УХВАЛА
27 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 910/4518/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.
учасники справи:
ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерхім-БВТ",
боржник - Приватне акціонерне товариство "Азовелектросталь",
кредитор - ОСОБА_4,
розпорядник майна - арбітражний керуючий Паніотов Олег Костянтинович
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду
від 14.06.2018
у складі колегії суддів: Доманська М.Л. (головуючий), Верховець А.А., Пантелієнко В.О.
за заявою ОСОБА_4
до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь"
про стягнення заборгованості по заробітній платі
в межах справи № 910/4518/16
про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь"
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, заявниця) звернулася до Господарського суду міста Києва з майновими вимогами до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" (далі - боржник) про стягнення заборгованості по заробітній платі в межах справи №910/4518/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь", порушеної ухвалою місцевого суду від 28.03.2016 за заявою ініціюючого кредитора.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 прийнято заяву ОСОБА_4 про стягнення заробітної плати до розгляду в межах справи №910/4518/16.
Отже, вимоги ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" є за своєю правовою природою майновими вимогами звільненого працівника до підприємства-роботодавця, що перебуває в процедурі банкрутства, щодо виплати заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року на суму 19 555, 64 грн., а також компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати з вересня 2015 року по лютий 2016 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2016 і по день ухвалення рішення судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 позов задоволено частково, стягнено з Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі на суму 19 555, 64 грн. та компенсацію за втрату частини заробітної плати на суму 4 589, 74 грн.; стягнено з Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" в дохід Державного бюджету України 1 378 грн. судового збору за подання позову, в решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дійшов висновку, що в день звільнення ОСОБА_4 підприємство-боржник, як роботодавець, не провело повного розрахунку із ОСОБА_4, у зв'язку з чим за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року утворилася заборгованість по заробітній платі на суму 19 555, 64 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача-боржника. Також, зважаючи на обставини затримки відповідача у виплаті ОСОБА_4 заробітної плати у день її звільнення, місцевий суд задовольнив майнові вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з боржника-роботодавця 4 589, 74 грн. компенсації за втрату частини заробітної плати. Разом з тим, місцевий суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з відсутності в матеріалах справи відомостей щодо робочого графіку ОСОБА_4, за даними якого здійснюється розрахунок такої компенсаційної виплати у разі порушення права звільненого працівника на оплату праці.
Не погодившись з рішенням місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_4 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила відстрочити їй сплату судового збору за подання апеляційної скарги, рішення місцевого суду від 14.03.2018 в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення майнових вимог ОСОБА_4 до боржника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 у справі №910/4518/16; апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 залишено без руху; встановлено ОСОБА_4 строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду апеляційної інстанції доказів, що підтверджують сплату судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку і розмірі протягом десяти днів з дня вручення скаржниці копії цієї ухвали апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 у справі №910/4518/16; апеляційну скаргу ОСОБА_4 з доданими до неї документами повернено скаржниці.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення місцевого суду від 14.03.2018 у справі №910/4518/16 в частині оскарження відмови в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції з посиланням на приписи статті 129 Конституції України, статей 3, 4, 5, 8 Закону України "Про судовий збір" та статей 123, 174, 258 ГПК України, дійшов висновку, що ОСОБА_4 у встановлений апеляційним судом строк не усунено недоліків поданої нею апеляційної скарги на рішення місцевого суду від 14.03.2018 та повторно заявлено клопотання про відстрочення їй сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке було відхилено апеляційним судом з огляду на конституційний принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та недоведення скаржницею того, що на момент прийняття апеляційним судом рішення по суті апеляційної скарги її майновий стан покращиться і в неї буде можливість сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд не застосував до ОСОБА_4 передбачені пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" пільги щодо сплати судового збору при її зверненні до господарського суду як звільненого працівника з позовом до боржника-роботодавця про стягнення заробітної плати.
Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду від 14.06.2018, ОСОБА_4 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою з вимогами про скасування ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 про повернення її апеляційної скарги та направлення справи до місцевого суду для продовження розгляду.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/4518/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2018.
Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2018 відкрито касаційне провадження у справі №910/4518/16 за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 та ухвалено здійснити її перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час здійснення письмового провадження у справі №910/4518/16 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було виявлено Постанову Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц за позовом ОСОБА_8 до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, в якій Верховний Суд України зробив висновок щодо порядку сплати судового збору за позовними вимогами, що випливають з трудових правовідносин.
За правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у Постанові від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц, зміни у сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22.05.2015 №484-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (далі - Закон №484-VІІІ). Цим Законом змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України "Про судовий збір"), зокрема, підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також скорочено перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"). Закон №484-VІІІ набрав чинності з 01.09 2015.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній до 01.09.2015, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
З 01.09.2015 ця категорія пільговиків звужена. Так, пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції Закону №484-VІІІ, яка діє з 01.09.2015, передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, за висновком Верховного Суду України у Постанові від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц, починаючи з 01.09.2015 позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі. Відтак, Верховний Суд України погодився з висновком суду касаційної інстанції у справі №226/168/15-ц про залишення без руху касаційної скарги, а в подальшому її повернення скаржнику у зв'язку з неусуненням у встановлений судом строк недоліків касаційної скарги щодо сплати судового збору за її подання у спорі за вимогами позивача-працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Отже, Верховний Суд України у Постанові від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц виходив із правової природи вимог працівника про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як "інших вимог, що випливають із трудових правовідносин", відмінних від вимог про стягнення заробітної плати, за пред'явлення яких до роботодавця працівники-позивачі звільненні від сплати судового збору в силу пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції Закону №484-VІІІ, чинній з 01.09.2015.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі №910/4518/16, не може погодитися з висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц з огляду на таке.
Положеннями частини 1 статті 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз приписів статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиконання такого обов'язку з вини роботодавця, у працівника виникає право вимагати виплати йому роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період триваючого порушення роботодавцем права працівника на оплату праці.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено структуру заробітної плати та її складові - основну заробітну плату (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці); додаткову заробітну плату (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, що включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
У Постанові від 14.11.2012 у справі №6-139цс12 Верховний Суд України дійшов висновку, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, право на одержання якого звільненим працівником передбачено статтею 117 КЗпП України, не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Оскільки приписами статті 117 КЗпП України передбачено право на отримання середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, то право на їх отримання, як складової частини заробітної плати, структурно віднесеної до Розділу VІІ "Оплата праці". Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні працівника, як компенсаційна виплата, входить до структури заробітної плати та відноситься до додаткової заробітної плати в силу приписів статті 2 Закону України "Про оплату праці".
Отже, при поданні звільненими працівниками з 01.09.2015 позовів про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як складової заробітної плати, до них застосовуються передбачені пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції Закону України від 22.05.2015 №484-VІІІ пільги щодо сплати судового збору. Отже, у разі апеляційного (та касаційного) оскарження прийнятих судами рішень за результатами розгляду таких позовних вимог, працівники звільняються від сплати судового збору за подання апеляційних (та касаційних) скарг на зазначені судові рішення.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення ГПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
З огляду на те, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц щодо застосування приписів пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції Закону України від 22.05.2015 №484-VІІІ у подібних правовідносинах, Суд дійшов висновку про передання справи №910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303, підпунктом 7 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
У Х В А Л И В:
Справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 і доданими до неї документами передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді В.В. Білоус
В.Г. Пєсков
