розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 на вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні №52017000000000218 від 31 березня 2017 року про обвинувачення:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Чернігова, громадянина України, освіта повна вища, одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , утримується під вартою у ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », на час інкримінованого злочину - Голова ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України,

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця міста Києва, громадянина України, освіта повна вища, одруженого, раніше не судимого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_2 , на час інкримінованого злочину - заступник директора/в.о. директора ІНФОРМАЦІЯ_6 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України,

в с т а н о в и л а:

І. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Вироком Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років зі штрафом у розмірі 17 000 грн, та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов`язаних із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на три роки. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, початку строку відбуття покарання, у тому числі зарахування у строк відбуття покарання його тримання під вартою та попереднього ув`язнення.

ОСОБА_17 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину та вирішено питання щодо запобіжного заходу.

Крім того, вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і документів, заходів забезпечення кримінального провадження, які було застосовано на підставі ухвал слідчих суддів Солом`янського районного суду міста Києва, колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_7 та ухвали ІНФОРМАЦІЯ_8 , у тому числі цивільного позову АТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який пред`явлено до ОСОБА_10 та ОСОБА_17 про відшкодування майнової шкоди.

1. Формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_10 , визнаного судом першої інстанції доведеним

ОСОБА_10 , порушуючи вимоги статей 3, 5, 10 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року (в редакції, чинній на час подій, про які йдеться у зміненому обвинувальному акті), підпункту 4 п. 11 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_9 , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 (далі - Положення про ДФС) (в редакції, чинній на час подій, що інкримінуються), ст. 100 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час подій, про які йдеться у зміненому обвинувальному акті) (далі - ПК), розділу ІІІ Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 574 (далі - Порядок), діючи всупереч інтересам служби та водночас, в інтересах Особи-1 (матеріали щодо якого виділені в окреме кримінальне провадження) та в інтересах підконтрольних йому (Особі-1) суб`єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, для забезпечення не сплати ренти за користування надрами для видобування корисних копалин товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » і ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та накопичення заборгованості, з метою отримання цими підприємствами більших прибутків, шляхом штучного створення умов та підстав для прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу зі сплати ренти за користування надрами для видобування корисних копалин, для визначених Особою-1 платників податків, використовуючи своє службове становище та повноваження Голови ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з керівництва діяльністю служби, у невстановлений судом спосіб, надав невстановленим судом службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_13 вказівку, котру у невстановлений судом спосіб у подальшому було доведено до відома керівників територіальних органів ДФС районного рівня, згідно із якою, у разі надходження від ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » і ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », як уповноважених осіб (Операторів) за укладеними із публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » договорами про спільну діяльність) звернень (заяв) про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу щодо підготовки та обов`язкового складання за результатами розгляду цих звернень (заяв) виключно позитивних висновків про можливість застосування режиму розстрочення, які в подальшому необхідно було направляти до ІНФОРМАЦІЯ_6 незалежно від суми розстрочення чи відстрочення.

Далі ОСОБА_10 , у точно не встановлені судом дні з травня 2015 року по квітень 2016 року включно, обіймаючи посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 , розташованому за адресою: АДРЕСА_3 (далі - приміщення ІНФОРМАЦІЯ_6 ), будучи службовою особою, достовірно знаючи, що умови договорів про розстрочення грошових зобов`язань, укладених на підставі рішень ІНФОРМАЦІЯ_6 та її територіальних органів з підприємствами ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », як операторами спільної діяльності, не виконуються, а також, що відсутні законні підстави для прийняття органами ІНФОРМАЦІЯ_6 нових рішень про розстрочення грошових зобов`язань цим товариствам, зловживаючи службовим становищем, прийняв 339 (триста тридцять дев`ять) економічно та документально необґрунтованих рішення про розстрочення грошових зобов`язань ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату, що призвело до несплати цими платниками податків, починаючи з травня 2015 року до Державного бюджету України рентної плати на загальну суму 2 019 146 516,02 грн, чим спричинило тяжкі наслідки.»

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_10 суд першої інстанції кваліфікує за ч.2 ст.364 КК України як зловживання службовим становищем, що полягало в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних та юридичних осіб, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано судом у строк відбування покарання ОСОБА_10 строк його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 02 по 16 березня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції, чинній на день ухвалення вироку) зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_10 строк його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 24 квітня по 09 травня 2025 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Підстави визнання судом першої інстанції частини обвинувачення необґрунтованою

«За результатами оцінки доказів, поданих стороною обвинувачення, суд визнав необґрунтованим частину обвинувачення, висунутого ОСОБА_10 , та виключив із формулювання обвинувачення ОСОБА_10 (сторінка 604 обвинувального акта) покликання на те, що розроблення алгоритму дій по перенесенню термінів сплати усіх раніше розстрочених сум (грошових зобов`язань та податкового боргу) на 2016 рік, доведення цього алгоритму для виконання до територіальних органів ІНФОРМАЦІЯ_6 та здійснення контролю за його виконанням, Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 доручив саме ОСОБА_17 . Адже суду не вдалося достовірно з`ясувати, кому конкретно ОСОБА_10 доручив: (1) розроблення алгоритму, (2) доведення його для виконання до територіальних органів ДФС та (3) здійснення контролю за його виконанням.

Водночас, оцінивши докази сторони обвинувачення, суд дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Суд також визнав необґрунтованим твердження на сторінці 605 обвинувального акта про те, що своїм листом за вихідним № 27243/6/99-99-23-02-15 від 18 грудня 2015 року Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , у точно не встановлені за результатами проведеного досудового розслідування дні грудня 2016 року, обіймаючи посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 , зловживаючи службовим становищем, достовірно знаючи про існування ним самим розстроченого податкового боргу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », повідомив на адресу ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та ІНФОРМАЦІЯ_14 про те, що податковий борг по Договору спільної діяльності № 256-12 від 19 листопада 2007 року, оператором якого є ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », відсутній, чим приховав факт невиконання оператором умов договору про спільну діяльність в частині сплати до бюджету ренти за користування надрами для видобування корисних копалин, що могло б стати підставою для припинення договору про спільну діяльність та скасування спеціальних дозволів на користування надрами.

Підставою визнання необґрунтованим обвинувачення в цій частині є неподання стороною обвинувачення цього листа, а отже, не доведено вчинення ОСОБА_10 зазначених вище дій.

Необґрунтованим, на переконання суду, є покликання в обвинувальному акті (сторінка 647) на те, що після викриття 15 червня 2016 року злочинної організації, очолюваної Особою-1 та затримання її основних членів ІНФОРМАЦІЯ_15 , а також надання Верховною Радою України згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України Особи-1, ОСОБА_10 , прагнучи ухилитися від кримінальної відповідальності, шляхом приховання своїх вищеописаних злочинних дій, а також заподіяних державним інтересам тяжких наслідків у вигляді недоотримання державним бюджетом доходів (рентної плати), усвідомлюючи, що підконтрольні Особі-1 суб`єкти підприємницької діяльності не мають достатнього майна та не зможуть погасити накопичений податковий борг спільної діяльності, що підтверджується актами опису майна у податкову заставу, використовуючи своє службове становище Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , у точно не встановлені за результатами проведеного досудового розслідування дні червня 2016 року, обіймаючи посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 , зловживаючи владою та службовим становищем, надав вказівку директору Департаменту погашення заборгованостей ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_17 , з метою забезпечення погашення податкового боргу спільної діяльності, зобов`язати підпорядковані територіальні органи районного та обласного рівня, вжити заходів щодо опису в податкову заставу майна ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також щодо пред`явлення позовів до ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про стягнення на користь Державного бюджету України коштів у сумі податкового боргу (спільної діяльності) з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин з розрахункових рахунків державної компанії, який мав бути фактично сплачений ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », що є уповноваженими особами (Операторами) за укладеними із ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » договорами про спільну діяльність.

Насамперед слід зазначити, що суду не надано доказів будь-якої причетності ОСОБА_17 до обставин, про які йдеться в обвинувальному акті.

Водночас сторона обвинувачення не довела належними доказами надання Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 у точно не встановлені за результатами проведеного досудового розслідування дні червня 2016 року будь-кому вказівки стосовно зобов`язання територіальних органів районного та обласного рівня, стосовно вжиття заходів щодо опису в податкову заставу майна ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також щодо пред`явлення позовів до ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про стягнення на користь Державного бюджету України коштів у сумі податкового боргу (спільної діяльності) з рентної плати за користування надрами.

Проте за результатами оцінки доказів, поданих прокурором та з огляду на показання ОСОБА_17 , суд установив, що надсилання останнім 16 червня 2016 року, тобто вже після подій, котрі інкримінуються стороною обвинувачення як незаконне надання розстрочень згаданим товариствам (травень 2015 року - квітень 2016 року), на електронну поштову скриньку працівника ІНФОРМАЦІЯ_16 ОСОБА_20 файла під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_17 », у якому міститься алгоритм дій податкових органів по податковому боргу за ДСД - уповноважена особа ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та ІНФОРМАЦІЯ_17 - уповноважена особа ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », що зафіксовано у протоколі огляду речей від 03 липня 2017 року (т. 35 а.п. 21, 25 зворот, 79, 80), пояснюється необхідністю вжиття заходів з метою стягнення податкового боргу, що власне належало до повноважень очолюваного ОСОБА_17 . Департаменту згідно із Положенням про Департамент погашення боргу ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 127 а.п. 68-88).

Зіставивши згаданий раніше алгоритм дій органів ДФС по погашенню податкового боргу за ДСД, котрий надсилався ОСОБА_17 із нормами ПК, зокрема, із підпунктами 14.1.104, 14.1.139 п. 14.1 ст. 14, підпунктом 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19, підпунктами 20.1.19, 20.1.34 п. 20.1 ст. 20, п. 57.1 ст. 57, п. 64.6 ст. 64, пунктами 87.1, 87.2, 87.12 ст. 87, пунктами 95.1, 95.2 ст. 95, підпунктом 153.14.2 п. 153.14 ст. 153, підпунктом 252.1.3 п. 252.1 ст. 252, суд дійшов висновку, що описані у цьому документі заходи та дії, передбачені Податковим кодексом України та спрямовані на стягнення податкового боргу, тобто на виконання завдань і функцій органів ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З огляду на це, надсилання цього документа ОСОБА_17 не може кваліфікуватися як результат виконання вказівки ОСОБА_10 , адже органи ІНФОРМАЦІЯ_6 зобов`язані були вжити передбачених ПК заходів, зокрема й тих, про які йшлося в цьому алгоритмі, з метою стягнення податкового боргу.

Понад це, суд звертає увагу, що будь-якого зобов`язуючого характеру цей алгоритм для його адресатів не носив, позаяк ні у ньому самому, ні в електронному листі, із яким він надсилався, вказівки на таке не було. На переконання суду, метою надсилання алгоритму дій було полегшення роботи органів ІНФОРМАЦІЯ_6 , котрі мали здійснити заходи щодо стягнення податкового боргу.

Суд також ураховує судову практику ІНФОРМАЦІЯ_18 у складі ІНФОРМАЦІЯ_19 (далі - КАС ВС), до компетенції якого належить вирішення спорів, пов`язаних зі стягненням податкової заборгованості, серед іншого у справі № 810/2406/18, постанова від 28 вересня 2021 року, згідно із якою, зокрема «…Суд дійшов висновку, що за змістом чинного нормативно-правового регулювання, інші учасники несуть спільний обов`язок та спільну відповідальність за погашення податкового боргу.

У цих правовідносинах спосіб забезпечення погашення податкового боргу, тобто виконання податкових зобов`язань спільно всіма учасниками договору про спільну діяльність є подібним до принципу солідарної відповідальності, але відмінність полягає у тому, що метою такого забезпечення є виконання податкових зобов`язань, а не відповідальність за їх порушення.

Отже, наявність податкового боргу за результатами спільної діяльності має наслідком стягнення такого боргу не тільки з ТОВ Фірма « ІНФОРМАЦІЯ_10 » як уповноваженої особи за договором № 60 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 04 лютого 2004 року (у цій частині позовні вимоги задоволені), а і з учасників цього договору: ТОВ Фірми « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »…» (т. 160 а.п. 73-82).

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові КАС ВС від 19 листопада 2021 року (т. 160 а.п. 83-89).

Отже, перелік та послідовність дій органів ДФС щодо стягнення податкової заборгованості, описаний у листі, надісланому ОСОБА_17 , покликаний забезпечити виконання завдань та функцій органів ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно стягнення податкового боргу та узгоджується із релевантною судовою практикою КАС ВС у цій категорії справ.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд погодився із доводами сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_10 про законність дій органів ДФС та здійснення ними функцій, передбачених, зокрема нормами ПК та Порядку в частині стягнення податкового боргу за договорами спільної діяльності, зокрема із ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». З огляду на це, суд вважає безпідставними твердження сторони захисту, що зазначені дії проводилися за вказівкою ОСОБА_10 з метою приховування злочину.»

ОСОБА_17 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

ІІ. Узагальнені доводи апеляційних скарг сторони захисту та заперечень прокурора

28 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку, через адміністрацію місця ув`язнення, надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 , 30 листопада 2025 року та 06 січня 2026 року - доповнення до неї, у якій він просить скасувати вирок ІНФОРМАЦІЯ_20 від 31 жовтня 2025 року в частині визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та закрити кримінальне провадження №52017000000000218 від 31 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Підставами для скасування зазначає невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України). Так, під час розгляду справи, суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам, які містяться у матеріалах справи, не взяв до уваги відсутність у його діях обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ст.364 КК України, у зв`язку з чим вирок суду щодо нього підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю. Крім того, колегією суддів допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону в частині забезпечення таємниці нарадчої кімнати та належної процедури ухвалення оскаржуваного вироку суду у ній, що є підставою для скасування судового рішення (п.3 ч.1 ст.409 КПК України). Підставою порушення таємниці нарадчої кімнати зазначає недотримання судом вимог ч.15 ст.615 КПК України, оскільки з відеозапису судового засідання від 31 жовтня 2025 року вбачається, що повний текст вироку суду, який налічує 914 сторінок, фізично був відсутній у залі судового засідання, проголошення судового рішення відбувалося з окремих листків. Крім того, видана йому копія вироку не є ідентичною судовому рішенню, що міститься у матеріалах справи, оскільки у матеріалах судової справи наявний вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року обсягом 435 аркушів (870 сторінок), тоді як йому було вручено копію вироку обсягом 457 аркушів (914 сторінок), що є істотним порушенням вимог КПК України. На підтвердження доводів у цій частині посилається на висновки, які зазначено у постановах ІНФОРМАЦІЯ_19 від 17 липня 2019 року у справі №500/6587/16-к, від 03 березня 2021 року у справі №660/1122/18, від 24 лютого 2020 року у справі №316/1358/17. З точки зору закону повний текст вироку - це аутентичний текст вироку суду, який ухвалений та підписаний усім складом суду з дотриманням процесуальних гарантій, встановлених КПК України, та який знаходиться у матеріалах справи. У порушення вимог закону йому не вручили копії вироку в день його проголошення. На його думку, у порушення вимог ст.62 Конституції України та ч.3 ст.373 КПК України, мотиви вироку ґрунтуються на припущеннях, заздалегідь визначеній позиції та не підтверджуються доказами, які долучено до матеріалів справи. Так, суд першої інстанції вказує про недоведеність у діях обвинуваченого ОСОБА_10 незаконних вказівок адресату, які начебто ним надавались, але при цьому переконаний у винуватості, тобто колегією суддів не було застосовано концепцію «розумного сумніву» (п.4203, 4537 вироку суду). Має місце неповнота судового розгляду, оскільки суд однобічно трактував показання свідків та обвинувачених, не зазначив мотивів, з яких підстав взяв до уваги одні докази та залишив поза увагою інші, неповно та не всебічно їх дослідив. Ухвалою від 12 вересня 2023 року безпідставно відмовлено в об`єднанні матеріалів кримінального провадження №52017000000000218 з матеріалами кримінального провадження №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 , що призвело до неповноти судового розгляду та неможливості у межах одного судового розгляду всебічно встановити фактичні обставини, які є ідентичними. Також судом незаконно залишено без розгляду клопотання сторони захисту про об`єднання в одне провадження матеріалів кримінального провадження за №52017000000000218 із матеріалами кримінального провадження №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 (судова справа № 991/6322/23), у тому числі, з матеріалами кримінального провадження №52017000000000106 за обвинуваченням ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , Особи-7, ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 та №42015110000000121 за обвинуваченням Особи-1 та ОСОБА_31 (судова справа № 757/7845/19-к), які були виділені на стадії досудового розслідування в окремі провадження із кримінального провадження №52015000000000002 від 04 грудня 2015 року, яке є первинним. Так, у судовому засіданні від 26 червня 2025 року (т.199 а.с. 65-66) було зазначено, що дані клопотання будуть вирішуватись після закінчення дебатів та доповнень їх репліками, проте 29 жовтня 2025 року у їх задоволенні відмовлено. У формулюванні обвинувачення, яке судом визнано доведеним, не вказано, яким правам чи інтересам спричинено тяжкі наслідки, що свідчить про відсутність об`єкту злочину як одного з обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ст.364 КК України. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що він був обізнаний про обставини надання розстрочень грошових зобов`язань. До функціональних обов`язків Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 не належало здійснення аналізу та перевірки документів, які направлялись платниками податків до місцевих податкових органів, оскільки правовою підставою для прийняття рішень були позитивні висновки територіальних органів. Висновки суду про економічну та документальну необґрунтованість прийнятих рішень є безпідставними, оскільки всі рішення є законними, прийняті на підставі норм діючого податкового законодавства, вони не скасовувались та не визнавались незаконними у судовому порядку, що підтверджується висновками експертів, які надані стороною захисту, та листом ІНФОРМАЦІЯ_21 №26192/6/99-00-13-04-06 від 21 серпня 2020 року. Питання визнання рішень Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 необґрунтованими врегульовано Законом України «Про державну службу», проте жодних рішень про його притягнення до дисциплінарної відповідальності не приймалося, тому відсутні підстави вважати, що такі рішення є економічно та документально необґрунтованими. Судом безпідставно ототожнені різні за змістом та правовою природою поняття «кредиторська заборгованість», «збитки», «шкода», «тяжкі наслідки» та не враховано, що контролюючими органами частково стягнуто в рахунок погашення заборгованості грошові кошти, у тому числі на даний час триває процедура погашення зобов`язання. Суд не врахував, що накладений арешт на видобутий природний газ унеможливлює погашення податкового боргу. Суд дійшов неправильного висновку та помилково ототожнив несплату платниками податків до Державного бюджету рентної плати з рішеннями про розстрочення, які за своєю формою відтерміновували період оплати, а не надавали право на звільнення від подальшої їх сплати. Під час судового розгляду справи не було встановлено належних та допустимих доказів щодо факту отримання будь-ким неправомірної вигоди внаслідок прийнятих рішень. Колегією суддів не взято до уваги висновки експертів, які надані стороною захисту, згідно яких встановлено, що перенесення строків виконання податкових зобов`язань не є пільгою, так як податковий борг залишається, за його відтермінування сплачуються додаткові відсотки, у зв`язку з чим розстрочення неможливо розглядати як вигоду. Також суд безпідставно визнав висновок експертного економічного дослідження №208-05.17-105 від 09 листопада 2017 року неналежним доказом з огляду на позицію, яка викладена в постанові ІНФОРМАЦІЯ_19 від 22 травня 2025 року у справі №208/2264/15-к. Так, чинний КПК України не покладає обов`язок на сторону захисту попереджувати експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому відсутні підстави для визнання такого доказу недопустимим. Колегія суддів першої інстанції, у порядку ст.356 КПК України, мала право викликати експерта для допиту у судовому засіданні, однак вказаних дій не вчинила. Водночас сторона обвинувачення не висловлювала заперечень щодо змісту поданого доказу та щодо особи експерта, який здійснював дослідження. У зв`язку з цим, висновки суду про визнання доказу неналежним не ґрунтуються на матеріалах справи та є безпідставними. Зі змісту висновку експерта вбачається, що предметом дослідження були матеріали щодо розстрочення, які надавались згідно рішень Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , у ньому зазначено законодавчі та нормативні акти, що регулювали процедуру розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), даним експертним дослідженням встановлено, що спричинення матеріальної шкоди внаслідок прийнятих рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу) документально та нормативно не підтверджується. Окрім того, судом не вказано, з яких мотивів даний висновок експертів не здатний вплинути на результати цього кримінального провадження. Крім того, суд визнав неналежним доказом висновок судового експерта № 1041/07801 від 17 липня 2017 року, однак у вироку не навів жодного обґрунтування такого висновку. Зокрема, суд не розкрив зміст поняття «обмежені дані» та не обґрунтував, чому саме ці дані перешкоджали експерту надати повний і об`єктивний висновок. Така неповнота мотивування свідчить про формальний підхід до оцінки доказу (п.4505-4513). У даному експертному дослідженні було проаналізовано надані матеріали кримінального провадження та встановлено, що відсутні підстави вважати втрату активів держави внаслідок розстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника. Розстрочення сплати податку не супроводжується списанням відповідної суми грошових зобов`язань у оперативному обліку ДФС. Експертом обґрунтовано доведено, що розстрочення податку не призводить до зменшення обсягу грошових коштів щодо яких існує потенційна можливість їх отримання, у тому числі, не призводить до недоотримання доходів; розстрочення не мають наслідком втрату активів держави або недоотримання доходів держави, а отже не призводять до завдання збитків державі. Проте суд не взяв до уваги даний висновок експертів та дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності збитків у вигляді ненадходження податку у встановлені законом строки. Наявність матеріальних збитків, шкоди та відповідний їх розмір неможливо встановити без застосування спеціальних знань, оскільки для визначення наявності чи відсутності підстав вважати суму податковою заборгованістю необхідно застосовувати спеціальні норми податкового законодавства та використовувати інформацію з даних інтегрованих карток за певні періоди, що підтверджується висновками, які надані стороною захисту та долучено до матеріалів справи. На його думку, судом не надано правової оцінки висновку експертів від 24 грудня 2021 року №07-21, не наведено мотивів взяття до уваги висновку, який складений ДП « ІНФОРМАЦІЯ_22 » від 21 липня 2017 року. Надання платнику податків розстрочення не звільняє його від обов`язку сплати податків, а є лише перенесенням строків сплати на більш пізній термін з додатковою сплатою відсотків (тобто в більшому розмірі). Рішення про розстрочення не позбавляють платників обов`язку виконати свої зобов`язання - сплатити до бюджету узгоджені суми податків. Подальше невиконання платниками податків своїх податкових зобов`язань і ненадходження рентної плати до Державного бюджету поза межами строків наданих розстрочень не пов`язане з прийняттям ним рішень про розстрочення. Доки податкові зобов`язання та податковий борг перебувають на оперативному обліку в органах ДФС, вони не є доходами, що збільшують економічні вигоди у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу, так як не обліковуються як дебіторська заборгованість у балансі ані в податкових органах, ані в казначействі. Податки є доходами за умови їх фактичного зарахування на відповідні рахунки у ІНФОРМАЦІЯ_23 . Суд, визнаючи належним доказом висновок експерта від 26 лютого 2025 року №01/02-25 (п.4519-4520), не взяв до уваги, що вартість газу, на який накладено арешт та який перебуває у податковій заставі, дозволить погасити податкову заборгованість у сумі 1 144 334 222,34 грн. Дії податкових органів по реалізації природнього газу, що перебуває у податковій заставі з 2016 року, заблоковані та така реалізація заставного майна не відбувається, що створює перешкоди у виконанні контролюючими органами своїх обов`язків Також не враховано зміст відповіді ІНФОРМАЦІЯ_21 №5081/6/99-00-13-03-06 від 21 лютого 2025 року, що, окрім указаної вартості природнього газу, додатково існує можливість погасити заборгованість на суму 959,1 млн грн у порядку виконання судових рішень, які набрали законної сили. Участь спеціаліста у кримінальному провадженні визначена ст.71 КПК України, а тому суд необґрунтовано визнав наданий стороною захисту висновок недопустимим. Суд безпідставно відхилив висновки науково-правових експертів, не надавши оцінки викладеним у них доводам, які могли бути враховані як пояснення сторони захисту. Зі змісту вироку вбачається, що судом не надано оцінку висновкам судово-економічної експертизи від 28 липня 2022 року №04-22 та від 15 квітня 2024 року №02-24. Даними дослідженнями встановлено, що заявлені у позовній заяві ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у тому числі заяві про збільшення розміру позовних вимог щодо відшкодування матеріальних збитків, документально та нормативно не підтверджуються. Надання платнику податків розстрочення не звільняє його від обов`язку сплати податків, а є лише перенесенням строку їх сплати на більш пізній інший термін з додатковою сплатою відсотків. Пред`явлений цивільний позов обґрунтовується стягненням з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » грошових коштів за рахунок погашення заборгованості за договором, проте судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » несе солідарну відповідальність, у тому числі, за податковими зобов`язаннями за ДСД. З тексту вироку суду (п.4537, 4203, 4288) вбачається, що суд першої інстанції наперед визнав його винним у скоєнні злочину та будував аргументацію обвинувального вироку не на доказах, долучених стороною обвинувачення, а власними теоріями, відхиляючи всі інші доводи та докази, які надані стороною захисту. Судом першої інстанції зазначено про сукупність численних непрямих доказів, однак відбулась фактична підміна понять на власні припущення, оскільки посилання суду на наявність «непрямих доказів» не відповідає дійсності та законодавчим приписам. Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченої особи означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувального вироку і доведеності обвинувачення. Доведення «поза розумним сумнівом» та конституційний принцип «презумпції невинуватості» передбачають право на розумний сумнів на користь обвинуваченої особи; перевагу таких сумнів над припущеннями. Суд, з порушенням вказаних гарантій, виклав мотиви судового рішення з припущеннями, врахувавши позицію сторони обвинувачення (постанова Верховного Суду від 09 липня 2024 року в справі № 303/2503/22). Крім того, суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, оскільки у судовому рішенні також однобічно трактовано показання свідків та обвинувачених; при дослідженні доказів мала місце вибірковість; не було досліджено в повній мірі та безпосередньо судом всі докази, що надані стороною захисту; не досліджено належним чином обставини, що мають значення для встановлення невинуватості; не досліджені всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно ст. 91 КПК України. У матеріалах справи відсутні докази (висновок експерта, тощо), які б підтверджували, що підписи на рішеннях про розстрочення належать обвинуваченому ОСОБА_10 . Оригінали рішень про розстрочення знаходяться у матеріалах судової справи, а тому існувала об`єктивна необхідність у проведенні такого дослідження; показання свідків, у виклику яких судом безпідставно відмовлено, спростували б версію сторони обвинувачення. Просить врахувати, що згідно доказів, які досліджено у судовому засіданні, не встановлено: 1) факту надання особисто ним вказівки (вказівок) з визначених питань; 2) зміст вказівки; 3) спосіб передачі вказівки; 4) конкретних адресатів (суб`єкти отримання) такої вказівки; 5) факт отримання вказівок службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_16 ; 6) спосіб передачі в подальшому вказівки (вказівок) керівникам територіальних органів ДФС районного рівня; 7) ким (суб`єкти) передавались вказівки керівникам територіальних органів ДФС районного рівня; 8) факт отримання керівниками територіальних органів ДФС районного рівня будь-яких вказівок від його імені чи ним особисто. Висновки суду, які викладені у п.380 вироку суду, не підтверджуються доказами, які містяться у матеріалах справи.

(Доводи апеляційної скарги з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_10 у частині порушення таємниці нарадчої кімнати, що полягають у нетривалому перебуванні в ній суддів, є аналогічними, які викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 . Додатково обвинуваченим у апеляційній скарзі як на підставу обґрунтування вимог зроблено посилання на мотиви постанови ІНФОРМАЦІЯ_19 у справі №761/40713/17 та ст.6 ЄСПЛ. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотань сторони захисту про відновлення з`ясування обставин, встановлених під час даного кримінального провадження (т.202, а.с.13-19, 39-40), про призначення судової-почеркознавчої експертизи (т.193, а.с.47-48) та про допит свідків працівників Департаменту погашення боргу ДФС (т.193, а.с.50-53), є аналогічними доводам апеляційної скарги його захисника ОСОБА_14 . Доводи апеляційної скарги у частині не доведення наявності у його діях об`єктивної сторони складу злочину за ч.2 ст.364 КК України, зокрема відсутності доказів надання ним вказівок з визначених питань, у тому числі їх зміст, спосіб передачі та відповідних адресатів, є аналогічними доводам апеляційної скарги його захисника ОСОБА_15 . Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів, які б підтверджували наявність суб`єктивної сторони складу злочину, у тому числі, які б підтверджували домовленості, спілкування між ним та Особою-1 або керівниками вказаних підприємств, є аналогічними доводам апеляційної скарги його захисника ОСОБА_15 . Зміст цих доводів судом не зазначається з метою уникнення їх дублювання. (Ці та інші уточнення доводів апеляційних скарг здійснено не в хронологічному порядку, оскільки учасники подавали доповнення не у відповідності до хронології подачі ними апеляційних скарг)).

28 листопада 2025 року апеляційну скаргу подано захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_13 та 16 грудня 2025 року її викладено у новій редакції, а 05 січня 2026 року подано доповнення до неї, в якій вона просить вирок суду в частині визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На її думку, судове рішення є незаконним у зв`язку з порушенням судом принципу змагальності та рівності сторін, диспозитивності та забезпечення права обвинуваченого на ефективний захист, які проявлялись у систематичному обмеженні виступів ОСОБА_10 , його захисників, необґрунтованих відмовах в ознайомленні із матеріалами кримінального провадження, частковому розгляді провадження без участі захисника. Відтак, розгляд кримінального провадження у найкоротший строк шляхом обмеження права обвинуваченого на висловлення своїх доводів, не сприяв справедливому судовому розгляду, та має наслідком порушення права на захист, у тому числі, на розгляд справи справедливим і безстороннім судом. Через ці та інші порушення колегії та окремим суддям, які входили до її складу, заявлялися обґрунтовані відводи, які безпідставно не були задоволені, що є підтвердженням упередженості суду. Так, у ході судового розгляду захисником ОСОБА_11 подано заяву про відвід колегії суддів від 01 листопада 2021 року (т.77, а.с.87), яка була мотивована тим, що у сторони захисту є обґрунтовані сумніви в неупередженості колегії суддів через систематичне обмеження ОСОБА_10 у праві на захист, порушення права сторони захисту надавати власні докази на доведення невинуватості особи, нівелювання засади змагальності сторін, а також формальне та номінальне відношення до надання можливості здійснення захисниками ефективного захисту обвинуваченого, з метою якнайшвидшого закінчення судового розгляду та виходу до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Суттєвим аргументом відводу було обмеження в часі сторони захисту у порівнянні зі стороною обвинувачення під час надання пояснень щодо долучених стороною обвинувачення доказів. Проте ухвалою суду від 01 листопада 2021 року необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про відвід (т.77, а.с.110). Також, 02 жовтня 2025 року ОСОБА_10 було подано заяву про відвід, яка мотивована наявністю обставин, які викликали сумнів у неупередженості колегії суддів, оскільки судом, за відсутності правових підстав, призначено йому захисника на умовах безоплатної правничої допомоги, при цьому відмовлено у прийнятті відмови обвинуваченого від захисника ОСОБА_11 (т.200, а.с.192). Суд не був послідовним щодо прийняття відмови від захисників, які ухвалював протягом розгляду провадження, прийнявши відмову ОСОБА_10 від захисників ОСОБА_16 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_11 . При цьому, у 2022 році відмова обвинуваченого (його диспозитивне право) від захисника ОСОБА_11 була прийнята судом, а у 2025 році, за аналогічних обставин, суд ухвалив протилежне рішення і не прийняв її, порушуючи право ОСОБА_10 на вільний вибір захисника, при цьому також призначив йому захисника на умовах безоплатної правової допомоги. Крім того, під час розгляду справи мала місце особиста зацікавленість головуючого судді ОСОБА_1 у розгляді справи, яка полягала у зверненні із особистим проханням до іншого судді суду забезпечити явку захисника в судове засідання. Висловлення прохань суддями вчинити певні дії, зокрема забезпечити явку захисника шляхом передчасного завершення іншого судового засідання свідчить про певний інтерес та викликає обґрунтовані сумніви щодо об`єктивності та неупередженості судді, у зв`язку з чим також подано заяву про відвід головуючому судді від 02 жовтня 2025 року (т.200, а.с.202). Поведінка судді ОСОБА_1 під час спілкування 02 жовтня 2025 року з суддею ОСОБА_34 , яка не була учасником провадження, зводилася до поза процесуального спілкування, що виходить за межі побутового спілкування та не узгоджується із завданнями судочинства, принципом незалежності судді, та свідчить про недотримання норм суддівської етики і стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду як сторони захисту, так і суспільства в цілому. Проте, незважаючи на обґрунтовані доводи сторони захисту, у задоволенні заяви про відвід було відмовлено, що підтверджується ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02 жовтня 2025 року. Крім того, 28 жовтня 2025 року захисник ОСОБА_14 подав заяву про відвід члена колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_20 - ОСОБА_35 (т.201, а.с.222,), яка мотивована тим, що він, будучи членом колегії суддів в іншому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 , під час ухвалення судових рішень, допустив низку суттєвих порушень, що мало наслідком ухвалення рішення ЄСПЛ, що свідчили про обґрунтований сумнів у його неупередженості. Заява протокольною ухвалою колегії суддів залишена без розгляду як така, що подана повторно через аналогічну заяву в іншому провадженні. При цьому незрозуміло як колегія суддів, не маючи доступу до матеріалів кримінального провадження №991/4493/23, встановила, що такий відвід заявлено повторно (ідентичність відводів), оскільки матеріали даного кримінального провадження та матеріали кримінального провадження №991/4493/23 не були об`єднаними, не отримувались у порядку тимчасового доступу до речей і документів під час розгляду цього питання, а інші члени колегії не є суддями, які брали участь у кримінальному провадженні №991/4493/23. Суддя ОСОБА_36 , на її думку, не повідомляв їм таких обставин, оскільки загальновідомим є той факт, що судді забороняється поза процесуальне обговорення конкретних справ з учасниками процесів та іншими особами. Право на відвід є індивідуальним у кожному кримінальному провадженні. Повторне заявлення відводу не може автоматично кваліфікуватися як зловживання, оскільки кожне кримінальне провадження має свої специфічні обставини, і підстави для сумніву в безсторонності судді можуть бути різними або більш обґрунтованими в конкретному провадженні, а отже колегія була зобов`язана розглянути заявлений відвід та ухвалити обґрунтоване рішення про відвід судді ОСОБА_35 , натомість заяву захисника залишено без розгляду. Крім того, наявне порушення прав обвинуваченого ОСОБА_10 на захист шляхом забезпечення судом швидкого розгляду справи: обмеження в часі сторони захисту під час надання пояснень відносно долучених стороною обвинувачення доказів. Судом було знято з розгляду судові засідання з власної ініціативи 53 рази з 244 призначених, а із-за неявки захисника ОСОБА_11 лише 6, і то з поважних причин. Така статистика свідчить, що істотна частина перерв у розгляді виникла не з ініціативи сторони захисту. Крім того, відмова у наданні часу для ознайомлення з понад 200 томами захиснику за призначенням свідчить про формальне, а не реальне забезпечення права на захист під час судових дебатів. Зважаючи на все викладене вище, сторона захисту вбачає допущення судом першої інстанції нерівних умов для сторін перед законом та судом, за яких стороні обвинувачення колегія суддів створила більш сприятливі умови для доведення винуватості ОСОБА_10 , а для самого ОСОБА_10 та його захисників менш сприятливі, порушуючи право обвинуваченого на здійснення свого захисту від висунутого обвинувачення, що є складовим елементом порушення права на справедливий суд. 20 травня 2025 року захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 було заявлено відвід колегії суддів (т.197, а.с.98) з огляду на те, що зі сторони суддів першої інстанції спостерігається необ`єктивне та упереджене ставлення до обвинуваченого ОСОБА_10 , яке виразилося у мотивах та обґрунтуванні ухвали суду від 24 квітня 2025 року за результатом розгляду клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу. Зокрема зазначення у рішенні таких мотивів: «така поведінка ОСОБА_10 розцінюється судом як затягування розгляду справи», «допускаючи можливість доведення прокурором обґрунтованості висунутого обвинувачення, суд констатує, що закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 на підставі ст.49 КК України, означало б не притягнення його до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення», «ухилення від кримінальної відповідальності». Вказані мотиви свідчать про те, що суд прямо і недвозначно виходив із «припущення», що ОСОБА_10 вчинив злочин, разом з тим, вирішення питання його фактичної винуватості мало б здійснюватися виключно за результатами всебічного та неупередженого судового розгляду, з дослідженням доказів обвинувачення і захисту в нарадчій кімнаті. Проте, незважаючи на вказані обставини, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 травня 2025 року (т.198, а.с.48) y задоволенні заяви про відвід складу суду було безпідставно відмовлено. Зазначені дії суду суперечать принципу презумпції невинуватості та усталеній практиці ЄСПЛ, згідно з якою гіпотетичні або непрямі припущення про вчинення злочину до ухвалення обвинувального вироку кваліфікуються як прояв упередженості. Окрім того, суд першої інстанції безпідставно в ухвалі суду від 24 квітня 2025 року зазначив мотиви з посиланням на ст.49 КК України, оскільки матеріали справи не містили клопотання про звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а також будь-яких доказів, які б свідчили про намір сторони захисту звернутися з таким клопотанням (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №192/3301/16-к). На її думку, мотиви ухвали суду від 24 квітня 2025 року свідчать про завчасне вирішення судом питання щодо винуватості ОСОБА_10 , суперечать принципу презумпції невинуватості, а також критеріям суб`єктивної та об`єктивної неупередженості, сформульованим у рішеннях ЄСПЛ («Мироненко та Мартиненко проти України», «Мінеллі проти Швейцарії», «Аллене де Рібемон проти Франції», «Дактарас проти Литви», «Газета-Центр проти України» та ін.). Також судом було допущено обмеження можливостей ОСОБА_10 реалізувати свої процесуальні права (висловити пояснення, надати документи, спростувати доводи обвинувачення), що свідчить про упереджений підхід та підриває довіру до справедливості вироку. Крім того, під час розгляду справи було порушено право на захист ОСОБА_10 : незважаючи на його усні та письмові заперечення проти проведення судового засідання за відсутності його захисника ОСОБА_11 , суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, мотивуючи це тим, що участь захисника у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою (тривала стадія дебатів, яка передбачала процедуру узагальнення правової позиції, проте у судове засідання, яке було призначено на 26 серпня 2025 року, захисник ОСОБА_11 не з`явився з поважних причин, що підтверджується повідомлення про поважність причини неприбуття його за викликом від 16 липня 2025 року). Окрім того, під час розгляду справи суд діяв ситуативно, зокрема прийняв відмову від захисника ОСОБА_16 , разом з тим не прийняв відмову від захисника ОСОБА_11 та з власної ініціативи постановив ухвалу про призначення захисника, що свідчить про прояв непослідовності дій суду та вибіркове застосування норм чинного законодавства. Отже, проведення судових засідань без участі захисників обвинуваченого ОСОБА_10 порушувало його фундаментальне право на захист, оскільки позбавляло обвинуваченого можливості ефективно брати участь у дебатах та надавати обґрунтовані пояснення стосовно пред`явленого обвинувачення і досліджених доказів. Також суд зазначив, що якщо ОСОБА_10 не продовжить виступати в судових дебатах без захисника, то суд вважатиме, що обвинувачений реалізував своє право на виступ у дебатах та перейде до наступної стадії судового розгляду. Судом першої інстанції, у судових засіданнях від 20 вересня 2021 року та 05 жовтня 2021 року, було обмежено сторону захисту у реалізації обвинуваченим ОСОБА_10 свого гарантованого права на захист, що підтверджується у тому числі ухвалою суду від 01 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви про відвід: примушування ОСОБА_10 надавати пояснення за відсутності обраного ним захисника; позбавлення захисника можливості здійснювати захист безпосередньо в судовому засіданні, оскільки інший захисник не був готовий до дослідження письмових доказів; штучне скорочення часу, наданого обвинуваченому для висловлення пояснень щодо доказів, поданих прокурором, під приводом економії процесуального часу. Окрім того, висновок суду щодо наявності умислу в діях ОСОБА_10 ґрунтується на фактичних обставинах, стосовно яких сам суд позбавив обвинуваченого можливості надати пояснення, що є несумісним із вимогами забезпечення повного та реального здійснення права на захист. Прагнення суду здійснити розгляд кримінального провадження у максимально стислі строки шляхом обмеження права обвинуваченого на висловлення своїх доводів призвело до істотного порушення права на захист та унеможливило проведення судового розгляду відповідно до стандартів справедливості, закріплених у КПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

