Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 лютого 2020 року
у справі № 922/719/16[1]
Господарська юрисдикція
Щодо права ліквідатора боржника заявити вимоги про витребування майна
Фабула справи: ліквідатор боржника звернувся до суду із заявою з вимогами: визнати недійсним договір про застосування врегулювання за договором іпотеки, укладений між ПАТ «Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації» та ТОВ «АНТЬЄ», посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу; залучити TOB «АНТЬЄ» до розгляду цієї заяви як особи, на права та обов`язки якої може вплинути рішення з господарського спору; зобов`язати ТОВ «АНТЬЄ» повернути до ліквідаційної маси банкрута - АТ «НТІ ТТР» майно, яке він отримав від боржника, а саме нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-6, 35-71, 71а,72-91, II в літ. «А-5», загальною площею 1287,7 кв. м; визнати ТОВ «АНТЬЄ» заставним кредитором АТ «НТІ ТТР» на суму 1 153 000,00 грн, грошові вимоги якого внести окремо до реєстру вимог кредиторів, як забезпечені заставою майна (іпотекою).
Ухвалою суду першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ліквідатора боржника залишено без задоволення.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Пірс» та ПАТ «Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого вказують на неправильне тлумачення судами положень ст. 20 Закону про банкрутство, незастосування ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Правова позиція Верховного Суду: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є одним з основних учасників справи про банкрутство. Після введення процедури ліквідації до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, інше.
Ліквідатор у справі про банкрутство має статус особи, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження під час ліквідаційної процедури, зокрема ті, що спрямовані на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів.
У цій справі ліквідатор боржника, звертаючись до суду із заявою про захист порушених, на його думку, прав власності боржника, обрав такий спосіб захисту цього права як витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 388 ЦК України.
Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Під час розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 ЦК України, є неефективними.
Можливість витребування майна з чужого незаконного володіння законодавець ставить у залежність насамперед від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна (ст. 400 ЦК України).
Тобто ст. 400 ЦК України дає підставу для висновку про те, що закон допускає необмежену віндикацію майна у недобросовісного набувача.
Згідно зі ст. 388 ЦК України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати.
За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України добросовісним має вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має право його відчужувати, а недобросовісним володільцем є та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.
Витребування майна від добросовісного набувача (особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої річ придбана, не має права її відчужувати) є можливим у всіх випадках, коли майно придбане безоплатно в особи, яка не мала права відчужувати річ.
Якщо добросовісний набувач придбав річ за плату, власник має право витребувати таку річ тільки у випадках, коли вона вибула з володіння поза його (або особи, якій річ була передана власником) волею, зокрема загублена власником або іншою особою, якій річ була передана власником, або була викрадена у власника чи такої особи.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
Ст. 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть статися за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 910/4715/16 висловив позицію про те, що ст. 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Висновки: у разі коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою («кредитор» у розумінні ст. 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до ст. 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.
Ключові слова: справа про банкрутство, повернення спірного майна, належний позивач, спірні правовідносини, право звернення до суду
