегія суддів відхиляє, оскільки такий довід касаційної скарги спростовується змістом оскаржених судових рішень, де суди надали вичерпну оцінку як доводам сторін так і оцінили встановлені фактичні обставини у справі як кожну окремо та і у їх сукупності та взаємозв`язку.
229. Крім того, як встановили та правильно вказали суди, що судовими рішеннями у справах № 461/8136/23 та № 461/7397/23 підтверджена відсутність у діях
ОСОБА_1 факту домашнього насильства щодо ОСОБА_2 та малолітньої дитини.
230. Крім того аналогічні за змістом доводи були також предметом розгляду і у суді апеляційної інстанції, який обґрунтовано зазначав, що сам по собі факт сварки між подружжям не може свідчити, що чоловік вчинив домашнє насильство.
231. Апеляційний суд правильно вказав, що у будь-якому випадку, за встановлених обставин, за відсутності фактів домашнього насильства чи інших вагомих підстав, у ОСОБА_2 не було очевидної потреби поміщення дитини до притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства, де умови перебування в жодній мірі не сприяють нормальному розвитку дитини, її соціальної адаптаціїї, позбавляють нормального спілкування з однолітками, породжують дискомфорт та психологічний стрес. При тому, що ОСОБА_2 має своє власне житло у м. Вінниці, куди згодом після перебування у притулку, все-таки перейшла проживати.
232. Верховний Суд також вважає, що арґумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_1 змінив місце проживання та проживає у АДРЕСА_4 , однак обставина, що ОСОБА_1 орендував цю квартиру на один рік не підтверджує факту його проживання у ній, а тому не заслуговує на увагу, адже як встановив апеляційний суд, ОСОБА_1 змінив своє місце проживання, на підтвердження чого надав відповідні докази.
233. Крім того, колегія суддів заважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладений правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
234. Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка зібраних у цій справі доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
235. Щодо доводу касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22, адже ОСОБА_2 надала докази понесення нею витрат на проведення експертизи у розмірі 29 079,68 грн, а тому відмова судів першої та апеляційної інстанції у відшкодуванні витрат на проведення експертизи, є незаконною та необґрунтованою колегія суддів зазначає таке.
236. Апеляційний суд вказував, що ОСОБА_2 оскаржила додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи
237. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
238. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 2) пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи.
239. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
240. Матеріалами справи (а. с. 186, том 7) підтверджується оплата ОСОБА_2 вартості проведеної судово-психологічної експертизи у розмірі 29 079,68 грн.
241. З матеріалів справи відомо, що місцевий суд протокольною ухвалою
від 11 жовтня 2024 року задовольнив клопотання ОСОБА_2 та приєднав до матеріалів справи висновок експерта Вінницького НДКЦ МВС України від 05 серпня 2024 року № СЕ-19/102-24/10748-ПС, виконаний на її замовлення та за її заявою про проведення судово-психологічної експертизи.
242. Витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132 КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).
243. Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.
244. У випадку подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зокрема, інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і у разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, такий висновок не приймається судом до розгляду (стаття 101 КАС України, стаття 98 ГПК України, стаття 102 ЦПК України).
245. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
246. Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі.
247. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
248. Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
249. Місцевий суд надав загальну оцінку долученим доказам та вказав, що щодо висновків психологів, які надали сторони суду, як докази психоемоційного стану дитини ОСОБА_3 під час проживання у м. Вінниці, її пригніченого настрою, то ці докази лише підтверджують переживання дитини через конфлікт батьків, і не підтверджують обставин, з ким із батьків повинна проживати дитина.
250. З огляду на те, що долучений до матеріалів справи за клопотанням
ОСОБА_2 висновок експерта № СЕ-19/102-24/10748-ПС Вінницького НДЕКЦ МВС України від 05 серпня 2024 року, суд першої інстанції не врахував як доказ, що підтверджує обставини, які слід враховувати при визначенні місця проживання дитини, з ким із батьків вона має проживати дитина, колегія суддів погоджується із висновками судів, що заява ОСОБА_2 по стягнення судових витрат пов`язаних з проведенням експертизи з цих підстав не підлягає задоволенню.
251. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанції в цій частині висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові
від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 не суперечать.
252. З огляду на викладене колегія суддів також вважає необґрунтованими вимоги касаційної скарги представника ОСОБА_2 де вона просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду в частині відмови стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені витрати на підготовку висновку експерта Київського НДІСЕ Міністерства юстиції України від 28 серпня 2025 року № 1565/25-21 у розмірі 50 889,60 грн оскільки, як правильно вказував суд апеляційної інстанції він долучив цей висновок до матеріалів справи, однак він не був врахований судом як доказ при вирішенні спору щодо визначення саме місця проживання дитини ОСОБА_3 , а тому судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи, розподілу за наслідками розгляду справи не підлягають
253. Щодо вимог касаційної скарги про зобов`язання органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради у встановленому законодавством порядку провести бесіду з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для встановлення думки дитини, яка досягла 10-ти річного віку після закінчення розгляду справи в апеляційному порядку, з питання спору між її батьками з визначення її місця проживання колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції здійснює касаційний перегляд в межах тих обставин і подій, які мали місце під час розгляду справи в суді першої інстанції.
