Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13912/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Васьковського О.В.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко"
про відвід колегії суддів Кондратової І. Д., Баранця О. М., Вронської Г. О.
з розгляду касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024
постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко"
до: 1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2 ;
3) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Укрзовнішінформ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович
про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) і Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Укрзовнішінформ" (далі - відповідач-3), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило:
- визнати договір дарування частки у статутному капіталі відповідача-3, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, посвідчений 13 вересня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним Олександром Сергійовичем та зареєстрований у реєстрі за №463, удаваним на підставі вимог статті 235 Цивільного кодексу України;
- перевести права та обов`язки покупця частини (частки) у статутному капіталі відповідача-3 у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700 грн на позивача;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі відповідача-3 від 13.09.2022, за яким відповідач-1 безоплатно передав відповідачу-2, а відповідач-2 прийняв у власність частку в статутному капіталі відповідача-3 у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99% статутного капіталу відповідача-3;
- визначити розмір 100% статутного капіталу відповідача-3 номінальною вартістю 830 000 грн за позивачем;
- перерахувати з депозитного рахунку суду кошти у сумі 10 000 грн, внесені позивачем за платіжною інструкцією від 28.11.2023 №2, на користь відповідача-2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частка у статутному капіталі відповідача-3 в розмірі 1% номінальною вартістю 8 300 грн належить на праві власності позивачу. Відповідач-1 та відповідач-2 уклали Договір, який є удаваним, оскільки за ним фактично здійснено купівлю-продаж частки у статутному капіталі відповідача-3 в розмірі 99%. Вказане мало на меті уникнення купівлі цієї частки позивачем у порядку реалізації ним переважного права.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю.
29.09.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Вронської Г. О. (головуюча), Бакуліної С. В., Баранця О. М., Губенко Н. М., Кондратової І. Д., Мамалуя О. О., Студенця В. І. ухвалив постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та додаткову постанову цього Суду від 15.04.2025 у цій справі скасував, а справу направив на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
Після нового розгляду справи, 28.05.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у цій справі - без змін.
13.07.2026 позивач звернувся до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 для розгляду цієї справи визначено склад суду: Кондратова І. Д. - головуюча, судді - Баранець О. М., Вронська Г. О.
08.09.2026 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційними скаргами позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 та додаткову постанову цього Суду від 28.07.2026 й призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.10.2026.
30.09.2026 позивач подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" заяву про відвід колегії суддів Кондратової І. Д., Баранця О. М. та Вронської Г. О. на підставі пунктів 3 та 5 частини першої статті 35 та частини четвертої статті 36 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на заінтересованість суддів у результаті розгляду справи, наявність обставин, які, на думку заявника, викликають сумнів у їх неупередженості та об`єктивності, а також недопустимість повторної участі суддів у розгляді цієї справи.
В обґрунтування заявник зазначає, що судді Кондратова І. Д., Баранець О. М. та Вронська Г. О. уже брали участь у цій справі під час винесення постанови Верховного Суду від 29.09.2025, якою скасували рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направили на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" про відвід колегії суддів Кондратової І. Д. (головуючої), Баранця О. М., Вронської Г. О. від розгляду справи № 910/13912/23 визнано необґрунтованою, передано справу № 910/13912/23 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 на автоматизований розподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід колегії суддів.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду заяви про відвід у справі №910/13912/23 визначено суддю Верховного Суду Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2026.
Розглянувши вказану заяву, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.
В силу положень частин другої та третьої статті 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
Стаття 6 Конвенції вимагає, що суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії").
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі "Хаушильд проти Данії").
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України").
Європейський суд з прав людини зазначив, що "безсторонність", в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Булут проти Австрії" від 22.02.1996, у справі "Томан проти Швейцарії" від 10.06.1996). Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення.
При цьому, особиста безсторонність суду, як суб`єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України" від 09.11.2006).
Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.07.2010).
Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень з інших справ.
Таким чином, щодо суб`єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного. І тільки якщо з`являються об`єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
При цьому, імперативними положеннями частини четвертої статті 35 ГПК визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відтак сама по собі незгода учасника справи із рішенням судді, його припущення з тих чи інших питань не свідчать про упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість судді та не є підставою для відводу останнього відповідно до наведених норм Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" про відвід колегії суддів Кондратової І. Д. (головуючої), Баранця О. М., Вронської Г. О. від розгляду справи № 910/13912/23, зводиться до незгоди з судовими рішеннями прийнятими за участі членів колегії суддів у даній справі (постанова Верховного Суду від 29.09.2025 у справі №910/13912/23), аргументи заявника є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях, які не містять об`єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, що викликали б сумнів у об`єктивності або неупередженості суддів Кондратової І. Д., Баранця О. М., Вронської Г. О. і які б могли бути перевіреними та/чи/або переконливі факти, які б могли викликати сумнів у їх об`єктивності і неупередженості, а відтак могли б бути підставою для відводу суддів в розумінні статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд відмовляє у задоволенні заявленого відводу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 35, 36, 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" про відвід колегії суддів Кондратової І. Д. (головуючої), Баранця О. М., Вронської Г. О. від розгляду справи № 910/13912/23 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Васьковський
