Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2026 року
м. Київ
справа № 369/16593/20
провадження № 51-3213 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року та згадану ухвалу апеляційного суду стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що 16 липня 2020 року він умисно спричинив легкі тілесні ушкодження ОСОБА_9 шляхом наїзду на ногу автомобілем.
2. Суд першої інстанції оскарженим вироком виправдав ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
4. Суди визнали доведеним, що 16 липня 2020 року близько 08:40 ОСОБА_6 на автомобілі Аudi разом з неповнолітнім сином рухався вулицею Обухівське шосе у с. Ходосівка Київської області в напрямку м. Києва. Коли він зупинився на світлофорі, його наздогнала група велосипедистів, які оточили автомобіль, почали стукати по кузову та вікнам, намагалися відкрити двері та вивернули дзеркало заднього виду. Двоє з групи, ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , заблокували рух автомобіля, ставши на велосипедах перед його переднім бампером. Через кілька секунд автомобіль здійснив короткий рух вперед і зупинився, після чого обидва велосипедисти впали. Після цього водій максимально повернув колеса вліво і, об`їхавши велосипедистів, залишив місце події.
5. Суди встановили, що ОСОБА_6 порушив Правила дорожнього руху, оскільки перед початком маневру не переконався, що це буде безпечним і не створить загрози іншим учасникам руху і що внаслідок цих дій ОСОБА_9 отримав легкі тілесні ушкодження.
6. У той же час вони вважали, що ОСОБА_6 не мав умислу завдати тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , а тому його діяння не містить складу інкримінованого злочину.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. Посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,
сторона обвинувачення просить скасувати оскаржену ухвалу апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у апеляційному суді;
сторона потерпілого ОСОБА_9 - скасувати оскаржені рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
8. В своїх касаційних скаргах вони стверджують, що суди попередніх інстанцій безпідставно заперечили наявність умислу в діях ОСОБА_6 , посилаючись на те, що траєкторія руху автомобіля прямо свідчить про намір завдати ушкодження. Вони також посилаються на рішення судів у справах про адміністративні правопорушення, які визнали водія винним у ДТП, що має преюдиційне значення та виключають стан крайньої необхідності.
9. Також вони оспорюють застосування судами статті 87 КПК щодо визнання доказів недопустимими протоколу огляду відеозапису та висновку експерта № 190/Д. Вони вважають, що призначення дізнавача дорученням, а не постановою, вручення підозри без участі захисника та використання відеозапису з суміжного провадження повністю відповідали закону і не порушували прав ОСОБА_6 .
10. Захисник ОСОБА_6 подав заперечення, у яких обґрунтовує безпідставність доводів скарг і просить оскаржені рішення залишити без зміни.
Позиції учасників касаційного розгляду
11. Представники потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілий ОСОБА_9 , а також прокурор ОСОБА_5 підтримали скарги і просили їх задовольнити.
12. Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , виправданий ОСОБА_6 заперечували проти задоволення скарг і просили залишити оскаржені рішення без зміни, а скарги - без задоволення.
13. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та представника потерпілого задоволенню не підлягають.
Мотиви Суду
Процесуальні порушення
14. Суд першої інстанції дійшов висновку, що дізнавач ОСОБА_14 проводив розслідування без належних повноважень, оскільки діяв на підставі доручення, а не постанови. На цій підставі, а також через відсутність захисника під час повідомлення про підозру, суд констатував істотне порушення встановленої процедури та визнав недопустимими доказами протокол перегляду відеозапису від 30 вересня 2020 року і висновок експерта № 190/Д.
15. Суд погоджується зі сторонами обвинувачення і потерпілого у тому, що такі висновки суду є помилковими і суперечать закону.
16. Усталена практика Суду визначає, що форма процесуального акта не повинна підміняти його правову субстанцію. Якщо письмове «доручення» керівника органу розслідування містить усі реквізити, притаманні постанові, чітко окреслює межі повноважень та виходить від компетентної особи, воно наділяє дізнавача легітимним статусом і не може свідчити про недопустимість отриманих ним доказів.[1]
17. Так само безпідставним є посилання на порушення права на захист. Обставини цього кримінального провадження не підпадають під критерії статті 52 КПК щодо обов`язкової участі захисника, а глава 22 КПК не містить імперативної вимоги про залучення адвоката під час вручення повідомлення про підозру.[2]
Вплив процесуальних рішень на встановлення фактичних обставин справи
18. Водночас колегія суддів зазначає, що вказане помилкове застосування процесуального закону попередніми інстанціями не перешкодило і не могло перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані рішення.
