Ухвала
18 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 128/2734/17
провадження № 61-20256ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив усунути перешкоди в користуванні будинком та земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок демонтувати паркан із суцільного металевого профілю на металевому каркасі та бетонній основі і теплицю з металевого каркасу, а також пересадити на відстань не менше 5 метрів від спільної межі їх земельних ділянок посаджені відповідачем молоді фруктові дерева.
Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що згідно із свідоцтвом про право власності від 22 грудня 2010 року йому належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , розміщені на належній йому земельній ділянці площею 0,1275 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку. Між його та сусідньою земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , була металева огорожа висотою 120 см, яку ОСОБА_1 без погодження з ним демонтував і всупереч пункту 3.19 Державних будівельних норм (далі - ДБН) № 360-92 і пункту 6.7 Правил планування та забудови сіл і селищ, затверджених рішенням 14 сесії 22 скликання Вінницької обласної ради встановив паркан з металевого профілю на металевому каркасі і бетонному підмурку висотою 200-250 см, що затіняє його земельну ділянку та будинок. Біля цієї огорожі ОСОБА_1 звів некапітальну споруду - теплицю з металевого каркасу з водовідвідним жолобом, вода з якого стікає під фундамент його будинку та його підвальне приміщення, що призводить до руйнування будинку. Крім того, ОСОБА_1 без погодження з ним на відстані 1-1,5 метрів від спільної межі висадив 10 молодих фруктових дерев, чим порушив ДБН Б.2.4-1-94.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області 02 липня 2019 року скасовано. Позов задоволено частково. Усунено перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належним йому житловим будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок демонтувати частину паркану у вигляді металевого профілю на металевому каркасі, а також пересадити 10 фруктових дерев, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , на відстань не менше 5 метрів від межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
06 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою шляхом демонтажу частини металевого паркану і некапітальної споруди - теплиці, що прилягає до нього, а також пересадки фруктових дерев. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Зазначення у постанові Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук
