Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 січня 2020 року
у справі № 654/941/17
Цивільна юрисдикція
Щодо звільнення працівника у зв’язку з невідповідністю займаній посаді у разі відсутності документа про освіту (п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України)
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відділу освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації про визнання незаконним її звільнення, поновлення на роботі, стягнення різниці заробітної плати та компенсації моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом виконуючого обов`язки начальника відділу освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації ОСОБА_1 було призначено на посаду виконуючого обов`язки завідувача дошкільного навчального закладу сільської ради (далі - ДНЗ). Наказом начальника відділу освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації вона звільнена з посади виконуючої обов`язки завідуючої ДНЗ згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою її звільнення вказано невідповідність кваліфікаційним вимогам займаній посаді виконуючого обов`язки завідувача ДНЗ, а саме рівня професійної придатності, що забезпечується сукупною наявністю у працівника загальноосвітніх і спеціальних знань, умінь, здібностей, досвіду і трудових навичок, необхідних для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю, здобутою у вищому навчальному закладі.
Позивач вказує, що дійсно, на цей час вона ще не має базової педагогічної освіти, лише навчається заочно в державному університеті. Проте, свої трудові обов`язки вона виконувала добросовісно на належному професійному рівні, а про відсутність в неї педагогічної освіти відповідачу було відомо при призначенні її на посаду, у зв`язку з чим, вважає звільнення незаконним.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлено її на займаній до звільнення посаді. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди в розмірі. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що факт неналежного виконання нею трудових обов'язків з причини недостатньої кваліфікації не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 через недостатню кваліфікацію неналежним чином виконувала покладені на неї трудові обов`язки.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом».
Тлумачення ст. 5-1, ч. 1 ст. 235 КЗпП України свідчить, що на особу, яка є виконуючим обов'язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.
Висновки: підставою для розірвання трудового договору згідно п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець, на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов'язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов'язків через недостатню кваліфікацію.
Ключові слова: трудові спори, підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, кваліфікаційні вимоги до посади керівника закладу освіти, захист трудових прав виконуючого обов’язки