01 грудня 2025 року надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 та 16 грудня 2025 року - у новій редакції, у якій він просить змінити вирок суду на підставі ст.393,407 КПК України в частині мотивів виправдання ОСОБА_17 , додатково вказавши, що інкримінованими йому діями не спричинено ненадходження до Державного бюджету України рентної плати на загальну суму у розмірі 2 019 146 516,02 грн, а отже і заподіяння шкоди. Крім того, просить змінити підстави виправдання ОСОБА_17 на п.3 ч.1 ст.373 КПК України, тобто за недоведеністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України. Він не заперечує висновки суду про невинуватість ОСОБА_17 , проте не погоджується із мотивами та підставами його виправдання, оскільки прокурором не доведено не лише пособництво ОСОБА_17 у зловживанні ОСОБА_10 своїм службовим становищем, але й наявність у його діях об`єктивної сторони складу злочину. Мотиви суду про спричинення тяжких наслідків у вигляді ненадходження рентної плати є помилковими, оскільки не відповідають податковому законодавству та фактичним обставинам справи. Розстрочення сплати податків є законодавчо врегульованим механізмом, який передбачає перенесення граничного терміну сплати податку на інший термін із додатковою сплатою відсотків та з точки зору закону не є звільненням платника податків від обов`язку його оплати. Наслідком несплати платником розстрочених сум, як і самостійно задекларованих сум, у відповідності до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України є виникнення у платника податків податкового боргу, процедура стягнення якого врегульована главою 9 ПК України. Розстрочення податків при несплаті їх платником не призводить до зменшення передбачених законодавством санкцій за їх несвоєчасну сплату, оскільки платнику нараховуються пеня, штрафні санкції та відсотки за користування розстроченням за відповідний період, які стягуються у порядку, встановленому для погашення податкового боргу. Отримання платниками податків розстрочення грошових зобов`язань є широко застосованим механізмом та на законодавчому рівні з 2000 року врегульовувалося ст.14 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», з 2011 року - ст.100 ПК України. Отже, твердження, що надання розстрочення/відстрочення по сплаті податків є неправомірною вигодою, є помилковим та суперечить податковому законодавству. Рентна плата у розмірі понад 2 млрд грн не надійшла до Державного бюджету не внаслідок надання розстрочення, а внаслідок несплати платником податків платежів у нові визначені строки. Проте факт виникнення податкового боргу у платника податків не свідчить про остаточне ненадходження до Державного бюджету належних до сплати платежів, оскільки главою 9 розділу 2 ПК України встановлена процедура погашення податкового боргу, яка передбачає примусове його погашення за рахунок застосування контролюючими органами заходів стягнення боргу. До цього часу органами ІНФОРМАЦІЯ_21 вживаються заходи щодо погашення податкового боргу, який виник за ДСД, зокрема: описано у податкову заставу майно, яке належить ДСД, у тому числі обладнання та устаткування свердловин, природний газ, нафта та газовий конденсат, та вчиняються дії щодо його реалізації у рахунок погашення податкового боргу ДСД. Також проводиться робота щодо погашення податкового боргу за рахунок грошових коштів та майна, як самих ДСД, так і їх учасників. Тобто за результатами вжитих заходів у рахунок погашення податкового боргу ДСД вже надійшло близько 80 млн грн, а тому розмір заподіяних збитків зменшився на відповідну суму, проте дані обставини не враховані під час зміни обвинувачення в суді та під час розгляду справи по суті. Зі змісту листа ДФС України №5081/6/99-00-13-03-06 від 21 лютого 2025 року (т.193, а.с.29) вбачається, що залишок майна ДСД, яке на даний час перебуває у податковій заставі та є джерелом погашення податкового боргу, станом на 01 лютого 2025 року становить 274,5 млн грн. За інформацією ІНФОРМАЦІЯ_21 ефективному вжиттю заходів та значному погашенню податкового боргу ДСД перешкоджає наявність ухвал слідчих суддів в іншому кримінальному провадженні, згідно яких накладено арешт на обсяги природного газу, що належать ДСД, які у свою чергу перебувають у податковій заставі та є одним з джерел погашення податкового боргу. До повного завершення вжиття органами ІНФОРМАЦІЯ_21 заходів, що спрямовані на погашення податкового боргу ДСД, не можна стверджувати про будь-яке ненадходження рентної плати внаслідок несплати податків, що узгоджується з вимогами податкового законодавства та висновками експертів, які надані стороною захисту. Суд першої інстанції мотивував судове рішення виключно на підставі висновків судових експертів сторони обвинувачення та проігнорував висновки експертів, що надані стороною захисту. Прийняті рішення про розстрочення сум платежів з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин для ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як уповноважених осіб (Операторів) за ДСД з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не спричинили ненадходження до Державного бюджету України рентної плати на загальну суму 2 019 146 516,02 грн, а тому відповідно як діями ОСОБА_17 , так і ОСОБА_10 не спричинено збитків у вигляді тяжких наслідків. Крім того, просить врахувати, що функції щодо розгляду документів стосовно розстрочення сплати податків, отриманих від територіальних органів ІНФОРМАЦІЯ_6 , та підготовка проектів рішень про розстрочення у 2015 році, була покладена на працівників Департаменту погашення заборгованостей ІНФОРМАЦІЯ_6 та у 2016 році на працівників Департаменту погашення боргу, а тому перенесення термінів сплати платежів здійснювалися відповідними працівниками відділу, які у своїй діяльності, окрім вимог податкового законодавства, керувалися Інструкцією з діловодства у ІНФОРМАЦІЯ_24 , яка затверджена наказом ДФС №333 від 27 листопада 2014 року. Так, на виконання вимог вказаної Інструкції, відділом врегулювання боргів та перенесення термінів сплати платежів, після отримання підписаних Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 документів, одразу вживались заходи щодо проставлення печатки на рішенні у додатку, реєстрації супровідного листа та направлення документа адресату. Отже, прийняті ІНФОРМАЦІЯ_6 рішення про розстрочення грошових зобов`язань у відповідності до п.1.9 Порядку №574 датовані граничною датою, визначеною законодавством для сплати відповідного податку (збору).При цьому, фактична дата підписання таких рішень відповідно п.3.2 Порядку №574 є в межах 30-денного строку з дати подання платником податків відповідної заяви та відповідає даті реєстрації супровідного листа. Податковим законодавством передбачено, що підставами для отримання платниками розстрочень, за якими вони звертались, у даному випадку ДСД, покладено виключно на інспекції за місцем обліку їх відповідних податків, іншого не встановлено. ІНФОРМАЦІЯ_21 підтвердила, що висновки про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу сплати податків ДСД, які прийняті ІНФОРМАЦІЯ_6 у 2015-2016 роках, відповідають вимогам податкового законодавства, (т.114, 115, 116, 117, а.с.1-238, 118, а.с.1-106), а тому рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняті на підставі економічно та документально обґрунтованих висновків. Таким чином, ОСОБА_17 , у тому числі, підпорядковані йому працівники діяли у межах своїх повноважень, а тому обставини, на які посилається сторона обвинувачення як на підстави завдання державі тяжких наслідків у вигляді ненадходження рентної плати на загальну суму 2 019 146 516, 02 грн, є необґрунтованими.

30 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 , 16 грудня 2025 року - апеляційна скарга у новій редакції, 05 січня 2026 року - доповнення, у яких він просить скасувати вирок суду в частині визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та постановити ухвалу про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 у зв`язку відсутністю у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. На його думку, судове рішення підлягає скасуванню на підставі ст.409 КПК України, оскільки під час розгляду справи мала місце неповнота судового розгляду. Так, у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотань сторони захисту про допит свідків, проведення експертизи та отримання тимчасового доступу до документів, залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких має істотне значення для розгляду справи. Колегія суддів без належного обґрунтування відмовила у задоволенні клопотань про допит свідків, показання яких могли спростувати версію сторони обвинувачення, що свідчить про порушення принципу змагальності сторін та засади рівності їхніх процесуальних прав. Захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 було подано клопотання про допит свідків, яке судом задоволено. Проте, під час судового розгляду судом не забезпечено допит усіх свідків, зазначених у цьому клопотанні, що фактично призвело до неповноти дослідження доказів. Зокрема, не допитано таких свідків ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 та ОСОБА_40 (т.181, а.с.10). З огляду на займані посади та коло службових повноважень, а також з урахуванням встановленої процедури надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань, зазначені свідки були безпосередньо залучені до роботи з платниками податків у межах діяльності ДСД та здійснювали відповідні дії на підставі своїх функціональних і посадових обов`язків. У зв`язку з цим їх показання мають істотне значення для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у цьому кримінальному провадженні. Хоча сторона обвинувачення і подавала клопотання про допит свідка ОСОБА_41 , проте у подальшому відмовилася. Зазначені обставини можуть свідчити, що даний свідок мав можливість надати показання на користь обвинуваченого ОСОБА_10 , разом з тим суд не приділив увагу даним обставинам. Окрім того, не надано оцінки показанням свідка ОСОБА_42 щодо наявності двох взаємовиключних висновків ІНФОРМАЦІЯ_25 від 14 вересня 2015 року та 02 жовтня 2015 року (п.п.4212-4221 вироку суду). У зв`язку зі зміною обвинувачення стороною захисту були подані клопотання про допит свідків, показання яких мають істотне значення для правильного вирішення справи щодо версії сторони обвинувачення про доведення ОСОБА_10 незаконних вказівок через працівників відповідного департаменту ДФС, однак чітко визначених осіб, через яких нібито передавалися вказівки, в обвинуваченні не зазначено. Сторона захисту наполягала на допиті працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 , які могли б спростувати факт надання незаконних вказівок та обвинувачення в цілому. Проте у задоволенні зазначених клопотань було безпідставно відмовлено (т.193, а.с.50, а.87-90). На його думку, такі дії є незаконними, оскільки підставою подання даного клопотання була зміна обвинувачення. Непрямі припущення суду, що вказівки передавалися через працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 , не можуть бути визнані належним і допустимим доказом без допиту у судовому засіданні осіб, яким, на думку сторони обвинувачення, надавалися такі вказівки. Також суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_17 про допит свідків, оскільки не врахував, що допит свідків проводився судом до зміни обвинувачення. Зазначені дії колегії суддів першої інстанції позбавили сторону захисту поставити питання з урахуванням зміненого викладу об`єктивної сторони складу злочину, тобто здійснити перехресний допит. Суд, відмовляючи у задоволенні клопотання, не врахував, що після зміни обвинувачення було змінено фактичні обставини, а тому проведення такого допиту свідків було необхідним для з`ясування всіх обставин справи. Після зміни обвинувачення важливе значення мали показання свідків ОСОБА_43 та ОСОБА_21 , у зв`язку з чим подано клопотання від 17 жовтня 2025 року про відновлення з`ясування обставин та перевірки їх доказами (т.202, а.с.13, 39-46), проте 28 жовтня 2025 року суд безпідставно відмовив у його задоволенні без зазначення мотивів (журнал судового засідання від 28 жовтня 2025 року №5348083, т.202, a.c.34-38). Допит свідка ОСОБА_43 надав би можливість спростувати висновки суду, що вигоду від прийнятих ОСОБА_10 як Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 рішень про розстрочення грошових зобов`язань мали ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », та їх контролер - Особа-1 (п.3889 вироку суду), проте суд безпідставно також відмовив у задоволенні клопотання і про його допит (журнал судового засідання №5348083, т.202, a.c.34-38). Встановивши факт узгоджених дій між господарюючими суб`єктами та уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_26 безпідставно відмовлено у з`ясуванні у керівника суб`єкта господарювання інформації про існування відповідного плану, чи відбувалося між ними спілкування та який був його зміст, а також обізнаність керівника щодо цих дій, а також обізнаність ОСОБА_10 про зустріч Особи-1 з начальником ІНФОРМАЦІЯ_27 ОСОБА_44 (п.3888, 4073 вироку суду). Просить врахувати, що 28 жовтня 2025 року ним було заявлено клопотання про долучення документів, які ставили під сумнів законність обрання експертної установи та неупередженість експерта, про допит детектива НАБУ, який призначав експертизу, та керівника експертної установи, однак вказане клопотання судом не вирішувалося (т.202 а.с.35-36). Також, на його думку, 29 жовтня 2025 року необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про допит у якості свідків ОСОБА_45 та ОСОБА_46 , що мало наслідком позбавлення права сторони захисту з`ясування фактичних обставин призначення експертизи, відбору експерта. Підставами для виникнення обґрунтованих сумнівів у належності та законності призначення і проведення відповідної експертизи стали такі обставини: порушення встановленого порядку документообігу під час направлення постанови про призначення експертизи від 23 травня 2017 року до експертної установи, зокрема її передача нарочно без реєстрації вихідної кореспонденції; попереднє визначення експертної організації не з числа державних спеціалізованих установ, у яких проведення експертиз здійснюється безоплатно, із подальшим замовленням відповідних послуг через процедуру публічних закупівель, що зазнавала істотних змін щодо предмета закупівлі; а також невідповідність визначеного предмета закупівлі фактичному обсягу та характеру призначеної експертизи (т.202, а.с.161-164). Судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про призначення експертизи та про надання тимчасового доступу до речей і документів для з`ясування питання чи були рішення підписані особисто обвинуваченим ОСОБА_10 . Ураховуючи те, що пройшов значний проміжок часу, ОСОБА_10 не міг з упевненістю повідомити суду, в якому рішенні підпис належить йому, а тому вказані обставини підлягали з`ясування із залученням спеціаліста. Судом також незаконно відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 від 31 жовтня 2025 року (т.202, а.с.198) в частині відновлення з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, щодо допиту у якості свідка керівника підрозділу, відповідального за здійснення електронного документообігу в ДФС ОСОБА_47 , публікації з офіційної сторінки НАБУ з назвою «ГАЗОВА СПРАВА» 27 липня 2018 року від 11 год 28 хв, у тому числі судових рішень, які містяться у ЄДРСР. Таким чином, на його думку, розгляд справи був однобічним, орієнтованим на підтвердження версії сторони обвинувачення, без належного дослідження альтернативної версії захисту і без повного з`ясування всіх істотних обставин, передбачених ст.91 КПК України.

01 грудня 2025 року надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_15 , 16 грудня 2025 року, 02 січня 2026 року - доповнення до неї, в якій вона просить скасувати вирок суду в частині визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю у діях складу цього злочину. Підставами для скасування судового рішення зазначає наявність обставин, які зазначені у п.2 ч.1 ст.409 КПК України, а саме: невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, яка полягає у тому, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки (п.2 ч.1 ст.411 КПК України), та наявність суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, проте у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші (п.3 ч.1 ст.411 КПК України). На її думку, показання обвинуваченого ОСОБА_10 щодо пред`явленого обвинувачення та обставин кримінального провадження викладені у вироку суду у скороченій формі, значна частина повідомлених ним фактичних обставин не відображена: не повністю зазначено повноваження ОСОБА_10 як Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , їх нормативне регулювання, враховуючи вимоги ст.100 ПК України, постанови ІНФОРМАЦІЯ_28 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» №1235 від 27 грудня 2010 року (далі - Постанова №1235) та Порядку №574; відсутні показання ОСОБА_10 щодо пред`явленого йому обвинувачення в частині нібито порушення вимог пунктів 4.10 та 2.3 Порядку №574 від 10 жовтня 2013 року; не взято до уваги інші показання, які стосуються відсутності доказів щодо комунікації між ним та Особою-1. Особа-1 ніколи не звертався до ОСОБА_10 ні особисто, ні через посередників з приводу будь-яких протиправних питань, у тому числі, з приводу розстрочення грошових зобов`язань; жодного злочинного плану не доводив та не включав ОСОБА_10 до злочинної організації. Обвинувачений ОСОБА_10 не був обізнаний, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » були підконтрольні Особі-1 та про вказані припущення сторони обвинувачення йому стало відомо у червні 2016 року під час виклику на допит та з публічним притягненням Особи-1 до кримінальної відповідальності. ОСОБА_10 не відомі ОСОБА_48 та ОСОБА_49 , він їх ніколи не бачив, знайомий з ними не був до початку публічного розслідування по «газовій справі Особи-1». Докази, які були долучені стороною обвинувачення з матеріалів іншого кримінального провадження №52017000000000106 від 15 лютого 2017 року, стосуються виключно особи Особи-1, його оточення та нібито підконтрольних йому компаній, проте жодної згадки стосовно ОСОБА_10 вони не містять. У матеріалах судової справи відсутні докази, що Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , підписуючи рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), які приймались на рівні ІНФОРМАЦІЯ_6 , прагнув та був зацікавлений в одержанні Особою-1 будь-якої неправомірної вигоди, зокрема, шляхом надання розстрочення/ відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу підприємствам, які пов`язують нібито з ним (відсутність мотивів та мети). Судом не доведено наявність у ОСОБА_10 мети одержання Особою-1 та, нібито пов`язаними з ним, юридичними особами неправомірної вигоди у вигляді забезпечення несплати ренти за користування надрами для видобування корисних копалин ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та накопичення заборгованості з метою отримання цими підприємствами та Особою-1 прибутків. ОСОБА_10 ніколи не був знайомий із ОСОБА_50 , ОСОБА_51 та ОСОБА_52 (як на підставність доводів апеляційної скарги в цій частині посилається на постанову ІНФОРМАЦІЯ_29 від 10 лютого 2025 року у справі №757/11969/18-к). Контактний номер телефона Особи-1 стороною обвинувачення вилучено не у ОСОБА_10 , а під час проведення обшуку у приймальні службового кабінету на комп`ютері, яким користувалися працівники ІНФОРМАЦІЯ_6 . Наявність у приймальні Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 контактних даних посадових осіб органів державної влади, що використовуються для службових цілей, є специфікою організаційно-управлінської діяльності та не може розцінюватися як доказ існування особистих чи будь-яких взаємовідносин між ОСОБА_10 та Особою-1. Висновки суду, викладені у п.4101, 4102, 4103 вироку суду, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки файл контактів, в якому містяться, у тому числі, контакти Особи-1 та ОСОБА_31 , не доводять наявність зв`язку ОСОБА_10 з Особою-1 чи ОСОБА_53 . Вказаний факт підтверджується показаннями свідка ОСОБА_54 , який повідомив суд, що з Особою-1 він знайомий та зустрічався у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 (п.3908 вироку суду). Тому існує ймовірність того, що відповідні записи до телефонного довідника із зазначеними контактами Особи-1 та ОСОБА_31 були внесені працівником ІНФОРМАЦІЯ_30 (секретарем) при організації зустрічі, про яку зазначив свідок ОСОБА_55 , чи за результатами такої зустрічі.

Судом не було враховано показання ОСОБА_10 , які спростовують версію сторони обвинувачення щодо наявності у нього зв`язків із Особою-1, та як наслідок, наявність у його діях суб`єктивної сторони складу злочину, зокрема умислу на підписання рішень про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) в інтересах Особи-1 та підконтрольних їй компаній. Під час судового розгляду прокурор надав блокнот, який належить Особі-7 та який був вилучений під час проведення обшуку будинку, де знаходилась, за версією сторони обвинувачення, одна з приймальних чи офісів народного депутата Особи-1. Проте обвинувачений ОСОБА_10 не був обізнаний про зазначені обставини, оскільки ніколи не відвідував указане приміщення, особисто у ньому Особи-1 не бачив та не зустрічав. Будинок, у якому вилучено блокнот, є житловим комплексом, у якому у дружини обвинуваченого ОСОБА_10 є квартира, в якій він зареєстрований, разом з тим він ніколи, у тому числі у період з 2015-2016 року, у ній не проживав. Відомості з блокноту, які наведені судом у п.4099 вироку суду, не могли бути покладені в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 , оскільки такий доказ є недопустимим з огляду на відсутність дозволу на проведення обшуку у службовому приміщенні народного депутата України. Таким чином, матеріали справи свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування з боку сторони обвинувачення при проведенні обшуку 16 березня 2016 року за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, під час дослідження вказаного блокноту суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, які полягали у здійсненні власного тлумачення запису, який міститься у начальника відділу ОСОБА_56 (п.4248 вироку суду), та як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про направлення ІНФОРМАЦІЯ_31 документів до ІНФОРМАЦІЯ_6 (не узгоджується із доказам, які містяться у матеріалах справи). Колегією суддів некоректно інтерпретовано записи, так як їх друга частина була зроблена 27 січня 2016 року чи пізніше, що підтверджується змістом пред`явленого обвинувачення (а.с.382) та листом ІНФОРМАЦІЯ_31 №419/8/16-31-23-23 від 27 січня 2016 року (т.44, а.с.24). 3 урахуванням зазначеного, факт, зазначений ОСОБА_57 25 січня 2016 року у своєму блокноті, що всі листи, матеріали по «Надрагеоцентр, ХАС» з районів зібрано, але немає висновків адміністрування», не може доводити обставини, що цих висновків не було станом на 27 січня 2016 року, коли фактично ці документи були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_6 для прийняття рішень.

Мотиви суду про визнання ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, ґрунтуються на вибіркових показаннях свідків сторони обвинувачення та показання свідків ОСОБА_21 (п.285, 3915, 4339) та ОСОБА_58 (п.288, 4043, 4051), які судом використано лише в тій частині, яка була зручною для їх покладення в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 . Показання ж свідків ОСОБА_59 , ОСОБА_40 , ОСОБА_60 , ОСОБА_41 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 та ОСОБА_63 не відображені в судовому рішенні, що свідчить про те, що судом не було взято їх до уваги. Свідок ОСОБА_64 повідомив про обставини застосування процедури режиму розстрочення для платників податків. Свідки ОСОБА_40 , ОСОБА_60 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_63 повідомили, що при опрацюванні документів по ДСД керувались виключно нормами чинного законодавства; від ОСОБА_10 як особисто, так і через третіх осіб жодних вказівок щодо необхідності складання виключно позитивних висновків про доцільність розстрочення платежів по цим ДСД не отримували. Таким чином, суд залишив поза увагою показання свідків сторони захисту, які мають істотне значення для правильного встановлення фактичних обставин кримінального провадження та спростовують доводи сторони обвинувачення. Суд не надав належної оцінки висновкам експертів, які надані стороною захисту, та вибірково використав окремі фрагменти, які містяться у них, на користь сторони обвинувачення. Під час розгляду справи долучено декілька висновків експертів, які спростовують версію прокурора та підтверджують економічну та документальну обґрунтованість, підписаних Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , рішень про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), відсутність завданої державі шкоди на загальну суму 2 019 146 493,34 грн, у тому числі вартість природного газу, який перебуває у податковій заставі. Суд не навів мотивів визнання поданих стороною захисту доказів неналежними, зокрема не зазначив, яких саме фактичних даних, на його думку, не вистачило судовим експертам для формування обґрунтованих висновків за результатами проведеного експертного дослідження. Крім того, суд не здійснив оцінки змісту висновків експертів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду. Суд не навів мотивів, з яких відхилив висновки експертів, подані стороною захисту, та не обґрунтував, чому надав перевагу висновкам експертів сторони обвинувачення. Відсутність належної мотивації щодо оцінки цих доказів свідчить про порушення принципів змагальності сторін та рівності їх процесуальних прав. Визнавши висновок експерта №07-21 від 24 грудня 2021 року неналежним доказом, суд водночас використав окремі результати проведених у його межах досліджень як мотиви для визнання ОСОБА_10 винуватим. Під час проведення експертного дослідження стороною обвинувачення було надано документи, на підставі яких були прийняті рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 про розстрочення грошових зобов`язань за №114, 312/22, 357, 450, 482, що не входять до обсягу пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, тобто не мають відношення до обставин цього кримінального провадження. Вказані обставини підтверджуються висновком експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 №9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року (т.154, а.с.33-53). Колегія суддів дійшла помилкових висновків про наявність у діях ОСОБА_10 об`єктивної сторони складу злочину за ст.364 КК України, оскільки мотиви суду ґрунтуються виключно на документах, які вилучені стороною обвинувачення під час проведення обшуку в ІНФОРМАЦІЯ_16 , та які не містять відомостей про реальну відсутність у ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » майна для забезпечення погашення податкового боргу ДСД. Згідно вимог п.87.12 ст.87 ПК України джерелом погашення податкового боргу ДСД є майно всіх учасників договору, а не лише операторів. Таким чином, джерелом погашення податкового боргу ДСД є грошові кошти та майно операторів ДСД ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », проте суд першої інстанції вказаних обставин не врахував. У червні 2016 року, після виникнення у ДСД податкового боргу, територіальними органами ДФС у Дніпропетровській, Полтавській та Харківській областях, у відповідності до вимог п.87.12 ст.87 та п.88.3 ст.88 ПК України, вживались заходи щодо пошуку та опису у податкову заставу ліквідного майна боржників з метою забезпечення податкового боргу, яке було внесено ними у спільну діяльність, зокрема, обладнання та устаткування свердловин, а також майно, яке є результатом спільної діяльності, зокрема, природний газ, нафта та газовий конденсат. Дані обставини підтверджуються інформацією, яка міститься у листах ІНФОРМАЦІЯ_21 від 07 травня 2019 року №21082/6/99-99-17-04-15 (т.113, а.с.49-51), від 10 квітня 2020 року №12950/6/99-00-10-04-06 (т.113, а.с.60-61), від 12 жовтня 2021 року №23303/6/99-00-13-03-06 (т.162, а.с.105-107), від 15 листопада 2023 року №34170/6/99-00-13-03-06 (т.162, а.с.108-109). Звернення органів ІНФОРМАЦІЯ_6 до ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було зумовлене не відсутністю майна операторів, а його недостатністю, що повністю відповідає вимогам п.87.12 ст.87 та п.88.3 ст.88 ПК України.

Станом на сьогоднішній день понад 80 млн грн податкового боргу ДСД погашено та 2 млрд. грн повністю забезпечено реальними активами (грошовими коштами та майном), що підтверджується доказами, які містяться у матеріалах справи, разом з тим суд не взяв до уваги вказані обставини та мотивував судове рішення виключно доказами сторони обвинувачення. Довідки, складені посадовими особами щодо стану погашення податкового боргу ДСД, на які послався суд як на підставу доведеності вини ОСОБА_10 , лише констатують відсутність у державних реєстрах, держателям яких ІНФОРМАЦІЯ_25 , інформації про рухоме та нерухоме майно ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». Водночас, такі довідки самі по собі не свідчать про незабезпеченість зобов`язань і податкового боргу ДСД реальними активами, достатніми для їх погашення. Факт ненадання 22 червня 2016 року доступу податковому керуючому до приміщення з метою опису майна платника податків не має відношення до забезпеченості боргу активами та не може бути використаний як доказ відсутності реальних активів (п.4254 вироку суду). Законодавство (п.87.12 ст.87 ПК України) не містить жодної вимоги, згідно з якою погашення податкового боргу ДСД має здійснюватися виключно за рахунок майна операторів ДСД. Джерелами погашення податкового боргу ДСД є грошові кошти та майно учасників таких ДСД, зокрема, операторів ДСД ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », а також ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », проте суд не взяв до уваги дані обставини.

Суд систематично та безпідставно обмежував ОСОБА_10 та його захисників у праві на висловлювання щодо долучених доказів, встановлюючи регламенти на виступ у судових засіданнях 20 вересня 2021 року (т.77, а.с.23-29), 17 червня 2022 року (т.92, а.с.190-192); 20 вересня 2022 року (т.108, а.с.195-203), тощо. Крім того, під час судового розгляду справи було порушено принцип рівності, оскільки, незважаючи на виконання стороною захисту вимог ч.11 ст.290 КПК України, було необґрунтовано відмовлено у дослідженні нових доказів, які отримано на підставі адвокатського запиту від 26 червня 2025 року.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що ОСОБА_10 нібито діяв всупереч інтересам служби та в інтересах Особи-1. Проте у матеріалах справи відсутні докази, що він діяв всупереч інтересам служби. З пункту 1 вироку суду, вбачається, що ОСОБА_10 нібито порушив вимоги ст.3, 5, 10 Закону України «Про державну службу», п.п. 4) п. 1 Положення про ДФС, ст.100 ПК України, розділу III Порядку № 574. Разом з тим, під час розгляду справи було встановлено, що прийняття рішень про розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань та/або податкового боргу платникам податків, які звертались до територіальних органів ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідало податковому законодавству України та тогочасній політиці Уряду. ІНФОРМАЦІЯ_6 , після призначення ОСОБА_10 на посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , продовжило політику надання розстрочення за зверненнями платників податків, рішення щодо яких приймались на рівні центрального апарату ІНФОРМАЦІЯ_6 , керуючись можливістю виникнення загрози масової несплати податків до бюджету, зокрема з боку ДСД, накопичення податкового боргу із потенційним ризиком визнання його безнадійною заборгованістю у випадку визнання платника податків неплатоспроможним з подальшою його ліквідацією. Усі рішення щодо ДСД є законними, оскільки у встановленому законом порядку їх не було визнано недійсними; відсутні підстави вважати їх нікчемними; прийняті та укладені у відповідності до закону. Суд першої інстанції безпідставно врахував Методичні рекомендації, які мали рекомендаційний характер, не були обов`язкові для виконання працівниками органів ІНФОРМАЦІЯ_6 при опрацюванні звернень ДСД за розстроченнями податкових зобов`язань. Висновок, що ОСОБА_10 порушив вимоги ст.100 ПК України, є необґрунтованим, оскільки надання розстрочень платникам податків у період 2015-2016 років відповідало інтересам держави та було їй економічно вигідним.

Висновки суду, які викладені у п.4057 (3), 4058 (4) є необґрунтовані, оскільки суд оцінив показання свідка ОСОБА_54 без перевірки їх іншими доказами та з урахуванням вимог законодавства, яке було чинним у січні-лютому 2015 року. Так, інформація про рух коштів та їх залишків на рахунках у відповідних підприємствах належить до категорії банківської таємниці. Її отримання було можливим у межах звернення правоохоронних органів з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів. Тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 та її територіальні органи не володіли та не мали доступу до інформації, що містить банківську таємницю, а тому ОСОБА_55 не міг встановити наявність чи відсутність грошових коштів на рахунках ДСД, у зв`язку з чим надані ним показання є недостовірні.

На час прийняття рішень був відсутній нормативно-правовий акт, який би зобов`язував уповноважених працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 перевіряти достовірність інформації, яка зазначена у документах, а тому сторона захисту не може погодитися з мотивами, які викладені у п.4061 (7) вироку суду. Повідомлення свідком ОСОБА_68 , що достовірність документів (фінансової звітності та її даних), поданих ДСД, нею не перевірялась, оскільки не було такої можливості, є повідомленням нею додаткових фактичних обставин, які підтверджують позицію сторони захисту щодо відсутності складу злочину.

Матеріали цієї судової справи не містять жодного рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо розстрочення сплати податків по терміну сплати 19 серпня 2015 року в сумі 2 560 344,12 грн, у тому числі, з рентної плати за газ у сумі 2 013 476,06 грн та з рентної плати за нафту у сумі 546 868,06 грн, що відповідало б висновку ІНФОРМАЦІЯ_25 про недоцільність такого розстрочення (т.37, а.с.196-201). На думку сторони захисту, матеріали справи не містять доказів направлення висновків ІНФОРМАЦІЯ_16 та ОДПІ до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також відмітки отримання ІНФОРМАЦІЯ_6 такої кореспонденції чи підпису уповноваженої особи щодо отримання документів, їх реєстраційний номер. Не маючи доказів фактичного направлення висновків до ІНФОРМАЦІЯ_6 та їх отримання, висновки суду, що ОСОБА_10 проігнорував звернення про недоцільність надання розстрочення, ґрунтуються на припущеннях. Крім того, документи, на підставі яких суд обґрунтовує свої висновки у п.4206-4209 вироку суду, є недопустимими доказами, у зв`язку з чим стороною захисту подавалися відповідні клопотання (протокол обшуку від 10 березня 2017 року; протокол огляду речей від 03 липня 2017 року; протокол огляду речей від 26.04.2017; протокол огляду речей від 04.07.2017; протокол огляду від 13.06.2017) за №149-к/00109/2017 від 13.07.2020 року (т.40, а.с.2-16).

