Справа № 373/2054/16-ц
Головуючий у І інстанції Керекеза Я. І.
Провадження № 22-ц/780/27/18
Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1
Категорія 26
16.01.2018
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 січня 2018 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперська Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря Марченко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та з урахуванням уточнених вимог у відповідності до норм ст.ст. 533, 1050 ЦК України просив суд стягнути з відповідача борг за договором позики відповідно до розписки від 17 грудня 2015 року у розмірі 13000 доларів США із врахуванням 3 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом долара США на день платежу. Судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 17 грудня 2015 року він надав відповідачу позику в розмірі 13000 доларів США, які останній зобов’язувався повернути в строк до 31 січня 2016 року. Відповідач свої зобов’язання за договором позики не виконав, кошти не повернув, на зв'язок не виходить, поштові відправлення не приймає, ухиляється від повернення боргу, тому просив вирішити спір у судовому порядку стягнувши вказані кошти.
Рішенням Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 13000 доларів США основного боргу з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долару США на день платежу та 3 % річних у сумі 10734,01 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 3682,77 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування та неправильність встановлення судом обставин, порушення застосування судом норм законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, представників відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції при розгляді вказаної справи встановлено, що 17 грудня 2015 року між позивачем у вказаній справі ОСОБА_3 та відповідачем у справі ОСОБА_2 було укладено договір позики за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав у борг грошову суму в розмірі 13000 доларів США та зобов`язався повернути їх не пізніше 31 січня 2016 року.
У зазначений строк ОСОБА_2 зобов`язань не виконав, грошові кошти у повному обсязі не повернув.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13000 доларів США за зазначеною розпискою підлягають задоволенню, оскільки розмір боргу підтверджується виданою позивачем розпискою, визначений розпискою строк для повернення позики закінчився, а наявність в позивача боргової розписки свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов’язань.
Також, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10734,01 грн. мотивував свій висновок тим що відповідач прострочив виконання зобов’язання, тому відповідно до норм ст. 625 ч.2 ЦК України повинен сплатити 3% річних із суми простроченого зобов’язання.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що ухвалений з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду такої ж якості.
Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не тільки факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі №6-63 цс13.
З оригіналу розписки виданої 17 грудня 2015 року ОСОБА_2 вбачається, що він зобов'язується повернути ОСОБА_3 борг в сумі 13000 доларів США не пізніше 31 січня 2016 року (том №1, а.с.10).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, оскільки позивач на підтвердження своїх вимог надав достатні та допустимі докази про укладення договору позики між ним та відповідачем а також наявність не виконаного зобов’язання у ОСОБА_2 перед ним.
Також обґрунтовано судом стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 10734,01 грн., оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання взятого на себе зобов’язання, тому відповідно до норм ст. 625 ч.2 ЦК України повинен сплатити 3% річних із суми простроченого зобов’язання.
Доводи представника апелянта проте, що додана до матеріалів позовної заяви розписка від 17 грудня 2015 року є сфальсифікованою, у зв’язку з чим зобов’язання відповідача перед позивачем є недійсним, на думку колегії суддів є необґрунтованим.
Так, відповідно до діючої на час вирішення судом першої інстанції ст. 60 ч.1 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Проведеною у вказаній справі комплексною судовою почеркознавчою та судовою технічною експертизою №19/8-4/310/393-СЕ/17 від 30 листопада 2017 року встановлено, що в наданій на дослідження розписці від 17 грудня 2015 року наносилися спочатку друкований текст ( в тому числі лінія графлення), другим штрихи підпису, виконаного від імені ОСОБА_2. Вирішити питання чи ОСОБА_2 виконано підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 17 грудня 2015 року - не виявилося можливим, у зв’язку з простою будовою та обмеженим графічним матеріалом досліджуваного підпису.
Таким чином, відповідач у порядку визначеному чинним цивільно-процесуальним законодавством не спростував доводи позивача про укладення вказаного договору позики, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість із відповідача.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.А.Яворський
судді: Т.Ц.Кашперська
ОСОБА_4
