Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 24 липня 2020 року
у справі № 911/4241/15
Господарська юрисдикція
Щодо справляння судового збору за подання апеляційних (касаційних) скарг на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про винесення додаткового судового рішення
Фабула справи: ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до господарського суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця ВДВС у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу господарського суду.
Ухвалою господарського суду Товариства на бездіяльність ВДВС задоволено.
Товариство звернулось до господарського суду із заявою про покладення на ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що Товариство понесло витрати на оплату послуг адвоката у зв`язку з підготовкою, поданням і розглядом скарги на бездіяльність ВДВС.
Ухвалою господарського суду відмовлено в задоволенні заяви Товариства про покладення на ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.
Ухвалою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства було залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору. Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення даної ухвали на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому розмірі (2 102 грн.).
Ухвалою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства на ухвалу господарського суду повернуто скаржнику у зв`язку з тим, що останній не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме, не надав суду доказів сплати судового збору. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зі справи № 240/6150/18 щодо відсутності обов`язку зі сплати судового збору в разі оскарження додаткового рішення, що стосується розподілу судових витрат.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував доводи скаржника про відсутність підстав сплати судового збору за подання ним апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви Товариства щодо покладення на ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу та не врахував правову позицію з цього питання, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.12.2019 зі справи № 240/6150/18.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Згідно з ч. 3 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За положеннями ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлено на 1 січня 2020 року у розмірі 2 102 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 258 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 2,3,4 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому ст. 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Однак скаржник не надав доказів сплати судового збору на виконання ухвали, якою апеляційну скаргу було залишено без руху.
Висновки: положення норми пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою передбачено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено цим Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Отже, суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 174, 258, 260 ГПК України, обґрунтовано повернув без розгляду апеляційну скаргу Товариства на ухвалу господарського суду з дотриманням зазначених процесуальних норм чинного законодавства.
Ключові слова: обов`язок справляння судового збору, оскарження додаткового рішення
