ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2019 р.
Справа № 440/207/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Конституційного суду України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 20.02.19 року по справі № 440/207/19
за позовом ОСОБА_1
до Конституційного суду України
про зобов'язання надати публічну інформацію,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Конституційного Суду України. в якому просив суд:
- зобов'язати надати запитувану в запиті від 19.01.2019 публічну інформацію - конституційні скарги, подані ОСОБА_2 і ОСОБА_3
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.01.2019 ним засобами електронної пошти до Конституційного суду України надіслано запит про надання публічної інформації, а саме копій скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Конституційний Суд України своїм листом від 15.01.2019 відмовив ОСОБА_1 у наданні запитуваної інформації посилаючись на те, що згідно ст. 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Суд не надається. Вважає вказану відповідь протиправною оскільки на його думку є великий суспільний інтерес до вказаних скарг.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Конституційного суду України про зобов'язання надати публічну інформацію задоволено частково. Зобов'язано Конституційний Суд України надати ОСОБА_1 запитану в запиті на отримання публічної інформації від 09.01.2019 інформацію стосовно конституційної скарги ОСОБА_2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Конституційного суду України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок). Рішення звернено до негайного виконання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, зобов'язати Конституційний Суд України надати ОСОБА_1 запитану в запиті на отримання публічної інформації від 09.01.2019 інформацію стосовно конституційної скарги ОСОБА_3 Також, заявив клопотання про безпосереднє застосування ч.2 ст.6 і ч.4 ст. 7 КАС України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Конституційний Суд України подав апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ст.174 КАС України, ст.ст. 42, 56, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Конституційного Суду України, позивач зазначає, що якщо КСУ дійсно і був позбавлений можливості надати свої заперечення в суді І інстанції, то це порушення нівельовано самим по собі фактом подачі ним апеляційної скарги у справі. Крім того, КСУ вказує, начебто конституційні скарги згідно внутрішніх НПА суду віднесено до інформації з обмеженим доступом. Проте, він не надає будь-яких допустимих доказів які б підтвердили це твердження та не надає розпорядження голови КСУ або інші документи, які б вказували на призначення конституційним скаргам такого статусу. Також зазначає, що запитувана ним інформація має суспільний інтерес, а тому має бути надана без врахування обмежень встановлених законом. Тобто, хоча закон і відносить податкову інформацію до інформації з обмеженим доступом - інформація про податкові борги підприємства, яке мало регіональне значення в певній місцевості, становить суспільний інтерес для жителів цього регіону.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 09.01.2019 позивач звернувся до Конституційного Суду України із запитом на отримання публічної інформації у якому просив, зокрема, надати йому копії конституційних скарг поданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Крім того, позивач просив в тексті скарг заретушувати будь-яку особисту і персональну інформацію про заявників.
Конституційний суд України своїм листом від 15.01.2019 №4-11-18/104 повідомив ОСОБА_1 про наступне. Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Суд, не надається. Наразі триває розгляд справи за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України положень статті 50, частини десятої статті 78 Закону України "Про прокуратуру" на закритій частині пленарного засідання Першого сенату Конституційного Суду України. Оскільки конституційна скарга ОСОБА_3 є матеріалом судової справи, тому не може бути надіслана позивачу.
Вказаним листом позивача також повідомлено про те, що у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 42 вказаного Закону конституційна скарга ОСОБА_2 не була розміщена на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України, оскільки за результатами її розгляду прийнято Ухвалу Другого сенату Суду про закриття конституційного провадження у справі від 16.07.2018 №1-уп(ІІ)/2018.
Позивач не погодився з відмовою відповідача у наданні йому копій конституційних скарг поданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про правомірність ненадання позивачу копії конституційної скарги ОСОБА_2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог надати ОСОБА_1 запитану в запиті на отримання публічної інформації від 09.01.2019 інформацію стосовно конституційної скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався положеннями частини четвертої статті 42 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлений Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Статтею 1 цього Закону встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Пунктом 2 частини першої статті 5 цього Закону встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до частини першої статті 13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно із статтею 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частиною першою статті 22 цього Закону встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Статтею 50 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
Відповідно до частини першої статті 55 цього Закону конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу.
