Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 1340/3590/18 пров. № СК-А/857/5248/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Бруновська Н.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року (головуючий суддя Карп`як О.О., м.Львів, проголошено о 11:34:25, м.Львів, повне судове рішення складено 02 травня 2019 року) у справі №1340/3590/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «КРТ» (далі ТзОВ «КРТ», позивач) звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 травня 2018 року №0004014809.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що оскаржене рішення податкового органу прийняте за результатами перевірки, наказ на проведення якої є незаконним, а відтак таке рішення підлягає скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДФС від 08.05.2018 року №0004014809;
-стягнуто з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «КРТ» 616 700, 00 грн. сплаченого судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що акт перевірки від 18 квітня 2018 року № 133/28-10-48-09-16/37786903, був винесений на підставі наказу від 06 квітня 2018 року № 633 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Корпорація КРТ», який скасований рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, що набрало законної сили. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як правонаступник Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскарження позивачем наказу про проведення перевірки, та як наслідок його скасування, не має преюдиційного значення, оскільки станом на дату подання позову щодо правомірності наказу строк, на який була призначена перевірка, закінчився. Скаржник вважає, що правові наслідки оскарженого наказу є вичерпаними, а отже скасування такого наказу не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки її проведення. Тому, скаржник переконаний, що дослідженню у цьому спорі підлягає реальність господарських операцій, на підставі яких суб`єкт господарювання зменшив суму податкового зобов`язання, а скасування наказу про проведення перевірки не може бути беззаперечною підставою для визнання податкового повідомлення-рішення незаконним.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Представник скаржника в судове засіданні не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Позивач участь повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, клопотання щодо зміни адреси знаходження як того вимагає ст. 131 Кодексу адміністративного судочинства України не подав. Заява про заміну учасника справи на правонаступника до суду також не надходила.
Згідно ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що на підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 06 квітня 2018 року №633, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Корпорація КРТ» (код ЄДРПОУ 37786903) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТзОВ «Форест Імперіал» (код ЄДРПОУ 35782210) за період грудень 2017 року, ТзОВ «Адрія» (код ЄДРПОУ 41133914) за період грудень 2017 року, ТзОВ «Спільне Підприємство «Янікс» (код ЄДРПОУ 32964061) за період грудень 2017 року - січень 2018 року, ТзОВ «Захід -Авто - Ленд» (код ЄДРПОУ 39032878) за період січень 2018 року, ТзОВ «Імпрувер» (код ЄДРПОУ 40433271) за період січень 2018 року, ТзОВ «Мунлайт 18» (код ЄДРПОУ 40589282) за період січень 2018 року та з ТзОВ «Бесткар» (код ЄДРПОУ 40506625) за період січень 2018 року.
За результатами перевірки відповідач склав акт від 18 квітня 2018 року №133/28-10-48-09-16/37786903, в якому зазначив про встановлення порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємство занизило податок на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України на загальну суму ПДВ - 33 794 176, 7 грн., в т.ч. за період грудень 2017 року на суму ПДВ - 10 462 437, 35 грн., за січень 2018 року на суму ПДВ - 21 744 112, 71 грн., за лютий 2018 року на суму ПДВ - 1 587 626, 68 грн.
На підставі акта від 18 квітня 2018 року № 133/28-10-48-09-16/37786903, 08 травня 2018 року Офіс великих платників ДФС прийняв податкове повідомлення-рішення №0004014809, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 50691265,11 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 33 794 176, 74 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 16 897 088, 37 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою. Відповідно до Рішенням ДФС України №23824/6199-99-11-01-02-25 від 18 липня 2018 року про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 08 травня 2018 року № 0004014809, залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Позивач не погодившись із вказаним податковим повідомленням - рішенням звернувся з даним позовом до суду.
Також, судом встановлено, що на розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 813/1757/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним і скасування наказу від 06.04.2018 № 633 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Корпорація КРТ».
Рішенням суду від 23 липня 2018 року позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №633 від 06 квітня 2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація КРТ». Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у справі № 813/1757/18 змінено в частині мотивів задоволення позову. В іншій частині оскаржуване судове рішення залишено без змін.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів враховує наступні міркування.
Відповідно до п.п.20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За змістом пункту 75.1 статті ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1. статті 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу .
Пунктом 79.1. статті 79 П України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За змістом пункту 86.8 статті 86 ПУ України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
У межах цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного податкового-повідомлення рішення з огляду на наявність судового рішення, що набрало законної сили, та яким встановлено протиправність наказу про проведення документальної перевірки щодо позивача. На зазначеній тезі ґрунтувались й доводи позовної заяви ТзОВ «КРТ».
Слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України , положення якої кореспондують правилам частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Передбачене вказаною нормою процесуального права звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин, передбачених вказаним положенням Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку.
Більш того, частиною сьомою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Суд також повинен враховувати вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, які відповідають правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Апеляційний суд вважає, що саме на етапі допуску до перевірки суб`єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість призначення та проведення перевірки, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.
У спірних відносинах було проведено документальну невиїзну перевірку, а відтак етап допуску до перевірки відсутній по факту, а сам наказ реалізований по закінченню проведення перевірки. Відповідно, суб`єкт господарської діяльності не може поставити питання про необґрунтованість призначення та проведення перевірки безпосередньо перед її здійсненням та запобігти прийняттю контролюючим органом відповідних рішень щодо себе. Отже, оскарження наказу податкового органу у цій справі не забезпечує позивачу належного захисту його прав, оскільки правові наслідки, які виникли в результаті проведення такої перевірки та прийняті за її результатами рішення, зберігають чинність та автоматично не втрачають своєї дії.
Таким чином, суд під час розгляду даної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен був самостійно кваліфікувати поведінку відповідача при призначенні та проведенні розглядуваного контрольного заходу й дійти власних висновків щодо правомірності/неправомірності такої поведінки в причинно-наслідковому зв`язку з прийняттям оскарженого податкового повідомлення-рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач оскаржував в адміністративному порядку спірне у цій справі податкове повідомлення-рішення, про що свідчить рішення Державної фіскальної служби України від 18 липня 2018 року, однак в матеріалах справи відсутня скарга щодо такого рішення, а відтак доводи на які покликався скаржник встановити неможливо. Наявна ж у матеріалах справи скарга стосується податкових повідомлень-рішень, що не є предметом оскарження у цій справі. При цьому слід наголосити, що позовна заява позивача не містить жодних доводів по суті встановлених контролюючим органом порушень податкового законодавства, зокрема й в частині доведення ним реальності господарських операцій.
Відповідно до положень пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні дія цього закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.
Відповідно до ст 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.
В той же час, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Враховуючи те, що первинні документи, які б містили відомості по господарських операціях не надавав, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підтвердження фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей та їх зв`язку з господарською діяльністю позивача, а відтак ним не доведено їх використання у власній господарській діяльності, а томувідсутні підстави для їх включення до складу податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі №1340/3590/18 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. І. Довга судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний У зв`язку з перебуванням судді Бруновської Н.В. та судді Запотічного І.І. у відпустці повне судове рішення складено 06 вересня 2021 року.