Факт обізнаності ІНФОРМАЦІЯ_6 про несплату операторами ДСД розстрочених сум не є підставою для скасування розстрочення відповідно до ст.100 ПК України, тому суд у п.4238 вироку дійшов необґрунтованих висновків. Ініціювання скасування рішень про розстрочення можливе лише на підставі офіційного подання органу, що уклав договір про розстрочення. Такого подання не існувало, а лише існували внутрішні робочі проекти. Відсутність подання з боку ІНФОРМАЦІЯ_16 виключала для ІНФОРМАЦІЯ_6 , у тому числі у ОСОБА_10 , обов`язок чи можливість ініціювати скасування рішень про розстрочення. Наявні матеріали судової справи не підтверджують, що проекти листів були погоджені, подані або навіть винесені на підпис керівництва ІНФОРМАЦІЯ_16 . Подальші дії операторів ДСД та наявність законних підстав для розстрочення сум податкового боргу вказують, що службова необхідність ІНФОРМАЦІЯ_16 у направленні таких листів відпала. Отже, висновок суду про «недобросовісність, невідповідальність чи некомпетентність» посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 є безпідставним та не ґрунтується на фактичних матеріалах справи, вимогах ПК України та Порядку №574, а тому не відповідає фактичним обставинам цього кримінального провадження. Суд першої інстанції використав окремі твердження відповідей ОСОБА_10 , які надані під час допиту на запитання прокурора, та доповнив їх інформацією, яка не повідомлялася, у результаті чого дійшов необґрунтованого висновку, що ОСОБА_10 ймовірно міг бути обізнаний про існуючу податкову заборгованість підприємств спільної діяльності з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (п.85 вироку суду). ОСОБА_10 повідомив суду, що проекти рішень про надання розстрочення надавалися йому в папці та, у разі наявності позитивних висновків, він змісту рішень не дивився, оскільки вчинення таких дій не входило до його функціональних обов`язків. Тобто усвідомлюючи, що документи пройшли встановлену процедуру (завізовані керівниками структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_6 ) вважав, що вони є законними, а тому судом відображено недостовірну інформацію у вироку (п.90 вироку суду). Крім того, у вироку суду не зазначено, чим підтверджуються мотиви, що ОСОБА_10 «не міг не знати з огляду на займану посаду щодо відсутності законних підстав для прийняття органами ІНФОРМАЦІЯ_6 нових рішень про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, податкового боргу вказаним операторам ДСД - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 ». За наявності висновків територіальних органів ІНФОРМАЦІЯ_6 про можливість надання розстрочень грошових зобов`язань та податкових боргів та за наявності відповідних заяв з додатками, які передбачені п.3.1 Порядку надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), у Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 відсутні повноваження прийняти рішення про відмову у наданні розстрочки та/або відстрочки щодо сплати грошового зобов`язання та/або податкового боргу платника податків.

Судом не досліджувалось питання щодо того, яким чином від нібито вчиненого злочину постраждала соціальна функція держави або ж будь-яка інша, тому колегія суддів першої інстанції необґрунтовано виклала мотиви у п.194, 195 вироку суду, оскільки стороною обвинувачення такі обставини не доводились.

Суд першої інстанції у п.300-380 вироку суду створив хибне враження про притягнення деперсоніфікованих Особи-2, Особи-3, Особи-4, Особи-5, Особи-6 до відповідальності за тими ж обставинами, тоді як матеріали щодо цих осіб були виділені в окреме провадження за іншими епізодами, які не досліджувалися у даній справі. На думку сторони захисту, жоден нормативно-правовий акт не встановлює вимоги до Рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання розстрочення (відстрочення) податкових зобов`язань (податкового боргу) бути економічно та документально обґрунтованими, у тому числі, не містить критеріїв економічного та документального обґрунтування, тобто неіснуючих категорій. Статтею 100 ПК України та Порядком №574 не визначено, за який період платник податків має надати аналіз фінансового стану при зверненні за розстроченням, Методичні рекомендації носять рекомендаційний характер та передбачають добровільне подання платниками податків документів, у зв`язку з чим органи ДФС, при здійсненні аналізу фінансового стану договорів спільної діяльності, мали повне право здійснювати аналіз за даними фінансової звітності, наданими платниками податків, тобто за даними останньої офіційно поданої фінансової звітності до органів статистики. Пунктом п.2.1 Методичних рекомендацій №7017/7/99-99-11-02-03-17 встановлено, що інформація надається станом або на перше число місяця, в якому подається звернення про розстрочення або відстрочення (у разі якщо цей місяць є проміжним між періодами надання офіційної квартальної фінансової звітності, надаються копії такої звітності за попередній звітний квартал, а також додатково розраховані підприємством за тими ж формами показники станом на перше число місяця направлення запиту), або на дату звернення із заявою про розстрочення (відстрочення). Тобто надання платником податків разом з заявою до податкового органу фінансової звітності, складеної не безпосередньо на дату подання заяви про розстрочення або відстрочення податкових зобов`язань, а за попередній звітний квартал, не суперечить вимогам Порядку №574, Методичним рекомендаціям №72 та Методичним рекомендаціям №7017/7/99-99-11-02-03-17. Долучені до матеріалів судової справи документи щодо фінансової звітності, які надавалися платниками податків до податкових органів (уповноваженими особами - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 »), складені на найближчу, визначену законодавством, дату складання фінансової звітності підприємства, що не суперечить вимогам Порядку №574, Методичних рекомендацій №72 та №7017/7/99-99-11-02-03-17, з доданням розрахунку показників за формою фінансової звітності, що відповідно є джерелом актуальної інформації про фінансово-економічний стан підприємств на момент їх звернення до податкових органів про розстрочення грошових зобов`язань, що також передбачено вимогами вказаних методичних положень.

Просить врахувати, що ст.100 ПК України, Постанова №1235 та Порядок №574 не містять переліку показників фінансового стану підприємства, які є підставою для розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу) платника податків, а передбачає лише визначення економічного обґрунтування, що свідчить про можливість погашення грошових зобов`язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення.

Встановлення судом часу ймовірного вчинення злочину є обов`язковою обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до п.1 ч.1 ст.91 КПК України. На її думку, у вироку має місце копіювання колегією суддів обставин, які викладені в обвинувальному акті, без реальної перевірки їх доказами. Такі посилання містяться у п.308, 310, 355, 365, 371, 375, 376 вироку.

Законодавством не визначено строк, протягом якого ІНФОРМАЦІЯ_6 має повідомити ІНФОРМАЦІЯ_33 про рішення щодо перенесення сплати, у тому числі відсутня затверджена форма такого повідомлення, тому висновок суду, який міститься у п.337, є необґрунтованим. Згідно з пп.4 та 16 п.1 розділу II Порядку обміну податковою інформацією між ІНФОРМАЦІЯ_34 та ІНФОРМАЦІЯ_35 , який затверджено наказом ІНФОРМАЦІЯ_36 №464 від 27 квітня 2015 року, ДФС щомісячно надавала ІНФОРМАЦІЯ_37 інформацію про надані розстрочки та інформацію про розстрочені і відстрочені суми податкового боргу та грошових зобов`язань платників податків у вигляді таблиць за структурою. Надана інформація охоплювала дані про розстрочення усіх можливих аспектів (періоди, суми, платники, підстави тощо) і за своєю суттю та формою фактично відображала випадки перенесення строків сплати розстрочених сум. На її думку, перенесення термінів сплати по ДСД з 31 грудня 2015 року на 1 січня 2016 року не потребувало повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_37 ; прийняття рішення про розстрочення сплати податків по ДСД з 1 січня 2016 року не є розстроченням за межі бюджетного року, оскільки розстроченню підлягали суми зі строком сплати 1 січня 2016 року терміном на два місяці; ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомляла ІНФОРМАЦІЯ_38 про перенесення термінів сплати розстрочених сум, у тому числі по ДСД з 31 грудня на 1 січня 2016 року та про надані розстрочення, в тому числі, по ДСД з 1 січня 2016 року; теоретичне неповідомлення ІНФОРМАЦІЯ_39 щодо рішень про перенесення та розстрочення платежів за межі бюджетного року не мало будь-яких правових наслідків для таких рішень.

ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » протягом 2015-2016 років неодноразово зверталося до органів ІНФОРМАЦІЯ_6 та отримувало рішення про перенесення строків сплати раніше розстрочених сум грошових зобов`язань. При цьому, як щодо ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », так і ДСД, такі перенесення строків сплати здійснювалися на підставі аналогічних документів та за ідентичною процедурою (т.122, а.с.79-149, т.123, а.с.1-134). Вказані обставини також підтвердили свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_69 .

Висновок суду, що 28 грудня 2015 року було направлено відповідний алгоритм за допомогою електронної пошти з офіційної електронної адреси Департаменту погашення заборгованостей ДФС України з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_40 » на адресу керівників управлінь погашення боргу ІНФОРМАЦІЯ_16 , а також керівнику відділу погашення боргу ІНФОРМАЦІЯ_41 , є такими, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що файл був створений ОСОБА_10 , або за його дорученням керівниками управлінь, у тому числі факт обізнаності ОСОБА_10 про існування даного файлу. Дані обставини спростовуються показаннями ОСОБА_21 , яка повідомила, що ОСОБА_10 жодних вказівок їй не надавав. Також жоден зі свідків, допитаних під час судового розгляду, які безпосередньо працювали з питаннями розстрочення платежів по ДСД, а також їхні керівники та керівники територіальних органів ДФС, не підтвердили, що у період з травня 2015 року по квітень 2016 року за дорученням ОСОБА_10 їм надходили будь-які алгоритми дій щодо перенесення строків сплати раніше розстрочених сум на 2016 рік. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_10 давав будь-якій посадовій особі ДФС доручення довести до відома відповідний алгоритм дій, зазначений в обвинувальному акті. Крім того, відсутні докази, що оператори ДСД, зокрема ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » були обізнані щодо алгоритму та таких вказівок ОСОБА_10 чи інших посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з чим висновки суду, які зазначені у п.339 вироку суду, є припущеннями, які не ґрунтуються на доказах, які містяться у матеріалах справи. Колегія суддів першої інстанції необґрунтовано не взяла до уваги зміст листів про не надходження алгоритму дій ІНФОРМАЦІЯ_16 від 27 травня 2020 року №51566/10/04-36-10-02-14 та від 05 червня 2020 року №51566/10/04-36-10-02-14 (т.111, а.с.98-99), ІНФОРМАЦІЯ_21 від 26 травня 2020 року №54892/10/18782/10/16-31-10-01-15 (т.109, а.с.101), ІНФОРМАЦІЯ_21 від 15 квітня 2020 року №6995/ФОП/АДВ/20-40-10-01-17 (т.110 а.с.74-75, 92-93), які мають важливе значення на підтвердження необґрунтованості версії сторони обвинувачення.

Згідно податкового законодавства, на облік береться ДСД як окремий платник податків, а не ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », усі рішення про перенесення термінів сплати розстрочених сум по ДСД приймались виключно територіальними органами ІНФОРМАЦІЯ_42 , з якими були укладені відповідні договори, а тому ОСОБА_10 , як Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 , в порушення вимог п.100.9. ст.100 ПК України, п.4.10. та п.2.3. Порядку №574 жодного рішення не приймалось. Єдина функція, яку виконував Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 , це підписання підготовлених працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 проектів листів щодо погодження прийнятих місцевими податковими інспекціями рішень про перенесення термінів сплати розстрочених сум.

Судом першої інстанції не було наведено у судовому рішенні мотиви, які б свідчили про незаконність рішень обвинуваченого ОСОБА_10 . Висновок суду, що вигоду від прийнятих органами ІНФОРМАЦІЯ_6 рішень про розстрочення, відстрочення податкових зобов`язань отримали лише ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та їх контролер Особа-1, не відповідають фактичним обставинам справи, скільки перенесення строків сплати грошового зобов`язання не може заподіяти шкоду державному бюджету чи державним інтересам з огляду на вимоги ст.100 ПК України.

Суд першої інстанції, всупереч позиції ІНФОРМАЦІЯ_19 , яка зазначена у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №755/12530/18, не врахував завдання, які було покладено на ІНФОРМАЦІЯ_6 як центрального органу виконавчої влади, його повноваження, а також обсяг та зміст повноважень Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 . З точки зору закону до повноважень ОСОБА_10 не входило здійснення аналізу фінансового стану платників податків, складання чи перевірка висновків про доцільність надання розстрочення, стягнення податкового боргу тощо. Відмова органами ІНФОРМАЦІЯ_6 у наданні розстрочення податкових зобов`язань зумовила б скорочення кількість платників податків у державі, як наслідок надходження до державного бюджету коштів у вигляді сплачених податків, що мало б наслідком завдання невідворотної шкоди для державних інтересів.

Так, судом взято до уваги показання свідка ОСОБА_70 , якому надходили вказівки від керівництва про складання позитивних висновків по ДСД, який був виключно працівником ІНФОРМАЦІЯ_43 , проте дійшов узагальнюючого висновку, поширивши надані показання вказаного свідка на інші ДСД та територіальні органи ДФС в Харківській та Дніпропетровській областях. Проте, надані показання вказаним свідком не підтверджуються іншими доказами, які містяться у матеріалах справи. Жоден допитаний у суді свідок не повідомив, що вказівки в частині складання позитивних висновків про доцільність надання розстрочення податкових зобов`язань за зверненнями ДСД надходили саме від ОСОБА_10 .

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обізнаність ОСОБА_10 про зустріч Особа-1 з начальником ІНФОРМАЦІЯ_27 ОСОБА_44 , під час якої, представившись власником ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », Особа-1 пообіцяла погасити борг товариства з рентної плати, про це він також просив повідомити керівництво, а тому мотиви суду в цій частині є необґрунтовані. Ймовірна недбалість або халатність працівників територіальних органів ІНФОРМАЦІЯ_44 не може свідчити про наявність складу злочину в діях ОСОБА_10 , оскільки він не несе кримінальної відповідальності за можливі неправомірні дії підлеглих за відсутності доведеного особистого умислу, участі чи зловживанні з його боку.

Висновки суду щодо наявності практики у формі надання усної консультації між працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 не має відношення до ОСОБА_10 , оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_45 радились з Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 .

Висновки суду про наявність у ІНФОРМАЦІЯ_17 у період з травня 2015 року та по травень 2016 року податкового боргу є необ`єктивними, не відповідають дійсності, оскільки протягом вказаного періоду ДСД не мали податкового боргу. Фактично податкова заборгованість за ДСД у розмірі 2 019 146 516,02 грн сформувалася після травня 2016 року.

Показання ОСОБА_71 , на підставі яких мотивоване судове рішення, є недопустимі, оскільки відсутні докази, що ймовірна зустріч між Особою-1 та працівником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_72 відбулася з відома ОСОБА_10 чи за його дорученням або вказівкою, у зв`язку з чим вказані обставини не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 . Крім того, надані ним показання, на які суд посилається, не узгоджуються з висновками, які викладені у п.4203 вироку, оскільки за наявності домовленості між Особою-1 та ОСОБА_10 відсутня необхідність звертатися до ОСОБА_71 та інших осіб за отриманням консультацій з приводу оптимізації оподаткування.

Мотиви суду першої інстанції є суперечливими: компанії ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як учасники ДСД разом з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » мали намір сплачувати розстрочену рентну плату за користування надрами, та одночасно визнає доведеним обвинувачення, що платники податків, звертаючись за розстроченнями, не мали наміру сплачувати розстрочені податкові зобов`язання.

Висновки суду щодо наявності бездіяльності у питанні стягнення податкового боргу не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у період з травня 2015 року по травень 2016 року не існувало податкового боргу ДСД. Суд першої інстанції зазначає про компанії ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ Фірма « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як про окремих платників податків, однак вказані посилання не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ДСД мали учасником також ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », були самостійними платниками податків. З умов договорів про спільну діяльність та довіреностей убачається, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » мали право звертатись до податкових органів за розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу без окремого погодження із ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та за результатами такого звернення укладати відповідні договори з податковими органами за місцем обліку грошових зобов`язань (за місцем знаходження ділянок надр). Отже, Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 не зобов`язаний був перевіряти зміст повноважень операторів, оскільки процедура розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу встановлює, що із заявою звертається платник податків.

Депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_73 , на зміст якого посилається суд у п.4109-4112, є недопустимим доказом, оскільки він був отриманий у поза процесуальний спосіб та після закінчення досудового розслідування. Крім того, колегія суддів першої інстанції безпідставно не викликала у судове засідання народного депутата України з метою з`ясування обставин, які зазначені у її зверненні.

Суд першої інстанції, зазначаючи про факт надання працівниками ДФС вищого рівня неофіційних вказівок працівникам податкових органів нижчого рівня, не конкретизував осіб, які вчиняли зазначені дії, що свідчить про припущення суду, яке не підтверджено доказами. Суд першої інстанції не врахував позиції сторони захисту щодо обставин, які повідомлені ОСОБА_74 . Так, у матеріалах справи відсутні докази, що працівники районних податкових інспекцій у Полтавській, Харківській та Дніпропетровській областях були обізнані про нібито складні службові стосунки між Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 та його заступником ОСОБА_75 , у тому числі не доведено доказами, що, вони побоювалися звільнення через незгоду із ОСОБА_10 як Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 та як наслідок сприяли йому у розстроченнях.

Висновок суду, що всі звернення ІНФОРМАЦІЯ_17 від 30 березня 2016 року щодо розстрочення сплати податків були зареєстровані у відповідних територіальних органах ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 01 по 06 квітня 2016 року, тобто вже після настання граничних термінів сплати грошових зобов`язань, є необґрунтованим, оскільки наявність вказаних обставин була зумовлена строками доставки УДППЗ « ІНФОРМАЦІЯ_46 ». Під час судового розгляду сторона обвинувачення не перевіряла обставини звернень операторів ДСД із заявами на предмет своєчасності, способів звернення платників до органів ІНФОРМАЦІЯ_6 та їх доставки, у тому числі матеріали справи не містять поштових конвертів відправлень заяв про розстрочення в розрізі кожного окремого прийнятого рішення.

Висновки суду є внутрішньо суперечливими, оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що оператори ДСД ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ Фірма « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » не сплатили до Державного бюджету України жодних коштів. Водночас у вироку міститься посилання на депутатське звернення ОСОБА_76 від 13 жовтня 2015 року, зі змісту якого вбачається, що відповідні суми рентної плати від операторів до Державного бюджету все ж надходили. Така непослідовність у встановлених фактичних обставинах свідчить про взаємовиключні висновки суду, що ставить під сумнів обґрунтованість вироку в цій частині.

У вироку суду колегія суддів виклала ряд висновків, що нібито свідчать про винуватість ОСОБА_10 , проте одночасно вказані висновки викладені на підтвердження обставин невинуватості ОСОБА_17 .

Висновки суду, які зазначено у п.202-205, 214 вироку суду, не стосуються обставин кримінального провадження, оскільки ОСОБА_10 , у тому числі ДСД, їх керівникам та Особі-1 не було висунуто обвинувачення за ст.212 КК України.

Суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, оскільки у обвинувальному акті відсутні відомості, що Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 були створені або здійснено сприяння у створенні умов для того, щоб оператори ДСД не сплачували у повному обсязі рентну плату.

Також, судом не було враховано та проігноровано доводи сторони захисту, що податковими органами не висунуто жодних претензій до ДСД, зокрема відсутні складені у строк податкові повідомлення-рішення (ППР), а також що суми податкової заборгованості, які рахуються за ДСД, забезпечені податковою заставою тощо. Висновок суду, що висновок ІНФОРМАЦІЯ_47 про недоцільність надання розстрочення (т.37, а.с.113-115) та інший висновок ІНФОРМАЦІЯ_47 про доцільність надання розстрочення (т.34, а.с.114-116) стосуються одного і того самого питання, зокрема: прийняття у подальшому рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року (т.34, а.с.105) про розстрочення грошового зобов`язання за авансовими платежами з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в сумі 6 485 996,01 грн та для видобування газового конденсату в сумі 190 158,12 грн, є таким, що суперечить фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вказані висновки стосувались прийняття ІНФОРМАЦІЯ_6 різних рішень про розстрочення, випадки не були пов`язані між собою.

Сторона захисту в судовому засіданні 11 грудня 2019 року заявила клопотання щодо недопустимості доказів, отриманих у результаті тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді від 09 вересня 2016 року (справа № 760/675/16-к; провадження № 1-кс/760/12210/16), та надала відповідні усні пояснення. Однак суд першої інстанції ці доводи належним чином не перевірив і не надав їм оцінки, що підтверджується змістом вироку (том 34), чим порушив вимоги щодо повного та всебічного дослідження доказів і надання мотивованої відповіді на аргументи сторони захисту.

На підставі висновку ІНФОРМАЦІЯ_47 про доцільність надання розстрочення грошових зобов`язань (т.34, а.с.89-91) ІНФОРМАЦІЯ_6 прийнято рішення №3102/12 від 28 серпня 2015 року про розстрочення авансових внесків за серпень 2015 року, зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу в сумі 6 485 996, 01 грн та газового конденсату в сумі 190 158,12 грн, а не рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року. Висновок про недоцільність надання розстрочення грошового зобов`язання, на який посилається суд у п.4213 вироку, у тому числі висновок про доцільність надання розстрочення грошового зобов`язання, який міститься у т.34 (а.с.89-91), стосуються одного і того самого питання, а саме: прийняття на підставі позитивного висновку рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №312/12 від 28 серпня 2015 року, а не рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року, на яке суд посилається у судовому рішенні. Висновки суду, які зазначені у п.4213-4220, що заяви та складені на їх підставі висновки: негативний і позитивний; стосувались одного і того самого рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року, є такими, що не відповідають фактичним обставинам та доказам, які містяться у матеріалах справи. Суд дійшов необґрунтованого висновку, що заяви оператора ДСД - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » за вхідними номерами від 14 вересня 2015 року та 02 жовтня 2015 року, у тому числі складені висновки, є взаємовиключними, стосуються одного і того самого питання - прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року. Рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року про розстрочення грошових зобов`язань за авансовими платежами з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в сумі 6 485 996,01 грн та для видобування газового конденсату в сумі 190 158,12 грн було прийнято на підставі іншого висновку ІНФОРМАЦІЯ_47 , складеного за результатами розгляду інших заяв оператора ДСД - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та доданого до них пакету документів згідно переліку, встановленого Порядком №574.

Висновки суду, що заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_16 ОСОБА_40 підписав висновок, аналогічний за змістом висновку ІНФОРМАЦІЯ_25 про недоцільність надання розстрочення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » (т.37, а.с.110), після чого висновки ОДПІ та ІНФОРМАЦІЯ_48 та інші документи були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_6 та до Департаменту погашення заборгованостей, не підтверджуються доказами, які містяться у матеріалах справи, оскільки на вказаному супровідному листі зазначено виключно дату та вихідний номер ІНФОРМАЦІЯ_16 , втім, не зазначено дату та вхідний номер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також супровідний лист виконано не на офіційному бланку ІНФОРМАЦІЯ_16 . Відтак, у матеріалах судової справи відсутній другий примірник оригіналу вказаного супровідного листа із зазначеним вхідним номером ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з чим висновок суду, що висновок ІНФОРМАЦІЯ_25 про недоцільність надання розстрочення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » нібито надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_6 та до Департаменту погашення заборгованостей для розгляду питання щодо надання розстрочення не підтверджується жодними доказами, наявними у матеріалах цієї судової справи.

Колегією суддів під час дослідження доказів не було з`ясовано обставини, які стосуються прийняття рішення №312/12 від 28 серпня 2015 року, щодо якого у матеріалах судової справи наявні два різні висновки ІНФОРМАЦІЯ_47 , зокрема про недоцільність надання розстрочення (т.37, a.c.113-115) та про доцільність надання розстрочення (т.34, а.с.89-91). Так, у судовому засіданні 29 липня 2020 року під час допиту свідків ОСОБА_77 та ОСОБА_78 , які складали безпосередньо висновки, стороною обвинувачення та судом не з`ясовувались обставини складання різних висновків, жодних відомостей з приводу обставин складання двох різних висновків, на підставі яких було прийнято рішення №312/12, свідки не повідомили.

Висновки суду, які наведено у п.4265-4267 вироку суду, є необґрунтованими, оскільки вказані фактичні обставини стосувалися періоду часу, який не входить до обсягу обвинувачення (грудень 2016 року-лютий 2017 року). У змісті зміненого обвинувального акта не міститься згадки чи посилання на вказані у висновках суду листи ІНФОРМАЦІЯ_6 , адресовані директору ІНФОРМАЦІЯ_32 , а тому вказані фактичні обставини не відповідають доказам, які долучено до матеріалів справи.

На думку сторони захисту, має місце невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у вироку зазначено недостовірні відомості в частині зазначення терміну дії розстрочення грошових зобов`язань зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату. У результаті зазначення неіснуючого періоду суд допустив невідповідність між установленими обставинами та доказами, що їх підтверджують, внаслідок чого визнання винуватості ОСОБА_10 ґрунтується на недостовірно відображених доказах, які очевидно не були взяті судом до уваги. Вказані обставини стосуються п.4124, 368 (281) та 5126 (261), п.4126, 368 (284) та 5126 (264), 4129, 368 (293) та 5126 (273), 4131, 368 (296) та 5126 (276), 4132, 369 (298) та 5127 (278), 4133, 369 (299) та 5127 (279), 4135, 369 (305) та 5127 (285), 4136, 369 (307) та 5127 (287), 4137, 369 (308) та 5127 (288), п.4150, 369 (300) та 5127 (280), 4151, 369 (306) та 5127 (286) (т.36, а.с.17, т.50, а.с.120, т.50, а.с.146-147, т.53, а.с.226, т.56, а.с.93, т.58, а.с.30, 53, т.56, а.с.70 т.188, а.с.111, 129, т.189, а.с.22). Так, судом зазначено недостовірні відомості вхідного реєстраційного номера документа, зокрема вказано №689/1 замість №689/10. У п.4134, 369 (304) та 5127 (284) вироку суду не вірно зазначено суму розстрочення грошового зобов`язання та терміну розстрочення (т.56, а.с.47), дані щодо номеру звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », вказано №30-02/22P замість №30-03/22P. Крім того, судом зазначено недостовірні дані щодо номеру та дати звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », а саме: №30-03/150 від 23 лютого 2016 року замість правильного №30-03/36р від 30 березня 2016 року, у тому числі вказаний недостовірний вхідний реєстраційний номер такого звернення замість №1728/10 зазначено №1777/10. У п.4137 вироку суду зазначено недостовірні дані щодо дати звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » від 23 лютого 2016 року замість правильної дати 30 березня 2016 року. У п.4168 вироку суду вказано недостовірні відомості в частині суми за рішенням про розстрочення грошових зобов`язань із сплати за користування надрами, що підтверджується доказами, які долучено до матеріалів справи (т.54, а.с.145). Також зазначено недостовірні відомості в частині предмету розстрочення, а саме вказано про розстрочення податкового боргу замість розстрочення грошового зобов`язання (п.4197, 367 (278), 3490, 4146 та 5125 (258), що спростовується доказами, які долучено до матеріалів справи.

Посилання суду як на підставу не надавати оцінку доводам сторони захисту на рішення ЄСПЛ Van de Hurk проти Нідерландів є нерелевантним, оскільки за обставинами цієї справи надавалася оцінка розгляду національними судами правовідносин не кримінально-правового характеру, а адміністративно-правового. Рішення ЄСПЛ у справі Boldea проти Румунії також не підлягає застосуванню, так як предметом спору були цивільно-правові відносини, пов`язані із захистом честі та гідності представників наукової спільноти.

Просить врахувати, що рішення №64/29, 64/23, 64/32, 64/33, 64/35, 64/36, 64/38, 64/44, 64/45, 64/41, 64/42, 64/11, 64/12, 64/17, 64/18, 64/20, 64/21, 64/3, 64/2, 64/4, 64/5, 64/8, 64/9, 64/6, 64/26, 64/22, 64/31, 64/43, 64/40, 64/10, 64/16, 64/1, 64/7 від 30 березня 2016 року не підписувались Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 та не направлялись до територіальних органів окремо, а підписувались та направлялись разом з супровідним листом за результатами розгляду департаментом повного пакету документів, отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_16 . Прийняті ІНФОРМАЦІЯ_6 рішення про розстрочення грошових зобов`язань згідно вимог п.1.9 Порядку №574 лише датовані граничною датою, визначеною законодавством для сплати відповідного податку (збору), проте фактична дата підписання таких рішень відповідно п.3.2 Порядку №574 є в межах 30-денного строку з дати реєстрації ОДПІ відповідної заяви оператора ІНФОРМАЦІЯ_17 та фактично відповідає даті реєстрації супровідного листа ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким ці рішення направлялись до ІНФОРМАЦІЯ_48 . Перелічені рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 були направлені на адресу ІНФОРМАЦІЯ_16 листом від 20 квітня 2016 року №14051/7/99-99-23-04-16 (т.51, а.с.210) та були отримані ними в цей же день, про що свідчить штрих-код з відповідною датою та вхідним номером ГУ на вказаному документі.

Також, рішення про розстрочення грошових зобов`язань від 04 січня 2016 року за №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17 та 18 щодо ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », які є Операторами за укладеним із ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ДСД, були фізично підписані 29 січня 2016 року, тобто датою, яка співпадає з датою реєстрації супровідного листа, яким рішення направлялись до ІНФОРМАЦІЯ_16 (супровідний лист від 29 січня 2016 року №3053/7/99-99-23-04-17 (т.44, а.с.26), що відповідає п.3.2 Порядку №574. При цьому, самі рішення про розстрочення лише датовані 04 січня 2016 року, у відповідності до п. 1.9 Порядку № 574, тобто, датовані граничною датою, визначеною законодавством для сплати відповідного податку. 29 січня 2016 року Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 не перебував у відрядженні чи відпустці, а офіційно перебував на роботі. Крім цього, рішення про розстрочення грошових зобов`язань від 03 березня 2016 року за № 46/2, 46/4, 46/5, 46/8, 46/9, 46/11, 46/12, 46/13, 46/14, 46/15, 46/16, 46/17, 46/19 та 46/20 про розстрочення грошових зобов`язань були фізично підписані (прийняті) 07 квітня 2016 року, тобто датою, яка співпадає з датою реєстрації супровідного листа, яким ці рішення направлялись до ІНФОРМАЦІЯ_16 , а саме, 07 квітня 2016 року (супровідний лист від 07 квітня 2016 року №12186/7/99-99-23-04-17 (т.51, а.с.191). Вказані обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_59 , проте суд не взяв до уваги вказані обставини. Суд не взяв до уваги докази, які підтверджували надання розстрочення ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за алогічних обставин, що підтверджується інформацією, яка долучена стороною захисту у т.119-124, 146-148.

(Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_15 , що застосування процедури розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу є законодавчим перенесенням термінів сплати такого податкового зобов`язання (боргу), є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_10 . Доводи апеляційної скарги щодо неможливості погашення податкового боргу ДСД з підстав накладення арешту на рахунки та кошти підприємств, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 , а тому з метою уникнення дублювання їх зміст окремо не відтворюється.)

01 грудня 2025 року надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , 16 грудня 2025 року - апеляційна скарга у новій редакції, 02 січня 2026 року - доповнення до неї, у якій він просить скасувати вирок суду в частині визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та призначити новий розгляд кримінального провадження №52017000000000218 від 31 березня 2017 року у суді першої інстанції. Вирок вважає незаконним, оскільки колегією суддів допущено істотні порушення вимог КПК України, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Суд, порушуючи вимоги ч.2 ст.365 КПК України, безпідставно обмежив тривалість виступу обвинуваченого ОСОБА_10 з останнім словом, встановивши регламент його виступу до 20 год 00 хв. Зазначені обставини підтверджуються журналом судового засідання та технічним записом до нього, з яких убачається, що 31 жовтня 2025 року о 13 год 13 хв головуючим суддею було відкрито судове засідання у справі. О 13 год 23 хв обвинувачений ОСОБА_10 продовжив проголошення останнього слова, яке було обмежене лише підготовленим письмовим його викладом. Після завершення ним виступу о 20 год 03 хв колегія суддів у стислі строки розглянула клопотання, подане стороною захисту, та вже о 20 год 08 хв суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, зазначивши, що його проголошення відбудеться 31 жовтня 2025 року орієнтовно о 21 год 00 хв. Письмові документи з назвами «Тези промови у судових дебатах» (а.с.1-245 т.203) з додатками (а.с.1-77 т.204) та «Останнє слово обвинуваченого» були подані ОСОБА_10 після завершення виступу з останнім словом 31 жовтня 2025 року, тобто за 2 години до виходу суду з нарадчої кімнати з готовим вироком на 900 сторінок. Вважає, що судом першої інстанції істотно порушено вимоги КПК України щодо забезпечення таємниці нарадчої кімнати. Так, з урахуванням загального обсягу матеріалів кримінального провадження (206 томів) об`єктивно неможливо протягом 1 год 42 хв здійснити повну, всебічну та безпосередню оцінку всіх доказів; обговорити фактичні обставини кримінального провадження; узгодити правову кваліфікацію та сформулювати мотивувальну частину вироку в тому вигляді, в якому її викладено у судовому рішенні. Такі обставини свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у дотриманні колегією суддів вимог щодо ухвалення рішення виключно у нарадчій кімнаті та дають підстави вважати, що проект судового рішення міг бути підготовлений заздалегідь, поза її межами. Додатково про недотримання вимог кримінального процесуального закону та принципу таємниці нарадчої кімнати свідчать і такі обставини: перебування судового розпорядника у залі судового засідання у позаробочий час; прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_20 після оголошення судового рішення детективів НАБУ з карткою з бази даних ІНФОРМАЦІЯ_49 стосовно ОСОБА_10 з метою виконання вироку в частині взяття його під варту; оприлюднення о 22 год 30 хв на офіційних інформаційних ресурсах ІНФОРМАЦІЯ_20 прес-релізу за результатами розгляду справи; висловлювання члена колегії ОСОБА_35 під час судових дебатів та останнього слова обвинуваченого про можливість включення доводів щодо порушення прав ОСОБА_10 до апеляційної скарги; а також участь головуючого судді 02 листопада 2025 року та 08 листопада 2025 року як судді-спікера ІНФОРМАЦІЯ_20 у заходах, не пов`язаних зі здійсненням правосуддя. Під час оголошення ОСОБА_10 останнього слова ним були повідомлені нові обставини, які раніше не повідомлялись під час судового розгляду. Проте, суд не виконав вимоги, встановлені ч.4 ст.365 КПК України, що підтверджується технічним записом судового засідання та змістом оскаржуваного судового рішення. Колегією суддів під час розгляду справи не виконано вимоги ст.334 КПК України щодо об`єднання матеріалів кримінальних проваджень, які внесені до ЄРДР за №52017000000000218, №52017000000000523, №42015110000000121 та № 52017000000000106, що призвело до порушення визначеної законом процесуальної процедури та вплинуло на повноту й законність судового розгляду, у тому числі права обвинуваченого ОСОБА_10 на справедливий суд (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 344/20740/18). Мало місце порушення принципу повноти судового розгляду, оскільки ОСОБА_21 , якій пред`явлено обвинувачення у пособництві у вчиненні ОСОБА_10 злочину, була допитана у цьому ж кримінальному провадженні в процесуальному статусі свідка, що не узгоджується з її процесуальним становищем. Чинний КПК України не встановлює критеріїв для об`єднання кримінальних проваджень, оскільки вчинення вказаних дій належить до дискреції суду, втім, відмова об`єднати кримінальні провадження, за наявності спільних обставин, згадування одних і тих самих осіб у доказах і потреби одночасної оцінки їхньої ролі, була необхідною, а тому її відсутність призвела до фрагментарного розгляду справи, допущення гіпотетичних припущень та, як наслідок, істотного порушення принципів повноти й неупередженості судового розгляду та презумпції невинуватості, що суперечить усталеній практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та ЄСПЛ. Крім того, на порушення судом вимог КПК України вказує окремий розгляд даного кримінального провадження з кримінальними провадженнями, одне з яких стосується Особи-1 та інше - інших співучасників Особи-1, які є похідними від кримінального провадження №52017000000000218. Вирішення клопотань та питання про об`єднання кримінальних проваджень судом першої інстанції залишено без задоволення та без розгляду з підстави - перебування кримінальних проваджень на різних стадіях судового розгляду, що суперечить ст.217, 334 КПК України. Подані стороною обвинувачення матеріали досудового розслідування досліджувалися у спосіб, який не відповідає вимогам ст.358-359 КПК України, оскільки значний обсяг долучених доказів не оголошувався, частина документів досліджувалася без повного оголошення їх змісту та без з`ясування фактичних обставин, які вони підтверджують, у тому числі без надання можливості стороні захисту висловити свої пояснення. Суд першої інстанції, заохочуючи прокурора до подання нових доказів, допустив надходження до справи значної кількості документів у томах, які фактично не були досліджені та не оголошені в судовому засіданні. Колегія суддів також не надала обґрунтування, чому ці документи вважалися доказами та які конкретні обставини, визначені ст.91 КПК України, вони підтверджують, що ставить під сумнів повноту й об`єктивність судового розгляду.

