ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2020 р.Справа № 440/207/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 30.07.19 року по справі № 440/207/19
за позовом ОСОБА_1
до Конституційного суду України
про зобов`язання надати публічну інформацію,
ВСТАНОВИВ:
17.01.2019 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Конституційного суду України, в якій просив суд:
- зобов`язати Конституційний Суд України надати йому запитану в запиті від 09.01.2019 публічну інформацію - конституційні скарги подані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання відповідача надати інформацію.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про зобов`язання надати публічну інформацію задоволено частково. Зобов`язано Конституційний Суд України надати Плескачу В`ячеславу Юрійовичу запитану в запиті на отримання публічної інформації від 09.01.2019 інформацію стосовно конституційної скарги ОСОБА_2 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Конституційного Суду України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок). Рішення звернено до негайного виконання.
ОСОБА_1 та Конституційний Суд України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційній скарги.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Конституційного Суду України залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 року по справі № 440/207/19 залишено без змін.
13.05.2019 р. позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з заявою про роз`яснення рішення суду від 20.02.2019 в справі 440/207/19.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №440/207/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Конституційного суду України про зобов`язання надати публічну інформацію відмовлено.
09.07.2019 р. ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішенням суду від 20.02.2019 в справі №440/207/19, в якому просив суд першої інстанції встановити судовий контроль в справі 440/207/19 шляхом зобов`язання Конституційного Суду України подати до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №440/207/19 протягом 10 днів з дня набрання ухвалою суду законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішенням суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про зобов`язання надати публічну інформацію.
Позивач, не погодившись з вищевказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 у справі 440/207/19 про відмову у задоволенні його заяви про встановлення судового контролю. Прийняти нову ухвалу, якою його заяву задовольнити. Встановити судовий контроль в справі 440/207/19, шляхом зобов`язання Конституційного Суду України подати до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №440/207/19 протягом 10 днів з дня набрання ухвалою законної сили. Просив справу розглянути в письмовому провадженні і без його участі.
В обґрунтування вимог скарги посилається, що в ході виконання рішення від 20.02.2019 у нього з відповідачем виник спір щодо порядку і способу його виконання. Зазначає, що порівняння рішення суду від 20.02.2019 і листа від 11.05.2019 вказує на те, що позивачу мала б бути надана саме копія конституційної скарги , але відповідач надав стислий зміст скарги. Також посилається на те, що суд в рішенні від 20.02.2019 в мотивувальній частині вказав, що позивачу має бути надана саме копію конституційної скарги, проте в резолютивній частині вказав, що має бути надана інформація про скаргу. Крім того, вказує, що в мотивувальній частині постанови Другого апеляційного адміністративного суду написано про надання скаржнику саме копії конституційної скарги. Зазначає, що вважав, що встановлення судового контролю буде ефективним способом захисту від невиконання відповідачем рішення суду від 20.02.2019. Посилався на практику Великої палати Верховного суду і ряду інших судів з якої слідує, що встановити судовий контроль згідно ст.382 КАС України можливо як під час ухвалення рішення суду (із зазначенням про це у резолютивній частині рішення), так і після його ухвалення - шляхом постановлення ухвали. Зазначає, що йому незрозумілі мотиви того, з яких суд першої інстанції відмовив йому у задоволенні його заяви про встановлення судового контролю. Посилається на незрозумілість конкретних мотивів з яких суд відмовив йому у задоволенні його заяви, а також посилається на те, що всі доводи суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні є помилковими і навіть більше є взаємовиключними за своєю суттю. Вказує на бездіяльність органів виконавчої служби щодо не відкриття виконавчого провадження за поданим позивачем виконавчим листом. Зазначає, щодо помилковості думки суду першої інстанції щодо того, що ним не було долучено копію листа Конституційного Суду України від 11.05.2019, де вказано про небажання відповідача надавати йому копію конституційної скарги на виконання рішення суду від 20.02.2019. Посилається на те, що йому мала б бути надана саме копія конституційної скарги, але відповідач надав не копію скарги, а її стислий зміст. Зазначає, що судовий контроль може бути застосований незалежно від того, чи відкрито провадження з виконання рішення суду.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 року по справі № 440/207/19 за позовом ОСОБА_1 до Конституційного суду України про зобов`язання надати публічну інформацію.