254. Суд касаційної інстанції не є судом факту. Верховний Суд не може встановлювати нові обставини, визнавати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність доказів або перевагу одних доказів над іншими.
255. Верховний Суд також зауважує, що в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (постанова Верховного Суду
від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц).
256. Щодо інших арґументів касаційної скарги представника ОСОБА_2 стосовно висновків апеляційного суду, викладених у додатковій постанові Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року Верховний Суд зазначає наступне.
257. Представник ОСОБА_2 просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду в частині відмови стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені витрати на проїзд та оренду житла адвоката у м. Львові у зв`язку із участю у судових засіданнях у Львівському апеляційному суді у справі № 461/4457/23 у розмірі 6 357,58 грн та постановити судове рішення про задоволення цих вимог.
258. Ухвалюючи оскаржену постанову в частині відмови у задоволенні таких вимог апеляційний суд зазначав, що з врахуванням положень частини першої статті 138 ЦПК України, відповідно до якої витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також наймання ними житла, несуть сторони, а тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог заяви представника ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, а саме витрат, пов`язаних з приїздом до м. Львова (оплата вартості квитків) та проживанням у
м. Львові (оренда квартири) у розмірі 6 357,58 грн.
259. Колегія суддів не погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
260. Відповідно до статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
261. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
262. Верховний Суд зауважує, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом.
263. Таке правове регулювання порядку здійснення цивільного судочинства не може обмежувати та/або заперечувати право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення та яка понесла витрати, пов`язані з прибуттям до суду, й підтвердила їх документально.
264. Граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно з додатком до якої витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
265. У свою чергу, питання, пов`язані з відшкодуванням витрат на відрядження, унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59.
266. За змістом пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого
2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
267. Витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м`якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.
268. Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня
1998 року № 59 (пункт 5 Розділу II) підприємство за наявності підтвердних документів відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою № 98, витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат.
269. Відповідно до пунктів 6, 7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
270. Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня
1998 року № 59 визначено, що Підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також документи, визначені Податковим кодексом України та цією Інструкцією. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв`язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави. У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжну картку чи її реквізити, вартість витрат засвідчується документом (випискою банку-емітента платіжної картки та/або відомостями з рахунку) в електронній або паперовій формі, що містить визначену законом інформацію про виконані платіжні операції.
271. У абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
272. Таким чином, сторона, яка не є суб`єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59.
273. Водночас вищевказані нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.
274. Отже, вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.
275. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня
2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
276. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
277. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
278. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
279. Таким чином Верховний Суд вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що у задоволенні клопотання про розподіл витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, а саме витрат, пов`язаних з приїздом до м. Львова (оплата вартості квитків) та проживанням у м. Львові (оренда квартири) слід відмовити.
280. З матеріалів справи відомо, що 02 січня 2025 року адвокатка Кашпрук О. В. та ОСОБА_2 уклали договір про надання правничої допомоги.
281. П. 1.1. договору сторони погодили, що адвокат надає правничу допомогу клієнтові з приводу представництва його інтересів у судах всіх інстанцій, державній виконавчій службі та перед приватними виконавцями, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності, перед фізичними особами з питання: реалізації прав та обов`язків щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі у правовідносинах із батьком спільної дитини, ОСОБА_1 , а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати витрати в обсязі та на умовах, визначених договором.
282. У п. 2.2. договору сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити гонорар з розрахунку вартості - виходячи з вартості роботи адвоката 1 500 грн за 1 годину роботи та фактичні витрати на ведення справи. Результати надання правничих послуг оформлюються актом за підписом обох сторін.
283. У поданій до суду апеляційної інстанції 10 жовтня 2025 року заяві представник ОСОБА_2 адвокатка Кашпрук О. В. просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на проїзд та оренду житла адвоката у м. Львів у сумі 6 357,58 грн.