Додатково зазначає підставу для скасування вироку - ухвалення судового рішення незаконним складом суду. Так, згідно вимог Положення про АСДС, для розгляду кримінального провадження №52017000000000218 від 31 березня 2017 року у Вищому антикорупційному суді було визначено склад суду у складі трьох суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_79 та ОСОБА_80 . Згідно вимог ч.9 ст.35 КПК України, склад суду у кримінальному провадженні є незмінним, крім випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених КПК України. 22 квітня 2022 року під час вирішення питання щодо відмови обвинуваченого ОСОБА_10 від захисника, член колегії - суддя ОСОБА_79 була відсутня у судовому засіданні у приміщенні Вищого антикорупційного суду. Крім того, під час оголошення складу суду і роз`яснення права відводу головуючий суддя ОСОБА_1 повідомив учасникам судового провадження, що суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_79 братиме участь у судовому засіданні дистанційно, у режимі відеоконференції, оскільки перебуває у відрядженні, пов`язаному з викладанням лекції в одному з відомих вищих навчальних закладів. Просить врахувати, що колегія суддів радилась між собою та ухвалювала рішення щодо прийняття відмови ОСОБА_10 від захисника у месенджері, що підтверджується журналом судового засідання та технічним записом до нього (т.92, а.с.27), у якому зазначено, що о 09 год 42 хв головуючий суддя ОСОБА_1 звертається до ОСОБА_79 : « ОСОБА_81 , в месенджері». Проте, положеннями ст.336 КПК України, якими визначається порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження, не передбачено можливість суду, зокрема судді-члена колегії суддів, брати участь у судовому засіданні дистанційно у режимі відеоконференції. На його думку, для розгляду даного кримінального провадження обов`язково мав бути призначений запасний суддя. Тому судове засідання 22 квітня 2022 року було проведене незаконним складом суду, що призвело до істотного порушення належної правової процедури й права ОСОБА_10 на справедливий суд, та є безумовною підставою для скасування оскаржуваного вироку згідно з п.2 ч.2 ст.412 КПК України. Крім того, з журналу судового засідання від 17 березня 2022 року (т.91, а.с.229-234) вбачається, що судом першої інстанції вирішено питання про зміну запобіжного заходу (в частині зменшення розміру застави та перерахування грошових коштів на підтримку ЗСУ у розмірі 4 998 885 грн) без участі учасників судового провадження, що є істотним порушенням вимог КПК України, зокрема права обвинуваченого ОСОБА_10 на справедливий суд та є підставою для скасування вироку суду відповідно до п.2 ч.2 ст.412 КПК України.

Суд першої інстанції, здійснюючи самостійні арифметичні розрахунки з метою встановлення загальної суми ймовірно завданої державі шкоди (збитків), що полягає у недоотриманні Державним бюджетом України коштів у вигляді податкового боргу, який обліковується за ДСД, фактично перебрав на себе повноваження експерта, тобто вийшов за межі наданих йому повноважень. Такі дії були вчинені за відсутності у суду спеціальних знань у специфічних та вузькоспеціалізованих сферах, зокрема у галузях оподаткування, фінансів та аудиту,

Під час виступу ОСОБА_10 у судових дебатах та під час проголошення останнього слова суд неодноразово перебивав обвинуваченого під час виголошення ним промови, вимагав пропускати окремі частини заздалегідь підготовленого виступу, опускати низку обставин і доказів, на які він посилався, а також фактично примушував його виступати без участі захисника. Так, судові дебати ОСОБА_10 закінчив оголошувати за відсутності сторони захисту, судові засідання проводились до 22 год 00 хв, що свідчить про упереджене ставлення до учасників судового провадження, що також підтверджується завчасно підготовленим проектом вироку. Також судом було порушено вимоги ст.364 КПК України, яка не містить заборони учасникам дебатів посилатись на ті самі обставини і факти; не наділяє суд правом робити зауваження з цього приводу; обмежувати виступ відповідним проміжком часу, зокрема, шляхом примушування до опускання певних обставин чи фактів у ході оголошення своєї промови, що, в свою чергу, свідчить про істотне порушення вимог чинного КПК України. Вказані дії суду є порушенням права на захист ОСОБА_10 , а в сукупності свідчать про небажання суду надати висновки щодо доводів, які оголошені ОСОБА_10 у ході його виступу в судових дебатах та з останнім словом; звернути на них увагу, проаналізувати та надати їм оцінку.

Суд неодноразово проводив судові засідання за відсутності захисника ОСОБА_10 , попри те, що сторона захисту завчасно повідомляла суд про неможливість участі з поважних причин, однак, незважаючи на це, суд продовжував розгляд справи, фактично позбавляючи обвинуваченого гарантованого ст.59 Конституції України та ст.20 КПК України права на захист. Це підтверджується журналами судових засідань від 22 січня 2025 року (т.191, а.с.1-4), 12 серпня 2025 року (т.200, а.с.14-16), 26 серпня 2025 року (т.200, а.с.41-42), 26 вересня 2025 року (т.200, а.с.97-102), 29 вересня 2025 року (т.200, а.с.126-128). З огляду на тяжкість висунутого ОСОБА_10 обвинувачення участь захисника не є обов`язковою у розумінні положень ч.1 ст.52 КПК України, втім, якщо обвинувачений бажає мати захисника у кримінальному провадженні, то таким захисником він має бути обов`язково забезпечений. Положеннями ст.59 Конституції України відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про правотворчу діяльність» в ієрархії нормативно-правових актів мають найвищу юридичну силу у порівнянні з положеннями Кодексу. Також суд умисно створював умови, за яких ОСОБА_10 не міг відмовитися від участі в судовому засіданні, адже у разі заперечення суд погрожував примусовим припиненням виступу ОСОБА_10 у судових дебатах. Примушування ОСОБА_10 брати участь в судовому розгляді за відсутності захисника, створення перешкод у реалізації його права на вільний вибір захисника, а також здійснення психологічного тиску з метою примушування його до виступу в судових засіданнях є істотними порушеннями вимог КПК України та міжнародних стандартів справедливого розгляду справи судом, що відповідно до ст. 412 КПК України є підставою для скасування вироку.

Суд безпідставно відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_10 про відмову від нього як від його захисника та зобов`язав прибути у судове засідання 26 вересня 2025 року і продовжити здійснювати захист обвинуваченого ОСОБА_10 у цій справі, незважаючи на клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про надання часу на пошук нового захисника. При цьому суд примусив його виконувати функції захисника без наявності належних та чинних повноважень, передбачених ст.50 КПК України. Після призначення захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_82 , суд відклав судове засідання з 26 вересня 2025 року на 29 вересня 2025 року не з метою забезпечення права ОСОБА_10 на захист, а з метою отримання консультації з ним або із захисниками ОСОБА_83 . Незважаючи на прибуття у судове засідання 29 вересня 2025 року нового захисника за договором про надання правничої допомоги - адвоката ОСОБА_14 , суд зобов`язав адвоката ОСОБА_82 брати участь у розгляді справи, незважаючи на те, що доручення було видано виключно на одну дію. Після вступу адвоката ОСОБА_14 у справу в якості захисника ОСОБА_10 головуючий суддя ОСОБА_1 заборонив йому виступати з промовою у судових дебатах з підстав виступу інших його захисників. Норми чинного КПК України не передбачають права суду забороняти захиснику виступати з промовою у судових дебатах, який долучився до справи на вказаній стадії, обмежуються виключно встановленням порядку виступів учасників провадження.

Також, судом покладено в основу вироку недопустимі та недостовірні докази сторони обвинувачення, які були отримані з порушенням вимог КПК України, частина з яких отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, частина не була відкрита стороні захисту в порядку виконання вимог ст.290 КПК України. Зокрема, недопустимими вважає показання свідка ОСОБА_71 , який не допитувався під час досудового розслідування кримінального провадження №52017000000000218, його показання не відкривалися стороні захисту. Як на підставу вказаного порушення посилається на матеріали судової справи, які містяться у т.32 а.с.209-213 та т.190 а.с.233-240.

Докази, які отримані в результаті виконання ухвал слідчих судів ІНФОРМАЦІЯ_50 від 09 вересня 2016 року у справах №760/675/16-к (провадження №1-кс/760/12208/16); №760/675/16-к (провадження №1-кс/760/12198/16); №760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/12197/16); №760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/12211/16); №760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/12213/16); №760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/12218/16) є недопустимими, оскільки здійснені детективом ІНФОРМАЦІЯ_15 ОСОБА_84 як неуповноваженою особою, якому дозвіл на проведення вказаних слідчих дій надано не було.

Також вважає недопустимими фактичні дані, які містяться у документах, отриманих на запити до ІНФОРМАЦІЯ_6 №041-186/3782 від 17 лютого 2016 року та №041-186/16212 від 23 травня 2016 року, у тому числі, які містяться у документах, отриманих на запит до ІНФОРМАЦІЯ_51 №0411-186/10711 від 23 березня 2017 року, до ІНФОРМАЦІЯ_52 №0411-186/42279 від 24 листопада 2016 року, листа ІНФОРМАЦІЯ_53 №6176/9/20-40-17-02-15 від 28 листопада 2016 року, додатках до листа-відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 від 09 серпня 2017року №13646/5/99-99-17-04-16, оскільки вказані документи отримані на підставі запитів НАБУ, за відсутності судових рішень про тимчасовий доступ до них.

Вважає недопустимими і фактичні дані, які містяться у документах, отриманих на підставі листів ІНФОРМАЦІЯ_6 №490/5/99-99-17-03-16 від 13 січня 2017 року та №560/5/99-99-17-04-16 від 16 січня 2017 року з додатками у вигляді копій документів про розстрочення на 384 та 1492 аркушах, які неможливо ідентифікувати, оскільки відомостей про назву документа, кількість його аркушів та примірників листи ІНФОРМАЦІЯ_6 не містять, наданих за відсутності судового рішення. Так, незважаючи на закінчення строку дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів було здійснено повторний доступ на підставі ухвали суду, яка була виконана.

Протокол обшуку від 10 березня 2017 року було складено із суттєвим порушенням вимог ст.104 та 105 КПК України, що свідчить про недопустимість доказів. Крім того, при складанні протоколу огляду речей від 03 липня 2017 року, виготовленні та долученні до нього додатків №1 - №33, допущено суттєві порушення вимог КПК України, а також було здійснено протиправне втручання у приватне спілкування без надання дозволу слідчим суддею. Тому, на його думку, відомості, які містяться у вказаних процесуальних документах, є недопустимими доказами. Протокол огляду речей від 26 квітня 2017 року складено із порушенням вимог чинного КПК України, зокрема щодо описової частини об`єкту огляду, а також з огляду на наявну недостовірність та суперечність зазначених у змісті цього протоколу відомостей. При складанні протоколу огляду речей від 04 липня 2017 року допущено процесуальні порушення порядку оформлення протоколу огляду та інші суттєві порушення, які ставлять під сумнів достовірність відомостей, викладених у протоколі огляду речей від 04 липня 2017 року. При складанні протоколу огляду від 13 червня 2017 року та виготовленні, долученні до нього додатків №1 - № 49 допущено суттєві порушення вимог ст.105 КПК України, а також відсутні відомості щодо джерела походження файлу-образу на портативному накопичувачі, зміст якого був оглянутий детективом ОСОБА_85 , у зв`язку з чим вказані процесуальні документи є недопустимими доказами, викладені у них відомості є недостовірними, що також впливає на достовірність результатів проведеного 10 березня 2017 року обшуку в ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Фактичні дані, які містяться в аудиторському звіті ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_54 » про виконання узгоджених процедур вих.№17/05-2017-КП-1 від 17 травня 2017 року з додаткам №1-16, є недопустимими, оскільки орган досудового розслідування не може самостійно ініціювати проведення аудиту (документальної перевірки) в рамках кримінального провадження та без укладання відповідного договору. Зі змісту аудиторського звіту про виконання узгоджених процедур №17/05-2017-КП-1 від 17 травня 2017 року з додатками до нього неможливо встановити чіткий перелік документів, які надавались органом досудового розслідування до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_54 », у зв`язку з чим неможливо також встановити джерело походження наданих для документальної перевірки (аудиту) документів.

Висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року є похідним доказом від переважної частини недопустимих доказів, отриманих стороною обвинувачення у результаті тимчасових доступів до речей і документів, які перебували у володінні ІНФОРМАЦІЯ_4 та її територіальних підрозділів, що свідчить про необхідність застосування доктрини «плодів отруйного дерева», принцип якої сформований практикою ЄСПЛ. Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Крім того, на стадії досудового розслідування відбулось втручання ІНФОРМАЦІЯ_15 в експертну діяльність працівників ІНФОРМАЦІЯ_32 при проведенні судово-економічної експертизи документів. Сторона обвинувачення у поза процесуальний спосіб здійснювала тиск на директора та експертів лабораторії через ІНФОРМАЦІЯ_55 , вимагаючи провести щодо вказаних осіб відповідну перевірку та вжити вичерпних «заходів реагування».

Недопустимими, на думку захисника, є також фактичні дані, які містяться у ксерокопіях документів ІНФОРМАЦІЯ_6 , які надійшли з листом ІНФОРМАЦІЯ_6 за №12652/5/99-99-17-04-16 від 26 липня 2017року, оскільки лист детектива НАБУ за №04-186/22162 від 23 червня 2017 року та лист ІНФОРМАЦІЯ_6 за №11178/5/99-99-17-04-16 від 03 липня 2017 року, у тому числі долучені документи, є копіями, які не містять необхідних реквізитів з метою надання їм юридичної сили.

Лист ІНФОРМАЦІЯ_6 «Про розгляд запитів» № 13646/5/99-99-17-04-16 від 09.08.2017 року, складений із порушеннями п.5.22 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого Наказом ІНФОРМАЦІЯ_56 №55 від 07 квітня 2003 року, а також порушеннями Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом ІНФОРМАЦІЯ_57 від 18 червня 2015 року № 1000/5, оскільки у вказаному листі-відповіді відсутні відомості про повні назви долучених додатків, кількість аркушів кожного окремого документа та кількість примірників цих документів, долучених до листа ІНФОРМАЦІЯ_6 у якості додатку, що унеможливлює встановлення дійсної кількості наданих документів та їх відповідність листу ІНФОРМАЦІЯ_6 . Також, в якості додатку до листа ІНФОРМАЦІЯ_6 було надано копії запитуваних документів, втім, на вказаних документах взагалі відсутні реквізити, які законодавство висуває до копій. Отримання таких документів не було детективом оформлено відповідним протоколом.

Дані, які містяться у висновку експертів ДП « ІНФОРМАЦІЯ_58 » за результатами проведення судово-економічної експертизи №170712-01 від 21 липня 2017 року, є недопустимими, оскільки вказаний доказ був складений неуповноваженою особою. Так, проведення рецензування на висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 від 30 листопада 2016 року №9641/18615-18684/16-45 та експертного дослідження, за результатами якого складено висновок експертів ДП « ІНФОРМАЦІЯ_59 » №170721-01 від 21 липня 2017 року, здійснював один і той самий судовий експерт ОСОБА_86 . Проведення експертного дослідження, за результатами якого складено висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 № 9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року, базувалось на дослідженні матеріалів кримінального провадження, які у подальшому були надані стороною обвинувачення ДП « ІНФОРМАЦІЯ_59 » для проведення нової судово-економічної експертизи, аналіз та дослідження яких покладено в основу складання висновку судових експертів ОСОБА_46 та ОСОБА_87 №170721-01 від 21 липня 2017 року. Відтак, судовий експерт ОСОБА_88 був обізнаний із матеріалами кримінального провадження в частині змісту проведеної першої судово-економічної експертизи та документів, які надавались експертам ІНФОРМАЦІЯ_32 для проведення експертизи, що у подальшому також був наданий стороною обвинувачення експерту ОСОБА_89 для проведення судово-економічної експертизи ДП « ІНФОРМАЦІЯ_59 ». Стороною обвинувачення було надано судовому експерту ОСОБА_88 для проведення судово-економічної експертизи той самий висновок експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 №9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року, щодо якого раніше він провів рецензування та склав рецензію від 03 травня 2017 року. Крім того, суд, погодившись з недопустимістю аудиторського звіту, визнав висновок експерта №9641/18615-18684/16-45, проведеного на його даних, допустимим, що суперечить вимогам чинного КПК України. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази щодо отримання стороною обвинувачення вказаного висновку експертів та повернення наданих на дослідження матеріалів кримінального провадження.

Фактичні дані, які містяться у копіях документів, які отримані прокурором від ІНФОРМАЦІЯ_15 у відповідь на запит від 12 грудня 2024 року за № 07/1-40411-15 (№07/1-6055ВИХ-24) та документи, які долучені в якості додатків до листа ІНФОРМАЦІЯ_15 від 12 грудня 2024 року за №511-296/37004, отриманого у відповідь на адвокатський запит представника потерпілого АТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_19 від 12 грудня 2024 року, на його думку, є також недопустимими доказами, оскільки отримані з істотним порушенням вимог чинного КПК України (отримання доказів з іншого кримінального провадження), що узгоджується з практикою Верховного Суду, яка зазначена у постанові від 28 квітня 2025 року у справі №129/3193/19 (провадження № 51-5015км24).

Щодо недопустимості фактичних даних у збірних пакетах документів, які містились у матеріалах кримінального провадження №52017000000000218, а саме: у томах №78, 89, 99, 104, 114, 120, 76, 98, 75, 143, 91, 144, 95, 167, 138, 92, 46, 32, 31, 136, 24, 30, окрім документів, які містились томах 6, 7, 80, то вказані документи є недопустимими доказами, оскільки процесуальні підстави їх збирання стороною обвинувачення є такими ж, як і документів, раніше наданих прокурором з цих томів для долучення до матеріалів судової справи в ході судового розгляду, щодо яких сторона захисту подавала клопотання у порядку ч.2 ст.89 КПК України та ч.12 ст.290 КПК України. Щодо більшої частини цих документів неможливо ідентифікувати джерело їх походження, що ставить під сумнів достовірність цих документів.

Щодо недопустимості фактичних даних, які містяться у документах, вилучених за результатами тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_60 від 09 вересня 2016 року у справі №760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/12210/16), зазначає про недопустимість цих доказів, оскільки до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 19 вересня 2016 року, складеного детективом ОСОБА_90 , було додано Реєстр вилучених документів по ІНФОРМАЦІЯ_61 , які стосуються організації роботи відділу погашення боргу; Реєстр вилучених документів по ІНФОРМАЦІЯ_62 від 04 лютого 2004 року №60 - уповноважена особа ТОВ фірма « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та Реєстр вилучених документів по ІНФОРМАЦІЯ_62 від 19 листопада 2007 року №265-12 - уповноважена особа ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », які не можуть прирівнюватися до опису речей і оригіналів або копій документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді. Крім того, вказані Реєстри вилучених документів по ІНФОРМАЦІЯ_61 були складені та підписані детективом НАБУ ОСОБА_91 , а не детективом НАБУ ОСОБА_92 , який проводив тимчасовий доступ до речей і документів та безпосередньо проводив цю процесуальну дію.

Також зазначає перелік аркушів справи у 85 томах, які вважає недостовірними документами сторони обвинувачення, оскільки є неналежним чином завіреними копіями, а також документи, джерело походження яких невідоме або не може бути встановлене станом на сьогоднішній день.

(Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 щодо визнання недопустимими доказів, які отримані під час проведення 16 березня 2016 року обшуку офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_4 , є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_15 , а тому з метою уникнення дублювання їх зміст окремо не відтворюється. Додатково захисник ОСОБА_11 як на підставу визнання доказів недопустимими посилається на те, що обшук було проведено у адвоката, тоді як ОСОБА_15 посилається на проведення обшуку у народного депутата України. З огляду на те, що у ст.480 КПК України зазначені суб`єкти належать до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, доводи апеляційних скарг захисників обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та ОСОБА_15 у цій частині об`єднано).

16 грудня 2025 року прокурор подав заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_93 , відповідно до якого сторона обвинувачення не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою. У своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 стверджує про нібито незаконне повідомлення йому про підозру та затримання у березні 2017 року. Проте, вирок суду першої інстанції містить детальний аналіз доводів сторони захисту з цих питань (пункти 4360-4371). З матеріалів провадження встановлено, що 02 березня 2017 року о 23:52 ОСОБА_10 був затриманий детективом ІНФОРМАЦІЯ_63 (далі - НАБУ) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, про що був складений відповідний протокол. Затриманню ОСОБА_10 передувало оголошення йому підозри. Уся процедура оголошення підозри та затримання фіксувалася за допомогою відеокамери, а сам відеозапис міститься на відповідних носіях, котрі є додатками до протоколу огляду від 03 березня 2017 року (т.93 а.с.43-46, т.148 а.с.144-146). Суд першої інстанції врахував рішення ЄСПЛ, яким визнано порушення п.1 ст.5 Конвенції, однак обґрунтовано зазначив, що факт незаконного затримання не вплинув на допустимість доказів, оскільки слідчі дії з обвинуваченим у цей період не проводилися (пункти 4366-4368 вироку). Матеріали вироку свідчать, що суд першої інстанції належно оголосив обвинувачення, роз`яснив правову кваліфікацію дій, забезпечив реалізацію права на захист та дійшов висновку про чіткість формулювання обвинувачення (пункти 4372-4397 вироку). Суд встановив, що дії ОСОБА_10 повністю підпадають під диспозицію ч.2 ст.364 КК України, що підтверджено аналізом усіх елементів складу злочину, який здійснено у IV та V розділах вироку. Суд обґрунтовано встановив, що внаслідок дій ОСОБА_10 державі завдано матеріальних збитків у сумі 2 019 935 516,02 грн, що беззаперечно є тяжкими наслідками. Доводи про можливість погашення боргу через арештований газ спростовані: вартість активів була недостатньою, що детально викладено в пунктах 4519-4520 вироку. Суд першої інстанції оцінив усі ключові докази, включаючи аргументи захисту, і мотивував причини їх відхилення. Доводи сторони захисту, які не впливали на встановлені обставини, суд обґрунтовано залишив поза увагою. Таким чином, жоден із наведених в апеляційній скарзі доводів не спростовує висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_10 у зловживанні службовим становищем. Тому просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_10 та залишити вирок щодо нього без змін.

ІІІ. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного розгляду

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 та його захисники ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 доводи апеляційних скарг сторони захисту ОСОБА_10 та ОСОБА_17 підтримали. Дали пояснення, аналогічні доводам, зазначеним у них. Обвинувачений ОСОБА_10 додатково пояснив, що на нього та членів його родини чинився тиск, щоб він звільнив посаду.

Обвинувачений ОСОБА_17 та його захисник ОСОБА_18 апеляційні скарги сторони захисту ОСОБА_10 та апеляційної скарги захисника ОСОБА_17 підтримали. Дали пояснення, аналогічні доводам, зазначеним у них.

Представник потерпілого/представника цивільного позивача АТ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_19 заперечив проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, вважає їх безпідставними, так як вирок суду ухвалено у відповідності до вимог КПК України, є законним та обґрунтованим. Надала пояснення, аналогічні наданим запереченням, та частково висновкам суду у вироку. Вважає, що пред`явлене обвинувачення ОСОБА_10 повністю доведено належними та допустимими доказами, які досліджені судом першої інстанції. Дослідження письмових доказів відбувалось у порядку, встановленому КПК: оголошувалась частина документів сторонами, подавались клопотання про визнання їх недопустимими чи неналежними, оцінка надавалась документам у виступах у судових дебатах. Необхідності у повторному допиті свідків після зміни обвинувачення не було, так як питання щодо надання вказівок було і в обвинуваченні, яке було висунуто вперше, свідки з цього питання детально допитувались. Процедура підписання рішень виключала можливість підписання їх іншою особою, а клопотання про призначення експертизи було заявлено лише на стадії судових дебатів. До цього ОСОБА_10 давав показання, що рішення підписувались ним. ДСД внаслідок прийнятих ОСОБА_10 рішень зовсім не сплачували ренту за користування надрами протягом 2015-2016 років, хоча до того сплачували. Розмір заборгованості утворився такий, який не був забезпечений ні майном ДСД, ні їх учасників. ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » хоча і отримувало розстрочки, разом з тим вони сплатили всю заборгованість у грудні 2015 року. Про надходження вказівок про необхідність надання висновків про доцільність розстрочення ІНФОРМАЦІЯ_17 від керівництва вказували свідки. Працівники ІНФОРМАЦІЯ_6 не могли укладати договори про розстрочення без рішення Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 . Доводи сторони захисту про істотне порушення кримінального процесуального законодавства судом, у тому числі права на захист, вважає безпідставними, так як вони спростовуються матеріалами провадження. На час вступу у справу захисника ОСОБА_14 вже виступили всі захисники обвинуваченого ОСОБА_10 та почав свій виступ ОСОБА_10 , тому судом йому було надано можливість виступу у дебатах у межах додатково досліджених обставин. Про зміну запобіжного заходу вона просила у дебатах після відновлення з`ясування обставин для дослідження нових доказів, оскільки вперше у дебатах вона виступала ще на початку 2025 року.

IV. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника потерпілого/цивільного позивача, обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_17 , їх захисників, перевіривши доводи апеляційних скарг, із врахуванням ч.3 ст.404 КПК України, дослідивши частину доказів за клопотаннями сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Положення ч.3 ст.404 КПК України визначають, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Колегія суддів при визначенні обсягу доказів, які необхідно повторно дослідити, врахувала висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі №698/937/13, згідно з якими для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. При цьому, сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Згідно приписів ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду діє в ситуації, коли апеляційний суд скасовує виправдувальний вирок і постановляє обвинувальний вирок. Якщо апеляційний суд робить лише іншу юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом (постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №428/2648/15-к, від 04 квітня 2021 року у справі №676/1504/18, від 16 червня 2021 року у справі №742/3592/15-к та від 13 квітня 2023 року у справі №552/4179/20).

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду (постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №712/2341/15-к).

Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У ч.2 ст.23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №756/4855/17).

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового розгляду судом першої інстанції, за участі учасників судового провадження, досліджені письмові докази з дотриманням засад безпосередності, допитані свідки, обвинувачені, та даним доказам надана обґрунтована і вмотивована правова оцінка в ухваленому за результатами судового розгляду вироку із викладенням мотивів такої оцінки.

Оскільки стороною захисту не наведено переконливих підстав необхідності повторного дослідження всіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_17 не заявив клопотання про його допит, тому під час апеляційного розгляду колегією суддів допитано обвинуваченого ОСОБА_10 у частині обставин, показання щодо яких, на його думку, були викривлені судом першої інстанції та показання у частині зміненого обвинувачення, якими він бажав доповнити раніше ним надані, а також досліджено частину письмових документів як доказів з метою перевірки доводів апеляційних скарг, а саме: висновки експертиз сторони обвинувачення (т.78, а.с.30-120) у частині дати, прізвищ експертів, висновків (т.81, а.с.21-242, т.82, а.с.1-242) у частині дати, прізвищ експертів, номерів рішень та періодів розстрочення, висновки; висновки експертизи сторони захисту (т.162, а.с.5-104) у частині дати, прізвища експерта, висновків; (т.162, а.с.140-165) у частині дати, прізвища експерта, висновків; (т.163, а.с.1-161) у частині дати, прізвища експерта, висновків; (т.158, а.с.1-429) у частині дати, прізвища експерта, висновків; (т.183, а.с.145-174) у частині дати, прізвища експерта, висновків; (т.193, а.с.30-46) у частині дати, прізвища експерта, висновків; ухвали про відмову в об`єднанні кримінальних проваджень: (т.155, а.с.19-20) у частині дати, резолютивну частину; дві протокольні ухвали від 29 жовтня 2025 року, одна з яких про залишення клопотання без розгляду (т.202, а.с.163); ухвали щодо заявлених відводів (т.77, а.с.137-141, т.198, а.с.103-103, т.202, а.с.35, т.202, а.с.175-176, т.202, а.с.178-180) у частині дати та резолютивних частин; копії ДСД та змін до них (т.183, а.с.181-212) у частині дат, сторін, предмету договору, вкладів учасників, майна, розподілу прибутку; висновок наукових експертів у частині ініціатора звернення, прізвищ експертів, висновків та дати посвідчення висновку (т.214, а.с.96-135); відповідь на запит адвоката (т.193, а.с.50-54).

Обвинувачений ОСОБА_10 , будучи допитаним в апеляційній інстанції у межах доводів його та його захисників апеляційних скарг у частині перекручування його показань судом першої інстанції у вироку, надання показань у частині зміни обвинувачення, а також причин порушення стосовно нього кримінального провадження надав показання, що перекручування мало місце у п.64-67 та у п.90 вироку. Так, у п.64-67 вироку неповно та перекручено повноваження Голови ДФС, їх регулювання у частині процедури розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу, які передбачені вимогами ст.100 ПК України, постанов КМУ №1235 та №574. Ця неповнота і є елементом викривленням його показань. До його повноважень входили питання процедури відстрочення/розстрочення у зв`язку із тим, що у нього був лише один заступник, а тому виконання таких обов`язків на нього було покладено вимушено, а не з якоюсь іншою метою. Перший його заступник опікувався питаннями податкової міліції. Був ще один заступник з митного напрямку, але ІНФОРМАЦІЯ_28 його було звільнено у серпні. Тому до середини 2016 року на нього і було покладено ці обов`язки відповідно до Положення про ІНФОРМАЦІЯ_64 , Положення про центральні органи виконавчої влади. На сьогодні повноваження ДФС виконують три окремі служби, кожна з яких має голову та по п`ять заступників, які виконують повноваження, які на той час було покладено на нього та його заступника. У його підпорядкуванні спочатку були 21 департамент ДФС, а з серпня 2015 року - 29, а також головні управління в областях та міжрегіональні офіси великих платників податків. Розподіл обов`язків із першим заступником та покладення на себе функцій у частині розстрочень/відстрочень був вимушеним кроком, відповідав нормам положення про ДФС як до його призначення, так і після звільнення у 2017 році, а не таким, що переслідував мету вчиняти неправомірні дії. Відсутні його показання, які він надавав щодо нібито порушення ним п.4.10 та п.2.3 Порядку 574, що також є елементом викривлення його показань. Він діяв у відповідності до цього Порядку при підписанні рішень, які зазначені в обвинуваченні. Пункт 4.10 Порядку 574 передбачає, що у разі перенесення строків сплати частки розстрочених (відстрочених) сум на строк, що виходить за межі бюджетного року, відповідне рішення приймається з дотриманням вимог пункту 2.3 розділу II цього Порядку. Відповідно до п.2.3. цього Порядку рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (заступником керівника) ІНФОРМАЦІЯ_65 , що є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_6 про що повідомляється ІНФОРМАЦІЯ_33 . Він жодного рішення з порушенням цих пунктів, ст.100 ПК України, Постанови Мінфіну не підписував. Всі рішення про розстрочення/відстрочення сплати приймались податковими органами, з якими надалі укладались договори і вони діяли у межах одного року. Всі рішення, які підписані ним, не виходили за межі одного року. Перенесення оплати з 31 грудня 2015 року на 01 січня 2016 року не є розстроченням платежів за межі бюджетного року, оскільки надавалась у межах попередньо наданої розстрочки. Усі рішення про перенесення оплати розстрочених платежів по трьом ДСД приймались територіальними органами ІНФОРМАЦІЯ_6 районного рівня, з якими укладались відповідні договори. Перенесення сплати податків чи інших платежів не потребують погодження чи затвердження ІНФОРМАЦІЯ_36 . Законодавством не визначено форми, строків чи змісту повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_37 про таке розстрочення/відстрочення. Періодично, в загальному порядку, проводились наради з представниками даного міністерства, де передавалась така інформація. Він особисто, майже кожного тижня, протягом приблизно двох годин у 2015-2016 роках звітував Міністру фінансів про всі показники та динаміку податкового боргу. З Особою-1 формальне знайомство відбулося у кінці 2016 року в залі Верховної Ради України. Між ним та Особою-1 не було ніяких відносин, інколи зустрічалися у залі ВРУ, чи в рамках роботи у комітеті, на погоджувальній раді. Особа-1 ніколи не звертався до нього особисто чи через інших осіб, з приводу будь-яких питань, у тому числі щодо розстрочення/відстрочення боргових зобов`язань, не доводив йому ніякого злочинного плану, в злочинне угрупування не включав. І це підтверджується матеріалами кримінального провадження, де відсутні докази будь-якого спілкування, а дані обвинувачення у цій частині є вигадками. Те, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » начебто були підконтрольні Особі-1, які були сторонами у ДСД з АТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не знав. Про це йому стало відомо у травні - червні 2016 року. З керівниками цих ТОВ, уповноваженими особами не знайомий. У нього не було номеру телефону Особи-1. Номер телефону Особи-1 було вилучено на службовому комп`ютері, не на його особистому, серед номерів інших народних депутатів. Органом досудового розслідування не досліджувався час внесення цієї інформації до даних комп`ютера, хоча таким чином можна було перевірити хоча б твердження про внесення їх за час його головування. За адресою, де знаходилась приймальня Особи-1, у його дружини є квартира з 2009 року. За вказаною адресою вони не проживали, він там ніколи не був, ремонт квартири був закінчений у кінці 2016 року. Про наявність у даному житловому комплексі приймальні Особи-1 обізнаний не був, спілкування у ній не мав. Щодо його показань, які викладені у п.85 вироку, то він заперечує, що він знав про наявність податкової заборгованості трьох підприємств ДСД та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », виходячи із податкової статистики, яка йому подавалась працівниками ДФС та нижчестоящих управлінь. Його показання в суді першої інстанції зводились до того, що ним проводились спільні апаратні наради з керівниками структурних підрозділів, що передбачено положенням та Регламентом ДФС, могли запрошуватись окремі працівники для доповіді по наявним проблемам. Він був головуючим на цих нарадах, де вирішувались поточні питання. На цих нарадах могли теоретично підніматися питання збільшення несплачених боргів, проте яких саме, він не пам`ятає, у тому числі, щоб піднімалось питання заборгованостей по ДСД. Точно пам`ятає, що піднімалось питання по великих боржниках, таких як Укргазвидобування - 14 мільярдів, Укрнафта - 9. На великих нарадах у центральному апараті могли іноді бути присутні представники ІНФОРМАЦІЯ_37 . На нарадах надавалась узагальнена інформація, у якій конкретно по трьом ДСД вона була відсутня. Тому показання, які зазначені у п.85 вироку, ним не надавались.