03.02.2020 р. відповідач, Конституційний Суд України, подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі №440/207/19, в якому посилаючись на те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 було виконано Конституційним Судом України в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 р. по справі №440/207/19. Просив справу розглянути без участі представника Конституційного Суду України.
Позивач по справі подав до суду апеляційної інстанції наступні документи: заперечення на відзив відповідача у справі 440/207/19, надав роздруківку з АСВП, відповідь на відзив, додаткові пояснення у справі, клопотання з яких вбачається, що ОСОБА_1 заперечуючи проти доводів відповідача, висловлених останнім у відзиві на апеляційну скаргу та посилаючись на помилковість судження Конституційного Суду України про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 є виконаним, вважав, що у разі задоволення апеляційної скарги і встановлення відповідачу обов`язку подати такий звіт відповідач повинен буде надати в суд першої інстанції докази його виконання і тільки на підставі цього саме суд першої інстанції буде досліджувати чи виконано рішення від 20.02.2019. Окрім того, заперечуючи проти зазначення відповідачем у відзиві те, що рішення суду від 20.02.2019 у справі 440/207/19 є виконаним з огляду на подання останнім до Департаменту ДВС Мінюсту інформації про виконання цього рішення, позивач зазначив, що згідно відомостей, розміщених на сайті "Автоматизована система виконавчих проваджень" відповідне провадження не закрито, на сайті міститься інформація про те, що провадження перебуває у стані "Відкрито". Зауважив, що не отримував від ДДВС Мінюсту будь - яких постанов про завершення цього виконавчого провадження. Вказував, що це додатково підтверджує безпідставність твердження відповідача про те, що рішення суду від 20.02.2019 у справі 440/207/19 є виконаним. Позивач просив розглянути апеляційну скаргу без його участі у зв`язку з трудовою зайнятістю, що унеможливлює прибуття до суду для участі у судовому засіданні.
Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні вищевказаної заяви позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для встановлення судового контролю.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до змісту ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1-2 ст.55 Конституції України, ст.ст. 2,5 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з приписами ч.1 ст.2 та ч.3 ст.2 КАС України в кореспонденції з приписами ст.6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, слідує, що суд не може перебирати на себе функцій органу, дії або бездіяльність якого оскаржуються.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.162 КАС України суд може лише зобов`язати відповідача вчинити певні дії.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначені ст.382 КАС України.
Так, відповідно до ч.ч.1-2 вищевказаної статті КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. по справі №826/9960/15.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У своєму Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту З, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).
Відповідно до ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів зауважує, що встановити судовий контроль згідно, зокрема ст.382 КАС України можливо як під час ухвалення судового рішення, так і вже після ухвалення рішення по справі, що підтверджується ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. по справі №800/592/17.
Так, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, на звернення позивача про видачу йому виконавчого листа в справі 440/207/19 в частині зобов`язання надати публічну інформацію (том 1 а.с. 119), листом Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 №440/207/19/10572/19 (том 1 а.с. 121) позивачу було направлено виконавчі листи у справі №440/207/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про зобов`язання надати публічну інформацію (додаток 2 виконавчі листи), які було отримано позивачем, що підтверджується розпискою останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (том 1 а.с.124).
Крім того, відповідно до опису вкладення у цінний лист на ім`я Міністерства юстиції України - Відділу примусового виконання рішень позивачем було направлено заяву про примусове виконання рішення суду у справі 440/207/19, оригінал виконавчого листа від 06.05.2019 в справі 440/207/19, копію рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 в справі 440/207/19 (том 1 а.с. 144).
Колегія суддів зауважує, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 (залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року) Секретаріатом Конституційного Суду України листом від 11.05.2019 р. №4-16/3-18/1827 було надано інформацію позивачу стосовно конституційної скарги ОСОБА_2 . Копія вказаної конституційної скарги за цим листом позивачу не надсилалась, що підтверджується відповідною копією цього листа , наявного в матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем по справі не ставиться питання щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору в розмірі 384,20 грн.
Колегія суддів зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямованих на примусове виконання таких рішень.
Колегія суддів, стосовно доданих відповідачем (Конституційним Судом України) до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 наступних копій документів, а саме: листа Секретаріату Конституційного Суду України від 18.09.2019 р. №4-16/3-12/3862 адресованого Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2019 ВП №59955576 з примусового виконання виконавчого листа №440/207/19 виданого 06.05.2019 Полтавським окружним адміністративним судом про зобов`язання Конституційний Суд України надати ОСОБА_1 запитану в запиті на отримання публічної інформації від 09.01.2019 інформацію стосовно конституційної скарги ОСОБА_2 , супровідного листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.09.2019 №59955576/20.1/4 про відкриття виконавчого провадження, листа Секретаріату Конституційного Суду України від 16.08.2019 №4-16/3-18/3421 адресованого ОСОБА_1 про надання на додаток до листа Конституційного Суду України від 11.05.2019 р. №4-16/3-18/1827 копії конституційної скарги ОСОБА_2 ; конституційної скарги ОСОБА_2 від 10 квітня 2018 р., Рішення першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року №1-р(І)/2020 по справі №3-154/2019 (3522/19); рішення Конституційного Суду України від 2 грудня 2019 року №11-р/2019 по справі №1-182/2019 (4165/19) зауважує, що вказані документи не можуть долучені до матеріалів справи і прийняті, як докази, оскільки є копіями відповідних документів, які, в розумінні ст.94 КАС України, належним чином не засвідчені. Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем по справі не було надано до суду апеляційної інстанції доказів вручення позивачу копії конституційної скарги ОСОБА_2 від 10 квітня 2018 р.
Крім того, незасвідчені належним чином документи надавалися відповідачем і до суду першої інстанції.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, розміщеній на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), актуальних станом на дату вирішення судом апеляційної інстанції цієї справи, вбачається, що виконавче провадження за №59955576, орган ДВС: ВПВР ДДВС МЮУ, в якому боржником є Державний орган - Конституційний Суд України ЄДРПОУ 00013534, а стягувачем є фізична особа - ОСОБА_1 , виконавче провадження є відкритим 04.09.2019 р.; стан виконавчого провадження - відкрите.
Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 13.02.2019 р. по справі №643/11906/15-а про те, що примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII, в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, вбачається, що виконавче провадження за №59955576 перебуває на стадії виконання, відсутні дані про його зупинення чи закінчення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, загальний порядок виконання судового рішення (постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19, яка залишена без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року) не надасть очікуваного результату, а також те, що при здійсненні вказаного вище виконавчого провадження відповідачем (боржником) створюються будь - які перешкоди щодо виконання судового рішення, а тому відповідно не вбачається ускладнення щодо належного виконання судового рішення у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно у колегії суддів на даний час відсутні об`єктивні підстави для необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що приписами КАС України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.10.2018 р. по справі №826/18826/14.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, позивачем в ході розгляду цієї справи не було доведено необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та не надано належних доказів на обґрунтування поданої ним заяви.
Той факт, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції виконавче провадження з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 (залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року) не було відкрито не впливає на вирішення даного спору по суті, оскільки не вбачається неможливості виконання вказаного рішення суду першої інстанції в межах Закону України "Про виконавче провадження", як на даний час так і на момент винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. При цьому, як вже зазначалося вище, позивач в разі незгоди з діями органу державної виконавчої служби (державного виконавця) має право оскаржити ці дії в судовому порядку. Наступне відкриття виконавчого провадження №59955576 підтверджує висновки суду апеляційної інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що порівняння рішення суду від 20.02.2019 і листа від 11.05.2019 вказує на те, що позивачу мала б бути надана саме копія конституційної скарги , але відповідач надав стислий зміст скарги, а також доводів скаржника на те, що суд в рішенні від 20.02.2019 в мотивувальній частині вказав, що позивачу має бути надана саме копію конституційної скарги, проте в резолютивній частині вказав, що має бути надана інформація про скаргу (зазначаючи що в мотивувальній частині постанови Другого апеляційного адміністративного суду написано про надання скаржнику саме копії конституційної скарги), а також доводи відповідача, викладені у запереченні на відзив відповідача на апеляційну скаргу про помилковість судження Конституційного Суду України про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 є виконаним, колегія суддів зазначає, з урахуванням вже вказаного вище, що на даний час відкрите виконавче провадження №59955576 з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 (залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року), яке набуло законної сили 23.04.2019 р., а позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження". Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем по справі вчинялися або вчиняються дії щодо перешкоджання виконанню вказаного рішення суду.