19. Попри те, що суд першої інстанції вважав, що обвинувачення ОСОБА_6 пред`явлене з порушенням процесуального закону, однак цей висновок не мав юридичних наслідків, оскільки суд розглянув обвинувачення по суті і ухвалив вирок.
20. Хоча суд першої інстанції безпідставно виключив зі складу доказів як недопустимий протокол огляду відеозапису від 30 вересня 2020 року, це не завадило суду безпосередньо дослідити та переглянути під час судового засідання саме першоджерело - оригінальний відеозапис із камер спостереження - і неодноразово послатися на нього у вироку для встановлення обставин події.
21. Виключення з дослідження висновку експерта від 5 жовтня 2020 року № 190/Д не позначилося на висновку суду про те, що потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження. В касаційних скаргах не показано, які саме обставини, що мають значення для вирішення справи, не були встановлені через визнання цього доказу недопустимим.
22. Таким чином, попри помилкове тлумачення статті 87 КПК, суди попередніх інстанцій повністю та правильно встановили фактичні обставини, які мали значення для вирішення справи, і дали можливість здійснити їх правову оцінку.
23. Тому посилання на такі порушення судів попередніх інстанцій не дає підстав для скасування оскаржених рішень.
Щодо доведеності обвинувачення
24. Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_6 порушив правила дорожнього руху, в результаті чого ОСОБА_9 отримав легкі тілесні ушкодження.
25. Однак центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння ОСОБА_6 . Судам необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати ОСОБА_9 чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.
26. Для визнання особи винуватою за частиною 1 статті 125 КК сторона обвинувачення має довести поза розумним сумнівом, що умисел обвинуваченого був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень. Кримінальний закон у цьому випадку вимагає чіткого підтвердження, що особа бажала або свідомо допускала настання шкоди здоров`ю іншої людини.
27. Тому сам по собі висновок про порушення правил дорожнього руху не може автоматично слугувати доказом умислу на заподіяння наслідків такого порушення, у тому числі тілесних ушкоджень.
28. Колегія суддів наголошує на принциповій правовій різниці між суб`єктивною стороною порушення правил дорожнього руху та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом.
29. Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за статтею 125 КК лише на тій підставі, що водій розпочав рух без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.
30. Суди попередніх інстанцій ретельно оцінили надані сторонами докази і дійшли обґрунтованого висновку: сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом умислу водія на завдання тілесних ушкоджень.
31. Доводи касаційних скарг сторін обвинувачення та потерпілого не містять переконливих доводів, які б дали Суду підстави поставити під сумнів цей висновок попередніх інстанцій, що знаходилися в найкращій позиції для безпосереднього дослідження доказів. Судові рішення містять детальний аналіз доказів обох сторін, у тому числі щодо їхнього суб`єктивного сприйняття конфлікту, а відеозапис події дав можливість виключити зайвий суб`єктивізм у реконструкції дій водія.
32. Ті докази, які суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали недопустимими, позбавлені будь-якого значення для визначення наявності чи відсутності умислу ОСОБА_6 . Вони лише фіксували зовнішні технічні та медичні наслідки події, які сторони не заперечують, але не здатні спростувати висновок судів щодо недоведеності умислу на спричинення тілесних ушкоджень.
30. Колегія суддів відхиляє також доводи прокурора та представника потерпілого, які стосуються преюдиційного значення рішень у справі про адміністративне правопорушення щодо відсутності стану крайньої необхідності в цій ситуації. Крайня необхідність як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння, має значення виключно тоді, коли суд встановив, що особа діяла з умислом на заподіяння шкоди. Оскільки суди не визнали доведеність такого умислу, обговорення питання про наявність ситуації крайньої необхідності не має сенсу.
33. Зважаючи на межі повноважень Суду, визначені статтею 433 КПК, колегія суддів відхиляє доводи скарг щодо неправильної оцінки обставин справи. За таких обставин у Суду відсутні підстави для скасування оскаржених судових рішень.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора ОСОБА_15 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Постанови від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99277907; від 21 березня 2023 року у справі № 336/941/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871663; від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/99277907; від 16 вересня 2025 року у справі № 991/2685/21, https://reyestr.court.gov.ua/Review/130598108
[2] Постанова від 01 серпня 2022 року у справі № 161/7088/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/105637184;
