Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 вересня 2020 року
у справі № 10/5026/290/2011
Господарська юрисдикція
Щодо правової природи мирової угоди у справі про банкрутство
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові
від 15.01.2020 у справі № 7/17-2087-2011
Фабула справи: ВАТ "Первомайський кар`єр "Граніт" (далі - Боржник) подав скаргу на дії приватного виконавця у справі за заявою ТОВ "Агросолтек" до боржника ВАТ "Первомайський кар'єр "Граніт" про визнання банкрутом:
- про визнання неправомірними рішення приватного виконавця, прийняті у формі постанов: про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду; дві постанови про арешт коштів Боржника;
- про зобов`язання Приватного виконавця усунути порушення прав Боржника та вимог чинного законодавств шляхом повернення без прийняття виконання ухвали господарського суду, звільнення з під арешту, накладеного постановою, коштів Боржника, розміщених на рахунках, відкритих Боржником, повернення на рахунки Боржника коштів.
Господарський суд ухвалив задовольнити скаргу Боржника.
Апеляційний господарський суд постановив задовольнити скарги ТОВ та Приватного виконавця, скасувати ухвалу господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Боржника про визнання неправомірними дії Приватного виконавця у формі прийнятих Постанов.
Мотивація касаційної скарги: ВАТ "Первомайський кар`єр "Граніт" вказує, що апеляційний суд дійшов неправильних висновків про статус ухвали про затвердження мирової угоди у цій справі як виконавчого документа, безпідставно застосувавши до спірних правовідносин положення Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013, не врахувавши факт порушення провадження у цій справі ухвалою від 14.02.2011 та факт укладення мирової угоди у цій справі на стадії санації Боржника, запровадженої згідно з ухвалою від 27.02.2012, внаслідок чого до правовідносин у цій справі застосовуються положення Закону про банкрутство в редакції, що застосовується до Боржника, яка не визначала за ухвалою про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство статусу виконавчого документа, однак встановлювала спеціальні наслідки невиконання умов мирової угоди
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 4 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 № 784-XIV, далі - Закон про банкрутство) мирова угода є однією із судових процедур, яка застосовується до боржника з метою відновлення його платоспроможності. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі суду.
За приписами ст. 35 Закону про банкрутство під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Крім цього, мирова угода може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права.
Водночас, відповідно до положень ч. 1 ст. 192 ГПК України мирова угода, яка укладається у справах позовного провадження, є правовою формою врегулювання спору на підставі взаємних поступок та має стосуватися лише прав та обов'язків сторін спору. Така мирова угода затверджується ухвалою суду, якій надано статусу виконавчого документу (ч. 2 ст. 193 ГПК), з одночасним закриттям провадження у справі. У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про її затвердження може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (ч. 3 ст. 193 ГПК).
Таким чином, на відміну від правовідносин між сторонами у позовному провадженні, відносинам неплатоспроможності притаманно те, що вони не є засобом вирішення окремого спору між боржником та його кредитором, а повинні забезпечити колективний механізм захисту інтересів різних кредиторів (конкурсних, заставних, поточних), інших учасників провадження у справі про банкрутство та справедливий розподіл активів боржника поміж цими кредиторами, справедливі умови реалізації майна боржника з метою пропорційного захисту майнових інтересів боржника та кредиторів.
А тому судам належить враховувати, що мирова угода в позовному провадженні є способом врегулювання спору між двома сторонами спору, у той час як у справах про банкрутство правовідносини характеризуються множинністю інтересів учасників справи і багато суб'єктним складом кредиторів мирової угоди. Тому законодавець в окремих випадках не дозволяє застосування певних механізмів позовного провадження щодо окремих процедур банкрутства, прямо передбачивши в спеціальному законі про банкрутство особливі механізми врегулювання правовідносин у разі укладення мирової угоди задля її виконання і, відповідно, задоволення вимог кредиторів.
Висновки: на відміну від справ позовного провадження, у яких ухвали про затвердження мирової угоди є виконавчими документами і повинні відповідати вимогам ст.193 ГПК України та вимогам ч.ч. 1,2 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", мирова угода, затверджена у справі про банкрутство, не є виконавчим документом, законом не передбачено можливості її примусового виконання, на правовідносини з виконання мирової угоди у справі про банкрутство не поширюються положення ГПК України, якими врегулюванні питання виконання мирової угоди, укладеної у справі позовного провадження.
Ключові слова: особливості судового розгляду справ про банкрутство, законодавчі вимоги до виконавчого документа, наслідки невиконання умов мирової угоди, процедура затвердження мирової угоди