Стосовно посилання в апеляційній скарзі на бездіяльність органів виконавчої служби щодо не відкриття виконавчого провадження за поданим позивачем виконавчим листом, то колегія суддів зауважує, що наразі виконавче провадження з примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по справі №440/207/19 є відкритим і тривають відповідні виконавчі дії. В разі якщо позивач вважає, що органами державної виконавчої служби допущено бездіяльність, або вчиняються протиправні дії, останній має право у встановленому чинним законодавством порядку звернутися в адміністративному або судовому порядку за захистом своїх прав.
Крім того, щодо посилань скаржника на те, що судовий контроль може бути застосований незалежно від того, чи відкрито провадження з виконання рішення суду, колегія суддів зауважує, що по - перше передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а по - друге в даному випадку відсутні обґрунтовані підстави для застосування судового контролю за виконанням судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує доводи заявника апеляційної скарги щодо помилковості думки суду першої інстанції щодо того, що ним не було долучено копії листа Конституційного Суду України від 11.05.2019 та зазначає, що до клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 20.02.2019 в справі 440/207/19 заявником вказаного клопотання ( ОСОБА_1 ) було додано копію листа Конституційного Суду України від 11.05.2019 р. №4-16/3-18/1827 (том 1 а.с. 143). Однак зазначений вище факт не впливає на вирішення спору по даній справі.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції, який був викладений в оскаржуваній ухвалі, про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 по справі №440/207/19.
Щодо посилання скаржника на незрозумілість конкретних мотивів з яких суд відмовив йому у задоволенні його заяви, а також посилання на те, що всі доводи суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні є помилковими і навіть більше є взаємовиключними за своєю суттю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, суд першої інстанції в оскаржуваній по даній справі ухвалі дійшов передчасного висновку в частині мотивів і підстав її ухвалення щодо того, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. по даній справі є фактично виконаним на підтвердження чого надано копії: листа Секретаріату Конституційного Суду України від 11.05.2019 №4-16/3-18/1827, повідомлення Державної казначейської служби України про примусове списання коштів та виписки по рахунках від 11.07.2019, оскільки на даний час виконавче провадження №59955576 з примусового виконання вказаного рішення суду першої інстанції на підставі відповідного виконавчого листа є відкритим (дата відкриття 04.09.2019; стан виконавчого провадження - відкрито), а постанова про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, відповідно до ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", органом державної виконавчої служби (державним виконавцем) не приймалася.
Доказів того, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 р. (залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 р.), яке набуло чинності 23.04.2019 р., згідно виконавчого листа від 06.05.2019 р. є виконаним не було надано до судів першої та апеляційної інстанції, а матеріали справи не містять таких доказів.
Незасвідчені належним чином документи, які були надані відповідачем по справі до суду апеляційної інстанції , не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, як докази.
Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 по справі №440/207/19 підлягає зміні в частині мотивів і підстав її прийняття, а в іншій частині вказана ухвала підлягає залишенню без змін.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо заявленого позивачем клопотання про повернення судового збору в справі 440/207/19 від 04.02.2020, яке надійшло до суду апеляційної інстанції 10.02.2020, в якому останній просив повернути йому судовий збір на суму 384,20 грн. згідно платіжного доручення від 28.08.2019, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час апеляційного перегляду ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2020 р. по даній справі було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на вказане рішення суду першої інстанції у розмірі 384 грн. 20 коп., відповідно до квитанції №0.0.1449253118.1 від 28.08.2019 р. (згідно даних про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України датою зарахування судового збору на казначейський рахунок є 29.08.2019 р.).
З огляду на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 р. по даній справі, колегія суддів вважає, що судовий збір, який був сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно вважати таким, що є надміру сплаченим та таким, що має бути поверненим останньому.
Отже, з урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає за можливе повернути позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. за подання апеляційної скарги розмірі 384 грн. 20 коп.
З урахуванням приписів ч.ч.2,3 ст.328 КАС України дана постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 по справі №440/207/19 змінити в частині мотивів і підстав її прийняття.
В іншій частині ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 по справі №440/207/19 залишити без змін.
Повернути ОСОБА_1 надміру сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. відповідно до квитанції №0.0.1449253118.1 від 28.08.2019 р.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 02.03.2020 року