Щодо показань, зазначених у п.90 вироку, то вони також є викривленими, оскільки йому для підписання надавались документи департаментами в окремих папках з різних питань. Щодо сплати ренти, то документи для розстрочення в основному могли надходити в останні дні можливого розстрочення і це було приблизно по 50 таких звернень і більше одночасно. Окрім проектів рішень, які були у 3 екземплярах, додавались листи - візування, висновки із зверненням конкретних обласних управлінь. Пакети документів, фінансова звітність та інші матеріали, які надсилали платники податків, не додавались. Лише в окремих випадках, таких як одне рішення по Укрнафті, то додавався пакет документів. Безпосереднє здійснення аналізу документів, наданих платником податків, на підставі яких виготовлявся проект рішення, не входило до його повноважень, так як їх була велика кількість. Усвідомлюючи, що до виготовлення проекту рішення наявність підстав для його прийняття перевіряли працівники апарату ДФС місцевого, обласного та центрального апарату рівня, вони завізовані, тобто вони відповідали вимогам законодавства, тому він міг їх підписувати. Щоб були заперечення по окремим платникам податків, то він жодного такого випадку пригадати не може. Тому він надав показання, що пакети документів, які надавались до районної інспекції, ним не перевірялися, не досліджувалися, бо це не входило до повноважень Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 . У частині зміненого обвинувачення доповнив свої показання тим, що така зміна мала місце, на його думку, тому, що доказів надання ним незаконних вказівок обвинуваченому ОСОБА_17 отримано не було. Була змінена мета надання таких розстрочень - забезпечення несплати ренти за користування надрами для видобування корисних копалин перелічених платників податків та накопичення заборгованостей з метою отримання цими товариствами та Особою-1 прибутків шляхом безпідставного та необґрунтованого розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу за користування надрами і т.д. У обвинуваченні, яке пред`явлено вперше, метою було отримання Особою-1 неправомірної вигоди шляхом розстрочення платежів і т.д. шляхом прийняття економічно необґрунтованих рішень. Таких видів мети у нього не було і не могло бути, бо він цих платників податків не знав. Підставою надання зазначених розстрочень була неможливість сплати у строк платежів у зв`язку з відсутністю коштів. Якщо отримання розстрочення кваліфікувати як отримання неправомірної вигоди, то потрібно порушувати кримінальні провадження щодо всіх платників податків, а не лише щодо трьох ДСД. Він особисто не доводив через чи до будь-яких працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 вказівок необхідності надання таких розстрочень, що можна перевірити шляхом допиту тих, які були задіянні у цьому процесі, кількість яких становить біля 80 осіб. У цей період змінювалось багато керівників і працівників у зв`язку з скороченням чисельності, більшість з яких допитано. І такі рішення ухвалювались незалежно від зміни працівників чи керівників. Стверджує, що спілкування з ними з приводу цих трьох товариств не мав. Це могло мати місце у другій половині 2016 року, коли обговорювались підстави виникнення заборгованості і то по областях, а не по інспекціях. У травні 2015 року він лише приступив до виконання обов`язків і перших два тижні це було більше знайомство з керівниками департаментів, деяких обласник управлінь. До серпня чи вересня 2015 року він не був знайомий з ОСОБА_17 . Розстрочення 10 рішенням трьом ДСД надавались і до його призначення його попередником у січні 2015 року, з ними було укладено відповідні договори. Такі рішення приймались по трьом областям і керівниками управлінь та інспекцій. Звернення платника податків могло бути за різними сумами за видами корисних копалин і в залежності від суми рішення приймалися або місцевими податковими органами, або ним. Місцеві податкові інспекції могли скасувати свої рішення, бо мали повноваження оцінювати документи, надані платниками податків. Він міг скасувати свої рішення, якщо б про це було подання місцевих податкових органів. Адмініструванням податків займаються лише податкові органи місцевого рівня. Йому приходили документи по одному платнику податків на різні суми розстрочень, з різних районів, але загальна їх сума становила більше 3 мільйонів гривень. Він не мав інформації у 2015-2016 роках, що ДСД не мають наміру платити податкові заборгованості, які працюють на цьому ринку з 2004 року, та мають намір збанкротувати через несплату платежів. Станом на кінець 2016 - початок 2017 року заборгованість по трьох ДСД була зменшена за рахунок звернення стягнень на майно, така заборгованість не рахувалася і не рахується безнадійною, так як вона може бути погашена за рахунок учасників ДСД. Він діяв не в інтересах платників податків чи окремих осіб, а в інтересах держави та ДФС, реалізуючи державну політику у відповідності до діючого законодавства. На підпис документи йому приносили працівники департаментів, яких знає лише по імені, у папках, а не по окремим платникам податків. У виключних випадках, коли закінчувались строки для прийняття рішення такі документи могли бути надані окремо від інших. Які документи опрацьовувались у департаменті, йому невідомо. Зміст проектів рішень був стандартний, на бланку, у ньому зазначались платник податків, ДСД, уповноважена особа, бюджетна класифікація, суми і на який період вони розстрочують, у загальному він їх бачив, бачив зазначені у проекті рішення дані. Для підписання надавалось 4 примірники проекту рішення, один з яких був завізований виконавцем та представниками інших відповідальних департаментів, також був лист конкретного управління області до якого додавався висновок інспекції про доцільність надання розстрочення. У більшості випадків він дивився останній аркуш висновку та чи завізований проект рішення. При прийнятті рішення він покладався на висновки та роботу, яка була проведена відповідними фахівцями місцевої податкової інспекції, обласного управління та центрального апарату. Коли не було заперечень він таке рішення про розстрочення підписував і щодо всіх платників. Якби сума була біля 5 мільярдів, то можливо на таке рішення він би звернув увагу, але за відсутності заперечень також їх підписував. Суми розстрочень ІНФОРМАЦІЯ_17 на початку 2016 року не виходили за рамки незвичайних обставин, товариства у 2015 році частково сплачували заборгованість, негативних повідомлень від профільних департаментів не було. У 2016 році частина ІНФОРМАЦІЯ_17 не звертались за розстроченням, а ті, що були, то їм було відмовлено, бо документи не відповідали процедурі. Вважає, що причина порушення кримінального провадження та вручення йому підозри по цих трьох ДСД є питанням філософським. Працівники НАБУ, стверджуючи про несплату податків, провадження не розслідували за цим фактом, а взяли лише окремі рішення, які підписував тільки він щодо цих трьох підприємств, указуючи на їх незаконність з підстави економічної необґрунтованості. Хоча великі суми списуються як безнадійна заборгованість і на сьогодні. Таке розслідування з приводу прийнятих рішень щодо нього і щодо цих трьох підприємств вважає упередженим ставленням працівників НАБУ, які намагаються дати результат у так званій «газовій справі», розслідування у якій вони «пропіарили» у засобах ЗМІ, щоб притягнути до відповідальності високопосадовця. Упередженість прослідковується у його незаконному затриманні у 2017 році у день народження, що підтверджується рішенням ЄСПЛ. У даному випадку немає навіть події злочину, а не те, що складу. Є платники податків, які не сплатили податки, а вину перенесено на посадову особу, яка вчиняла лише частину процесу, лише розстрочила платежі. Також про упередженість свідчить і залучення ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » як цивільного позивача до нього як до посадової особи, хоча дане товариство несе солідарну відповідальність за несплату заборгованості по ДСД. Ще одним фактом підтвердження упередженого ставлення ІНФОРМАЦІЯ_15 є вручення підозри ОСОБА_17 через місяць після вручення йому повідомлення, і лише через 7-8 років свідку ОСОБА_21 .

V. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту

1. Щодо доводів апеляційної скарги у частині ухвалення судового рішення незаконним складом суду та порушення права обвинуваченого ОСОБА_10 на справедливий суд

Відповідно до ч.1 ст.336 КПК України (в редакції чинній станом на 22 квітня 2022 року) судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Частиною 2 ст.336 КПК України визначено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.

З журналу судового засідання від 22 квітня 2022 року та технічного запису до нього (т.92, а.с.24-28) вбачається, що головуючий у справі суддя ОСОБА_1 повідомив про відкриття судового засідання та оголосив, що склад суду не змінився. При цьому, з відеозапису засідання колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що дійсно член колегії - суддя ОСОБА_79 була відсутня безпосередньо у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_20 та брала участь у розгляді справи дистанційно, що свідчить про порушення вимог ст.318 КПК України.

Проте, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що за обставин даного кримінального провадження допущене судом порушення не може вважатися істотним й безальтернативно призводити до необхідності скасування оскарженого вироку суду, з огляду на таке.

Загальновідомим є той факт, що у 2014 році збройні сили рф незаконно вторглися на територію України, а 24 лютого 2022 року здійснили широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад, застосовуючи всі види стрілецької, артилерійської, ракетної, іншої зброї, у тому числі засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, спричиняючи ураження і руйнування об`єктів військової та цивільної інфраструктури, і масово вчиняючи на території України злочини проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров`я мирного населення, проти власності, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції ІНФОРМАЦІЯ_66 , відповідно до пункту 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який був неодноразово продовжений.

02 березня 2022 року Рада суддів України, яка згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з`їзду суддів України, оприлюднила рекомендації, згідно яких у разі, якщо провадження розглядається колегіально і колегія суддів не може зібратись в одному приміщенні, то допустимий розгляд справ з різних приміщень судів, у тому числі з використанням власних технічних засобів.

Так, 15 лютого 2022 року, під час розгляду справи, судом було оголошено перерву до 03 березня 2022 року. У подальшому судові засідання, які були призначені на 03 березня 2022 року, 18 березня 2022 року, 22 березня 2022 року, 23 березня 2022 року та 25 березня 2022 року були зняті з розгляду та 22 квітня 2022 року суд, вперше після повномасштабного вторгнення рф на територію України, призначив судове засідання до розгляду.

Разом з тим, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що всі судові засідання у Вищому антикорупційному суді під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, проводилися незмінним складом суду безпосередньо у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_20 та лише 22 квітня 2022 року дистанційно, за участі члена колегії-судді ОСОБА_79 , яка, як свідчить відеозапис, здійснювала правосуддя з використанням нею символів судової влади.

Також, дослідивши технічний запис судового засідання від 22 квітня 2022 року, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції було надано достатньо можливостей для реалізації обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_17 , захисником обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 та прокурором своїх процесуальних прав, утім жоден учасник судового провадження не заявив клопотання про відкладення судового розгляду з причин участі члена колегії - судді ОСОБА_79 у судовому засіданні дистанційно, у тому числі не висловлював зауваження щодо порядку з`ясування судом обставин, які передбачені ст.54 КПК України. Тобто учасники судового провадження не заперечували щодо продовження слухання справи за наявності вказаних обставин. Більше того, зазначені вище обставини не були перепоною для реалізації ними і інших своїх прав, зокрема і права відстоювати власну позицію у суді.

Доводи апеляційної скарги, що під час оголошення складу суду і роз`яснення права відводу головуючий суддя ОСОБА_1 повідомив учасникам судового провадження, що суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_79 братиме участь у судовому засіданні дистанційно, у режимі відеоконференції, оскільки перебуває у відрядженні, пов`язаному з викладанням лекції в одному з відомих вищих навчальних закладів на західній Україні, спростовуються аудіозаписом судового засідання від 22 квітня 2022 року.

Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині не можуть бути підставою для скасування вироку суду, оскільки участь 22 квітня 2022 року члена колегії - судді ОСОБА_79 у судовому засіданні в режимі відеоконференції була зумовлена об`єктивними перешкодами з огляду на безпекову ситуацію в Україні, а життя та здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України). Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19 травня 2025 року у справі №243/3421/19.

2. Щодо доводів апеляційної скарги в частині розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу без учасників судового провадження

Відповідно до ст.331 КПК України (в редакції, чинній станом на 17 березня 2022 року) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Згідно зі ст.186 КПК України клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається судом невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання обвинуваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо обвинувачений перебуває на свободі, чи з моменту подання обвинуваченим, його захисником до суду відповідного клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених ч.6 ст.193 КПК України.

Пунктом 20-5 Розділу XІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції чинній станом на 17 березня 2022 року) передбачено, що розгляд питань, віднесених до повноважень суду (крім розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони кримінального провадження у порядку, визначеному ст.135 КПК України. Суд не має права прийняти рішення про проведення судового засідання щодо розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою у режимі відеоконференції, в якому поза межами приміщення суду перебуває підозрюваний (обвинувачений), якщо він проти цього заперечує. Проведення судового засідання у режимі відеоконференції, у тому числі під час судового провадження, здійснюється на умовах, визначених абзацом сьомим цього пункту, з дотриманням правил, передбачених частинами третьою - дев`ятою ст.336 КПК України. Участь захисника у судовому засіданні забезпечується відповідно до вимог КПК України.

Згідно зі ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року стосовно ОСОБА_10 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Слідчий суддя також визначив розмір застави у розмірі 62 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 100 000 000 грн, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, на підставі клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 , розмір застави був зменшений до 36 001 461 грн, що відповідало 18 741 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

15 березня 2022 року на електронну пошту Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 , у якому він просив зменшити розмір застави до 31 001 461 грн, грошові кошти у розмірі 5 000 000 грн, які внесені ОСОБА_94 , перерахувати на спеціальний рахунок в НБУ для збору коштів на підтримку ЗСУ. Окрім того, долучено копії згоди ОСОБА_95 на вчинення вказаних дій, та платіжного доручення (т.91, а.с.184-185).

15 березня 2022 року та 17 березня 2022 року на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_20 від захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_33 надійшли повідомлення, в яких він просив розглянути клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про зменшення розміру застави без його участі, вимоги клопотання підтримує. Також зазначив, що для контактування з ним можна використовувати лише електронну поштову скриньку та відповідний номер телефону (т.91, а.с.190, 210).

Також, 15 березня 2022 року та 17 березня 2022 року на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_20 надійшли клопотання прокурора, в яких вона повідомила, що не заперечує проти задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому обвинувачений ОСОБА_10 просить грошові кошти, які внесені ОСОБА_94 в якості застави за ОСОБА_10 у розмірі 5 млн грн, повернути за її згодою на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку ЗСУ. Також у клопотанні просила розглядати справу за відсутності прокурора (т.91, а.с.191-192, 211-212).

15 березня 2022 року та 17 березня 2022 року на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_20 надійшли клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , у яких він просив визнати поважними причини його неявки у судові засідання, які призначені на 15 березня 2022 року та 17 березня 2022 року, судові засідання проводити за його відсутності, клопотання ОСОБА_10 про зменшення розміру застави до 31 001 461 грн та перерахування 5 000 000 грн на спеціальний рахунок ІНФОРМАЦІЯ_67 для збору коштів на підтримку ЗСУ, з урахуванням заяви ОСОБА_96 , задовольнити у повному обсязі. Також у клопотанні зазначив, що єдині засоби для комунікації з ним можливі за відповідним номером телефону та електронною поштою (т.91, а.с.194-196, 216).

Також, 17 березня 2022 року на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_20 надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу в частині зменшення розміру застави та перерахування 5 000 000 грн на підтримку ЗСУ. У клопотанні захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 просив здійснювати розгляд справи за його відсутності, у тому числі ОСОБА_10 та заставодавця ОСОБА_96 з причин введення воєнного стану та активних військових дій на території України. Також зазначив, що відсутня можливість прибути до суду, у тому числі відсутня технічна можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; процесуальні права та обов`язки ОСОБА_10 та ОСОБА_97 відомі та зрозумілі; розгляд клопотання за їх відсутності не порушуватиме та не обмежуватиме законні права і свободи ОСОБА_10 та ОСОБА_96 (т.91, а.с.119-220).

Із аудіозапису судового засідання від 22 квітня 2022 року колегією суддів встановлено, що у певний проміжок часу суд не мав засобів телефонного зв`язку безпосередньо з обвинуваченим ОСОБА_10 . У зв`язку з цим головуючий суддя зазначив про необхідність повідомлення суду засобів телефонного зв`язку та звернувся до обвинуваченого з проханням повідомити секретарю судового засідання номер телефону з метою забезпечення можливості його виклику до суду у подальшому. Тобто, суд вжив всіх можливих заходів щодо виклику учасників судового провадження для розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, разом з тим з підстав, які не залежали від волі та обставин, суду забезпечити їх явку, навіть присутність у режимі відеоконференції, не вдалося за можливе.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 березня 2022 року клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу (в частині зменшення розміру застави) та перерахування коштів на підтримку Збройних Сил України задоволено частково: змінено обвинуваченому ОСОБА_10 визначений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року та ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 04 березня 2019 року запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 36 001 461 грн на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 12 496 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 31 002 576 грн; заяву заставодавця ОСОБА_96 задоволено та перераховано ІНФОРМАЦІЯ_68 на підтримку Збройних Сил України суму сплаченої застави у розмірі 4 998 885 грн, яка була внесена на депозитний рахунок ІНФОРМАЦІЯ_60 згідно ухвали ІНФОРМАЦІЯ_60 від 07 березня 2017 року у справі №760/4358/17 (т.91, а.с.229-234).

Так, з матеріалів справи вбачається, що ініціатором зміни запобіжного заходу в частині зменшення розміру застави та перерахування грошових коштів на підтримку Збройних Сил України була саме сторона захисту. При цьому, учасники судового розгляду повідомили суд про неможливість взяти участь у судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції. Водночас, обвинувачений ОСОБА_10 під вартою не утримувався, питання про погіршення його становища судом не порушувалося та не вирішувалося.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що 17 березня 2022 року суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.193, 201 та 331 КПК України, п.20-5 Розділу XІ «Перехідні положення» КПК України, здійснив розгляд справи за відсутності учасників судового провадження. Водночас, на думку колегії суддів, наявність зазначених обставин сама по собі не свідчить про порушення права обвинуваченого ОСОБА_10 на справедливий суд з врахуванням складної безпекової ситуації, зокрема, що м.Київ та Київська область перебували під загрозою військових дій, а її звільнення від російських окупаційних військ Збройними Силами України офіційно завершено лише 02 квітня 2022 року. За таких умов, а також з огляду на відсутність можливості забезпечити участь усіх учасників судового провадження в режимі відеоконференції та відсутність законодавчого регулювання забезпечення безпеки учасників взагалі, положень ст.3 Конституції України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів, спрямованих на розгляд заявленого клопотання, принаймі в розумні строки.

Тому колегія суддів апеляційної інстанції не вважає, що доводи апеляційної скарги сторони захисту у цій частині можуть бути підставою для скасування вироку та бере до уваги, що вказане судове рішення ухвалювалися в умовах збройної агресії проти України та об`єктивної необхідності забезпечення обороноздатності держави, надання відсічі збройній агресії та сприяння обороні України шляхом максимально широкого залучення громадян України і грошових коштів для забезпечення воєнної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності держави.

3. Щодо доводів про порушення таємниці нарадчої кімнати

Сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції перебував у нарадчій кімнаті досить короткий проміжок часу, а тому, на їх думку, судове рішення у вказаній справі було ухвалено судом завчасно.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки ст.367, 371 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення у нарадчій кімнаті, не забороняють суддям готуватися до судового засідання, зокрема, вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька альтернативних проектів судового рішення до початку судового засідання помічниками суддів, що є їх посадовими обов`язками, головуючим або суддями - членами колегії окремо чи разом, при цьому, суд не має часових обмежень щодо перебування суддів у нарадчій кімнаті, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що мало місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на які посилається сторона захисту у своїй апеляційних скаргах, та враховуючи строк завершення подання доказів сторонами, строк їх виступів у судових дебатах та з останнім словом обвинувачених. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові ІНФОРМАЦІЯ_19 від 19 жовтня 2021 року у справі №347/840/19.

Вказаний час перебування у нарадчій кімнаті, на думку суду апеляційної інстанції, вказує на високу організованість колегії суддів щодо виконання положень ст.2 КПК України, на відміну від належної організації розгляду кримінального провадження у розумні строки, про що зазначає сторона захисту у частині кількості знятих з розгляду судових засідань з ініціативи суду. Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_13 для постановлення окремої ухвали з цього питання.

Крім того, відповідно до підпункту 17 пункту 1 розділу I Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя №1200/0/15-18 від 19 квітня 2018 року (далі - Порядок №1200/0/15-18) судове рішення - процесуальний документ, ухвалений судом (у тому числі слідчим суддею під час досудового розслідування) під час розгляду справи (матеріалів кримінального провадження) на будь-якій стадії судового провадження (ухвала, окрема ухвала, рішення, вирок, постанова, судовий наказ).

Електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі (підпункт 6 пункту 1 розділу I Порядку №1200/0/15-18).

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку №1200/0/15-18 електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи міститься вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року на 435 аркушах, проте стороною захисту до апеляційних скарг долучено копію оскаржуваного судового рішення на 457 аркушах. Тобто, документи, вручені стороні захисту, та документи, що містяться у матеріалах справи, відрізняються за кількістю аркушів.

Проте суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи міститься оригінал судового рішення, який створено в паперовій формі, в свою чергу учасникам судового провадження було видано електронний примірник судового рішення, що створений в автоматизованій системі документообігу Вищого антикорупційного суду КП «Д-3», що підтверджується наявністю унікального штрих-коду у нижній частині копії оскаржуваного вироку суду.

Тобто вказані дії призвели до зміщення форматування, разом з тим вони не свідчать про істотне порушення судом вимог КПК України, оскільки долучені до апеляційних скарг примірники є ідентичними за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі, який містяться у матеріалах справи.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Порядку №1200/0/15-18 електронний примірник судового рішення виготовляється та підписується саме в день ухвалення такого рішення або виготовлення його повного тексту, а не безпосередньо суддею у нарадчій кімнаті. Тому, доводи сторони захисту не спростовують того факту, що вирок Вищого антикорупційного суду в паперовому варіанті було підписано колегією суддів власноруч у нарадчій кімнаті, а будь-яких інших обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо порушення судом вимог ст.371 КПК України в апеляційній скарзі не наведено.

Посилання сторони захисту на висновки, які містяться у постановах ІНФОРМАЦІЯ_19 від 17 липня 2019 року у справі №500/6587/16-к, від 03 березня 2021 року у справі №660/1122/18 є нерелевантними, оскільки предметом перевірки були обставини проголошення судом вироку, мотивувальна частина якого істотно відрізнялася від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження. Висновки ж, які зазначені у постанові ІНФОРМАЦІЯ_29 від 24 лютого 2020 року у справі №128/2455/15-к, не є такими, що підлягають врахуванню, оскільки стосуються обставин, які не мають відношення до обставин цієї справи, а саме: вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню судових рішень в інших справах.

Доводи, що під час написання проекту вироку на суддів міг здійснюватися тиск, на думку суду апеляційної інстанції, є припущеннями сторони захисту, оскільки відсутні докази на підтвердження таких доводів.

Перебування працівників ІНФОРМАЦІЯ_20 у приміщенні суду до завершення розгляду справи, у тому числі виконання працівниками суду своїх трудових обов`язків у частині здійснення публікації щодо результатів розгляду справи, не свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки вказані обставини не ставлять під сумнів незалежність і неупередженість колегії суддів при обговоренні та ухваленні оскаржуваного вироку суду. Також не може бути підставою для скасування вироку суду прибуття працівників ІНФОРМАЦІЯ_15 для виконання вироку в частині зміни запобіжного заходу, оскільки вчинення вказаних дій є прерогативою сторони обвинувачення.

Висловлювання члена колегії ОСОБА_35 під час судових дебатів та останнього слова обвинуваченого про можливість включення доводів щодо порушення прав ОСОБА_10 до апеляційної скарги також не свідчать про порушення таємниці наради суддів, оскільки є роз`ясненням прав сторін.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо участі головуючого у справі у заходах 02 листопада 2025 року та 08 листопада 2025 року, не пов`язаних із здійсненням правосуддя, самі по собі не свідчать про порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки такі дії були вчинені після проголошення вироку.

4. Щодо доводів апеляційної скарги в частині порушення судом вимог ч.15 ст.615 КПК України

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України (в редакції, чинній станом на 31 жовтня 2025 року) в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

З відеозапису судового засідання від 31 жовтня 2022 року вбачається, що суд першої інстанції проголошував резолютивну частину вироку. Водночас положення ч.15 ст.615 КПК України не містять обов`язку щодо занесення у зал засідань тексту всього вироку, коли суд прийняв рішення оголошувати лише його частину, тому доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів розцінює як власне тлумачення відповідних норм.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після проголошення судового рішення, учасникам судового провадження вручена копія повного тексту вироку, що підтверджується розпискою від 31 жовтня 2025 року (т.206, а.с.3). Зміст розписки, долученої до матеріалів справи, свідчить про те, що жоден учасник кримінального провадження, у тому числі обвинувачений ОСОБА_10 , не заперечував ані факту отримання повного тексту судового рішення, ані наявності зволікання у видачі його копії, а тому доводи в цій частині сторони захисту є такими, що не відповідають встановленим фактичним обставинам.

Також з журналу судового засідання від 31 жовтня 2025 року вбачається, що о 21 год 50 хв було розпочато проголошення резолютивної частини вироку суду, в той час згідно відомостей, які містяться у АСДС КП «Д-3» документ з назвою «Вирок суду» створений 31 жовтня 2025 року о 21 год 38 хв. Наведене свідчить про те, що судове рішення було виготовлено до початку проголошення його резолютивної частини, а тому доводи сторони захисту про протилежне не знаходять свого підтвердження та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

5. Щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту в частині неповноти судового розгляду, яка полягає у незаконній відмові у виконанні вимог ст.334 КПК України

Згідно зі ст.410 КПК України неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:

1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.334 КПК України матеріали кримінального провадження, у тому числі матеріали щодо кримінального проступку та щодо злочину, можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст.217 КПК України.

Згідно зі ст.217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами). Рішення про об`єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування не може бути оскаржене.

Системне тлумачення вказаних норм кримінального процесуального закону свідчить про те, що суд, ухвалою, за власним переконанням має право вирішити питання щодо доцільності об`єднання матеріалів кримінального провадження, які перебувають на його розгляді. Водночас у разі, якщо суд не встановить об`єктивних підстав, які б свідчили про необхідність об`єднання матеріалів кримінального провадження, при цьому арґументує своє рішення, то така його позиція не вказує про наявність процесуального порушення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про об`єднання кримінального провадження №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, ч.5 ст.27, ч.1 ст.366 КК України (справа №991/6322/23) із кримінальним провадженням №52017000000000218 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 України, ч.1 ст.366 КК України, та ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України (справа №761/40713/17). Судове рішення мотивоване необхідністю дотримання розумних строків розгляду кримінальних проваджень, недопущення затягування судового процесу, з огляду на перебування їх на різних стадіях судового розгляду.

Колегія суддів не знаходить підстав для визнання такого рішення незаконним. Станом на 12 вересня 2023 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_17 перебувало на стадії судового розгляду, в якому досліджені усі докази сторони обвинувачення, зокрема, допитано 19 свідків, досліджено близько 154 томів письмових матеріалів, частково досліджені докази сторони захисту, проведено близько 125 судових засідань, а загальний строк розгляду Шевченківським районним судом міста Києва та колегією суддів Вищого антикорупційного суду кримінального провадження №52017000000000218 становив 6 років. У свою чергу, кримінальне провадження №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, ч.5 ст.27 ч.1 ст.366 КК України, надійшло до Вищого антикорупційного суду лише 14 липня 2023 року, у зв`язку з чим вирішення порушеного питання могло б призвести до втручання у перебіг розгляду даного кримінального провадження та, як наслідок, до порушення гарантій права на справедливий судовий розгляд у розумні строки. Крім того, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, враховуючи виклад фактичних обставин, які зазначено в первинному обвинувальному акті та у зміненому 24 січня 2025 року, об`єднання кримінальних проваджень №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, ч.5 ст.27 ч.1 ст.366 КК України (справа №991/6322/23), із кримінальним провадженням №52017000000000218 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 України, ч.1 ст.366 КК України, та ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України (справа №761/40713/17), не могло вплинути на правову кваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_17 стороною обвинувачення. Вказана позиція узгоджується з висновками, які містяться у постанові ІНФОРМАЦІЯ_19 від 01 листопада 2022 року у справі №686/26679/19.

Також з огляду на те, що питання об`єднання кримінального провадження №52017000000000523 за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, ч.5 ст.27 ч.1 ст.366 КК України (справа №991/6322/23), з даним кримінальним провадженням було предметом судового розгляду, 29 жовтня 2025 року колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про залишення без розгляду клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 щодо об`єднання кримінальних проваджень в одне, оскільки сама по собі незгода з ухваленим судовим рішенням не може бути підставою для повторного розгляду вирішеного питання.

Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення без розгляду клопотання про об`єднання кримінального провадження №52017000000000218 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 України, та ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України, з матеріалами кримінального провадження №52017000000000106 за обвинуваченням ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , Особи-7, ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 та з матеріалами кримінального провадження №42015110000000121 за обвинуваченням Особи-1 і ОСОБА_31 , оскільки стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань учасників судового провадження. Посилання як на підставу наявності обставин для об`єднання кримінальних проваджень №52017000000000218, №52017000000000106 та №42015110000000121 в одне провадження на ухвалу колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 травня 2025 року у справі №757/7845/19-к є необґрунтовані, оскільки сторона захисту не зазначає: у чому полягає ідентичність фактичних обставин злочинів, у яких ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , Особі-7, ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_98 , Особі-1 та ОСОБА_31 висунуто обвинувачення, з обставинами за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 КК України; яким чином відмова у об`єднанні кримінальних проваджень вплинула на повноту судового розгляду кримінального провадження №52017000000000218 від 31 березня 2017 року. Факт виділення епізодів у кримінальному провадженні під час здійснення досудового розслідування не може вказувати на їх взаємопов`язаність, оскільки згідно вимог ст.217 КПК України правовою підставою для об`єднання кримінальних проваджень, у даному випадку, є вчинення декількома особами одного кримінального правопорушення. За наведених обставин доводи в цій частині сторони захисту є необґрунтованими, так як стороною захисту не доведено необхідність задоволення клопотання у відповідності до ст.334 КПК України.

6. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту в частині неповноти відображення показань

Щодо неповного висвітлення у вироку показань обвинуваченого ОСОБА_10 , то колегія суддів вважає, що вказані обставини не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки вирок суду не є стенографією озвученого ним тексту, під час апеляційного розгляду він був допитаний, разом з тим, колегія суддів вважає, що істотних обставин, які б спростували визнане судом першої інстанції доведеним обвинувачення, суду повідомлено не було.

Щодо зазначення у вироку вибірковості показань свідків сторони обвинувачення та сторони захисту, а також не зазначення показань свідків, які на думку сторони захисту не було взято до уваги у частині обставин застосування процедури режиму розстрочення для платників податків, що при опрацюванні документів по ДСД керувались виключно нормами чинного законодавства; від ОСОБА_10 як особисто, так і через третіх осіб жодних вказівок щодо необхідності складання виключно позитивних висновків про доцільність розстрочення платежів по цим ДСД не отримували, то колегія суддів вважає, що їх відсутність у вироку не свідчить про відсутність оцінки їх судом, враховуючи положення вироку в частині не встановлення осіб, яким і через яких надавались вказівки ОСОБА_10 , та узагальненні посилання на них (п.294, 4550, 5191). Процедура ж розстрочення регламентована законними та підзаконними актами та її відповідність законодавству не може базуватись на показаннях працівників ДФС, які тою чи іншою мірою зацікавлені в інтерпретації такої процедури на виправдання своїх дій чи прийнятих рішень.

Чинним КПК України не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні. Вказана позиція узгоджується з висновками, які зазначено у постанові ІНФОРМАЦІЯ_19 від 14 грудня 2022 року у справі №754/10882/17.

7. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту в частині порушення права на захист у зв`язку з відмовою виклику осіб для допиту в якості свідків, у тому числі відмови у відновленні для з`ясування обставин

Суд вважає необґрунтованими доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 , що суд першої інстанції порушив право обвинуваченого ОСОБА_10 на захист, оскільки не забезпечив допит свідків ОСОБА_99 , ОСОБА_41 , ОСОБА_39 та ОСОБА_42 , з огляду на таке.

Із журналу судового засідання від 21 травня 2024 року та технічного запису вбачається, що головуючим у справі суддею було постановлено на обговорення доцільність проведення допиту свідка ОСОБА_39 з огляду на надходження до суду листа від його дружини про його смерть. Враховуючи вказані, обставини сторона захисту повідомила, що відмовляється від проведення його допиту. Крім того, з метою забезпечення оперативності судового провадження та неможливістю прибуття свідків ОСОБА_42 та ОСОБА_41 безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_20 , у тому числі з підстав введення в Україні воєнного стану, свідки 21 жовтня 2024 року були допитані у режимі відеоконференції з ІНФОРМАЦІЯ_69 та ІНФОРМАЦІЯ_70 (т.181, а.с.66-82). Судом вживалися заходи щодо виклику свідка ОСОБА_99 , однак поштова кореспонденція поверталася на адресу суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (т.181, а.с.39). Отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтовані, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом їх розгляду та з врахуванням висновків, зазначених вище у п.6 даної ухвали.

Відповідно до ч.1 ст.65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

27 лютого 2025 року захисник обвинуваченого ОСОБА_100 подала до суду клопотання про допит осіб в якості свідків (т.193, а.с.50-53). Суд, порадившись на місці, постановив відмовити у його задоволенні, оскільки вважав, що клопотання спрямоване на затягування судового розгляду, оскільки обставини, на які посилалася сторона захисту, були відомі спочатку розгляду вказаного кримінального провадження, разом з тим сторона захисту правом на їх виклик скористалася не у строки, що визначені нормами КПК України.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі, прослухавши аудіозапис судового засідання, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 щодо порушення вимог КПК України в частині відмови у проведенні допиту свідків є необґрунтовані, оскільки стороною захисту не доведено, що вказаним у клопотанні свідкам можуть бути відомі обставини, які підлягали доказуванню у цьому кримінальному провадженні. Крім того, як свідчить технічний запис судового засідання від 27 лютого 2025 року, захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 не змогла пояснити суду, що ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 та ОСОБА_113 відомі чи можуть бути відомі обставини, які зазначені у зміненому обвинуваченні, так як з ними попередньо не спілкувалася.

Відповідно до вимог ч.1 ст.95 КПК України свідки повинні надавати показання лише щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для кримінального провадження. Заявляючи клопотання про допит свідків, учасники судового провадження мають обґрунтувати підстави виклику особи, у даному випадку хоча б повідомити суд про місце роботи осіб - який департамент ДФС, яке відношення вони мають до обставин даного кримінального провадження. З точки зору закону, статус свідка обумовлений володінням особою інформацією, яка підлягає доказуванню, а тому з огляду на завдання кримінального провадження, не може здійснюватися виклик будь-якої особи для надання нею показань.

Крім того, на думку колегії суддів, сторона захисту не довела та не навела мотивів, які б свідчили про те, що свідок ОСОБА_21 після зміни обвинувачення може надати показання стосовно обставин, щодо яких вона не допитувалася під час судового розгляду, що згідно вимог ч.14 ст.352 КПК України виключає необхідність у здійсненні повторного її допиту.

Доводи сторони захисту щодо незаконної відмови у задоволенні клопотань про допит ОСОБА_43 , ОСОБА_45 та ОСОБА_46 є необґрунтовані, з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за версією сторони обвинувачення ОСОБА_114 діяв від імені ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_71 », як уповноважена особа (Оператор) за договором про ДСД з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зазначені обставини були відомі стороні захисту з початку розгляду справи, однак протягом шести років вона не скористалася правом на допит вказаної особи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що зміна обвинувачення зумовлювала необхідність його виклику до суду для здійснення допиту у якості свідка.

Крім того, з аудіозапису судового засідання від 29 жовтня 2025 року вбачається, що судом обґрунтовано відмовлено у здійсненні допиту ОСОБА_45 та ОСОБА_46 , оскільки питання, які порушені захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 , стосувалися оцінки доказів, що підлягає вирішенню у нарадчій кімнаті та було дотримано судом.

Щодо повторного допиту свідків після зміни обвинувачення, то колегія суддів вважає, що підстав для нового допиту вже допитаних свідків після зміни обвинувачення не було, так як зміна обвинувачення не стосувалась обставин, які могли підтверджуватись іншими показаннями, аніж тими, які вже були надані суду.

Згідно з ч.4 ст.365 КПК України якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому. Подібне положення передбачене у КПК України й у випадку повідомлення такої інформації під час судових дебатів.

Разом з тим, на думку колегії суддів, обвинуваченим ОСОБА_10 у клопотанні від 31 жовтня 2025 року не зазначено, яким чином його обізнаність з листами ІНФОРМАЦІЯ_6 та фактичними подіями, що стали підставою зупинення роботи ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » свідчать про наявність нових обставин, та що вони мають істотне значення для даного кримінального провадження. Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 був допитаний у суді апеляційної інстанції та йому пропонувалося надати показання, у наданні яких, на його думку, його позбавив суд першої інстанції. Однак таких, які б свідчили про неправильність висновків суду в оскаржуваному вироку, ним надано не було.

8. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту в наявності обставин, які викликали сумнів у неупередженості суду першої інстанції

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви захисника ОСОБА_11 про відвід колегії суддів Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_35 , ОСОБА_115 . Судове рішення мотивоване тим, що з урахуванням загального строку проведення судового розгляду даного кримінального провадження, у тому числі строку здійснення досудового розслідування, намагання суду у передбачений КПК України спосіб забезпечити швидкий розгляд шляхом дотримання розумних строків, не свідчить про особисту заінтересованість суду. Також суд дійшов висновку про відсутність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суддів, зокрема в частині здійснення судового розгляду справи за відсутності відповідних захисників обвинуваченого, оскільки кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 не підпадає під критерії, що визначні ст.52 КПК України. Тому неявка захисника у даному кримінальному провадженні не є підставою для відкладення судового розгляду. Чинний КПК України не зобов`язує суд відкладати судовий розгляд, якщо у кримінальному провадженні, де беруть участь декілька захисників, не прибув захисник, за умови, що інтереси обвинуваченого у судовому засіданні представляє інший захисник. Також, з метою забезпечення дотримання розумних строків, керуючись дискреційними повноваженнями, передбаченими ст.2, 28, 113, 114, 321, 358 КПК України, суд встановив процесуальний строк, протягом якого стороні захисту надавалась можливість здійснити її право на захист шляхом висловлення позиції з приводу документів, поданих стороною обвинувачення. Встановлюючи процесуальний строк, суд виходив із принципу змагальності та рівності сторін, тому визначений проміжок часу окремо щодо кожного обвинуваченого та їх захисників був не меншим за час, упродовж якого прокурор реалізовував своє право на подання доказів. Решта доводів заяви зводились до незгоди з ухваленими процесуальними судовими рішеннями, що не свідчили про наявність обставин упередженості (т.77, а.с.137-141).

