Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 лютого 2020 року
у справі № 382/389/17
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору стосовно оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у цивільній справі
Фабула справи: голова районної ради ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в області (далі - Відділ ДВС), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ДВС (далі - державний виконавець) у виконавчому провадженні, якою на позивача за невиконання рішення суду накладено штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням суду та виданим на підставі нього виконавчим листом голова районної ради ОСОБА_1 не зобов`язувався вчинити будь-які юридично значимі дії, а саме - поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря центральної районної лікарні.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний адміністративний суд постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), вказавши, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Мотивація касаційної скарги: голова районної ради ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Він зауважує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця, зокрема про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - ч. 2 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
Висновки: на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у цивільній справі поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Ключові слова: адміністративна юрисдикція, предметна юрисдикція, критерії розмежування судової юрисдикції, порядок оскарження рішень державного виконавця, невиконання судового рішення у трудових спорах