Частинами першої та другою статті 42 вказаного Закону встановлено, що акти Конституційного Суду, засідання Суду та інформація щодо справ, які розглядає Суд, є відкритими, якщо інше не встановлено цим Законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в Суді усної або письмової інформації про результати розгляду його справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до рішення Суду в порядку, встановленому цим Законом. Інформація про конституційні подання, конституційні звернення, конституційні скарги, що надійшли до Суду, перебіг справи, дату і час засідання Сенату, Великої палати є відкритою та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
З аналізу наведених положень Законів вбачається, що Конституційний Суд України є розпорядником публічної інформації, а інформація конституційної скарги належить до публічної інформації, а тому ОСОБА_1 не може бути обмежено доступ до неї.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на положення частини четвертої статті 42 Закону України "Про Конституційний Суд України", якою встановлено, що суд надає інформацію за запитами відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Інформація за запитами щодо матеріалів справи, яку розглядає Суд, не надається. Конституційна скарга належить до матеріалів справи, а тому не може бути надана до завершення її розгляду.
Як свідчать письмові докази, остаточне рішення у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України положень статті 50, частини десятої статті 78 Закону України "Про прокуратуру" не прийнято.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно відмолено у наданні її копії.
Разом з тим, зі змісту листа Конституційного Суду України від 15.01.2019 №4-11/18/104 встановлено, що ухвалою Другого сенату Суду закрито конституційне провадження у справі від 16.07.2018 №1-уп(ІІ)/2018 за конституційною скаргою ОСОБА_2, тобто наразі розгляд справи завершено, тому копія конституційної скарги ОСОБА_2 може бути надана позивачу на його запит.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про правомірність ненадання позивачу копії конституційної скарги ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст. 174 КАС України, згідно положень якої ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Зазначає, що на адресу Конституційного Суду України жодних повісток, повідомлень, ухвал та позовних заяв у справі №440/207/19 не надходило, що призвело до порушення основних засад адміністративного судочинства, а саме змагальності сторін, диспозитивної та офіційного з’ясування всіх обставин у справі.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 28) судом надсилались та відповідач 25.01.2019 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі, повістку про виклик до суду, витяг про процесуальні права та обов’язки, копію позовної заяви.
З огляду на наведене доводи апелянта – відповідача, стосовно порушення судом першої інстанції вимог ст. 174 КАС України є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому суд апеляційної інстанції їх відхиляє.
Викладені в апеляційній скарзі доводи позивача зводяться до того, що останній просить суд відступитися від ст. 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" та застосувати як норми вищої сили: ст. 32 Конституції України, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, практику ЄСПЛ у справах "Угорський союз громадянських прав проти Угорщини" і "Таршашаг о Собадшагйогокерт проти Угорщини".
Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку
інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають
встановлюватися законом і бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб; b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.
Щодо посилання апелянта - позивача, на практику ЄСПЛ у справах "Угорський союз громадянських прав проти Угорщини" і "Таршашаг о Собадшагйогокерт проти Угорщини", колегія суддів зазначає, що хоча предмет спору в рішеннях Європейського суду по правам людини є тотожним предмету спору за позовом ОСОБА_1Ю, однак зазначена практика ЄСПЛ не може бути застосована в даній справі, оскільки стосується правовідносин, які склалися в іноземній державі та з урахуванням їх національного законодавства.
В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржників у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Конституційного суду України залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 року по справі № 440/207/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя
(підпис)
ОСОБА_4
Судді
(підпис) (підпис)
ОСОБА_5 ОСОБА_6
Повний текст постанови складено 25.04.2019 року