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 про відвід суддів ОСОБА_35 , ОСОБА_1 та ОСОБА_79 від розгляду справи. Судове рішення мотивоване тим, що заява про відвід зводиться до незгоди з процесуальним рішенням колегії суддів, що не може бути підставою для їх відводу (т.198, а.с.102-103).

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 02 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА_10 про відвід суддів ОСОБА_35 , ОСОБА_1 та ОСОБА_79 від розгляду справи. Судове рішення мотивоване тим, що суд не порушував право на захист обвинуваченого ОСОБА_10 , так як у зв`язку із періодичною зміною ОСОБА_10 захисників, з метою забезпечення йому можливості узгоджувати свою позицію виступу, суд залучив захисника за призначенням на весь період проведення процесуальної дії. Також суд визнав необґрунтованими доводи заяви про відвід у частині відмови захиснику за призначенням в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, оскільки відповідному захиснику було роз`яснено про стадію розгляду кримінального провадження та загальні строки розгляду справи, проте сторона захисту протягом тижня часу з моменту призначення не виявила бажання у вченні дій, які пов`язані з ознайомленням. Крім того, судом не встановлено підстав для прийняття його відмови від захисника ОСОБА_11 , оскільки обвинувачений ОСОБА_10 самостійно не залучив іншого захисника. Дії обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно зміни захисників, відмови від них, відмови від виступу у судових дебатах без участі захисників, раптової неузгодженості позиції із захисником свого виступу, необхідності у подальшому узгодженні такого виступу із новим захисником, не бажання узгоджувати таку позицію із захисником за призначенням, вимога про обов`язкову участь вільно обраного ним захисника, свідчили про намір обвинуваченого ОСОБА_10 затягнути судове провадження (т.202, а.с.178-180).

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 02 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 про відвід головуючого судді ОСОБА_1 від розгляду справи. Судове рішення мотивоване тим, що з метою забезпечення дотримання розумних строків кримінального провадження, головуючий звернувся до судді ІНФОРМАЦІЯ_20 ОСОБА_116 із проханням - за можливості, без шкоди для кримінального провадження, яке перебуває на її розгляді, закінчити судове засідання раніше, щоб захисник ОСОБА_14 , який здійснював захист обвинуваченого ОСОБА_10 , мав можливість вчасно прибути у судове засідання у цій справі. Окрім цього, як повідомив захисник ОСОБА_14 , суддя ОСОБА_116 поставила на обговорення питання про дострокове закінчення судового засідання після початку перебоїв у проведенні відеоконференції, тому доводи, що вона завершила судове засідання на прохання судді ОСОБА_1 були необґрунтованими (т.202, а.с.175-176).

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 28 жовтня 2025 року, без виходу до нарадчої кімнати, залишено без розгляду заяву про відвід захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 як таку, що має ознаки зловживання правом, з метою затягування судового розгляду справи. На думку суду, відвід з мотивів, які наведені захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 у судовому засідання, міг бути заявлений раніше, проте сторона захисту таким правом не скористалася. Наявність рішення ІНФОРМАЦІЯ_72 не впливає на об`єктивність суддів, оскільки стосується обставин іншої справи і фактично завлений відвід знову ж таки стосувався питання постановлення суддею рішення, а такий довід був предметом розгляду колегією суддів першої інстанції під час даного провадження заявлений і розглянутий раніше (т.202, а.с.35).

Перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні визначено ст.75 КПК України. Сторона захисту вважає, що колегія суддів першої інстанції безпідставно відмовила у задоволенні, на їх думку, обґрунтованих заяв про відвід, де зазначалось про підстави наявності ознак упередженості суддів, що є підставою для скасування вироку.

Так, ЄСПЛ у пункті 66 рішення по справі «Мироненко і Мартенко проти України» вказує, що наявність безсторонності має визначатися, для цілей п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Таким чином фактами, які свідчать про упередженість судді, можуть бути висловлювання під час судового розгляду або поза ним на користь однієї з сторін; надання або ж демонстрування суддею переваги одних учасників провадження перед іншими; висловлювання щодо результату розгляду ініційованих сторонами питань; попередні висновки судді про винуватість або ж невинуватість особи; створення штучних перешкод у користуванні учасниками провадження своїми процесуальними правами, тощо. З точки зору закону, відвід має бути вмотивованим, тобто у ньому мають бути наведені аргументи, а до самої заяви мають бути долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що стороною захисту не надано доказів та не наведено обставин, які б свідчили про те, що колегія суддів першої інстанції виявляла особисту упередженість та/або мала пряму чи побічну заінтересованість у результаті даного кримінального провадження.

Статтею 28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що на стадії судового провадження до дискреційних повноважень суду належить здійснення контролю з дотримання розумних строків розгляду справи.

Відповідно до ст.14 Кодексу суддівської етики суддя не має допускати поза процесуальних взаємовідносин з учасниками судового процесу у справі, що перебуває у його/ її провадженні. Суддя має уникати поведінки, що може викликати сумнів чи створити враження про наявність у судді прихильності чи упередженого ставлення до учасників справи чи їх представників. Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо упередженості головуючого у справі ОСОБА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи стосуються спілкування його із суддею ОСОБА_116 , а не суддею ОСОБА_34 , лише щодо організації судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 вручено повідомлення про підозру 02 березня 2017 року, обвинувальний акт надійшов до Шевченківського районного суду міста Києва 10 листопада 2017 року та кримінальне провадження передано для розгляду Вищому антикорупційному суду 24 жовтня 2019 року. Тобто станом на 01 листопада 2021 року тривалість кримінального провадження з моменту внесення відомостей в ЄРДР стосовно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_17 тривало 4 роки 7 місяців та станом на 02 жовтня 2025 року - 8 років 7 місяців. Сторона захисту, будучи обізнаною з нормами чинного законодавства, зокрема обставинами, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, стадій розгляду справи, продовжували систематично подавати заяви про відводи суддям, навіть на стадії проведення судових дебатів. Також з матеріалів справи вбачається наявність значної кількості заяв сторони захисту про відкладення розгляду справи, при цьому з необґрунтованих підстав, оскільки відповідно до вимог КПК України участь захисника у даному випадку не є обов`язковою.

З урахуванням вищенаведеного, зокрема активної процесуальної поведінки сторони захисту, складності кримінального провадження, обсягу доказів, які надані учасниками судового провадження, запровадження карантинних обмежень у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19, а також введення воєнного стану в Україні, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що за наведених у апеляційних скаргах обставин суд першої інстанції вживав заходів для проведення судового провадження у розумні строки. З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг про упередженість суду є безпідставними та зводяться до суб`єктивного сприйняття стороною захисту процесуальних дій суду, вчинених у межах та спосіб, передбачених законом.

9. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту в частині примусу обвинуваченого ОСОБА_10 виступати в судових дебатах за відсутності захисника ОСОБА_11 , колегія суддів зазначає наступне.

З відеозапису та аудіозаписів судового засідання вбачається, що суд не вчиняв дій, які б свідчили про примус ОСОБА_10 надавати пояснення, а виключно уточнювались вживання ним у своїх поясненнях/промовах повторення. Отже, доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_13 щодо примушення обвинуваченого ОСОБА_10 надавати пояснення є такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки систематичне повторне викладення наведених аргументів не є необхідним.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання матеріалів судової справи захиснику обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_82 є такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки захисника за призначенням було залучено 26 вересня 2025 року (т.200, а.с.79), 29 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Вищого антикорупційного суду надійшло її клопотання про надання журналу судового засідання та ухвали суду (т.200, а.с.143). Зі змісту даного клопотання вбачається, що захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_82 зареєстрована у підсистемі «Електронний суд», водночас дана підсистема не забезпечує повної та всебічної інтеграції всіх матеріалів судової справи, що обумовлює необхідність звернення з наданням доступу у паперовій формі. Разом з тим, такої заяви захисника ОСОБА_82 матеріали справи не містять. У свою чергу, суд не має право примусити учасників судового провадження ознайомлюватися з матеріалами справи.

10. Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту в частині упередженості суду під час дослідження доказів

Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

При цьому ст.358 КПК України визначено порядок дослідження документів під час судового розгляду. Зокрема у ч.1 вказаної статті зазначено, що протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Учасники судового провадження мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам. Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу цього документа.

Сторона захисту заявляла клопотання про зобов`язання прокурора зачитувати документи у повному обсязі. Судом у задоволенні клопотання було відмовлено з врахуванням принципу диспозитивності та з роз`ясненням права стороні захисту самостійно оголошувати частину документів, які, на їх думку, мають значення. Таким правом сторона захисту користувалася. У вироку суду доказам судом першої інстанції надана відповідна оцінка, а тому відсутні підстави вважати, що докази не досліджені ним безпосередньо.

Надання пояснень під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції передбачається лише у ст.42 КПК України, але такі пояснення мають стосуватися підозри чи висунутого обвинувачення, а не документів.

Сторона захисту скористалася правом надання клопотань про визнання письмових доказів недопустимими, суд надавав їм можливість висловлюватись з приводу поданих документів, хоча таке право у КПК України відсутнє, а тому посилання сторони захисту на упередженість суду під час розгляду справи з цієї підстави є також необґрунтовані.

11. Щодо доводів сторони захисту в частині незаконності зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 вироком та без зазначення кінцевої дати його застосування

Відповідно до ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, у тому числі як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

За правилами ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, у тому числі рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження - про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Отже, з огляду на те, що судовий розгляд завершується ухваленням судового рішення, питання щодо застосування запобіжного заходу стосовно обвинуваченого вирішується у нарадчій кімнаті, та з огляду на імперативний характер вищезазначених норм, запобіжний захід має застосовуватися виключно до набрання вироком законної сили без прив`язки до 60-ти днів.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням застави у розмірі 100 000 000 грн, яка внесена заставодавцями ОСОБА_94 та ОСОБА_117 .

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 04 березня 2019 року розмір застави, яка застосована стосовно ОСОБА_10 , зменшений до 36 001 461 грн.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 17 березня 2022 року розмір застави, застосованої стосовно ОСОБА_10 , зменшений до 31 002 576 грн. Окрім цього, суму сплаченої застави у розмірі 4 998 885 грн перераховано на підтримку ЗСУ.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 17 вересня 2024 року розмір застави, застосованої стосовно ОСОБА_10 , зменшений до 27 000 000 грн.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 24 квітня 2025 року змінено застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Окрім того, ОСОБА_10 визначено розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в 40 000 000 грн, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України. Як свідчать матеріали справи, застава була внесена.

Ухвалами Вищого антикорупційного суду від 26 червня 2025 року та 02 вересня 2025 року строк дії обов`язків, які покладені на обвинуваченого ОСОБА_10 ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_20 від 24 квітня 2025 року, продовжено до 02 листопада 2025 року.

28 жовтня 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_10 , на два місяці.

29 жовтня 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про зміну йому запобіжного заходу із застави на особисте зобов`язання.

Вироком ІНФОРМАЦІЯ_20 від 31 жовтня 2025 року запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 у вигляді застави у розмірі 40 000 000 грн змінено на тримання під вартою до набрання вироком законної сили; обвинуваченого ОСОБА_10 затримано негайно; вирішено питання щодо повернення застави; клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків залишено без розгляду; у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про зміну йому запобіжного заходу на особисте зобов`язання відмовлено.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального законодавства, оскільки чинний КПК України не передбачає обов`язку суду після останнього слова обвинуваченого, тобто перед виходом до нарадчої кімнати, з`ясовувати думку учасників судового провадження щодо питань, які пов`язані із запобіжним заходом.

Частина 4 ст.374 КПК України чітко визначає, що рішення про запобіжний захід під час ухвалення вироку суду вирішується судом до набрання вироком законної сили. Оскільки сторона захисту скористалася правом на апеляційне оскарження вироку ІНФОРМАЦІЯ_20 від 31 жовтня 2025 року, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, тобто з моменту оголошення судового рішення.

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після засудження особи компетентним судом, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання, суттєво відрізняється від тримання особи під вартою на стадії досудового розслідування у розумінні п.п.(а) та (с) ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, за пунктом (а) для визнання затримання законним вимагається лише наявність законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання, на відміну від пункту (с), за яким на стадії досудового розслідування існує необхідність доведення стороною обвинувачення наявності розумної підозри та ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи, здійснення періодичного судового контролю тощо.

У той же час, обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 (a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (Ruslan Yakovenko v. Ukraine, no. 5425/11, § 46, ECHR 2015).

Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 є обґрунтованим саме в розумінні п.(а) ч.1 ст.5 Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, на думку суду апеляційної інстанції, визначення судом строку дії запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відповідає вимогам чинного КПК України.

12. Щодо доводів сторони захисту в частині упередженості суду, про що свідчать мотиви ухвали Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2025 року про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_10 .

Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у практиці ЄСПЛ.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Велика ІНФОРМАЦІЯ_73 в постанові від 10 червня 2021 року у справі №11-104сап21 дійшла висновку, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Отже, для того, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь ухваленого рішення.

Разом з тим, дослідивши зміст ухвали Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2025 року, колегія суддів не вбачає ознак висловлювань, які б свідчили про упередженість суду стосовно ОСОБА_10 , оскільки містить мотиви, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни йому запобіжного заходу із застави на тримання під вартою у відповідності до вимог КПК України.

13. Щодо доводів сторони захисту в частині упередженості суду, виходячи з обставин, які мали місце під час судового засідання 20 вересня 2021 року

Відповідно до ч.1 ст.52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Злочин, за яким ОСОБА_10 висунуто обвинувачення, передбачений ч.2 ст.364 КК України, згідно ст.12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі на строк до шести років. Злочин за ч.1 ст.366 КК України належав до злочинів невеликої тяжкості.

Згідно з ч.1 ст.324 КПК України якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов`язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до прибуття їх до суду.

Тобто, реалізація положень кримінального процесуального закону про обов`язкову участь у кримінальному провадженні захисника є обов`язковою для осіб, які обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Із журналу судового засідання від 20 вересня 2021 року вбачається, що безпосередньо у судовому засіданні брали учать обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_118 , обвинувачений ОСОБА_17 та його захисник ОСОБА_18 . Оскільки у даному випадку відсутня вимога закону щодо обов`язкової участі захисника, не прибуття 20 вересня 2021 року у судове засідання його інших захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_16 не є підставою для відкладення розгляду справи, та не свідчить про упередженість колегії суддів під час розгляду справи. Так, сторона захисту обирає сама спосіб реалізації права на захист, але він не може бути перешкодою для розгляду кримінального провадження.

14. Щодо доводів сторони захисту про порушення права обвинуваченого ОСОБА_10 на вільний вибір захисника

Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст.59, ч.2 ст.63, п.5 ч.3 ст.129 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст.11 Загальної декларації прав людини; ст.14 ч.3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.6 ч.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст.6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства. У рішеннях від 23 листопада 1989 року в справі «Камасинський проти Австрії» та від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» ЄСПЛ зробив висновок про те, що Конвенція призначена гарантувати не ті права, що є теоретичними та ілюзорними, а ті, що є практичними і реальними.

Статтями 59, 63 Конституції України гарантовано кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За загальним правилом, передбаченим ч.3 ст.42, ст.54 КПК України, особа (підозрюваний, обвинувачений) без встановлення будь-яких обмежень та умов, керуючись власним волевиявленням, має право відмовитися від захисника або замінити його в будь-який момент кримінального провадження в усній або письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст.54 КПК України відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст.49 КПК України, для здійснення захисту за призначенням.

Важливою складовою права на захист у кримінальному провадженні є, крім іншого, створення умов для вільного вибору захисника. Практика ЄСПЛ зводиться до того, що втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома (рішення від 21 квітня 1998 року у справі «Дауд проти Португалії» (Daud v. Portugal). Держава не може нести відповідальності за кожен недолік у роботі захисника, призначеного з метою надання юридичної допомоги, або обраного обвинувачуваним. Незалежність представників юридичної професії від держави передбачає, що здійснення захисту є по суті відносинами між підсудним та його захисником незалежно від того, чи призначається захисник для надання юридичної допомоги, чи його послуги оплачуються з приватного джерела (див. рішення від 24 вересня 2002 року у справі «Кускані проти Сполученого Королівства» (Cuscani v. the United Kingdom), заява № 32771/96, п. 39).

26 вересня 2025 року, на стадії судових дебатів, до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про забезпечення права на захист, у якому він повідомив про припинення договору про надання правової допомоги, який укладено з адвокатом ОСОБА_11 . У даному клопотанні обвинувачений ОСОБА_10 наполягав щодо необхідності надання йому правової допомоги безпосередньо у судовому засіданні, у тому числі зазначено, що він категорично не погоджується продовжувати судовий розгляд без участі вільно обраного ним захисника та просив надати час для здійснення пошуку захисника, який би надавав йому правову допомогу (т.200, а.с.77-78).

Із журналу судового засідання від 26 вересня 2025 року вбачається, що о 09 год 32 хв судове засідання розпочато з розгляду клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про забезпечення йому права на захист, під час якого протягом 20 хвилин судом першої інстанції з`ясовувалися підстави відмови обвинуваченим ОСОБА_10 від захисника ОСОБА_11 . На запитання головуючого у справі обвинувачений ОСОБА_10 повідомив, що виникли ускладнення в узгодженні позиції між ним та захисником ОСОБА_11 з приводу надання йому правової допомоги, в чому полягали зазначені ускладнення не повідомив, посилаючись на адвокатську таємницю. На запитання члена колегії ОСОБА_79 , у чому ж полягають розбіжності поглядів захисту обвинуваченого ОСОБА_10 із захисником ОСОБА_11 , обвинувачений повідомити також не зміг, підтвердив наявність конфіденційної розмови з приводу порушеного питання у заяві про забезпечення йому права на захист. На запитання головуючого повідомив, що бажання відмовитися від захисника ОСОБА_11 виникло 25 вересня 2025 року, у зв`язку з чим 26 вересня 2025 року він зустрівся з ОСОБА_11 та узгодив питання припинення його повноважень як захисника.

О 09 год 52 хв колегія суддів відмовила у прийнятті відмови обвинуваченого ОСОБА_10 від захисника ОСОБА_11 , доручила ІНФОРМАЦІЯ_74 допомоги призначити захисника обвинуваченому ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 52017000000000218 від 31 березня 2017 року для здійснення захисту, та забезпечити його явку у судове засідання на 26 вересня 2025 року о 12 год 00 хв. Судове засідання завершено о 09 год 54 хв та оголошено перерву до 12 год 00 хв цього ж дня.

У свою чергу, 26 вересня 2025 року о 10 год 24 хв на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_20 надійшло повідомлення ОСОБА_11 про припинення його повноважень як захисника обвинуваченого ОСОБА_10 . Клопотання мотивоване тим, що цього ж дня, тобто в день призначеного судового засідання, ОСОБА_10 подано повідомлення про припинення виконання повноважень за договором про надання правничої допомоги №00771 від 30 травня 2023 року щодо здійснення його захисту у даному кримінальному провадженні на підставі п.7.7.5 Договору. Копії договору для з`ясування змісту вказаного пункту не додав.

О 12 год 23 хв продовжено розгляд справи, під час якого долучилися захисник за призначенням ОСОБА_82 та захисник за договором ОСОБА_11 . У ході судового засідання головуючий у справі повідомив ОСОБА_11 , що суд не прийняв відмову ОСОБА_10 від нього як від його захисника. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_10 наголошував, що вважає обов`язковою участь вільно обраного ним захисника та самостійно не залучив такого до участі у цьому кримінальному провадженні (т.200, а.с.167-169). Крім того, з аудіозапису судового засідання встановлено, що з аналогічних обставин суд вирішив питання щодо поданого захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 повідомлення про припинення його повноважень як захисника.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні о 12 год 27 хв обвинуваченим ОСОБА_10 подано клопотання про забезпечення права на вільний вибір обраного захисника, у якому він просив надати строк для обрання та підписання договору з обраним адвокатом, прийняти відмову від адвоката ОСОБА_82 , відкласти розгляд справи та припинити тиск.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги сторони захисту, що мало місце порушення вимог ст.54 КПК України в частині вирішення питання щодо відмови обвинуваченого ОСОБА_10 від захисника, оскільки такі дії вчинені судом за відсутності захисника ОСОБА_11 , що підтверджується технічним записом судового засідання та журналом судового засідання. На думку колегії суддів, вирішення питання відмови чи/або заміни захисника має відбуватися за обов`язковою участі як обвинуваченого, так і захисника. Так, згідно ч.4 ст.46 КПК України захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, захист якого він здійснює, з моменту надання документів, передбачених ст.50 КПК України суду. Відповідно до п.3 ч.3 ст.42 КПК України обвинувачений має право на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження та на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів для оплати такої допомоги.

Стаття 54 КПК України визначає чіткий алгоритм дій під час вирішення питання щодо відмови від захисника або його заміни. Так, ч.1 даної статті зобов`язує суд організувати зустріч захисника з підозрюваним, обвинуваченим. Також законодавець визначив, що не є підставою для відмови судом у зустрічі захисника з обвинуваченим наявність письмової заяви про відмову обвинуваченого від захисника або письмового клопотання про його заміну.

З точки зору закону, завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Стаття 350 КПК України передбачає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Отже, зі змісту ст.54, 350 КПК України вбачається, що якщо обвинувачений наполягає на відмові від захисника, у суду виникає імперативний обов`язок організувати зустріч захисника з обвинуваченим, незважаючи на наявність письмової заяви про відмову обвинуваченого від захисника, після чого заслухати думку учасників судового провадження, та у подальшому зафіксувати вказані дії у журналі судового засіданні. Статтею 350 КПК України визначено, що розгляд клопотань здійснюється судом за участі учасників судового провадження, а тому з метою висловлення ними своєї позиції у справі суд має заслухати як захисника, так і обвинуваченого, так як саме вони порушують питання, яке стосується безпосередньо їх процесуальних прав.

З аудіозапису судового засідання вбачається, що 26 вересня 2025 року захисник ОСОБА_11 , посилаючи на вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зазначив, що договір про надання правничої допомоги з ОСОБА_10 був достроково припинений на вимогу обвинуваченого. Колегія суддів погоджується, що згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та суд не має права примушувати до вчинення відповідних дій. Проте чинний КПК України, який згідно вимог Закону України «Про правотворчу діяльність» регулює однорідну сферу суспільних відносин, не передбачає такої підстави для відмови чи заміни захисника, як припинення, розірвання договору про надання правничої допомоги. З урахуванням того, що зазначені особи користуються процесуальними правами обвинуваченого, у тому числі враховуючи вимоги ст.6 КПК України, яка передбачає, що кримінальне провадження здійснюється за правилами КПК України, а не за правилами відповідного закону, колегія суддів вважає, що участь у судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 під час вирішення питання, яке визначено ст.54 КПК України, є обов`язковою з метою заслуховування їх позиції та з`ясування, зокрема, факту проведення між ними конфіденційного спілкування.

Разом з тим, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, допущене судом першої інстанції порушення не є істотним і, як наслідок, не може бути підставою для скасування вироку. Це зумовлено тим, що участь захисника у даному кримінальному провадженні відповідно до ст.52 КПК України не є обов`язковою, оскільки ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину та він не належить до категорії осіб, визначених ч.2 ст.52 КПК України.

Також на думку колегії суддів, у даному кримінальному провадженні наявні ознаки зловживання наданими процесуальними правами на захист, оскільки як обвинувачений ОСОБА_10 , так і його захисник ОСОБА_11 були обізнані щодо бажання ОСОБА_10 припинити строк дії договору, проте клопотання та повідомлення про припинення повноважень захисника були подані в різний проміжок часових меж, що свідчить про затягування розгляду справи. За наявності обставин припинення договору, учасники судового провадження не обмежені у можливості прибути безпосередньо до суду та повідомити дані обставини у судовому засіданні. Також заслуговує на увагу той факт, що незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_10 повідомляв суду першої інстанції про начебто неузгодженість його позиції з захисником ОСОБА_11 , однак у суді апеляційної інстанції він скористався правовою допомогою, у тому числі, даного фахівця у галузі права.

Також колегією суддів апеляційної інстанції враховується факт систематичної відмови від захисників обвинуваченого ОСОБА_10 протягом всього розгляду справи, а також відмови від захисників під час судових дебатів лише після їх виступу, повторне укладення договору на стадії апеляційного розгляду також із захисником ОСОБА_16 , від послуг якої він відмовився після її виступу у судових дебатах, що свідчить про його намагання уникнути відповідальності на підставі ст.49 КК України, затягуючи розгляд справи шляхом заявлення клопотань про необхідність в ознайомленні новими захисниками з матеріалами справи.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів уважає, що неприйняття відмови обвинуваченого ОСОБА_10 від захисника ОСОБА_11 не свідчить про істотне порушення прав ОСОБА_10 , передбачених ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України і ст.20 КПК України, та не може бути підставою для скасування вироку.

Доводи апеляційних скарг у частині відсутності правових підстав для призначення захисника на умовах безоплатної правничої допомоги, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки згідно п.3 ч.1 ст.49 КПК України суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а обвинувачений не залучив його.

Із матеріалів справи вбачається, що обвинувачений ОСОБА_10 систематично наголошував про необхідність надання йому правової допомоги, незважаючи на те, що має освіту в галузі права; у судове засідання 26 вересня 2025 року захисника не залучив, захисник ОСОБА_11 не з`явився. Також, колегія суддів, враховуючи зміст обставин, які зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Vieira Coelho проти Португалії» заява №40764/20 від 13 січня 2026 року та вважає, що справедливість судового розгляду не була порушена судом, оскільки колегія суддів першої інстанції вживала всіх можливих заходів на надання ефективної правової допомоги обвинуваченому ОСОБА_10 .

Право особи на відмову чи заміну захисника, передбачене ст.54 КПК України, є похідним від права вільного вибору захисника своїх прав, яке особа реалізує самостійно, укладаючи договір з обраним нею захисником. Це право не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти. За наведених обставин відмова ОСОБА_10 від захисника за призначенням не свідчить про порушення його права на захист, та як наслідок про упередженість суду. Вказане узгоджується з висновками, які зазначені у постанові Верхового Суду від 21 листопада 2024 року №748/1972/19.

15. Щодо доводів сторони захисту про визнання недопустимими доказів, які отримані під час проведення 16 березня 2016 року обшуку офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_4

Відповідно до ст.480 КПК України (в редакції, чинній станом на 18 лютого 2016 року) до осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження належать, у тому числі, народний депутат України та адвокат.

Згідно з ч.3 ст.482 КПК України обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема: проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя; забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов`язаних із здійсненням адвокатської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року (справа №760/21600/15-к, номер провадження №1-кс/760/1932/16) детективам НАБУ надано дозвіл на проведення обшуку в офісних приміщеннях за адресою: АДРЕСА_4 (нежилі приміщення з №1 по №34 групи приміщень №52 (в літ. А), що належать на праві власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_75 », та в приміщеннях (нежилі приміщення з №1 по №8 (групи приміщень № 53) (в літ. А), що належать на праві власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_76 » та фактично використовуються ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (та іншими), з метою відшукання та вилучення оригіналів документів, які стосуються укладення та виконання договорів купівлі-продажу, поставки природного газу, видобутого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (та іншими), з усіма додатками і додатковими угодами, документів щодо формування ціни на вказаний природний газ, листування між учасниками укладених договорів, інших документів з питань придбання та подальшої реалізації природного газу на аукціонах, аукціонних свідоцтв на придбання реалізацію природного газу, щоденників, записників, блокнотів (та іншого) (т.201, а.с.78-80).

16 березня 2016 року детективи НАБУ провели обшук за вказаною адресою, та у тому числі у приміщенні №4 (відповідно до плану) у робочому столі, серед іншого, виявили і вилучили щоденник сірого кольору, який постановою детектива НАБУ від 24 листопада 2016 року визнаний речовим доказом (т.106, а.с.19).

Зі змісту протоколу обшуку від 16 березня 2016 року та зауважень до нього вбачається, що об`єктом обшуку була група приміщень за адресою АДРЕСА_4 , вхід до приміщення був здійснений із вулиці через скляні двері, на яких була встановлена табличка «Приймальна народного депутата Особи-1». Також у додатку до даного протоколу було зазначено, що в порушення вимог ч.3 ст.482 КПК України обшук цих приміщень проведено без згоди Верховної Ради України на притягнення Особи-1 до кримінальної відповідальності.

Враховуючи дані обставини, сторона захисту вказує на недопустимість фактичних даних, які містяться у блокноті сірого кольору, який був вилучений під час проведення даного обшуку, проте колегія суддів вважає доводи в цій частині необґрунтованими, оскільки наявність таблички на фасаді приміщення будівлі не є належним доказом, який би підтверджував здійснення Особою-1 депутатських повноважень у всіх приміщеннях будівлі та за вказаною адресою. Статтею 28 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено порядок забезпечення народного депутата України умовами для виконання депутатських повноважень, серед яких передбачає надання народним депутатам України окремого технічно обладнаного службового приміщення з розташуванням у ньому постійного робочого місця помічника-консультанта.

Разом з тим, за інформацією, яка розміщена на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_77 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_78 відомості щодо наявності його приймальні відсутні. Посилання сторони захисту на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року у справі №760/675/16 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки висновки, викладені у даному судовому рішенні, не мають преюдиціального значення для суду апеляційної інстанції. Долучений до матеріалів цієї справи протокол обшуку від 18 лютого 2016 року не підтверджує, що блокнот було вилучено у приймальні Особи-1. На яких правових підставах слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва дійшов протилежного висновку без надання ІНФОРМАЦІЯ_79 та відповідно суду апеляційної інстанції копій матеріалів судової справи №760/675/16, встановити не можливо. З точки зору закону, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, а тому суд апеляційної інстанції не уповноважений витребувати докази з іншого суду.

Окрім того, долучена стороною захисту копія листа, нібито за підписом Особи-1, від 17 лютого 2016 року, не підтверджує факт знаходження його приймальні за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки зміст вказаного документа не підтверджує офіційного розташування такої приймальні на час проведення обшуку, так як має місце лише повідомлення Верховної Ради України, а дані про реєстрацію такого приміщення за народним депутатом на офіційному сайті відсутні. Крім того, такі твердження спростовуються, у тому числі, вилученими документами господарських товариств та господарських відносин (т.201, а.с.81).

Крім того, колегія суддів вважає, що стороною захисту не надано належних доказів, які б підтверджували вилучення блокноту у Особи-7, та як наслідок порушення його гарантій адвокатської діяльності, які визначені ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зміст ухвали про надання дозволу на проведення обшуку від 18 лютого 2016 року свідчить про те, що обшук проводився в офісних приміщеннях, що належать на праві власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_75 », та приміщеннях, що належать на праві власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_76 » та фактично використовуються ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 ». Тобто жодної інформації щодо необхідності проведення обшуку в офісі адвоката судове рішення не містить. У зауваженнях до протоколу обшуку дійсно зазначено, що вилучені документи, які знаходяться у пакетах 16, 17, 23, належать адвокату Особі-7 та є адвокатською таємницею. Проте з доказів, які долучено до матеріалів справи неможливо встановити, що міститься у вказаних пакетах; у протоколі обшуку відсутня інформація щодо проведення обшуку в офісі адвоката, у тому числі не зазначено на блокноті надпис «адвокатська таємниця», а тому колегія суддів вважає доводи в цій частині необґрунтованими. Крім того, посилання сторони захисту на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 25 березня 2016 року у справі №760/5337/16-к та ухвалу колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14 червня 2016 року є необґрунтованими, оскільки зі змісту судових рішень вбачається, що оцінка вилученню блокноту сірого кольору судом не надавалася.

Отже, оскільки ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року надавався дозвіл на відшукання та вилучення, у тому числі щоденників, записників та блокнотів, відсутні правові підстави визнавати недопустимими доказами фактичні дані, які містяться у блокноті сірого кольору та у протоколі огляду речей від 23 листопада 2016 року, у тому числі з підстав відсутності даних, що він належить адвокату Особі-7, виходячи із його відповіді на адвокатський запит.

16. Щодо доводів апеляційних скарг в частині обмеження права на виступ у судових дебатах

Згідно з ч.1 ст. 364 КПК учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку.

Судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого, кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд у ході постановлення вироку.

Зокрема, під час судових дебатів, крім промов учасників судового провадження, будь-яких інших процесуальних дій, за виключенням рішення про відновлення з`ясування обставин (ч. 5 ст. 364 КПК), чинним законодавством не передбачено.

Стадія судових дебатів не передбачає розгляду клопотань та заяв.

Відповідно до ч.6 ст.364 КПК України суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2025 року суд, керуючись ч.3 ст.363 КПК України, постановив закінчити з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов до судових дебатів та оголосив перерву до 20 березня 2025 року (т.193, а.с.87-90).

20 березня 2025 року судом вирішено організаційні питання та оголошено перерву до 31 березня 2025 року (т.193, а.с.123-124).

31 березня 2025 року о 14 год 13 хв розпочалося судове засідання, під час якого захисник обвинуваченого ОСОБА_10 , зокрема захисник ОСОБА_16 , повідомила суд, що сторона захисту не має змоги висловити свою позицію з огляду на необхідність в ознайомленні з текстом письмової промови, яка долучена прокурором до матеріалів справи. У подальшому вирішувалися організаційні питання щодо вказаного клопотання та суд оголосив перерву до 01 квітня 2025 року.

01 квітня 2025 року у судових дебатах розпочав виступ обвинувачений ОСОБА_17 та оголошено перерву до 03 квітня 2025 року.

03 квітня 2025 року обвинувачений ОСОБА_10 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою у судове засідання його захисника за договором ОСОБА_11 із посиланням на право забезпечення його кваліфікованою допомогою. З аудіозапису судового засідання вбачається, що головуючим у справі роз`яснено обвинуваченому, що на даний час свій виступ у судових дебатах здійснює інший обвинувачений у справі, ОСОБА_17 , у зв`язку з чим права ОСОБА_10 не можуть бути порушені. Крім того, з журналу судового засідання вбачається, що 03 квітня 2025 року безпосередньо у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_20 брав участь захисник за договором обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 . Тобто, ОСОБА_10 був забезпечений правовою допомогою фахівця у галузі права, якого обрав самостійно. Тому суд відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про відкладення розгляду справи та продовжив судове засідання в частині виступу у судових дебатах обвинуваченого ОСОБА_17 . У подальшому судове засідання відкладено на 09 квітня 2025 року.

09 квітня 2025 року у судове засідання обвинувачений ОСОБА_10 не з`явився, у судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 просив визнати поважними причини його неявки з огляду на проходження ОСОБА_10 військової служби у лавах ЗСУ та на підставі ч.1 ст.355 КПК України просив зупинити судове провадження. На підтвердження обставин додав відповідні докази, у зв`язку з чим судове засідання було відкладено на 11 квітня 2025 року.

11 квітня 2025 року клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 про зупинення судового провадження від 09 квітня 2025 року та про відкладення розгляду справи від 20 березня 2025 року залишено без розгляду, оголошено клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 із застави на тримання під вартою, вирішено організаційні питання та відкладено розгляд справи на 17 квітня 2025 року.

17 квітня 2025 року судове засідання відкладено у зв`язку з необхідністю виклику свідків для розгляду клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу.

24 квітня 2025 року клопотання сторони обвинувачення задоволено частково, змінено застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, із визначенням застави у розмірі 40 000 000 грн

20 травня 2025 року захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 було заявлено відвід складу суду, який цього ж дня вирішено судом, та продовжено розгляду справи, вирішено процесуальні питання та у подальшому відкладено судове засідання на 21 травня 2025 року.

З журналу судового засідання від 21 травня 2025 року вбачається, що у судових дебатах виступив захисник обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 .. Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 у судових дебатах виступала у період часу з 10 год 30 хв до 10 год 58 хв, з 11 год 18 хв до12 год 36 хв, та було оголошено перерву до 23 травня 2025 року.

23 травня 2025 року захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 продовжила свій виступ у судових дебатах у період часу з 10 год 25 хв до 12 год 03 хв, з 12 год 14 хв до 12 год 56 хв, у подальшому судове засідання відкладено на 03 червня 2025 року.

03 червня 2025 року виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 у судових дебатах тривав у проміжок часу з 09 год 07 хв до 09 год 51 хв, з 10 год 37 хв до 12 год 01 хв, з 12 год 11 хв до 12 год 49 хв, у подальшому судове засідання відкладено на 10 червня 2025 року.