284. Зазначила, що відповідач сплатила витрати на оплату проїзду та оренду житла адвокатки Кашпрук О. В. на підтвердження чого надала суду: квиток на потяг на ім`я адвоката Кашпрук О. В. до м. Львова 18 червня 2025 року у розмірі 1 180,32 грн (посадковий документ 161B484D-7F56F188-0001); квиток на потяг на ім`я адвокатки Кашпрук О. В. з м. Львова 18 червня 2025 року у розмірі 540,82 грн (посадковий документ 1FFB485B-BF4AEECA-0001); квиток на потяг на ім`я адвокатки Кашпрук О. В. у м. Львів від 24 червня 2025 року на суму 277,12 грн (посадковий документ 53DB4860-2BDCF1DB-0001); квиток на потяг на ім`я адвокатки Кашпрук О. В. з м. Львова
від 25 червня 2025 року у сумі 540,82 грн (посадковий документ 192B4860-407773B6-0001 додається); витрати на оренду житла адвокатки Кашпрук О. В. 24-25 червня
2025 року у розмірі 1 455 грн (платіжна інструкція 2.192672405.1 ID-8382-7376-6078-0022 від 24 червня 2025 року та акт надання послуг від 25 червня 2025 року № 319); витрати на оренду житла адвокатки Кашпрук О. В. 02 та 03 жовтня 2025 року у розмірі
2 363,50 грн (квитанція № 001574 від 02 жовтня 2025 року, фіскальний чек
№ 5341079180 від 02 жовтня 2025 року).
285. Кабінет Міністрів України постановою від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» затвердив суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1.
286. За змістом вказаного додатку сума добових витрат на відрядження в Україні становить 300 грн, а гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу (не більш як) 900 грн.
287. З огляду на викладене, а також ту обставину, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом,витрати адвокатки Кашпрук О. В., пов`язані з орендою житла у
м. Львові підлягають відшкодуванню у загальній сумі 2 700 грн (900*3), оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Кашпрук О. В. та її довіритель
ОСОБА_2 погодили відшкодування витрат на проживання у більшому обсязі.
288. Оскільки представник ОСОБА_2 адвокатка Кашпрук О. В. частково довела та підтвердила належними доказами факт понесення витрат на прибуття та проживання у м. Львові на загальну суму 5 239,08 грн колегія суддів вважає таку суму обґрунтованою.
289. Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
290. Враховуючи, що суди правильно вважали, що позовні вимоги як за первісним так і зустрічним позовом за наслідками розгляду справи по суті підлягають частковому задоволенню - на 50 %, а також з огляду на приписи статті 141 ЦПК України колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 2 619,54 грн (5 239,08/2) у відшкодування витрат на проїзд з м. Вінниці до м. Львова і назад, а також витрати, пов`язані з орендою житла у м. Львові у сумі
1 350 грн (2 700/2), адже вони безпосередньо пов`язані із представництвом інтересів ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції.
291. З огляду на викладене Верховний Суд вважає прийнятними доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цій частині, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції
від 29 грудня 2025 року такою, що підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення зави про стягнення витрат сторони, які пов`язані із явкою до суду у сумі 3 969,54 грн (2 619,54+1 350).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
292. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
293. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
294. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
295. Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року підлягає частковому задоволенню, а додаткова постанова скасуванню в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення на її користь витрат, пов`язаних з явкою до суду, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих вимог.
296. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
297. Верховний Суд встановив, що в решті оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що в решті касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.
Щодо судових витрат
298. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
299. Оскільки касаційна скарга за наслідками розгляду справи по суті позовних вимог залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо клопотань ОСОБА_2
300. 08 липня 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення судового засідання, призначеного на 08 липня 2026 року на 10-00 год. для ознайомлення колегії суддів з додатковими поясненнями ОСОБА_2 та прийняття рішення щодо їх прийняття. До клопотання також долучені додатки.
301. 09 липня 2026 року до Верховного Суду надійшли клопотання ОСОБА_2 про надання їй дозволу надати додаткові пояснення та приєднати їх до матеріалів справи. Окрім іншого, подані клопотання містять додатки.
302. 15 липня 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення
ОСОБА_1
303. 15 липня 2025 року до Верховного Суду надійшли заперечення на клопотання та додаткові пояснення від ОСОБА_2 .
304. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
305. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі
№ 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
306. До поданих до Верховного Суду клопотань долучені додатки, на які заявниця покликається під час арґументації своєї позиції у додаткових поясненнях, та, які, на переконання колегії суддів, є новими доказами, долучення до матеріалів справи яких прагне ОСОБА_2 .
307. За приписами частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
308. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
309. Таким чином, оскільки Верховний Суд переглядає в касаційному порядку судові рішення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним у задоволенні клопотань
ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без задоволення.
2. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 грудня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року задовольнити частково.
4. Додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення на її користь витрат, пов`язаних з явкою до суду скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 969 (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 54 коп витрат, пов`язаних з явкою до суду.
6. В іншій частині додаткову постанову Львівського апеляційного суду
від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
7. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
Є. В. Петров
