Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
іменем україни
11 квітня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,суддів: при секретарі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 19 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 112015110220000297, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого 22 вересня 2014 року вироком Богуславського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 185, частинами 2, 3 ст. 289 КК із застосуванням ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст.115, ч. 3 ст. 289 КК;
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілої ОСОБА_10 ,
в с т а н о в и л а:
Згідно із зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 засуджено: за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 2 ст. 71 КК за сукупністю вироків, а саме вироку Богуславського районного суду Київської області від 22 вересня 2014 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 289 КК, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскажуються.
Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 солідарно на користь потерпілої ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 75157,79 грн та моральну шкоду в сумі 500 000 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Засуджений ОСОБА_5 , у касаційній скарзі просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та порушенням кримінального процесуального закону. Заперечує наявність між ним та спільниками попередньої змови щодо вбивства потерпілогоОСОБА_13 . Вказує на незаконний спосіб підтвердження вартості викраденого майна за допомогою довідок виданих приватними установами, а не висновком експертизи. Зазначає про неналежне роз`яснення йому права на суд присяжних, помилковий висновок щодо відсутності у нього щирого каяття та суворість призначеного покарання.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Аргументуючи свою позицію, зазначає про незаконне посилання у вироку на недопустимі докази, а саме показання свідків, що безпосередньо не були очевидцями вчинення злочину, а в суді про обставини події повідомили інформацію, яку отримали зі слів засуджених під час раніше проведених слідчих дій за їх участю. Крім того, на його думку, неправильним у вироку є посилання на речові докази, вилучені під час огляду місця події, а саме - електрошокер і одяг ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки ця слідча дія проведена без обов`язкового дозволу слідчого судді. Зазначає про порушення судом права засудженого на розгляд справи судом присяжних та заперечує законність встановлення вартості викраденого майна. Вважає ухвалу апеляційного суду незаконною та належним чином не умотивованою.
На касаційні скарги надійшло заперечення від потерпілої ОСОБА_9 , в якому вона стверджує про безпідставність викладених у скаргах доводів, у зв`язку з чим просить залишити їх без задоволення, а судові рішення ? без зміни.
Згідно з вироком суду, 28 травня 2015 року ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 розробили та узгодили детальний план незаконного заволодіння транспортним засобом з метою подальшого його продажу, шляхом убивства водія таксі.
Вони ж, 29 травня 2015 року о 04.47 год, перебуваючи в м. Миронівка Київської області, діючи відповідно до попередньо обумовленого плану із розподіленням ролей, викликали з мобільного телефону автомобіль зі служби таксі «Круіз». В обумовлене місце прибув автомобіль марки «Chery», модель «Amulet», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_13 .
Після приїзду автомобіля, ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 розташувалися в раніше обумовлених місцях, а потім близько 05.30 год, під час руху транспортного засобу в с. Зеленьки, Миронівського району Київської області, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 , ОСОБА_12 дістав з кишені заздалегідь заготовлений ОСОБА_11 зашморг та накинув на шию потерпілому і став його затягувати. У цей час ОСОБА_5 затягнув ручне гальмо автомобіля, що спричинило екстрену його зупинку. В свою чергу, ОСОБА_13 , схопив руками зашморг та став намагатися його зняти, на що ОСОБА_11 почав кулаками хаотично наносити удари останньому по голові. Вважаючи, що ОСОБА_13 може вирватися, ОСОБА_5 , з метою умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому, дістав з кишені наперед заготовлений розкладний ніж, яким завдав ОСОБА_13 не менше чотирьох ударів в грудну клітку зліва, від яких він помер.
Після цього ОСОБА_5 , вийшовши із автомобіля, відчинив ліві передні дверцята водія і вищевказаним ножем завдав ОСОБА_13 ще одного удару в шию.
Смерть ОСОБА_13 настала від чисельних проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з ушкодженнями серця, які призвели до розвитку масивної внутрішньо грудної кровотечі та гострої крововтрати.
Труп потерпілого перевезли на територію ферми СФГ «Майок» у с. Зеленьки Миронівського району де, пересвідчившись в його смерті, залишили біля напівзруйнованого приміщення ферми.
Викрадений автомобіль сховали в лісосмузі неподалік будинку № 134 по вул. Б. Хмельницького в м. Миронівка.
Крім автомобіля, обвинувачені незаконно заволоділи грошовими коштами в сумі 500 грн, мобільними телефонами та іншим майном потерпілого на загальну суму 22 199 грн, а також золотою обручкою вартістю 2 975 грн, які в подальшому збули в м. Києві невідомим особам, а виручені грошові кошти розділили між собою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_5 на підтримку касаційних скарг, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_9 , які заперечили проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Отже, колегія суддів при касаційному розгляді виходить із обставин кримінального провадження, встановлених судами.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб та кваліфікація його дій за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку наведено докладні мотиви.