10 червня 2025 року виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 у судових дебатах тривав з 15 год 15 хв до 16 год 30 хв, з 16 год 48 хв, у процесі судового розгляду вона подала клопотання про долучення додаткових документів, у зв`язку з чим суд повернувся до з`ясування обставин та перевірки їх доказами в частині наданих нею документів, та після з`ясування всіх обставин судове засідання завершено.

24 червня 2025 року було продовжено розгляд справи, вирішено процесуальні питання та о 12 год 34 хв до виступу у судових дебатах приступив захисник обвинуваченого ОСОБА_11 , проте о 13 год 09 хв судом оголошено перерву до 25 червня 2025 року.

З журналу судового засідання від 25 червня 2025 року вбачається, що виступ захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 у судових дебатах тривав у період часу з 10 год 15 хв до 10 год 47 хв, з 11 год 02 хв до 12 год 30 хв, у подальшому суд перейшов до розгляду питання щодо застосування стосовно ОСОБА_10 запобіжного заходу, після чого оголошено перерву до 26 червня 2025 року.

26 червня 2025 року у період часу з 09 год 34 хв до 10 год 47 хв, з 11 год 02 хв до 12 год 51 хв захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 продовжив свій виступ у судових дебатах, у подальшому у справі оголошено перерву до 27 червня 2025 року.

З журналу судового засідання від 27 червня 2025 року вбачається, що судове засідання розпочато за відсутності захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , та до виступу у судових дебатах приступив обвинувачений ОСОБА_10 . Виступ тривав з 09 год 09 хв до 10 год 55 хв, з 11 год 14 хв до 12 год 09 хв 23 секунд. У з`язку з тим, що у судове засідання о 12 год 09 хв прибув захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , суд надав право на продовження виступу у дебатах захиснику ОСОБА_11 з огляду на те, що він не завершив свій виступ. Виступ захисника ОСОБА_11 тривав у період часу з 12 год 09 хв до 12 год 22 хв, у подальшому надано право на виступ у судових дебатах обвинуваченому ОСОБА_10 та о 13 год 00 хв судове засідання завершено, розгляд справи відкладено на 12 серпня 2025 року.

12 серпня 2025 року судом вирішено питання про відмову обвинуваченого ОСОБА_10 від захисника ОСОБА_16 , та з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_10 висловив прохання відкласти судове засідання у зв`язку з неявкою його захисника ОСОБА_11 , у тому числі декілька разів зазначав про відсутність наміру затягувати розгляд справи, колегія суддів прийняла рішення про відкладення судового засідання на 25 серпня 2025 року.

З журналу судового засідання від 25 серпня 2025 року вбачається, що з 10 год 36 хв обвинувачений ОСОБА_10 продовжив виступ у судових дебатах, який тривав до 12 год 57 хв, у подальшому оголошено перерву до 26 серпня 2025 року (т.200, а.с.30-36).

26 серпня 2025 року обвинувачений ОСОБА_10 відмовився продовжувати виступ у судових дебатах у зв`язку з неявкою його захисника ОСОБА_11 , зазначав про необхідність в узгодженні ним правової позиції з захисником. Протягом робочого дня суд оголошував перерву з метою прибуття захисника ОСОБА_11 безпосередньо до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_20 , проте досягти результату не вдалося, за можливе, розгляд справи відкладено на 02 вересня 2025 року.

Із журналу судового засідання від 02 вересня 2025 року вбачається, що о 14 год 11 хв обвинувачений ОСОБА_10 продовжив виступ у судових дебатах, які тривали до 15 год 31 хв, у подальшому після перерви вирішено питання щодо продовження строку покладених на обвинуваченого нього обов`язків та відкладено розгляд справи на 23 вересня 2025 року.

23 вересня 2025 року о 09 год 15 хв обвинувачений ОСОБА_10 продовжив виступ у судових дебатах, який тривав до 10 год 48 хв, та у подальшому після оголошення перерви виступ у судових дебатах обвинуваченого ОСОБА_10 тривав у проміжок часу з 11 год 06 хв до 12 год 46 хв, розгляд справи відкладено на 26 вересня 2025 року.

Із журналу судового засідання від 26 вересня 2025 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_10 відмовся продовжувати виступ у судових дебатах, мотивуючи тим, що не готовий вчиняти зазначені дії без участі свого захисника. При цьому подав до ІНФОРМАЦІЯ_20 клопотання про відмову від захисника ОСОБА_11 . Суд першої інстанції вирішив процесуальні питання, залучив обвинуваченому ОСОБА_10 захисника для проведення окремої процесуальної дії, оголосив перерву до 29 вересня 2025 року.

29 вересня 2025 року судове засідання о 09 год 18 хв розпочалося з розгляду значної кількості клопотань учасників судового провадження, о 09 год 31 хв суд надав можливість обвинуваченому ОСОБА_10 продовжити виступ, разом з тим він висловив прохання надати йому час для спілкування із захисником ОСОБА_14 . Після оголошення перерви обвинувачений ОСОБА_10 просив суд оголосити повторно перерву до явки у судове засідання його захисника ОСОБА_14 . У подальшому судове засідання продовжено за допомогою програмного забезпечення «SRS Femida», з якого вбачається, що виступ у судових дебатах не був продовжений обвинуваченим ОСОБА_10 у зв`язку з поданням його захисником ОСОБА_14 клопотання про відкладення з метою ознайомлення з матеріалами справи. Судом було вирішено процесуальні питання та оголошено перерву до 02 жовтня 2025 року.

Із журналу судового засідання від 02 жовтня 2025 року вбачається, що розгляд справи розпочався з вирішення значної кількості клопотань, у подальшому о 12 год 09 хв головуючий у справі запропонував обвинуваченому ОСОБА_10 продовжити свій виступ у судових дебатах, обвинувачений погодився, проте висловив прохання надати йому 5 хвилин перерви. Разом з тим, враховуючи процесуальну поведінку, яка пов`язана із зловживанням ОСОБА_10 своїми процесуальними правами, головуючий у справі попередив його, що у разі відмови його від продовження виступу у судових дебатах, суд буде вимушений перейти до наступної стадії розгляду справи, у зв`язку з чим обвинувачений ОСОБА_10 висловив прохання порадитися із захисником за призначенням. Після вчинення вказаних дій захисником за призначенням заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, у задоволенні якого судом було відмовлено.

У подальшому, захисником обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_14 подано заяву про відвід, у задоволенні якого було відмовлено. О 12 год 45 хв обвинувачений ОСОБА_10 продовжив свій виступ у судових дебатах, який у зв`язку з повітряною тривогою тривав до 13 год 01 хв. У подальшому ОСОБА_10 виступав у судових дебатах у період часу з 17 год 06 хв до 17 год 18 хв, з 17 год 22 хв до 17 год 59 хв, з 18 год 09 хв до 19 год 02 хв, та судом оголошено перерву до 03 жовтня 2025 року.

03 жовтня 2025 року обвинувачений ОСОБА_10 продовжив свій виступ у судових дебатах у період часу з 13 год 17 хв до 15 год 01 хв, з 15 год 23 хв до 17 год 10 хв, з 17 год 16 хв до 18 год 03 хв. Судом оголошено перерву до 17 жовтня 2025 року.

17 жовтня 2025 року судове засідання у справі розпочалося з розгляду значної кількості клопотань, у тому числі заяви про відвід прокурору, у подальшому обвинувачений ОСОБА_10 продовжив свій виступ у судових дебатах, який тривав з 13 год 28 хв до 15 год 07 хв, з 15 год 27 хв до 17 год 38 хв, з 17 год 41 хв до 18 год 04 хв. Розгляд справи відкладено на 20 жовтня 2025 року, яке у подальшому було знято з розгляду.

28 жовтня 2025 року обвинувачений ОСОБА_10 продовжив свій виступ у судових дебатах у період часу з 09 год 32 хв до 10 год 13 хв, з 10 год 18 хв до 11 год 29 хв, з 11 год 46 хв до 11 год 56 хв, з 12 год 45 хв до 13 год 03 хв, з 15 год 31 хв до 16 год 16 хв, у подальшому вирішено процесуальні питання та відкладено розгляд справи на 29 жовтня 2025 року. У даному судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 повідомив суд, що йому необхідно 10 хвилин додатково для спілкування зі захисником.

29 жовтня 2025 року обвинувачений ОСОБА_10 продовжив свій виступ у судових дебатах у період часу з 17 год 03 хв до 17 год 11 хв, при цьому у судовому засіданні зазначив, що він підсумував свій виступ, просив суд визнати його невинуватим у вчиненні злочину за ч.2 ст.364 КК України, та відповідно до п.3 ст.373 КПК України виправдати у зв`язку з не доведенням, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення, відмовити у задоволенні цивільного позову, ухвалити виправдувальний вирок. При цьому обвинувачений ОСОБА_10 зазначив: «Дякую, шановний суд», на що суд також відповів позитивно. Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_119 виступав у дебатах у проміжок часу з 17 год 17 хв до 17 год 45 хв. О 18 год 33 хв головуючий у справі повідоми, що стадія судових дебатів оголошена закінченою, суд надає обвинуваченому останнє слово.

Отже, дослідивши матеріали справи, у тому числі прослухавши аудіозаписи судових засідань, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що стороні захисту було надано достатньо часу для виступу у судових дебатах, суд не обмежував жодну зі сторін у тривалості їх виступів у судових дебатах та виконував свій обов`язок у частині зупинення виступу учасників дебатів у випадках, коли вони виходили за межі кримінального провадження. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_10 зловживав своїми процесуальними правами, оскільки, наполягаючи на безпосередній участі відповідних обраних ним захисників, у подальшому подавав клопотання про відмову від їх послуг. Крім того, стадія судових дебатів не передбачає обов`язкової участі захисника у цій справі, разом з тим обвинувачений ОСОБА_10 систематично наголошував суду про відмову у виступі без участі відповідного захисника, за наявності інших захисників, які були присутні у судових засіданнях.

У судовому розгляді брали участь двоє обвинувачених та декілька їх захисників, суд, виконуючи вимоги закону, встановив порядок їх виступів у судових дебатах. При цьому йшов на зустріч обвинуваченому ОСОБА_10 , про що свідчить відкладення розгляду справи на прохання обвинуваченого. Разом з тим, у відповідний проміжок часу, дії сторони захисту були спрямовані на затягування розгляду справи та небажання дотримуватися встановленої КПК України процедури. Зауваження головуючого у справі судді щодо повтору у виступі не свідчать про обмеження права ОСОБА_10 на захист, так як стадія судових дебатів, як і загалом розгляд кримінального провадження, має тривати у межах розумних строків. Мета судових дебатів є резюмування позиції учасників судового провадження щодо висунутого обвинувачення, доказів, які було досліджено судом. Систематичне повторення обставин кримінального провадження не свідчить про ефективність захисту, а про намагання затягнути час його розгляду.

Отже, зважаючи на зазначене і те, що своїм правом на виступ у судових дебатах скористався як сам обвинувачений ОСОБА_10 , так його захисники ОСОБА_11 , ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , відсутні підстави вважати, що під час провадження у суді першої інстанції було порушено право обвинуваченого ОСОБА_10 на ефективний захист, що його було позбавлено справедливого судового розгляду, були перешкоди для реалізації наданих йому прав. Нормами чинного КПК України не встановлено обов`язку суду забезпечувати участь у судових дебатах захисника за договором, на участі якого обвинувачений наполягає за наявності іншого його захисника, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_13 щодо порушення права на захист є необґрунтовані.

З технічного запису судового засідання вбачається, що суд першої інстанції не позбавив обвинуваченого ОСОБА_10 можливості виступити з останнім словом, забезпечив сторонам рівні умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, а тому доводи апеляційних скарг в цій частині є необґрунтовані з огляду на дотримання Вищим антикорупційним судом принципів рівності та змагальності сторін.

Доводи ж про проведення судових дебатів без захисників ОСОБА_10 повністю спростовуються матеріалами справи, оскільки під час дебатів засідання відкладались, коли були відсутні його захисники.

17. Щодо доводів сторони захисту про відсутність підстав для кримінально - правової оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_10 як вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, та доводів захисника ОСОБА_18 про відсутність складу злочину

Відповідно до ст.364 КК України (в редакції, чинній станом на 29 квітня 2016 року) під зловживанням владою або службовим становищем необхідно розуміти умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Диспозиція ч.2 ст.364 КК України передбачає кримінальну відповідальність у разі спричинення тяжких наслідків, під яким слід розуміти наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.364 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу та спеціальною метою - одержання будь - якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Тобто у разі вчинення цього кримінально караного діяння завжди матиме місце одержання неправомірної вигоди певною особою і воно безпосередньо пов`язане із діянням у вигляді зловживання владою або службовим становищем та істотною шкодою як суспільно небезпечним наслідком відповідного діяння.

Законодавець чітко визначив, що одержувачем відповідної неправомірної вигоди може бути не лише суб`єкт цього кримінального правопорушення, який вчинює відповідне кримінально-каране діяння, а й інша фізична або ж юридична особа.

У разі отримання неправомірної вигоди іншими особами (фізичними або ж юридичними) такий зв`язок може не мати очевидного вигляду.

Головним для складу злочину, передбаченого ст.364 КК України, є усвідомлене вчинення зловживання владою або службовим становищем. Якщо суб`єкт цього злочину вчинює певні діяння всупереч інтересам служби, і внаслідок цього інша фізична або юридична особа безпідставно незаконно отримує нематеріальні або матеріальні блага, то це є достатньою підставою для інкримінування особі складу злочину, передбаченого ст.364 КК України, якщо у вчиненому наявні всі інші ознаки цього складу.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2025 року у справі №757/11969/18-к зазначив, що вчинення зловживання службовою особою, яке призвело до отримання неправомірної вигоди третіми особами, передбачає наявність трьох ключових складових: 1) обов`язкове встановлення факту усвідомленого використання влади або службового становища всупереч інтересам служби службовою особою; 2) усвідомлення факту отримання внаслідок такого зловживання неправомірної вигоди самим суб`єктом або третьою особою (третіми особами) та 3) можливість кримінально-правової кваліфікації вчиненого за ст.364 КК України й у разі відсутності попередніх домовленостей між тим, хто вчинює зловживання із вигодонабувачем.

Фактично, саме форма вини, тобто вчинення зловживання із прямим умислом, та усвідомлення саме суб`єктом факту одержання ним самим або третьою особою неправомірної вигоди є визначальними для встановлення ознак складу злочину за ст.364 КК України.

Усвідомлення вчинюваних діянь суб`єктом, як і усвідомлення факту потенційного отримання неправомірної вигоди внаслідок його дій, зазвичай притаманне для так званих вигодонабувачів неправомірної вигоди, однак все ж не є обов`язковим.

При службовому зловживанні прийняття рішення чи вчинення дій в інтересах певної особи, яке стає причиною користування такою особою певною пільгою, несплатою певних платежів або ж сплатою їх у меншому розмірі завжди потрібно розглядати в контексті усвідомленості саме службовою особою факту вчинення зловживання з метою отримання неправомірної вигоди фізичною або юридичною особою.

Службова особа повинна розуміти, що невчинення нею певних дій або ж навпаки їх вчинення призведе до отримання неправомірної вигоди нею самою або третьою особою.

Стаття 19 Конвенції ООН проти корупції констатує, що на відміну від одержання неправомірної вигоди або зловживання впливом, які вимагають доведення взаємодії між двома або більше особами, зловживання владою або службовим становищем зосереджується виключно на діях та намірах службової особи, яка ймовірно вчинила правопорушення. Таким чином, ст.19 Конвенції вимагає лише доведення того, що службова особа вчинила злочинні дії без необхідності встановлювати поведінку інших осіб, які могли, наприклад, пропонувати гроші в обмін на послуги.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2025 року у справі №757/11969/18-к зробила такі правові висновки, що факт наявності або відсутності певних домовленостей чи контактних зв`язків службової особи з іншою фізичною чи юридичною особою, яка отримала неправомірну вигоду, не має кримінально - правового значення для кваліфікації дій службової особи за відповідною частиною ст.364 КК України; кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем за ст.364 КК України настає і у тому разі, якщо службова особа діяла в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи відомостей про зміст і характер своїх дій.

Обвинувачений ОСОБА_10 як у суді першої інстанції, так й під час апеляційного розгляду справи зазначав про відсутність складу злочину з огляду на те, що до його повноважень не належало здійснення аналізу документів, які були направлені на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими, з таких підстав.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_9 , яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України №236 від 21 травня 2014 року (далі - Положення №236) визначено, що ІНФОРМАЦІЯ_80 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску, митних та інших платежів. ДФС очолює Голова, який призначається на посаду.

Крім того, п.11 Положення №236 визначено, що Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 , у тому числі: очолює ІНФОРМАЦІЯ_6 , здійснює керівництво діяльністю Служби, представляє ІНФОРМАЦІЯ_6 у відносинах з іншими органами, підприємствами, організаціями в Україні та за її межами; забезпечує виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів ІНФОРМАЦІЯ_37 з питань, що належать до компетенції ДФС; дає у межах повноважень обов`язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату ДФС, її територіальних органів доручення, здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно до ст.14 ПК України

14.1.1-1. адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст.19 ПК України (у редакції, чинній на період пред`явленого обвинувачення)

Стаття 19-1. Функції контролюючих органів

19-1.1. Контролюючі органи виконують такі функції:

19-1.1.1. здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів;

19-1.1.2. контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів;

19-1.1.10. забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів;

19-1.1.11. забезпечують перегляд рішень контролюючих органів нижчого рівня у встановленому законодавством порядку;

19-1.1.21. організовують роботу та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку;

19-1.1.22. здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів;

19-1.1.24. здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу;

19-1.1.26. прогнозують, аналізують надходження податків, зборів, платежів, визначених Податковим та Митним кодексами України, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", джерела податкових надходжень, вивчають вплив макроекономічних показників, законодавства, угод про вступ до міжнародних організацій, інших міжнародних договорів України на надходження податків, зборів, платежів, розробляють пропозиції щодо збільшення їх обсягу та зменшення втрат бюджету;

19-1.1.33. подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звіти та інформацію про надходження податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи;

19-1.1.34. забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

19-1.1.38. забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

19-1.1.39. здійснюють відомчий контроль та внутрішній аудит за додержанням вимог законодавства і виконанням службових обов`язків у контролюючих органах, на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери їх управління;

19-1.1.45. звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством;

19-1.1.46. здійснюють інші функції, визначені законами України.

Згідно зі ст.20 ПК України, яка фактично зазнала незначних змін у період з 05 травня 2015 року до 31 травня 2016 року:

Права контролюючих органів

20.1. Контролюючі органи мають право:

20.1.1. запрошувати платників податків, зборів, платежів або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів, платежів, дотримання вимог іншого законодавства, у тому числі законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків);

20.1.2. для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом;

20.1.3. отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали;

20.1.4. проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім ІНФОРМАЦІЯ_81 ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

20.1.5. отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені строки валютної виручки від суб`єктів господарювання;

20.1.6. запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;

20.1.7. отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді;

20.1.8. під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків - юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції;

20.1.9. вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню, патентуванню та/або сертифікації) від проведення такої інвентаризації або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу;

20.1.13. доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.14. у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів;

20.1.15. вимагати під час проведення перевірок від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ та організацій, а також фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, усунення виявлених порушень законодавства;

20.1.17. залучати у разі потреби фахівців, експертів та перекладачів;

20.1.18. визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків;

20.1.19. застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

20.1.20. одержувати безоплатно необхідні відомості для ведення Єдиного реєстру податкових накладних, Єдиного реєстру акцизних накладних, формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків від платників податків, а також ІНФОРМАЦІЯ_81 та його установ - про суми доходів, виплачених фізичним особам, та утриманих з них податків, зборів, платежів; від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб`єктів, видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, - про державну реєстрацію та видачу ліцензій суб`єктам господарської діяльності; від органів, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, - про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього; від органів державної реєстрації актів цивільного стану - про фізичних осіб, які померли; інформацію, необхідну для забезпечення реєстрації та обліку платників податків, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням;

20.1.21. одержувати безоплатно від органів статистики дані, необхідні для використання у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;

20.1.24. отримувати безоплатно від органів, що забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, необхідну для здійснення повноважень контролюючих органів щодо забезпечення погашення податкового боргу платника податків. Строк надання інформаційних довідок цими органами на письмові запити контролюючих органів не може перевищувати п`яти робочих днів з дня отримання таких запитів;

20.1.28. стягувати з банків та інших фінансових установ пеню за несвоєчасне виконання ними рішень суду та доручень платників податків про сплату податків, зборів, платежів;

20.1.29. приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством;

20.1.30. звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;

20.1.31. звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень;

20.1.32. звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов`язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;

20.1.33. звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.34. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;

20.1.35. звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;

20.1.37. звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб`єктів господарювання;

20.1.38. звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом;

20.1.39. звертатися до суду із заявами щодо порушення справ про банкрутство;

20.1.41. складати стосовно платників податків - фізичних осіб та посадових осіб платників податків - юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення та виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у порядку, встановленому законом;

20.1.42. проводити аналіз та здійснювати управління ризиками з метою визначення форм та обсягів податкового і митного контролю;

20.1.43. проводити перевірку правильності ведення бухгалтерського обліку відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

20.1.44. проводити перевірку правильності та повноти визначення доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

20.1.45. здійснювати інші повноваження, передбачені законом.

Відповідно до ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: 21.1.1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з ПК України та іншими законами України, іншими нормативними актами; 21.1.2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; 21.1.5. коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

З матеріалів справи вбачається, що обвинуваченого ОСОБА_10 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 травня 2015 року № 424-р призначено Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 , до роботи на вказану посаду він приступив з 06 травня 2015 року.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_10 , що до його функціональних обов`язків не належало здійснення аналізу та перевірка документів, які надходили на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 , є необґрунтованими, оскільки посада, яку обіймав ОСОБА_10 , не є формальною та передбачає здійснення визначених законом повноважень та виконання відповідних обов`язків.

Колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_10 був зобов`язаний вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, та дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень, проте як свідчать докази, які долучено до матеріалів справи, таких дій не вчинив. Крім того, не застосування стосовно ОСОБА_10 дисциплінарного стягнення не свідчить про відсутність складу злочину, оскільки дисциплінарна та кримінальна відповідальність є різними видами відповідальності і не виключають одна одну, у зв`язку з чим доводи в цій частині обвинуваченого ОСОБА_10 є необґрунтованими.

Посилання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_17 на економічну та документальну обґрунтованість кожного з прийнятих рішень окремо, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наявність вказаних обставин не впливає на склад злочину, передбаченого ст.364 КК України, у даному випадку, оскільки обвинувачення стосується триваючого злочину.

Нормами ПК України встановлено загальний порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме стягнення коштів, які перебувають у власності боржника, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна боржника, яке перебуває у податковій заставі.

Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків визначено ст.100 ПК України.

Відповідно до п.100.1. ПК України (в редакції, чинній станом на 29 квітня 2016 року) розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 ПК України.

Згідно з п.100.2. ПК України платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до п.100.4. ПК України підставою для розстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов`язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Пункт 100.8. ПК України: рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);

Пункт 100.9. ПК України: рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань чи податкового боргу щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, про що повідомляється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

Пункт 100.14. ПК України: розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.

Так, згідно п.14.1.155. ПК України: податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПК України.

Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених ПК України, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з ПК України та не потребує письмового оформлення.

Пунктами 89.1.2. статті 89.1. ПК України визначено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Пунктом 89.8. ст.89 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Умови припинення податкової застави визначені ст.93 ПК України.

Так, згідно підпунктів 93.1.1. - 93.1.4. ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

З аналізу податкового законодавства вбачається, що право податкової застави виникає в силу закону, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що договори про розстрочення, укладені податковими органами з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як операторами за ДСД з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на підставі рішень ІНФОРМАЦІЯ_6 про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу, не були забезпечені податковою заставою.

Доводи сторони захисту, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ч.2 ст.17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.

На переконання колегії суддів, у кримінальному проваджені стосовно ОСОБА_10 , цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано, так як за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, щодо якого йому пред`явлено обвинувачення.

Посилання суду першої інстанції, що вказівок ОСОБА_10 зафіксовано не було, адже досудове розслідування розпочалося вже після вчинення усіх злочинних дій, котрі інкримінуються, є мотивами ухвалення судового рішення, тобто юридичною оцінкою всіх обставин справи, доказів та позиції учасників кримінального провадження, а тому не свідчать про порушення концепції «розумного сумніву». За відсутності вказівок Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 місцеві податкові інспектори не мали б права звертатись саме до нього з питання розстрочення, оскільки сума розстрочень не перевищувала 3 млн, а загальна сума заборгованості по ДСД їм не могла бути відома.

Зі змісту вироку Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року вбачається, що судом визнано доведеним чітко визначене формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_10 , згідно якого, у тому числі було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 прийняв 339 економічно та документально необґрунтованих рішень про розстрочення грошових зобов`язань операторам спільної діяльності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » зі сплати ренти за користування надрами, що призвело до несплати цими платниками податків, починаючи з травня 2015 року до Державного бюджету України рентної плати на загальну суму 2 019 146 516,02 грн. Тобто, в суді доведено, що тяжкі наслідки у розмірі 2 019 146 516,02 грн завдано Державі Україна, а тому посилання сторони захисту обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_17 щодо не доведення наявності об`єктивної сторони складу злочину за ч.2 ст.364 КК України є необґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_18 в частині невірного тлумачення податкового законодавства судом першої інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими, з таких підстав.

Відповідно до пункту 100.1. ст.100 ПК України (в редакції чинні станом на 29 квітня 2016 року) розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 ст.129 ПК України.

Тобто, у будь-якому випадку загальнодержавний податок у вигляді рентної плати має надійти до державного бюджету України, проте як свідчать докази, які долучено до матеріалів справи, прийняття Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 рішення надали змогу як операторам спільної діяльності з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » упродовж майже року не сплачувати ренту за видобування природного газу, газового конденсату та нафти.

Отже, мета, яка була визначена ст.100 ПК України, досягнута не була. Більш того, з матеріалів справи вбачається, що незважаючи на несплату податків, оператори спільної діяльності з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ Фірма « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » продовжували отримувати нові розстрочення, що підтверджується, у тому числі, показаннями свідків ( ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_70 , ОСОБА_123 ).

Зі змісту ст.32 ПК України вбачається, що зміна строку сплати податку здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку, проте такий податок має надійти до Державного бюджету.

З огляду на вищевикладене, а також те, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись, в тому числі, і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, при такому розстроченні має враховуватись ст.100 ПК України, яка містить правове регулювання з цього питання.

Показання обвинуваченого ОСОБА_10 , дані під час апеляційного розгляду у частині, що на нього було покладено виконання значного кола обов`язків, він не читав повністю висновків, які додавались до проектів рішень, не можуть бути підставою для зміни обвинувачення чи його виправдання, оскільки саме на Голову ІНФОРМАЦІЯ_6 покладено обов`язок контролю щодо наповнення державного бюджету України і відповідальність за документ несе його підписант, а не лише особи, які його погоджували. Положення ж діючого законодавства та підзаконних нормативних актів достатньо повно описано у тексті вироку, тому і підстав описувати його показання у цій частині не є необхідним.

Щодо не взяття до уваги показань відсутності комунікації ОСОБА_10 з Особою-1, обізнаності щодо злочинного плану та умислу, відсутності знайомства з керівниками ДСД та ТОВ, то вони зазначені у розділі ІІІ вироку та їм дана оцінка у взаємозв`язку з іншими доказами, зазначеними у вироку як непрямі.

Щодо показань обвинуваченого ОСОБА_10 , що він не був обізнаний, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » були підконтрольні Особі-1 та про вказані припущення сторони обвинувачення йому стало відомо у червні 2016 року під час виклику на допит та з публічним притягненням Особи-1 до кримінальної відповідальності, то колегія суддів вважає їх такими, що дані ним з метою ухилення від кримінальної відповідальності та покарання, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, які свідчать про безпідставне надання розстрочень грошових зобов`язань/податкового боргу без сплати ними протягом тривалого періоду будь-яких сум саме цим трьом ДСД, про що йому було достовірно відомо. При цьому суми, які інколи ним розстрочувались були незначними, враховуючи дохід, який ними отриманий (49,85 грн рішення № 15 від 04 січня 2016 року в частині ренти за газовий конденсат та рішення № 64/39 від 30 березня 2016 року на цю ж суму; рішення №279/39 від 19 серпня 2015 року з оплати за користування надрами для видобування газового конденсату на суму 2 616,62 грн; рішення №71 від 31 березня 2016 року щодо газового конденсату - 1 769,13 грн; рішення №312/15 від 28 серпня 2015 року, рішення №350 від 30 вересня 2015 року, рішення №443 від 30 жовтня 2015 року щодо рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату - на суму 872,21 грн; рішення щодо податкового боргу №398 від 30 вересня 2015 року на суму 18 909,14 грн; рішення 46/0/1 від 19 лютого 2016 року на суму 185,28 грн щодо газового конденсату; рішення №402 від 30 вересня 2015 року про розстрочку податкового боргу ДСД з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » на суму 26 703,70 грн та інші).

Такі дії ОСОБА_10 беззаперечно свідчать про наявність у нього умислу на несплату ДСД, кінцевим бенефіціаром яких був Особа-1, які продовжували використовувати безкоштовно надра України, а борг за використання яких, на думку обвинувачених, недостатньо для сплати, має сплатити державне підприємство. При цьому також колегія суддів вважає, що показання ОСОБА_10 в частині, що він не був обізнаний про відсутність підстав для надання розстрочень, що йому не було відомо про невиконання договорів, спростовуються його ж показаннями, що до проектів рішень йому надавались висновки про доцільність розстрочень, а у вказаних висновках зазначались обставини, які, на думку суду, не давали підстав для задоволення звернень. До прикладу: рішення № 281/27 від 20 серпня 2015 року (т.34 а.с.23) розстрочення загальною сумою 39 664 122,02 грн, у висновку у п.4 оцінка платоспроможності зазначено показники чистого прибутку за минулий період 114 545 тис. грн., а у звітному 660 342 тис. грн. (т.34 а.с.34), при цьому ДСД просить розстрочити сплату податкового боргу і така згода надається. Крім цього, ОСОБА_10 надав показання, що рішення про розстрочення незначних сум ним підписувались, бо загальна сума боргу перевищувала суму 3 млн грн, тобто він знав, усвідомлював, що вказані платники податків систематично не виконують договори про розстрочення. Тому колегія суддів не може погодитись, що обвинувачений ОСОБА_10 діяв в інтересах держави, ІНФОРМАЦІЯ_4 , приймаючи такі рішення. Показання ж його в частині, що він не читав висновки повністю, колегія суддів розцінює як такі, що дані ним з метою ухилення від кримінальної відповідальності та покарання, які не можуть бути підставою для його виправдання, оскільки він зобов`язаний за посадою контролювати, у тому числі, своєчасне надходження до Державного бюджету України відповідних платежів.

Відповідно до п.89.1 ст.89 ПК України, право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку, а також у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. Разом з цим, п.п.100.14 ст.100 ПК України передбачено, що розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.

При цьому, договори про розстрочення, укладені податковими органами районного рівня з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », як операторами за договорами спільної діяльності з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на підставі рішень ІНФОРМАЦІЯ_6 про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу, враховуючи їх розмір, у порушення ст.89, п.п.100.14 ст.100 ПК України взагалі не були забезпечені податковою заставою.

Відповідно до п.88.3 ст. 88 ПК України, у разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Вказані вище факти, на переконання суду, свідчать саме про умисел ОСОБА_10 на вчинення дій в інтересах учасників ДСД - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », а також Особи-1. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності майна у податковій заставі, надання постійних розстрочень як грошових зобов`язань, так і податкового боргу, що призвело до ненадходження коштів до державного бюджету та покладення обов`язку погашення заборгованості лише на його учасника - державне підприємство ( ОСОБА_10 у своїх показаннях підтвердив, що знав про участь у ДСД ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») забезпечивши отримання прибутку не ДСД, а саме ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 ».

Відсутність доказів знайомств з директорами ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », а також спілкування з вигодонабувачем не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки не є обов`язковою ознакою ст.364 КК України, що відповідає висновкам постанови Об`єднаної палати Верховного Суду 10 лютого від 2025 року у справі №757/11969/18-к, відповідно до яких: «(1) факт наявності або відсутності певних домовленостей чи контактних зв`язків службової особи з іншою фізичною чи юридичною особою, яка отримала неправомірну вигоду, не має кримінально - правового значення для кваліфікації дій службової особи за відповідною частиною ст. 364 КК; (2) кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем за ст. 364 КК настає і у тому разі, якщо службова особа діяла в інтересах третьої особи без доведення до відома такої особи відомостей про зміст і характер своїх дій». Та за обставинами даної справи стороною обвинувачення доведено, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 , маючи знання у сфері права та економіки, не міг не усвідомлювати протиправність постановлених ним рішень, з врахуванням тієї інформації, яка була зазначена у висновках щодо отримання прибутків та несплати розстрочених платежів платниками податків - ДСД.

Щодо доводів у частині зазначення у вироку «не встановлених осіб», що не відповідало обвинувальним актам сторони обвинувачення, то колегія суддів вважає, що суд зазначив ті обставини, які він встановив під час судового розгляду. Оскільки судом не було встановлено, окрім обвинуваченого ОСОБА_10 , конкретних осіб, які сприяли прийняттю ним таких рішень, то колегія суддів не вважає таке зазначення виходом за межі пред`явленого обвинувачення.

Щодо показань обвинуваченого ОСОБА_10 , що він не знав загальної суми заборгованості по ДСД, то колегія суддів вважає їх такими, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються супровідними листами про надання дозволу на перенесення строків платежів з 2015 року на 2016 рік (т.33, а.с.224, 225-230, 238, т.36 а.с.162-167, т.38 а.с.136-138 та ін. ).

Щодо доводів про неналежну оцінку висновків експертів, які надані стороною захисту, вибіркове використання їх фрагментів на користь сторони обвинувачення, підтвердження економічної та документальної обґрунтованості, підписаних Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), відсутність завданої державі шкоди на загальну суму 2 019 146 493,34 грн, у тому числі вартості природного газу, який перебуває у податковій заставі, колегія зазначає таке. Під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту, що у справі мають місце висновки експертиз, які суперечать одна одній, що необхідно було призначити ще одну експертизу, оскільки висновками експертиз сторони обвинувачення не встановлено, що має місце заподіяння шкоди (тяжких наслідків), а лише зазначено можливість визнання її судом (т.82, а.с.234 - «по шостому питанню»). Крім цього, перед експертами сторони захисту та сторони обвинувачення на вирішення ставились різні питання, тому і не могли співпадати їх результати. Висновки експертів сторони захисту, що наслідком розстрочення не є заподіяння шкоди, що відсутні підстави вважати, що податкова заборгованість є безнадійною, що сплачувати заборгованість мають ДСД та їх учасники, не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого ОСОБА_10 , закриття кримінального провадження, у тому числі відносно ОСОБА_17 з підстави відсутності складу/події злочину, оскільки питання оцінки наслідків прийнятих ним рішень здійснюється судом під час розгляду кримінального провадження та не залежить від наявності/відсутності судових рішень з цього питання інших видів судочинства. Щодо доводів про проведення самостійних розрахунків судом першої інстанції для визначення розміру шкоди, то колегія суддів вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для скасування чи зміни вироку, оскільки мова йде лише про додавання сум грошових зобов`язань по сплаті рентної плати за користування надрами по трьох ДСД, які зазначені у висновку для визначення всієї суми їх несплати - 2 019 146 516,02 грн (т.82 а.с.233). Що ж до оцінки судом висновку експерта сторони захисту, де зазначено відсутність завданої державі шкоди на загальну суму 2 019 146 493,34 грн та визначено різницю між цими двома сумами, то колегія суддів також не вбачає підстав необхідності мати спеціальні знання щоб визначити різницю сум у цих двох висновках. У зв`язку з чим безпідставними є доводи сторони захисту, що суд перебрав на себе повноваження судових експертів. Щодо доводів про наявність природнього газу у податковій заставі для погашення грошових зобов`язань/податкового боргу, то колегія суддів вважає, що його збереження для часткового погашення зобов`язань не є наслідком належного виконання ОСОБА_10 своїх обов`язків, а його вартість не здатна покрити всі бюджетні зобов`язання. Щодо доводів в частині неналежної оцінки висновків та доказів у сукупності, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони спростовуються текстом вироку.

