Справа № 1540/4228/18
У Х В А Л А
17 грудня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участі секретаря Захарчука О.В.
сторін:
позивача не з'явилась
представника позивача не з'явився
представника відповідача Голуб А.С.
представника третьої особи Коваль І.В.
розглянувши у загальному позовному провадженні (у підготовчому засіданні)клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі в частині позовних вимог,-
ВСТАНОВИВ :
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа ОСОБА_3 до Одеської міської ради, третя особа: Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
22.08.2018 р. відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
27.09.2018 р. розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження та призначено та призначено підготовче засідання на 23.10.2018 року.
В судовому засіданні 17.12.2018 р. представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог, яке обґрунтоване наступним.
Адміністративний позов ОСОБА_3 обґрунтовується необхідністю захисту особистого немайнового права, а оскаржувана у справі відповідь департаменту комунальної власності Одеської міської ради, надана листом від 19.03.2018 року, на думку позивача, має бути визнана судом невмотивованою, оскільки вказана відповідь містить нібито неправдиву та недостовірну інформацію.
Тобто, оскаржуваним у справі листом відповідач нібито повідомив ОСОБА_3 недостовірну інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно зі ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Частиною 1 статті 177 ЦК України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Статтею 270 ЦК України передбачено види особистих немайнових прав.
Так, згідно зі ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Статтею 275 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою З цього Кодексу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Так, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено право особи звернутися до суду із вимогою щодо визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_3, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання дій відповідача незаконними у частині надання недостовірної інформації у відповіді департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 19.03.2018 року та її спростування, що відповідає способам, визначеним ст. 277 ЦК України.
Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.»
Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається спір про цивільне право, та скарження дій відповідача у даному випадку відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України може реалізовуватись лише як спосіб захисту цивільного права.
Зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від можливих порушень з боку органів місцевого самоврядування під час здійснення ним владних управлінських функцій, а має виключно приватноправовий характер.
Наведена позиція також підтверджується висновками Верховного Суду України в постанові від 25.11.2015 року у справі № 6-2502цс15, який дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка звернулася до суду із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди після дня голосування, її позовні вимоги, зокрема, спрямовані на захист особистих немайнових прав, а тому зазначений спір є цивільно-правовим і повинен розглядатися судом за правилами цивільного судочинства.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 стосуються захисту цивільного права, то захист такого права позивача може відбуватись лише із застосуванням цивільно - правових засобів, а справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Розглядаючи питання про закриття провадження по справі, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України зазначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу.
Як вбачається із заявлених вимог ОСОБА_3 просить:
- визнати дії відповідача незаконними в частині:надання недостовірної інформації про те, що «витребувані мною документи відповідач надіслав на мою адресу листом від 19.03.2018 року № 01-26/307», що не відповідає дійсності і не підтверджується ніякими доказами;
- спростувати вказані відомості, про те «що відповідач направив на мою адресу листом від 19.03.2018 р. № 01-26/307 копії документів, які слугували підставою для прийняття рішення сесії ОМР від 30.06.2016 р. № 892-VІІ, додаток 2 пункт 36- як такі, що не відповідають дійсності і опублікувати спростування , в тому ж порядку, в якому воно було опубліковано.
Вказані вимоги направлені на захист честі, гідності і ділової репутації є особистими немайновими благами.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 646/5308/16-ц, зокрема:
Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Спірні правовідносини, направлені на захист честі, гідності і ділової репутації, та є особистими немайновими благами, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_5 вимоги не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому провадження по справі підлягає закриттю, оскільки ці вимоги повинні вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
За правилами п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 47, 238, 241, 246, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, третя особа: Департамент комунальної власності Одеської міської ради в частині позовної вимоги щодо:
визнання дій відповідача в часті надання неправдивої та недостовірної інформації, спростування такої інформації та опублікування такого спростування - закрити.
- визнати дії відповідача незаконними в частині:надання недостовірної інформації про те, що «витребувані мною документи відповідач надіслав на мою адресу листом від 19.03.2018 року № 01-26/307», що не відповідає дійсності і не підтверджується ніякими доказами;
- спростувати вказані відомості, про те «що відповідач направив на мою адресу листом від 19.03.2018 р. № 01-26/307 копії документів, які слугували підставою для прийняття рішення сесії ОМР від 30.06.2016 р. № 892-VІІ, додаток 2 пункт 36- як такі, що не відповідають дійсності і опублікувати спростування, в тому ж порядку, в якому воно було опубліковано - закрити.
Роз'яснити позивачеві, що вирішення даного спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
