У Х В А Л А
17 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 373/2054/16-ц
Провадження № 14-446цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року в складі судді Керекези Я. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. та
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики від 17 грудня 2015 року у розмірі 13 000 доларів США, 3 % річних від суми заборгованості за весь час прострочення з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом долара США на день платежу.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 13 000 доларів США основного боргу з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долара США на день платежу та 3 % річних у розмірі 10 734,01 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року залишено без змін.
У лютому 2018 ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що розписка сфальсифікована, а також у рішеннях судів суму, що підлягає стягненню не вказано у гривні та не зазначено про її стягнення в еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день ухвалення судом рішення.
У квітні 2018 року ОСОБА_3 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив мотивований тим, що договір позики був укладений і ОСОБА_4 заборгував позивачу гроші. Висновок експертів ніяким чином не спростовує факт підписання і видачі розписки.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, крім того справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, у якій суд зазначив, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та при застосуванні статті 625 ЦК України. Отже, у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував зазначені норми права, визначаючи суму погашення грошового зобов'язання в іноземній валюті».
Тобто Верховним Судом України зроблено висновок, що якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, то з неї судом стягується сума визначена в гривні.
Схожий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.
Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.
Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказує на те, що у пунктах 47, 55 постанови Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зроблено висновок, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті, при цьому не здійснено відступу від постанови Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Крім тогоколегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, у зв'язку із чим вказує на те, що справа містить також виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутність вирішення питання про можливість/неможливість стягнення суми боргу за договором позики в іноземній валюті призводить до досить неоднозначних висновків при вирішення спорів про стягнення суми боргу і визначення еквіваленту в національній валюті.
Для прикладу колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Верховного Суду наводить: постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 у справі № 910/2031/16, де зроблено висновок про те, що «якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог);
- постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 303/5407/15-ц в якій зазначено, що хоча позивач у позовній заяві і просила стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 06 липня 2011 року у сумі 5 тис. доларів США, що еквівалентно 39 861 грн, проте апеляційний суд залишив поза увагою, що позов подано у серпні 2011 року, а апеляційним судом ухвалено рішення в січні 2016 року, тому станом на час ухвалення цього рішення не може бути сума боргу 5 тис. доларів США еквівалентною 39 861 грн, враховуючи значний проміжок часу між зверненням позивача до суду з позовом та ухваленням апеляційним судом рішення, динаміку зростання курсу іноземних валют по відношенню до національної валюти України. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваного рішення апеляційного суду у частині визначеної судом суми боргу в гривнях (еквівалент валюти) та стягнення суми боргу у розмірі 5 тис. доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день платежу (ухвалення рішення) 123 200 грн, замість 39 861 грн;
- постанову Верховного Суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, у якій вказано, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову;
- постанову Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 750/12868/16-ц, де міститься висновок про те, що виходячи із загальних засад принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, та з урахуванням, що позивач ставив питання саме про стягнення боргу у розмірі 78 191,10 грн, що є еквівалентом 2934 долари США, станом на 28 грудня 2016 року, позовні вимоги не збільшував, а також тих обставин, що станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (01 лютого 2017 року) курсова різниця, порівняно зі здійсненим позивачем розрахунком, є незначною, колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції суми боргу;
- постанову Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 925/1049/13, де зазначено про те, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд у мотивувальній частині рішення наводить розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. З огляду на визначення в кредитному договорі виконання зобов'язання у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті та наявність у позивача ліцензії на використання іноземної валюти на території України, визначення господарськими судами заборгованості в іноземній валюті та у гривневому еквіваленті станом на дату прийняття рішення є правильним;
- постанову Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 761/1617/15-ц, в якій зроблено висновок про те, що встановивши, що відповідач доказів повернення коштів отриманих у позивача у борг у строки, визначені договором позики, не надав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень цієї норми, визначену за курсом долара США станом на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, а також справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2018 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 16 січня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л.І. Рогач
В. І. Данішевська І.В. Саприкіна
О. С. Золотніков О.С. Ткачук
О. Р. Кібенко О.Г. Яновська
В.С. Князєв
