ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 629/4628/16-ц Головуючий суддя І інстанції Каращук Т. О.
Провадження № 22-ц/818/2692/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2019 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Яцини В.Б.,
суддів колегії: Кіся П.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 березня 2019 року, постановлену у складі судді Каращука Т.О., по цивільній справі за позовом керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів,
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 березня 2019 року залишено без розгляду позов керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
В апеляційній скарзі заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, оскільки при її постановленні було порушено норми процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги зазначено, що земля є основним національним багатством , що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних відносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Вказано, що в основі інтересу держави лежить потреба у здійснені дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. У даній справі наявність інтересів держави обґрунтовується прокурором порушенням законодавства у сфері землекористування.
Послався на те, що бюджет м. Лозова недоотримав значну суму коштів, яку мав би отримати від передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1
Недоотримання коштів порушує інтереси територіальної громади м. Лозова як носія єдиного джерела влади в України, тобто, порушуються інтереси держави в цілому.
ОСОБА_1 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Розгляд справи проводити за його відсутності.
Вказано, що апеляційна скарга є необґрунтованою. Зазначено, що прокурор має право представляти інтереси держави лише у виключних випадках. Вказано, що прокурором не було доведено невиконання чи неналежного виконання Лозівською міською радою Харківської області своїх повноважень, що тягне за собою порушення інтересів держави.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника ОСОБА_1 - адвоката Линник І.М., перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню.
Нормою п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції визначено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що керівник Лозівської місцевої прокуратури звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
Звертаючись до суду прокурор посилався на наявність збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. При цьому вказав, що орган місцевого самоврядування Лозівська міська рада Харківської області, до компетенції якої відноситься повноваження по вжиттю заходів до примусового стягнення збитків, у судовому порядку не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому. Вказаним прокурор обґрунтовує представництво інтересів держави прокуратурою у суді.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції вказав, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Лозівської міської ради та не надано доказів щодо нездійснення або неналежним чином здійснення вказаними органами відповідних повноважень, віднесених до їх компетенції, притягнення винних осіб до відповідальності.
До того ж, Лозівська міська рада є самостійною юридичною особою, яка не ліквідована, а тому здатна самостійно представляти свої інтереси в суді, посилання на те, що в міському бюджеті недостатньо коштів для сплати судового збору при зверненні до суду не є підставою для представництва юридичної особи прокурором.
При цьому, прокурором не надано доказів на підтвердження того, що він попередньо попередив відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави про наслідки не виконання відповідних функцій, а також згоду Лозівської міської ради на здійснення прокурором представництва інтересів в суді.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст.175 ЦПК України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі самостійно обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 N 1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
За змістом пункту 3 частини першої ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У пункті 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Всі вище вказані докази в своїй сукупності є підставами для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Разом з тим, їх відсутність в силу статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виключає таке представництво.
Правовий аналіз змісту частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(б) у разі відсутності такого органу.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі N 910/18770/17.
При цьому суд першої інстанції зауважив, що прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заяви про бездіяльність уповноваженого на державне представництво органу державної влади (місцевого самоврядування), якою було обґрунтована необхідність представництва прокурором інтересів держави. Суд такими докази вважає, наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо.
Суд також дійшов висновку, що наявність одного факту порушення інтересів держави недостатньо для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді. Таке право, в тому числі право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.
При цьому, у випадках відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до суду, прокурор безсумнівно має право на подання позову в інтересах держави.
Якщо ж такий орган існує, то в такому разі прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва.
Однак, поза увагою районного суду залишився факт що за змістом наведених норм Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ЦПК України, прецедентних рішень Європейського суду ключовим для застосування конституційної норми щодо можливості прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді є поняття «інтерес держави» та забезпечення судом гарантій ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно права кожного на справедливий суд в аспекті рівності сторін у доступі до суду.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру».
Саме таку правову позицію висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17 з приводу застосування вказаних норм права за аналогічних обставин справи досліджуючи питання підстав звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави.