Щодо доводів, що під час проведення експертного дослідження стороною обвинувачення було надано документи, на підставі яких були прийняті рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 про розстрочення грошових зобов`язань за №114, 312/22, 357, 450, 482, що не входять до обсягу пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, тобто не мають відношення до обставин цього кримінального провадження; що вказані обставини підтверджуються висновком експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 №9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року (т.154, а.с.33-53), то у вироку є посилання на рішення №114 такого змісту: «- № 31 від 28 серпня 2015 року ( ІНФОРМАЦІЯ_82 ) про розстрочення авансових внесків за серпень 2015 року зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу в сумі 21 639 138,09 грн, газового конденсату в сумі 812 414,12 грн та нафти в сумі 15 450,52 грн, щомісячно рівними частинами з 30 серпня 2015 року по 30 листопада 2015 року. Пізніше до цього договору, рішеннями ІНФОРМАЦІЯ_83 (Валківське відділення) № 38, № 39, № 40 від 30 вересня 2015 року, № 61, № 60, № 59 від 29 жовтня 2015 року, № 112, № 113, № 114 від 30 листопада 2015 року та № 150, № 151, № 152 від 30 грудня 2015 року про перенесення термінів сплати розстрочених сум, прийнятими за вказівкою та погодженням Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , внесені доповнення. Цими рішеннями та доповненнями до договору, в порушення вимог п. 4.10. та п. 2.3. Порядку, визначено кінцевий термін, до якого розстрочено грошові зобов`язання (з урахуванням усіх перенесень термінів сплати) на 01 січня 2016 року, тобто за межі 2015 бюджетного року» (т.205 а.с.52, зворот а.с.26) тобто мова йде не про рішення, підписане обвинуваченим ОСОБА_10 , таке ж посилання є і в зміненому обвинувальному акті; разом з тим у п.149 вироку «об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України», посилання на вказане рішення відсутнє, також у вироку, зміненому обвинувальному акті відсутнє посилання на рішення №312/22 від 28 серпня 2015 року, № 357 від 30 вересня 2015 року, №450 від 30 жовтня 2015 року, №482 від 30 листопада 2015 року, у зв`язку з чим доводи сторони захисту у цій частині є безпідставними. Наявність даних про дослідження таких рішень у висновку експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 №9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року (т.78 а.с.30-120) не можуть бути підставою для зміни вироку, оскільки дані таких рішень у вироку відсутні. Що ж до врахування сум розстрочення згідно цих рішень у висновку експертів ІНФОРМАЦІЯ_32 №9641/18615-18684/16-45 від 30 листопада 2016 року та відсутність про їх дослідження у висновку ДП « ІНФОРМАЦІЯ_84 » № 170721-01 від 21 липня 2017 року (т.81-82), то колегія суддів вважає, що така розбіжність у досліджених рішеннях не є підставою для зміни чи скасування вироку, оскільки сума ренти 2 019 146 516,02 грн, яка не надійшла до Державного бюджету України, в обидвох висновках є однаковою і вираховувалась за кінцевою сумою, яка утворилась в результаті накопичення несплачених сум за вказаний період з врахуванням рішень, які були прийняті у часі пізніше, відповідає сумі висновків експертиз сторони захисту.

Відповідно до ч.2 ст.243 КПК України (в редакції чинній станом на 09 листопада 2017 року) сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

З матеріалів справи вбачається, що експертне економічне дослідження №208-05.17-1005 від 09 листопада 2017 року проведено за дорученням сторони захисту, яка згідно закону має повноваження доручати експертам проведення.

Чинний КПК України не покладає обов`язку на сторону захисту у разі, коли вона доручає експерту проведення дослідження, попередити експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відповідно до ст.4 Закону України «Про судову експертизу» незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, у тому числі кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Таким чином, з точки зору закону, судовий експерт з огляду на статус, має бути обізнаний про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, що виключає необхідність попередження його стороною захисту про кримінальну відповідальність.

За змістом положень ст.94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 в частині необґрунтованості визнання неналежним доказом висновку експертного економічного дослідження №208-05.17-1005 від 09 листопада 2017 року з підстави не попередження експертів про кримінальну відповідальність є слушними, проте дані доводи не спростовують загального висновку суду, що не надходження рентної плати до Державного бюджету України у розмірі 2 019 146 516,02 грн зумовлено прийняттям саме обвинуваченим ОСОБА_10 рішень про розстрочення грошових зобов`язань та податкового боргу.

Відповідно до вимог КПК України доказування здійснюється на основі сукупності доказів, на підставі яких суд у подальшому робить висновок щодо доведення або не доведення обвинувачення. Сторона захисту надала суду значну кількість висновків експертів, проте для встановлення наявності складу злочину має значення не кількісний показник доказів, а можливість цих доказів довести достовірність фактів та обставин. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що експертне економічне дослідження №208-05.17-1005 від 09 листопада 2017 року, як й висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №07-21 від 24 грудня 2021 року не підтверджує відсутність матеріальної шкоди, оскільки за даних обставин питання встановлення збитків чи їх відсутність належить до компетенції суду.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 щодо відсутності складу злочину є безпідставними. Незгода сторони захисту ОСОБА_17 з висновком суду про виправдання його через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим правильності такого висновку не спростовує.

Щодо зазначення стороною захисту начебто суперечливих висновків щодо наміру сплати ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як учасники ДСД разом з ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та відсутності такого наміру, то колегією суду першої інстанції зроблено висновок щодо питання можливості погашення заборгованостей вже після порушення кримінального провадження, після ухвалення ОСОБА_10 протиправних рішень, що не впливає на суть пред`явленого та доведеного обвинувачення.

Щодо доводів сторони захисту про прийняття аналогічних рішень іншими Головами ІНФОРМАЦІЯ_6 , то колегія суддів вважає, що такі доводи не можуть бути підставою для виправдання ОСОБА_10 , оскільки суд розглядає кримінальне провадження лише в межах пред`явленого обвинувачення. Також колегія суду вважає, що листи Голови ІНФОРМАЦІЯ_21 про законність рішень ОСОБА_10 як Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого ОСОБА_10 , оскільки у Голови ІНФОРМАЦІЯ_21 відсутні повноваження надавати оцінку рішенням іншої особи, яка за посадою є рівнозначною, у тому числі щодо наявності чи відсутності в її діях складу злочину.

Щодо доводів сторони захисту, що у вироку відсутні дані про те, кому заподіяно шкоду, то колегія суддів вважає, що такі доводи не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого ОСОБА_10 , оскільки диспозиція статті зазначає про заподіяння шкоди, у тому числі державним інтересам, про що зазначено у п.150, 4477 вироку.

Щодо доводів сторони захисту, що у період з травня 2015 року по травень 2016 року не існувало податкового боргу ДСД, то такі доводи спростовуються текстами Рішень (наприклад, №281/20 від 20 серпня 2015 року та іншими), а також фактичними обставинами справи, оскільки несплата розстрочених грошових зобов`язань фактично стала податковим боргом та завдяки незаконним рішенням ОСОБА_10 іменувалася як грошове зобов`язання в частині деяких розстрочених сум до травня 2016 року, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлення саме таких обставин.

Щодо твердження сторони захисту, що суд вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення, оскільки у обвинувальному акті відсутні відомості, що Головою ІНФОРМАЦІЯ_6 були створені або здійснено сприяння у створенні умов для того, щоб оператори ДСД не сплачували у повному обсязі рентну плату, то колегія суддів вважає, що встановлені судом у вироку обставини не суперечать даним обвинувального акту, а лише уточнюють форму способу зловживання ним своїм службовим становищем.

Щодо тверджень, що судом не було враховано та проігноровано доводи сторони захисту, що податковими органами не висунуто жодних претензій до ДСД, зокрема відсутні складені у строк податкові повідомлення-рішення, то колегія суддів вважає, що такі доводи не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки виходять за його межі, хоча і стосуються неналежного виконання посадових обов`язків, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_10 , який мав би контролювати вказані питання у період перебування на посаді.

Тому посилання обвинуваченого ОСОБА_10 щодо невірного тлумачення закону судом першої інстанції є необґрунтованими.

Щодо доводів у частині відсутності доказів, які б підтверджували факт підписання ОСОБА_10 рішень про розстрочень, колегія суддів вважає такими, що не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки суперечать його показанням та доводам апеляційних скарг сторони захисту.

Так, із тексту вироку суду, у тому числі показань обвинуваченого ОСОБА_10 , які були надані суду апеляційної інстанції він зазначив, що процедура прийняття та підписання рішень про розстрочення грошових зобов`язань платника податків є лише незначною частиною серед великої кількості повноважень, які має виконувати Голова ІНФОРМАЦІЯ_6 . У судовому засіданні він неодноразово зазначав, що коли йому приносили рішення на підпис, це означало, що вони пройшли відповідну процедуру, починаючи з інспекторів, відділів місцевих інспекцій, регіональних управлінь ІНФОРМАЦІЯ_6 , закінчуючи працівниками Департаменту погашення заборгованості. Враховуючи дані обставини, у нього не виникало сумнівів щодо того, що вони цю перевірку у повній відповідності пройшли, це також було перевірено та завірено іншими департаментами, які візували такі проекти рішень після проходження перевірки кожен по своєму напрямку. На думку обвинуваченого ОСОБА_10 , займатися окремою перевіркою кожного окремого документа, який міг бути у складі тих документів не є повноваженнями Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 , не є фізично, логічно можливим.

Також у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 повідомив, що він був призначений на посаду 05 травня 2025 року, у період з 2015 року та на початку 2017 року лише він підписував усі рішення (т.34, а.с.236). Кожне підписане ним рішення про розстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу у період 2015-2016 років щодо платників податків, які розглядаються у цій справі та усіх інших платників податків, які отримували такі самі або аналогічні розстрочення повністю відповідали вимогам чинного податкового законодавства, у них не було різниці з точки зору підходу, процедури тощо.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги в частині відсутності доказів, які б підтверджували, що рішення підписані безпосередньо обвинуваченим ОСОБА_10 колегія суддів вважає такими, що не відповідають встановленим обставинам у даному кримінальному провадженні, оскільки зміст наданих доказів та показань обвинуваченого ОСОБА_10 суперечать один одному, що ставить під сумнів їх достовірність. Крім цього, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи сторона захисту заявила лише під час судових дебатів, після надання стороною обвинувачення всіх доказів, що свідчить про відсутність підстав вважати, що рішення підписувались не ним. А доводи апеляційної скарги про визнання підписання ним частини рішень після виходу з відпустки чи повернення з відрядження лише підтверджують факт що щодо цих операторів ДСД у нього був особливий підхід та приймав рішення лише він.

Доводи сторони захисту щодо виправдання обвинуваченого ОСОБА_17 з підстав за якими ОСОБА_10 засуджено, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_17 рішення про розстрочення не підписував.

Щодо доводів сторони захисту про суперечливість висновків суду першої інстанції в частині вчинення злочину ОСОБА_10 як умисно, так і з необережності («достовірно знаючи (не міг не знати, адже з огляду на займану посаду, мав доступ до будь-якої інформації, котра стосується наданих розстрочень)», то колегія суддів вважає таке тлумачення сторони захисту помилковим, оскільки висловлювання «не міг не знати» не свідчить про кваліфікацію судом першої інстанції дій обвинуваченого як вчинення злочину з необережності, про що свідчить текст вироку.

Щодо доводів ОСОБА_10 , що порушення відносно нього кримінального провадження, його звільнення з посади було «політичною розправою», тиском на його членів сім`ї, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки його призначення та звільнення з посади мало місце у період дії ВР України в тому ж депутатському складі.

Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_10 при розстроченні податкових зобов`язань діяв в інтересах служби, оскільки сприяв збільшенню розміру платежів у виді відсотків до державного бюджету від ДСД, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як матеріали даного кримінального провадження свідчать про не отримання державою не лише таких відсотків, але і рентної плати в цілому.

18. Висновки щодо інших доводів апеляційних скарг

Щодо доводів про зазначення ОСОБА_57 25 січня 2016 року у своєму блокноті, що всі листи, матеріали по «Надрагеоцентр, ХАС» з районів зібрано, але немає висновків адміністрування» (п.4248 суду) та некоректного інтерпретування таких записів судом першої інстанції, як направлення документів до ІНФОРМАЦІЯ_6 для прийняття рішення про розстрочку без відповідних висновків, так як такі висновки суду спростовуються листом ІНФОРМАЦІЯ_31 №419/8/16-31-23-23 від 27 січня 2016 року (т.44, а.с.24), то колегія суддів частково погоджується з такими доводами апеляційної скарги, так як у листі ІНФОРМАЦІЯ_31 №419/8/16-31-23-23 є запис лише щодо ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_12 », разом з тим відсутні дані щодо ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (т.44, а.с.24).

Щодо показань свідка ОСОБА_21 , то колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту, що її показання згідно п.4 ч.2 ст.87 КПК України не можуть бути покладені в основу підтвердження обвинувачення доведеним, оскільки вона обвинувачується у пособництві ОСОБА_10 у вчиненні злочину, в якому він обвинувачується у даному кримінальному провадженні. Тому з вироку підлягають виключенню посилання на її показання, якими обґрунтовується доведення винуватості ОСОБА_10 як таких, що отримані з порушенням права не свідчити проти себе (т.149, а.с.169-171).

Щодо недостовірності показань ОСОБА_71 , то колегія суддів вважає, що вказані доводи є безпідставними, оскільки стороні захисту показання вказаного свідка як підозрюваного відкривались у порядку ст.290 КПК України, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та матеріали даного кримінального провадження є частково матеріалами, які виділені з кримінального провадження №52015000000000002 від 04 грудня 2015 року (т.6, а.с.179; т.10, а.с.16, т.62, а.с.242 п.4516).

Щодо доводів, що суд першої інстанції вживав по відношенню до постановлених обвинуваченим ОСОБА_10 рішень, у тому числі, таку їх ознаку як незаконні, то колегія суддів не вважає, що такі висловлювання не відповідають вимогам діючого законодавства чи є виходом за межі пред`явленого обвинувачення.

Щодо відсутності конкретних відповідей на конкретні клопотання про визнання доказів недопустимими, у тому числі щодо клопотання, заявленого в судовому засіданні від 11 грудня 2019 року, отриманих у результаті тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді від 09 вересня 2016 року (справа № 760/675/16-к; провадження № 1-кс/760/12210/16), то колегією суддів у вироку зазначено, які з доказів вона оцінила як недопустимі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення цього та інших клопотань. При цьому, підстави для визнання доказів недопустимими, які зазначаються стороною захисту: отримання документів чи виконання ухвали детективом, який не був включений в ухвалу слідчого судді, отримання документів на запит, а не згідно ухвали слідчого судді, не можуть бути підставою для визнання їх недопустимими, оскільки не свідчать про істотне порушення прав та свобод людини відповідно до ст.87 КПК України (постанова ВП ВС у справі №633/195/17 від 30 серпня 2023 року; постанова ВС від 11 травня 2021 року у справі №711/2233/18). Щодо доводів сторони захисту, що орган досудового розслідування не мав права отримувати інформацію по сплаті ДСД податків та іншої документації, яка на їх думку є комерційною, то колегія суддів вважає, що податкова інформація не є комерційною таємницею. Згідно із законодавством України - постанови КМ України від 9 серпня 1993 року №611 Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці установлено, що комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов`язкових платежів та інше. Крім цього, дані із фінансової діяльності надавались платниками за ДСД відкрито, подаючи звернення про розстрочку платежів.

Щодо доводів апеляційних скарг, що у деяких підпунктах вироку відсутнє посилання «як Оператора», а лише як ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », то колегія суддів вважає, що вказані обставини не можуть бути підставою для виправдання обвинуваченого, оскільки рішення, які містяться у матеріалах кримінального провадження, стосуються саме ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_12 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » як Операторів ДСД і саме вони зазначені у розділі «Об`єктивна сторона» та міститься в узагальнюючому висновку у п.215 вироку.

Доводи апеляційної скарги, що «На підставі висновку Новомосковської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області про доцільність надання розстрочення грошових зобов`язань (т.34, а.с.89-91) ДФС України прийнято рішення №3102/12 від 28 серпня 2015 року про розстрочення авансових внесків за серпень 2015 року, зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу в сумі 6 485 996, 01 грн та газового конденсату в сумі 190 158,12 грн, а не рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року» спростовуються текстом рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 №347 від 30 вересня 2015 року (т.34 а.с.105), тому вони у цій частині є безпідставними.

Щодо доводів сторони захисту, що у вироку має місце невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у вироку зазначено недостовірні відомості в частині зазначення терміну дії розстрочення грошових зобов`язань зі сплати ренти за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату у п.4124, 368 (281) та 5126 (261), п.4126, 368 (284) та 5126 (264), 4129, 368 (293) та 5126 (273), 4131, 368 (296) та 5126 (276), 4132, 369 (298) та 5127 (278), 4133, 369 (299) та 5127 (279), 4135, 369 (305) та 5127 (285), 4136, 369 (307) та 5127 (287), 4137, 369 (308) та 5127 (288), п.4150, 369 (300) та 5127 (280), 4151, 369 (306) та 5127 (286), 4197, 367 (278), 3490, 4146 та 5125 (258), 4134, 369 (304) та 5127 (284), 4168 то колегія зазначає таке.

Доводи апеляційної скарги в частині зазначення невірних даних у п.4124, 368 (281) та 5126 (261), п.4126, 368 (284) та 5126 (264), 4129, 368 (293) та 5126 (273), 4131, 368 (296) та 5126 (276), 4132, 369 (298) та 5127 (278), 4133, 369 (299) та 5127 (279), 4135, 369 (305) та 5127 (285), 4136, 369 (307) та 5127 (287), 4137, 369 (308) та 5127 (288), п.4150, 369 (300) та 5127 (280), 4151, 369 (306) та 5127 (286), 4168, підтверджуються:

п.4124, 368 (281) та 5126 (261) стосуються рішення 64/33 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «з 31 травня по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є з «30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення - т.188, а.с.129);

п.368 (284), 4126, 5126 (264) невірно зазначено період розстрочення - «з 31 травня 2016 року по 30 червня 2016 року» замість «з 30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення - т.189, а.с.22);

п.4129, 368 (293) та 5126 (273), стосуються рішення 64/45 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «з 31 травня по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є з «30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення - т.188, а.с.111);

п.4131 (11), 368 (296) та 5126 (276), стосуються рішення 64/42 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «з 31 травня по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є з «30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення - т.53, а.с.226);

п.4132, 369 (298) та 5127 (278), стосуються рішення 64/11 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.58, а.с.30);

п.4133 (13), 369 (299) та 5127 (279), стосуються рішення 64/12 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.58, а.с.53);

п.4135, 369 (305) та 5127 (285), стосуються рішення 64/18 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.56, а.с.70);

п.4136, 369 (307) та 5127 (287), стосуються рішення 64/20 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.50, а.с.120);

п.4137, 369 (308) та 5127 (288), стосуються рішення 64/21 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т. 50, а.с.146);

п.4150 (30), 369 (300) та 5127 (280), стосуються рішення 64/10 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.58, а.с.7);

п.4151, 369 (306) та 5127 (286) стосуються рішення 64/16 від 30 березня 2016 року, де строк розстрочення зазначено «по 30 червня 2016 року», хоча правильним періодом розстрочення є «по 31 травня 2016 року» (рішення - т.56, а.с.93).

Доводи апеляційної скарги в частині зазначення невірних даних у п.4134, 369 (304) та 5127 (284) вироку суду підтверджується, так як сума розстрочення у п. 369 (304), 4134 та 5127 (284) є невірною - 11 143 451,85 грн замість 11 143 451,50 грн та період розстрочення «до 30 червня 2016 року» замість «31 травня 2016 року» (рішення №64/17 т.56, а.с.47).

Доводи у частині помилкової суми, зазначеної у п.4168. вироку є обґрунтованими, так як рішення №279/35 від 19 серпня 2015 року стосується суми розстрочення 914 033,99 грн, а не 409 710,14 грн. (рішення №279/35 т.54 а.с.145).

Також стороною захисту доведено, що зазначено недостовірні відомості в частині предмету розстрочення, а саме вказано про розстрочення податкового боргу замість розстрочення грошового зобов`язання у п. 367 (278), 3490, 4146, 4197 та 5125 (258), оскільки у вказаних пунктах іде мова саме про рішення №64/22 про розстрочення грошового зобов`язання ( рішення т.76, а.с.69).

Крім цього, колегією суддів встановлено описки у таких пунктах вироку:

у п.302 (6) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 серпня 2015 року» зазначено «по 20 серпня 2015 року» (рішення - т.34, а.с.2);

у п.302 (7) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 серпня 2015 року» зазначено «по 20 серпня 2015 року» (рішення - т.31, а.с.4);

у п.302 (8) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 серпня 2015 року» зазначено «по 20 серпня 2015 року» (рішення - т.31, а.с.1);

у п. 305 (18) невірно зазначено дату рішення, замість 20 серпня зазначено 19 серпня (рішення - т.31, а.с.98);

у п.311 (77) невірно зазначено дату рішення, замість 20 серпня 2015 року зазначено 20 травня 2015 року (рішення - т.49, а.с.39);

у п.368 (287), 5126 (267) невірно зазначено період розстрочення - «з 31 травня 2016 року по 30 червня 2016 року» замість «з 30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення -т.189, а.с.87);

у п.368 (290), 5126 (270) невірно зазначено період розстрочення - «з 31 травня 2016 року по 30 червня 2016 року» замість «з 30 березня 2016 року по 31 травня 2016 року» (рішення -т.51, а.с.212);

у п.369 (302), 3415, 5127 (282) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 травня 2016 року» зазначено «по 30 червня 2016 року» (рішення - т.187, а.с.97);

у п.369 (303), 5127 (283) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 травня 2016 року» зазначено «по 30 червня 2016 року» (рішення - т.187, а.с.73);

у п.369 (309), 5128 (289) невірно зазначено період розстрочення, замість «по 31 травня 2016 року» зазначено «по 30 червня 2016 року» (рішення - т.50, а.с.91);

у п.345 (206), 5105 (188) невірно зазначено суму розстрочення «35 560 316,27 грн» замість «36 566 160,75 грн» (рішення - т.44, а.с.2);

у п. 344 (193), 5103 (177) невірно зазначено суму «321 666,39 грн» замість «351 666,39 грн» (рішення - т.33, а.с.36);

у п.4118 невірно зазначено рік наказу «2015» замість «2016».

Однак вищенаведені недоліки мають суто технічний характер і не впливають на суть і обсяг обвинувачення, визнаного судом доведеним, і не спростовують правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 , а отже не є підставою для скасування судового рішення.

Колегією суддів також встановлено, що у рішенні № 599 рік постановлення такого рішення зазначено як 2016 помилково, про що свідчить його текст та період розстрочення з 01 січня 2016 року до 30 березня 2016 року, а також текст договору та доданих документів (т.53, а.с.81-84).

Також колегією суддів встановлено, що у дослідницькій частині висновку експертів (т.81, а.с.181) зазначено невірно загальну суму розстрочення згідно рішення №46/0/14, разом з тим, дана обставина не може бути підставою для зміни вироку, оскільки у ньому зазначені відомості відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 та експертами досліджувалось рішення з правильними сумами (т.81, а.с.27 зворот, т.82, а.с.236).

Крім цього, у дослідницькій частині висновку експертів (т.81, а.с.192 зворот) зазначено різні суми розстрочень рентної плати за газовий конденсат та відповідно - загальної суми розстрочення згідно рішення №46/16, разом з тим у ньому зазначені відомості відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 та експертами досліджувалось рішення з правильними сумами (т.81, а.с.28, т.82, а.с.236).

Крім цього, в зміненому обвинувальному акті щодо рішення №582 не зазначено суму рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату (код бюджетної класифікації 13030900) усього на суму 266 780,93 грн., з яких основний платіж у розмірі 266 780,93 грн., штрафна (фінансова) санкція (штраф) 0,00 грн., та пеня 0,00 грн.

Щодо дати початку періоду розстрочення згідно рішення №281/8 від 20 серпня 2015 року, колегією суддів встановлено, що в його оригіналі допущено виправлення дати з 30 серпня на 31 серпня (т.34, с.а.52). Водночас, вказане виправлення дати узгоджується з договором про розстрочення грошових зобов`язань (т.34, а.с.53), разом з тим, в обвинувальному акті (т.192, а.с.536), висновку експертизи (т.81, а.с.103) сторони обвинувачення, висновку експертизи сторони захисту (т.163 а.с.120) та у вироку зазначається дата 30 серпня 2015 року, а у висновку сторони захисту ( т.158 а.с.155) - 31 серпня 2015 року.

Щодо відсутності у дослідницькій частині висновку експертів (т.81-82) рішень №46/0/8, 64/46, 46/20, 86 та 64/24 то колегія суддів вважає, що такі обставини не можуть бути підставою для зміни вироку, оскільки при дослідженні вони враховувались та деякі з них окремо зазначені у висновках, як і певні описки у даному висновку, так як не впливають на суму грошових зобов`язань/ податкового боргу, які пред`явлені в обвинуваченні.

Щодо відсутності у матеріалах кримінального провадження оригіналу рішення №64/27, то колегія суддів вважає, що вказана обставина не може бути підставою для зміни вироку, оскільки наявна належним чином завірена його копія (т.188, а.с.193).

Доводи апеляційної скарги про зазначення недостовірних відомостей у вказаних вище та інших документах, у тому числі, вхідного реєстраційного номера документа, зокрема вказано №689/1 замість №689/10; щодо номеру звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 »: вказано №30-02/22P замість №30-03/22P; щодо номеру та дати звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », а саме: №30-03/150 від 23 лютого 2016 року замість правильного №30-03/36р від 30 березня 2016 року, у тому числі вхідного реєстраційний номер такого звернення замість №1728/10, де зазначено №1777/10; щодо п.4137 вироку суду, де зазначено недостовірні дані щодо дати звернення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » від 23 лютого 2016 року замість правильної дати 30 березня 2016 року; не свідчать про невідповідність висновків фактичним обставинам справи та можуть бути виправлені за заявою заінтересованих осіб чи з ініціативи суду у разі необхідності. Також судом враховується виправлення описки в п.337 вироку ухвалою Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2026 року у провадженні №1-р/991/132/25, яка набрала законної сили.

Щодо доводів у частині обмеження сторони захисту на ознайомлення з матеріалами справи, то: захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 ознайомлювався з матеріалами судової справи - 25 червня 2020 року (т.32, а.с.214), у тому числі з томами №1-15 - 08 липня 2020 року, №16-25 - 09 липня 2025 року, №26-31 - 13 липня 2020 року, №32-40 - 14 липня 2020 року (т.38, а.с.125), №41-52 - 14 вересня 2020 року (т.52, а.с.94 зворот), №52-59 - 16 жовтня 2020 року (т.59, а.с.241 зворот), №64-76 - 07 липня 2021 року (т.76, а.с.185 зворот), з матеріалами справи - 03 листопада 2021 року (т.77, а.с.117), із томами №80-83, 84-89 - 18 серпня 2023 року, №79, 83, 90-93, 95-101 - 22 серпня 2023 року, №102-115 - 25 серпня 2023 року, №90, 94, 103, 116-126, 128-136 - 19 вересня 2023 року, №127, 137-154 - 22 вересня 2023 року (т.154, а.с.152), із останнім долученим стороною захисту томом - 04 січня 2024 року (т.156, а.с.227), №154-155, 157-162 - 03 травня 2024 року (т.162, а.с.2), №163-181 (т.181, а.с.211 зворот), №154, 181-190 - 24 грудня 2024 року (т.190, а.с.214), починаючи з томів №190 -194, дата ознайомлення відсутня (т.193, а.с.126). Помічник адвоката ОСОБА_11 ознайомився з томами матеріалів справи №59-64 - 03 березня 2021 року (т.60, а.с.121 зворот).

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_16 ознайомлювалася з матеріалами справи, у тому числі її томами №73-76 - 25 січня 2022 року та №82-86 - 26 січня 2022 року (т.76, а.с.234) та матеріалами справи - 05 грудня 2023 року (т.155, а.с.225).

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - ОСОБА_118 - 23 листопада 2021 року (т.77, а.с.238) та - 10 січня 2023 (т.148, а.с.71), обвинувачений ОСОБА_10 з томами справи №119-122 - 21 лютого 2023 року та №123-124, №126-128 - 14 березня 2023 року (а.с.125, а.с.1).

Захисник обвинуваченого ОСОБА_14 з томами №23-24 - 30 вересня 2025 року (т.200, а.с.150). Також з матеріалів справи вбачається, що сторона захисту неодноразово отримувала технічні записи судових засідань, що підтверджується розписками, які містяться у матеріалах кримінального провадження.

Таким чином, доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо обмеження права на ознайомлення з матеріалами судової справи є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами, матеріали надавалися на їх вимогу, суд не створював перешкод, зокрема і в суді апеляційної інстанції для такого ознайомлення матеріали надавались за їх зверненнями.

Щодо зарахування судом першої інстанції строку попереднього ув`язнення у строк покарання (ч.5 ст.72 КК України), то колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що сторона захисту не оскаржує вирок суду в частині вирішення зарахування судом строку попереднього ув`язнення обвинуваченого ОСОБА_10 , яке мало місце на стадії досудового розслідування та судового розгляду, разом з тим оскільки встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про наявність підстав для покращення становища обвинуваченого ОСОБА_10 , колегія суддів з урахуванням вимог ч.2 ст.404 КПК України виходить за межі апеляційних вимог сторони захисту та доходить такого висновку.

Згідно з ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», яка діяла до 20 червня 2017 року включно, зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі (далі - Закон №838-VIII).

У відповідності з цією ж нормою у строк попереднього ув`язнення включався строк: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» №2046-VIII від 18 травня 2017 року, який набрав чинності 21 червня 2017 року, ця норма викладена у новій редакції, згідно якої попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 КК України, положення якої кореспондуються з вимогами ст.58 Конституції України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Враховуючи вищезазначене та висновок щодо застосування норми права у постанові ІНФОРМАЦІЯ_85 від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17, згідно з яким, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом №2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII. В такому разі Закон №838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч.2 ст.5 КК України не допускається (п.106 постанови), колегія суддів вважає за необхідне зарахувати ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення в межах цього кримінального провадження з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а саме, затримання в порядку, передбаченому ст.208 КПК України, строк тримання під вартою на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року у справі №760/4358/17 (провадження №1-кс/760/4046/17) з 02 березня 2017 року до 16 березня 2017 року, на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 24 квітня 2025 року у справі №761/40713/17 (провадження №1-кп/991/126/19) з 24 квітня 2025 року до 09 травня 2025 року та вироку ІНФОРМАЦІЯ_20 від 31 жовтня 2025 року у справі №761/40713/17 (провадження №1-кп/991/126/19) з 31 жовтня 2025 року до 02 квітня 2026 року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, у тому числі змінити вирок або ухвалу.

Відповідно до ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, у тому числі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Оскільки судом першої інстанції було неправильно застосовано норми права, передбачені ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання), він не застосував закон, який підлягає застосуванню і який покращує становище обвинуваченого ОСОБА_10 , тому вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року підлягає зміні і в частині зарахування обвинуваченому ОСОБА_10 у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення в межах цього кримінального провадження відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII.

Щодо постановлення прокурором САП постанови про продовження строків досудового розслідування у м.Львів, то колегія суддів вважає, що дана обставина не може бути підставою для скасування вироку, оскільки на час постановлення даного рішення лише Заступник Генерального прокурора України - керівник ІНФОРМАЦІЯ_86 міг ухвалювати такі рішення у відповідності до законодавства, яке було прийнято з метою забезпечення незалежності НАБУ та САП (т.10, а.с.18-23).

Будь-яких інших істотних порушень кримінального процесуального закону, допущених судом першої інстанції у кримінальному провадженні, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення та зазначені в доводах апеляційних скарг сторони захисту, не встановлено. Також частина доводів апеляційних скарг сторони захисту були предметом дослідження під час судового розгляду суду першої інстанції, їм надана відповідна оцінка та суд апеляційної інстанції з такою оцінкою погоджується.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з призначенням покарання, визначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_10 , оскільки ним враховано обставини даного кримінального провадження та покарання йому призначене у відповідності до положень Розділів ХІ-ХІІ КК України.

Апеляційні скарги сторони захисту не містять таких доводів, які б указували на незаконність вироку в частині призначення ОСОБА_10 основного покарання і підстав для пом`якшення цього покарання колегія суддів не вбачає. На переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі у максимальній межі, передбаченій ч.2 ст.364 КК України, зі штрафом у розмірі 17 000 грн, та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях, пов`язаних із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строком на три роки є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, враховуючи повну відсутність каяття та повне заперечення своєї очевидної протиправної поведінки, яка мала наслідком вчинення тяжкого злочину. Більш того, будучи викритим у вчиненні тяжкого корупційного злочину, ОСОБА_10 на шлях виправлення не став, намагаючись перекласти свою провину на інших осіб, зокрема підлеглих, безпідставно заявляючи, що він не мав можливості перевірити всі обставини для надання розстрочення, вказані обставини перевіряли інші особи ДФС, він був позбавлений можливості відмовити у задоволенні таких звернень. Зазначене характеризує ОСОБА_10 як небезпечну для суспільства особу, схильну до вчинення тяжких корисливих корупційних злочинів, виправлення якої можливо лише в умовах тривалої ізоляції від суспільства. Доказів наявності в обвинуваченого тяжкого захворювання, що було б підставою для звільнення від відбування покарання, стороною захисту не надано та колегією суддів не встановлено.

Разом з тим, ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07 січня 2026 року виділено з кримінального провадження матеріали, що стосуються цивільного позову в кримінальному провадженні №52017000000000218 від 31 березня 2017 року в окреме провадження, за апеляційною скаргою представника цивільного позивача АТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - адвоката ОСОБА_19 , яке зупинено до набрання вироком суду законної сили або постановлення іншого судового рішення у провадженні №52017000000000218 по суті інших апеляційних скарг. Враховуючи дані обставини, колегія суддів зазначає, що питання в частині скасування вироком ІНФОРМАЦІЯ_20 від 31 жовтня 2025 року арешту, який накладено ухвалами слідчих суддів Солом`янського районного суду міста Києва від: 23 березня 2017 року у справі №760/3954/17 (провадження №1-кс/760/5048/17) (т.94, а.с.183); 23 березня 2017 року у справі № 760/3954/17 (провадження № 1-кс/760/5047/17) (т.20 а.с.203-204); 07 серпня 2017 року у справі № 760/13742/17 (провадження № 1-кс/760/10955/17) (т.18, а.с.34-38), а також ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14 лютого 2019 року у справі 761/40713/17 (т.21, а.с.55-57) з метою забезпечення цивільного позову у даному провадженні не вирішується, законної сили не набирає та буде вирішено судом апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги представника цивільного позивача АТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - адвоката ОСОБА_19 .

На підставі вищезазначеного, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисників підлягають частковому задоволенню, а вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року - зміні. В іншій частині апеляційні скарги сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_10 , а також апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.86, 87, 370, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників задовольнити частково.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні №52017000000000218 від 31 березня 2017 року змінити:

І) виключити з вироку посилання на показання свідка ОСОБА_21 , якими обґрунтовується доведення обвинувачення ОСОБА_10 ;

ІІ) зарахувати обвинуваченому ОСОБА_10 на підставі ч.5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні з 02 до 16 березня 2017 року, з 24 квітня до 09 травня 2025 року, з 31 жовтня 2025 року до 02 квітня 2026 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Арешт, накладений ухвалами слідчих суддів Солом`янського районного суду міста Києва від: 23 березня 2017 року у справі № 760/3954/17 (провадження № 1-кс/760/5048/17) (т.94, а.с.183); 23 березня 2017 року у справі № 760/3954/17 (провадження № 1-кс/760/5047/17) (т.20, а.с.203-204); 07 серпня 2017 року у справі № 760/13742/17 (провадження № 1-кс/760/10955/17) (т.18, а.с.34-38), а також ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14 лютого 2019 року у справі 761/40713/17 (т.21, а.с.55-57) залишити у силі до вирішення виділеного апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника цивільного позивача Акціонерного товариства « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по суті.

В іншій частині апеляційні скарги сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_10 , а також апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - ОСОБА_18 залишити без задоволення, а вирок - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий суддя: ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4

Джерело:ЄДРСР 135578021

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ухвала суду від 02.04.2026 по справі № 761/40713/17 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

135 103 533

29 316

5 068

546 144

32 467 390

57 067 178

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Ухвала суду від 02.04.2026 по справі № 761/40713/17 Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!