При цьому доводи сторони захисту про ту обставину, що у ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 була відсутня попередня змова на вбивство ОСОБА_13 є безпідставними, оскільки, як убачається із встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, їх дії були узгоджені, охоплювались єдиним умислом, що був направлений на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому. Ці висновки суду ґрунтуються на показаннях самих засуджених, які не заперечували факт здійснення нападу на ОСОБА_13 та заподіяння йому смерті. При цьому вказували, що напередодні вони домовлялися про незаконне заволодіння автотранспортним засобом і, наступного дня, по приїзду у м. Миронівка, вони узгодили між собою, що об`єктом нападу буде автомобіль таксі, який визвали з мобільного телефону. Крім того, засуджені заздалегідь обговорили спосіб у який будуть заволодівати автотранспортним засобом для чого взяли з собою знаряддя злочину, а саме спеціально прилаштований для зручності затягування металевий тросик та ніж. Аналогічні пояснення засуджені надавали в ході проведення слідчих експериментів, де вони докладно розповідали про обставини підготовки до злочину, розподіл ролей між ними, згідно яких ОСОБА_12 відводилась роль душити потерпілого металевим тросиком, а ОСОБА_5 наносити удари ножем. В автомобіль вони сіли таким чином, щоб кожний міг виконувати свої дії: позаду ОСОБА_12 з тросиком, поряд з ним ОСОБА_11 для подолання опору за допомогою фізичної сили, а спереду - біля потерпілого, ОСОБА_5 для зручності нанесення ударів ножем. Наведене об`єктивно підтверджується даними, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду трупа потерпілого, висновках експертів та інших доказах у кримінальному провадженні.
Таким чином, системний аналіз наведених доказів переконливо свідчить про те, що підготовка знарядь злочину, підшукування особи з метою вчинення на неї нападу, узгодженість і послідовність дій засуджених, а також спосіб, характер, локалізація і значна кількість нанесених ударів у життєво важливі органи, зокрема по голові та тулубу потерпілого, вказує безпосередньо на наявність в їх діях попередньої змови щодо реалізації єдиного умислу спрямованого на позбавлення життя потерпілого.
З огляду на наведене, висновки суду про наявність попередньої змови між ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_13 з корисливих мотивів є правильними, а тому кваліфікація дій ОСОБА_5 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, є вірною.
Використання судом у вироку показань свідків, які були залучені при проведенні слідчих дій, в якості понятих, на думку колегії суддів, не суперечать положенням ч. 7 ст. 97 КПК, оскільки вони переважно підтверджували, що засуджені на досудовому слідстві добровільно давали показання щодо фактичних обставин події, без будь-якого фізичного або психічного впливу з боку працівників правоохоронних органів.
Безпідставні і доводи про порушення права на захист засудженого ОСОБА_5 у зв`язку з недодержанням в даному кримінальному провадженні приписів ст. 384 КПК, оскільки в суді першої інстанції під час підготовчого судового засідання головуючим було роз`яснено засудженому ОСОБА_5 його право на розгляд справи судом присяжних, і того ж дня з цього приводу прокурором відібрано в нього письмову розписку. Однак, обвинувачений на цьому етапі судового провадження своїм правом на подання клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних не скористався (т. 1 а.п. 62, 149-152).
Разом з тим, колегія суддів погоджується з твердженням захисника у касаційній скарзі про те, що суд при постановленні вироку не дав належної оцінки допустимості деяких доказів у кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ст. 370 КПК в основу судового рішення можуть бути покладені лише достовірні докази, яким суд повинен дати оцінку щодо їх допустимості.
У силу ст. 87 КПК недопустимими визнаються докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав людини, якими суд зобов`язаний визнати, у тому числі такі діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його істотних умов.
Відповідно до вимог статей 234, 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, якою надається дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Отже, ураховуючи, що в матеріалах кримінального провадження відсутня ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла, а саме домоволодіння АДРЕСА_2 , тому протокол огляду місця події від 31 травня 2015 року та постанова про визнання речовими доказами вилучених речей і та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 31 травня 2015 року, не можуть визнаватися допустимими доказами і використовуватись на підтвердження винуватості ОСОБА_17 .
Таким чином, колегія суддів вважає, що з оскаржуваних судових рішень слід виключити посилання на вказані вище докази.
З огляду на те, що встановлені порушення не ставлять під сумнів повноту та об`єктивність розгляду судами першої та апеляційної інстанцій обставин кримінального правопорушення, а отже на законність та обґрунтованість вироку вцілому вони не впливають, тому підстав для скасування постановлених щодо ОСОБА_17 судових рішень колегія суддів не знаходить.
Призначене засудженому ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, достатньо умотивовано та визначено з урахуванням ступеню тяжкості вчинених ним злочинів, даних про його особу та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Таким чином, колегія суддів, не знаходить підстав для скасування або зміни судових рішень у зв`язку з суворістю призначеного ОСОБА_18 покарання.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Миронівського районного суду Київської області від 19 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року щодо ОСОБА_5 змінити.
Виключити з судових рішень посилання, як на докази винуватості ОСОБА_5 та інших засуджених данні, які містяться в протоколі огляду місця події від 31 травня 2015 року та постанові про визнання речовими доказами від 31 травня 2015 року.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