Аналогічні правові позиції з цього питання були виловлені в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 636/5773/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, які застосовує колегія суддів в цьому питанні відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Відтак, суд апеляційної інстанції відповідно до вказаних правових позицій касаційного суду вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У справі, що розглядається, прокурор у позові обґрунтував наявність «інтересів держави» безоплатним, всупереч положень ст. 206 ЗК України, використанням земельної ділянки відповідачем, без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою відповідно до закону, чим було спричинено втрату місцевого бюджету у вигляді неодержаного доходу, тобто збитки місцевій громаді в особі Лозівської міської ради.
З огляду на те, що відповідно до Закону України «Про органи місцевого самоврядування» Лозівська міська рада уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання земельних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, тому остання є матеріальним позивачем у справі.
При цьому Лозівська міська рада до цього часу не вживає заходів щодо стягнення з відповідача збитків, заподіяних земельній ділянці без правовстановлюючих документів, що порушує інтереси держави (а. с. 8-9 т. 1).
З урахуванням наведених норм права, таке обґрунтування відповідає розумінню «інтересів держави», тому суд першої інстанції мав підстави вважати, що позов прокурора має на меті захист суспільних інтересів, якими опікується держава.
Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а право кожного громадянина користуватися природними об`єктами права власності народу повинно відбуватися відповідно до закону, не на шкоду людині і суспільству. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
З огляду на те, що у даному випадку на розгляд суду подана позовна заява про відшкодування шкоди, завданої громаді внаслідок безоплатного, без оформлення права використання земельної ділянки, то відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України цей спір має суспільний інтерес, захист якого є підставою для звернення прокурора до суду з таким позовом відповідно до зазначеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини, наведених норм Конституції України, Закону України «Про прокуратуру». Висновки суду в оскарженій ухвалі про відсутність такого інтересу є помилковими.
Висновки суду про те, що до заяви прокурора не додані документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб в контексті вимог ч. 1 ст. 56 ЦК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» - всупереч вимог ст. 263 ЦПК України належним чином не обґрунтовані. Так, в матеріалах справи є лист керівника Лозівської місцевої прокуратури від 21.11.2016 до Лозівського міського голови Зеленського С.В. про попереднє звернення до суду відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (а. с. 29 т.1).
Про те, що прокурор у даному випадку виконує субсидіарну процесуальну роль свідчить бездіяльність уповноваженого органу, тобто відсутність поданих ним до суду позову для вирішення цього спору після передбаченого ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернення прокурора до них з цього питання, а також - відсутність обґрунтованих заперечень з цього приводу від органу, що має самостійно перевірятися судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. При цьому наведені норми ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України і ст. 131-1 Конституції України не вимагають досудового вирішення цього питання в порядку кримінального чи адміністративного судочинства.
Крім того, відповідно до статті 11 ЦПК України у цивільному судочинстві діє принцип пропорційності, який означає наступне.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Повертаючись до питання представництва прокурором інтересів держави суд першої інстанції не зважив на те, що справа розглядається після її перегляду Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 23 травня 2018 року задовольнивши касаційну скаргу ОСОБА_1 скасувала рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області по цій справі від 16 серпня 2017 року, а справу направила до того ж суду першої інстанції з тих мотивів, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власниками земельних ділянок і не застосували норми кондикційного права; суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми неотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки (а. с. 94-95 т. 1).
Згідно із ч. 3 ст. 400 ЦПК України касаційний суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому касаційний суд не встановив ніяких порушень стосовно представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Таким чином, у даному випадку у суду першої інстанції при повторному розгляді справи відповідно до вказаних норм ст. 11, 441 ЦПК України не було підстав додатково перевіряти питання наявності підстав у прокурора на представництва інтересів держави.
Тому, за відсутності даних про те, що Лозівська міська рада в контексті предмету та підстав заявленого позову здійснювала належний захист державних (суспільних) інтересів, суд першої інстанції залишивши позов прокуратури без розгляду допустив надмірний процесуальний формалізм, діяв всупереч положенням.
З огляду на те, що суд порушив наведені норми процесуального законодавства, що призвело до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції та направляє справу до того ж суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 259, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури - задовольнити.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 березня 2019 року - скасувати.
Справу за позовом керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 17 травня 2019 року.
Головуючий суддя В.Б. Яцина.
Судді колегії П.В. Кісь.
О.М. Хорошевський.
